Офіційне оприлюднення нормативно-правових актів здійснюється після включення їх до Єдиного державного реєстру нормативних актів і з зазначенням присвоєного їм реєстраційного коду.

Нормативно-правові акти ВРУ і Президента України набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їхнього опублікування в офіційному друкованому виданні. Нормативно-правові акти КМУ набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не передбачено в цих актах. Акти КМУ, які визначають права і обов'язки громадян, набирають чинності не раніше дня їхнього опублікування в офіційних друкованих виданнях.

Відомчі нормативні акти, що торкаються права, свободи і законні інтереси громадян або носять міжвідомчий характер, підлягають державної реєстрації в Мінюсті. Метою державної реєстрації є перевірка правового акта з погляду відповідності закону.

Акти державного управління припиняють дію:

- у разі скасування чи призупинення їх дії в установленому порядку;

- у разі прийняття нового акту з даного питання;

- у разі визнання акту таким, що втратив чинність;

- у разі визнання акту недійсним (при його нікчемності чи заперечності);

- внаслідок події, яка викликає припинення дії акту;

- внаслідок закінчення терміну, на який був виданий певний акт;

- внаслідок відповідного волевиявлення зацікавленої особи у передбачених законом випадках.

4. Четверта стадія - доведення рішення до відома виконавців, зацікавлених осіб здійснюється шляхом персонального ознайомлення (усно, висилки копій, ознайомленням під розписку, ін.), опублікування в ЗМІ, у спеціальних виданнях (збірниках, бюлетенях, газетах, часописах) оголошенням по радіо, телебаченню.

3. Вимоги до правових актів державного управління

1. їх соціально-політична актуальність та виправданість;

2. доцільність та юридична обґрунтованість, корисність із погляду державних інтересів. У основі акта повинно лежати суспільне благо, він повинний бути науково обґрунтований, відповідати реальній обстановці, своєчасно прийнятий, передбачати механізм його перетворення в життя. З метою досягнення доцільності акта повинні враховуватися:

- права людини;

- рівень свідомості і культури суспільства;

- плюралізм думок, інтересів

- можливості вирішення проблем;

3. Законність - вимога, що висувається до актів ВВ, під якою мається на увазі:

- підзаконність акту, тобто відповідність його Конституції. чинним законам та нормативно-правовим актам вищого рівня;

- відповідність закону по суті та його меті;

- відповідність компетенції органів або осіб, що їх видають;

- дотримання процесуальних правил видання такого виду актів.

4. Організаційно-технічні вимоги, сутність яких полягають у тому, що:

- мова акта повинний бути чітким, ясним, лаконічним, зрозумілим для тих, якому він звернений;

- акт повинний бути оформлений граматично правильно (будь-які помилки можуть спотворити його зміст);

- акт повинний бути своєчасно доведений до відома виконавців і зацікавлених осіб;

- оформлений належним чином акт повинний бути переданий на збереження.

Акти, що не відповідають вимоги, визнають дефектними і можуть бути визнані:

- юридично нікчемними - це акти з очевидною юридичною неспроможністю, абсурдні по суті, прийняті з порушенням закону. Вони не породжують ніяких юридичних наслідків і не підлягають виконанню (порушена підвідомчість, немає законної підстави (заяви, клопотання), порушено строки давнини, недійсні з моменту їх прийняття);

- відносно дійсними (так звані оспорюванні акти) - акти в які мають певні недоліки, які не позбавляють їх законної сили. Вони підлягають виконанню, але можуть бути оскаржені або опротестовані.

В юридичній практиці діє презумпція дійсності управлінських актів.

Тема 10. Адміністративна відповідальність

1. Загальна характеристика адміністративної відповідальності.

2. Підстави притягнення до адміністративної відповідальності.

3. Обставини, що враховуються при притягненні до адміністративної відповідальності

4. Особливості адміністративної відповідальності спеціальних та особливих суб'єктів

1. Загальна характеристика адміністративної відповідальності

Адміністративна відповідальність поряд з кримінальною, цивільно-правовою, дисциплінарною є однім з видів юридичної відповідальності, що встановлюється державою шляхом видання правових норм, що визначають підстави відповідальності, заходи, які можуть бути застосовані до правопорушників, порядок розгляду справ про правопорушення та виконання цих заходів.

Традиційно юридичну відповідальність пов'язують із застосуванням заходів державного примусу, розглядають її як передбачену санкціями правових норм реакцію на правопорушення, як реалізацію, застосування і здійснення санкцій. Застосування заходів юридичної відповідальності тягне для правопорушника обтяжливі наслідки майнового, морального, особистого чи іншого характеру, яких він зобов'язаний зазнати і фактично зазнає. Тим самим він відповідає перед державою за неправомірну поведінку.

При наявності юридичного факту - адміністративного правопорушення - включається механізм санкції правової норми, і санкція з потенційної можливості застосування покарання перетворюється у реальне покарання, тобто у адміністративне стягнення.

В адміністративному праві з багатьох різновидів заходів адміністративного примусу тільки адміністративні стягнення виконують функцію покарання і тільки їх застосування тягне настання адміністративної відповідальності.

Адміністративна відповідальність - це специфічна форма реагування держави в особі її компетентних органів на вчинення адміністративних проступків, згідно з якою особи, що скоїли ці проступки, повинні відповісти перед уповноваженими державними органами за свої неправомірні дії і понести за це адміністративні стягнення в установлених законом формах і порядку.

АВ характеризують також ознаки, які є загальними для усіх видів юридичної відповідальності:

являє собою державний примус, оскільки реалізація владних повноважень здійснюється через органи державної влади та органи місцевого самоврядування;

це правовий примус, що підпорядковується загальним принципам законності та справедливості;

тягне за собою настання негативних наслідків для правопорушників, що передбачені санкцією правової норми;

в заходах відповідальності міститься остаточна правова оцінка діяння та правопорушника від імені держави;

ретроспективна відповідальність - розглядається як результат конкретного протиправного вчинку, який реально наступає щодо правопорушника у вигляді стягнення.

Особливостями адміністративної відповідальності:

це специфічна форма правового реагування з боку держави в особі її компетентних органів на певну категорію протиправних проявів, насамперед адміністративних проступків. Потрібно також враховувати те, що об'єктом посягання є відносини у сфері управління, а також деякі інші. АВ застосовується за порушення норм митного, податкового законодавства, за порушення норм пов'язаних з захистом прав громадян, природи, здоров'я, торгівлі. В окремих випадках її заходи можуть застосовуватися також при звільненні від кримінальної відповідальності, тобто за діяння, що містять ознаки злочинів, які не становлять великої суспільної небезпеки;

фактичною підставою для настання адміністративної відповідальності є вчинення особою адміністративного проступку;

засобами реалізації адміністративної відповідальності є самостійні юридично-репресивні примусові заходи - адміністративні стягнення специфічні за змістом і відмінні від заходів кримінального покарання та дисциплінарного впливу;

характеризується певною множинністю органів державної влади та їх посадових осіб, які наділені певними повноваженнями щодо її застосування;

це своєрідні правовідносини між органами (посадовими особами), що її застосовують, та правопорушниками, причому в таких правовідносинах, як правило, відсутні елементи службового підпорядкування;

реалізується в установлених законом формах та порядку, які чітко визначені адміністративно-процесуальними нормами - провадження у справах про адміністративні правопорушення. Воно спрощене, що створює умови для оперативності та економічності його застосування, дає необхідні гарантії здійснення права на захист;

суб'єктами відповідальності можуть бути як фізичні, так і юридичні особи (наприклад, при порушенні правил пожежної безпеки, законодавства про об'єднання громадян тощо)

застосування адміністративного стягнення не спричиняє судимості і звільнення з роботи - особа, до якого воно застосовано, рахується як така, що має адміністративне стягнення протягом визначеного терміна (застосування мір кримінальної відповідальності до особи, засуджена за вчинення злочину, спричиняє судимість; один із видів дисциплінарного стягнення - звільнення з роботи).

Метою АВ є:

захист правопорядку в сфері державного управління;

виховання громадян і посадових осіб у дусі поваги до норм АП.

Багато років роль АВ в боротьбі з правопорушеннями поступово підвищувалася, а з другої половини 80-х років ця тенденція стала виявлятися ще більш активно. Зросло фактичне використання багатьох складів адміністративних проступків. Вона стала більш суворою, збільшилися санкції за багато порушень. Різко розширений перелік дій, за вчинення яких винні можуть бути піддані адміністративним санкціям. Насамперед це відбувається шляхом встановлення АВ за дії, що раніше взагалі не рахувалися адміністративними проступками (порушення виборчих прав, правил встановлених колективними договорами, неповага до суду, невиконання вимог прокурора, посадових осіб і ін.).

Розширення адміністративної деліктності йде також шляхом введення АВ за правопорушення, що раніш визнавались злочинами (декриміналізації), дисциплінарними проступками, цивільно-правовими деликтами. Так, зараз не кримінальні, а адміністративні санкції застосовуються за повторне дрібне хуліганство, повторне керування транспортними засобами в нетверезому стані, систематичне порушення правил адміністративного нагляду й ін. З'явилося багато норм, що встановлюють АВ державних службовців за службові порушення.

Чим обумовлене підвищення ролі АВ в забезпеченні правопорядку?

По-перше, негативними наслідками науково-технічного розвитку. Широке застосування складної техніки, електрики, електроенергії, газу, радіоактивних елементів, продукції сучасної хімії, комп'ютерів і т.д. потребує, щоб товариство подбало про своєї протипожежної, санітарної, інформаційної й іншої безпеки. Достатньо нагадати про шкоду, що заподіюють дорожньо-транспортні події, забруднення водойм промисловими відходами. Виникнула необхідність підсилити охорону людей, матеріальних цінностей, навколишнього середовища від негативних наслідків науково-технічного прогресу.

По-друге, прийняття норм, що встановлюють відповідальність за невиконання законних актів державних органів, представників влади, за неповагу до суду, покликано створити умови для нормальної діяльності влади в умовах ослаблення дисципліни в суспільстві.

По-третє, адміністративними санкціями насамперед охороняються обновлена податкова, митне справа, боротьба з монополізмом і багато інших економічних відносин, що виникнули в ході економічних перетворень.

2. Підстави притягнення до адміністративної відповідальності

Аналіз ознак адміністративної відповідальності дозволяє виділити три підстави:

нормативна, тобто систему норм, що регулюють її;

фактична, тобто діяння конкретного суб'єкта, що порушує правові приписи, що охороняються адміністративними санкціями (адміністративне порушення);

процесуальна, тобто акт компетентного суб'єкта про накладення конкретного стягнення за конкретне адміністративне порушення.

Для настання реальної відповідальності необхідно, щоб були всі три підстави і саме в такій послідовності. Насамперед повинна бути норма, що встановлює обов'язок і санкцію за її невиконання. Потім може виникнути фактична підстава - протиправне діяння. При наявності норми і діяння, її що порушує, уповноважений суб'єкт у встановленому законом порядку має право визначити стягнення за адміністративне порушення.

Нормативна підстава АВ - це система чинних норм права, що закріплюють:

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20