5. Оплата праці службовців повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання обов'язків, сприяти укомплектуванню апарату державних органів компетентними і досвідченими кадрами, стимулювати їх сумлінну та ініціативну працю.

6. Пенсія державним службовцям виплачується за рахунок держави. На її одержання мають право особи, що досягли пенсійного віку при наявності загального трудового стажу для чоловіків - не менше 25 р., для жінок - не менше 20 р., у тому числі стажу державної служби - не менше 10 р. Зазначені особи отримують пенсію у розмірі 80% від суми посадового окладу з урахуванням усіх надбавок.

7. Поряд з заохоченнями законодавство передбачає, коли це необхідно, юридичну відповідальність державних службовців, а саме: дисциплінарну, матеріальну, адміністративну та кримінальну. Відповідальність виражається в застосуванні до державних службовців тих чи інших мір покарання, стягнення, передбачених законодавством, за винне вчинення ними правопорушень, т.о. за такі провини і дії, які юридично визнані як протиправні.

А) Особливості дисциплінарної відповідальності державних службовців.

Дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює. ДВ виражається в тому, що орган або керівник, які мають право призначати державного службовця на посаду, застосовують до винної особи свою дисциплінарну владу, т.о. приймають рішення про накладення на нього дисциплінарного стягнення.

До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України (догана або звільнення), можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу:

попередження про неповну службову відповідність;

затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

За невиконання своїх службових обов'язків державний службовець може бути усунений від виконання посадових повноважень із збереженням заробітної плати. Це особлива міра дисциплінарних заходів і застосовується лине у випадках, коли невиконання служб обов'язків призвело до людських жертв або заподіяло значної матеріальної шкоди державі, ФО або ЮО. Тривалість такого усунення не може перевищувати термін службового розслідування, тобто - 2 місяці.

Б) Матеріальна відповідальність державних службовця настає за службову провину, в результаті якої спричинено матеріальну шкоду державі, підприємству, установі, організації або громадянину. Відповідальність виражається у відшкодуванні державним службовцем заподіяної ним шкоди. До МВ державних службовець може бути притягнутий паралельно з ДВ.

В) Кримінальна відповідальність державних службовців наступає за дії, передбачені статтями ККУ в якості посадових злочинів (напр: зловживання владою, перевищення службових повноважень, халатність).

Г) Адміністративна відповідальність посадових осіб настає у випадках, передбачених КпАП України та ЗУ “Про боротьбу з корупцією”. При чому вони притягаються до відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень в зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням своїх службових обов'язків. Відсутність цієї обставини тягне за собою притягнення до АВ на загальних підставах. Це стосується і державних службовців, що працюють в системах де діють дисциплінарні статути або спец акти про дисципліну.

5. Адміністративно-правове регулювання проходження державної служби

Проходження державної служби довго триваючий процес, який для державного службовців виражається в послідовній зміні посад починаючи з моменту вступу на державну службу і до звільнення з неї. Протягом цього часу реалізується адмін-правовий статус державного службовця.

Під проходженням державної служби слід мати на увазі сукупність юридичних фактів, пов'язаних з виникненням, зміною та припиненням державно-службових відносин, а саме: з прийняттям на державну службу, службовою кар'єрою (просуванням по службі) та припиненням державної служби.

Проходження державної служби регламентується 2 видами правових актів. Вони розрізняються між собою за характером правових наслідків, що вони викликають.

Перший складають нормативні правові акти, які встановлюють загальний для всіх громадян порядок (правила та умови) проходження державної служби. Ними визначається порядок прийняття на роботу, проходження терміну випробування при прийнятті на службу, особливості умов служби, порядок проведення атестацій, присвоєння рангів та ін.

Другий вид актів - індивідуальні акти, що являють собою один з різновидів юридичних фактів (наказ про призначення на посаду, наказ про присвоєння чергового рангу та ін.).

Відповідно до Закону право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політ поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою (за патронажним принципом).

При заміщенні посади державного службовця допускається встановлення випробувального терміну (до 6 міс).

Державні службовці підлягають обов'язковій атестації (залежно від виду служби: не частіше 1 разу в 2 роки, але не менше ніж 1 раз у 5 років).

З метою надбання практичного досвіду, перевірки професійного рівня може проводитись стажування державних службовців (терміном до 2 міс з збереженням середньої заробітної плати).

Тривалість робочого часу держ службовців визначається КЗпП та з урахуванням особливостей перебування на різних видах служби.

Заключним моментом перебування на державній службі є припинення державно-службових відносин шляхом припинення державної служби.

Державна служба припиняється:

на загальних підставах. Передбачених КЗпП України;

порушення умов реалізації права на державну службу ( ст 4 З-ну);

недотримання пов'язаних із проходженням служби вимог (обмеження передбачені ст 16 Закону);

досягнення службовцем граничного віку перебування на державній службі (60 (55) років);

відставки (для осіб 1,2 категорії);

виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню на державній службі (недієздатність, наявність судимості, прийняття на роботу родичів та ін);

відмови державного службовця від прийняття присяги або порушення присяги;

неподання або подання неправдивих відомостей щодо його доходів.

Підсумки

Узагальнюючи можна сказати, що створена на основі Конституції України і ЗУ “Про державну службу” система державної служби ґрунтується на теоретичних розробках радянських і сучасних вітчизняних учених, а також світовому досвіді в даній сфері. Проте, з урахуванням орієнтації на кардинальне реформування системи державного управління в Україні, розробки Концепції адміністративної реформи, теоретичного осмислення накопиченого досвіду реформу державної служби в Україні необхідно продовжувати. Основною її соціально політичною метою є утворення кількісно невеликого корпуса професійних службовців, спроможного ефективно здійснювати державну владу і управління, не порушуючи прав і свобод людини і громадянина, усіх суб'єктів права. При цьому особлива увага при створенні дійсно професійної. високоефективної, стабільної й авторитетної державної служби необхідно приділити рішенню комплексу питань по правовому забезпеченню державної служби з акцентом на рішення статусних проблем, пов'язаних із визначенням правового положення державного службовця і його посади. Законодавче визначення статусу державних службовців, встановлення і реалізація гарантій цього статусу повинна включати забезпечення цілісності, системності, повноти і стабільності правового і соціального стану державних службовців. Необхідно змінити систему оплати праці державних службовців із метою забезпечення конкурентноздатності державної служби на ринку праці. Повинний бути максимально об'єкти візований механізм службової кар'єри, забезпечене просування по службі і матеріальній зацікавленості державних службовців на підставі їх особистих заслуг.

У результаті завершення реформування державної служби в Україні вона повинна відповідати, проведеній структурній реформі державного апарату, створенню різноманітних видів контролю над ним, нових форм зв'язку державного апарата з громадянами, громадськими організаціями, політичними партіями і суспільством в цілому.

З метою нормативного забезпечення реформи державної служби, насамперед, планується прийняття нової редакції закону про державну службу, а також законів про військові звання, дипломатичних рангах і інших спеціальних званнях, про статус судів (у новій редакції), про прокуратуру (у новій редакції), МКУ, проекти яких вже подані на розгляд ВРУ, а також ряду інших законів.

Таким чином, реформа державної служби в рамках комплексної адміністративної реформи призведе до радикальної зміни системи державного управління всіма сферами суспільного життя, перетворить її в один із визначальних чинників подальших економічних і соціальних реформ в Україні.

Тема 6. Форми державного управління

1. Поняття, значення та види форм державного управління.

2. Порядок видання, набуття чинності та дія актів державного управління

3. Вимоги до правових актів державного управління.

1. Поняття, значення та види форм державного управління

Форма - термін латинського походження, означає зовнішній вигляд, обриси предмету.

Кожен вид державної діяльності характеризується певними зовнішніми проявами і регламентується відповідними нормативно-правовими актами. Принцип розподілу влади передбачає як різне функціональне призначення кожної гілки єдиної державної влади, так і оснащення їх механізмом, за допомогою якого вони втілюються у життя у конкретній практичній діяльності.

Державна влада повинна діяти, проявляти себе у відповідним чином у різноманітних суспільних відносинах. Державна влада не реалізується сама по собі. Вона завжди втілюється у конкретних діях різного роду, що відображають її зміст, спрямованість. Тобто державна влада реально проявляється в конкретних діях її суб'єктів, які виражають зміст і характер управлінського впливу щодо різних управлінських ситуацій. Такі дії мають своє зовнішнє відображення, певне правове вираження. Так з'являється специфічна науково-практична категорія, а саме: форма державно-управлінської діяльності (форма управління) або форма реалізації виконавчої влади.

Отже, форми державного управління - це правове вираження конкретних однорідних дій органів виконавчої влади та інших суб'єктів публічного управління, що здійснюються ними в межах їх компетенції з метою виконання поставлених перед ними управлінських завдань і функцій.

Це зовнішній прояв функціонального змісту управлінської діяльності.

За допомогою застосування відповідних управлінських форм органи виконавчої влади виконують поставлені перед ними найрізноманітніші завдання та функції державного управління, практично реалізують свої виконавчо-розпорядчі повноваження в різних галузях економічного, соціально-культурного та адміністративно-політичного будівництва.

Однак дії, що вчинюються ОВВ, різні за своїм призначенням та характером. А це означає, що вони мають і різні варіанти їх зовнішнього відображення.

Розрізняють:

форми реалізації ВВ (відносини з ФО та ЮО, що зазнають впливу з боку ОВВ);

форми внутрішньоорганізаційної роботи (ведення діловодства, розподіл обов'язків між державними службовцями).

Домінуюче становище займають перші форми, так як саме в них своє зовнішнє відображення отримує сама ВВ і відповідні їй юридично-владні повноваження, що реалізуються у відносинах з об'єктами управління. Внутрішньоорганізаційні дії відображаються за межами безпосереднього управляючого впливу. .

Види форм управління

Форми управління різноманітні, що передбачає можливість їх класифікації. Найбільш розповсюдженим та обґрунтованим є поділ форм за характером наслідків, що вони викликають

* правові;

* неправові.

В залежності від їх призначення:

* видання правових актів управління;

* укладення адміністративно-правових договорів;

* вчинення дій юр характеру;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20