Громадські роботи - це роботи, які особа, що притягнута до адміністративної відповідальності, виконує на користь суспільства безоплатно у вільний від роботи і навчання час. Перелік та місце їх виконання встановлюються органами місцевого самоврядування.

Громадські роботи застосовуються на строк від сорока до ста годин не більше чотирьох годин на добу.

Громадські роботи призначаються суддею районного (міського) суду.

Громадські роботи не застосовуються до інвалідів, осіб пенсійного віку, військовослужбовців, призваних на збори військовозобов'язаних, осіб рядового і начальницького складів органів внутрішніх справ та податкової міліції Державної податкової служби, вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років чи дітей-інвалідів, а також до осіб, які виховують малолітніх дітей без матері.

Стаття 40. Адміністративний арешт

Адміністративний арешт установлюється і застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних проступків на строк до тридцяти діб.

Адміністративний арешт призначається суддею районного (міського) суду.

Адміністративний арешт не може застосовуватися до інвалідів, осіб пенсійного віку, неповнолітніх, військовослужбовців та призваних на збори військовозобов'язаних, осіб рядового і начальницького складів органів внутрішніх справ та податкової міліції Державної податкової служби, вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років чи дітей-інвалідів, а також до осіб, які виховують малолітніх дітей без матері.

Стаття 41. Адміністративне видворення

Адміністративне видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України полягає у позбавленні права перебувати на території України за постановою уповноваженого органу та зобов`язанні покинути її межі.

Іноземці та особи без громадянства, які ухиляються від виїзду, підлягають видворенню у примусовому порядку.

Стаття 42. Зупинення дії ліцензії на певний вид підприємницької діяльності

Зупинення дії ліцензії на певний вид підприємницької діяльності як адміністративне стягнення може застосовуватися на строк до _______ і полягає в тимчасовому позбавленні права юридичної чи фізичної особи - суб`єктів підприємницької діяльності здійснювати певний вид діяльності.

Стаття 43. Анулювання ліцензії на певний вид підприємницької діяльності

Анулювання ліцензії на певний вид підприємницької діяльності як адміністративне стягнення полягає в позбавленні права юридичної чи фізичної особи - суб`єктів підприємницької діяльності здійснювати певну діяльність.

Стаття 44. Тимчасова заборона (зупинення) окремих видів діяльності об`єднання громадян

Тимчасова заборона (зупинення) окремих видів діяльності об`єднання громадян може бути застосована на строк до трьох місяців і полягає у встановленні заборони на проведення масових заходів (зборів, мітингів, демонстрацій тощо), здійснення видавничої діяльності, проведення банківських операцій, операцій з матеріальними цінностями тощо.

За поданням легалізуючого органу чи прокурора суд може продовжити цей термін, але загальний строк заборони окремих видів діяльності не може бути більше шести місяців.

Стаття 45. Тимчасова заборона на здійснення всієї діяльності об`єднань громадян

Тимчасова заборона на здійснення всієї діяльності об`єднань громадян може бути застосована на строк до трьох місяців і полягає у встановленні заборони здійснювати об`єднанням громадян будь-яку діяльність.

За поданням легалізуючого органу чи прокурора суд може продовжити цей термін, але загальний строк заборони всієї діяльності не може бути більше шести місяців.

Стаття 46. Примусовий розпуск (ліквідація) об`єднань громадян

Примусовий розпуск (ліквідація) об`єднань громадян полягає в забороні діяльності об`єднання громадян із скасуванням його державної реєстрації.

Глава 4 Накладання адміністративного стягнення

Стаття 47. Загальні правила накладання стягнення за адміністративний проступок

Стягнення за адміністративний проступок накладається в межах, установлених цим Кодексом.

При накладанні стягнення враховуються характер вчиненого проступку, особа, яка його вчинила, ступінь її вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Стаття 48. Обставини, що пом`якшують відповідальність за адміністративний проступок

Обставинами, що пом`якшують відповідальність за адміністративний проступок, визнаються:

- щире розкаяння винного;

- відвернення винним шкідливих наслідків проступку, добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди;

- вчинення проступку під впливом сильного душевного хвилювання або збігу тяжких особистих чи сімейних обставин;

- вчинення проступку неповнолітнім;

- вчинення проступку вагітною жінкою або особою, яка має дитину віком до трьох років.

Орган (посадова особа), який вирішує справу про адміністративний проступок, може визнати пом`якшувальними і обставини, не зазначені в цьому Кодексі.

Стаття 49. Обставини, що обтяжують відповідальність за адміністративний проступок

Обставинами, що обтяжують відповідальність за адміністративний проступок, визначаються:

- продовження протиправної поведінки, незважаючи на вимогу уповноважених на те осіб припинити її;

- повторне протягом року вчинення однорідного проступку, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, вчинення проступку особою, яка раніше вчинила злочин і судимість не знята чи не погашена у встановленому порядку;

- втягнення неповнолітнього в скоєння проступку;

- вчинення проступку групою осіб;

- вчинення проступку в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин;

- вчинення проступку в стані сп`яніння. Орган (посадова особа), який накладає адміністративне стягнення, залежно від характеру адміністративного проступку може не визнати дану обставину обтяжливою.

Стаття 50. Накладання адміністративних стягнень при вчиненні кількох адміністративних проступків

При вчиненні однією особою двох або більше адміністративних проступків стягнення накладається за кожний проступок окремо.

Якщо особа вчинила кілька адміністративних проступків, справа про які одночасно розглядається одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах найбільш суворої санкції, встановленої за проступок з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднане одне із додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених проступків.

У разі вчинення особою адміністративних проступків, за які передбачена відповідальність згідно статей 259, 263, 269, 275 і 276 стягнення накладається за кожне порушення окремо.

Стаття 51. Заміна одного виду адміністративного стягнення на інший

При неможливості застосування виправних робіт та арешту суд має право замінити виправні роботи штрафом з розрахунку 50 гривень за один місяць виправних робіт, а арешт - на виправні роботи з розрахунку три дні виправних робіт за один день арешту, але не більше 30 діб.

Стаття 52. Обчислення строків адміністративного стягнення

Строк адміністративного арешту обчислюється добами, виправних робіт - місяцями, громадських робіт - годинами, позбавлення спеціального права - роками, місяцями або днями, позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю - роками або місяцями, зупинення дії ліцензії - роками або місяцями, зупинення певного виду діяльності чи всієї діяльності об'єднання громадян - роками або місяцями.

Стаття 53. Строки накладання адміністративного стягнення

Адміністративне стягнення може бути накладене не пізніше як через три місяці з дня вчинення проступку, а при триваючому проступкові - три місяці з дня його виявлення.

У разі відмови в порушенні кримінальної справи або закритті кримінальної справи але при наявності в діях порушника ознак адміністративного проступку адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше як через місяць з дня прийняття рішення про відмову в порушення кримінальної справи або про її закриття.

Зазначені в цій статті строки не поширюються на випадки конфіскації предметів порушення митних правил.

Стаття 54. Строк, після закінчення якого особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню

Якщо особа, піддана адміністративному стягненню, протягом року з дня закінчення виконання стягнення не вчинила нового адміністративного проступку, то ця особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню.

Стаття 55. Заходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх

За вчинення адміністративних проступків до неповнолітніх можуть застосовуватися такі заходи впливу:

- зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;

застереження;

- покласти на неповнолітнього, який досяг шістнадцяти років, обов'язок відшкодувати матеріальну шкоду, якщо неповнолітній має самостійний заробіток і сума шкоди не перевищує тридцяти гривень, або своєю працею усунути заподіяну матеріальну шкоду, яка не перевищує тридцяти гривень;

- передати неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, які їх замінюють, а також під нагляд трудового колективу або громадської організації за їх згодою.

Стаття 56. Покладення обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду

Якщо в результаті вчинення адміністративного проступку заподіяно майнову шкоду громадянинові, підприємству, установі або організації, суб'єктам підприємницької діяльності, то виконавчий орган сільської, селищної ради під час вирішення питання про накладення стягнення за адміністративний проступок має право одночасно вирішити питання про відшкодування винним майнової шкоди, якщо її сума не перевищує 50 гривень, а суддя районного (міського) суду - незалежно від розміру шкоди, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Коли шкоду заподіяно неповнолітнім, який досяг шістнадцяти років і має самостійний заробіток, а сума шкоди не перевищує 30 гривень, суддя має право покласти на неповнолітнього обов'язок відшкодувати заподіяну шкоду або своєю працею усунути її.

В інших випадках питання про відшкодування майнової шкоди, заподіяної адміністративним проступком, вирішується в порядку цивільного судочинства.

Додаток 3

ЗАУВАЖЕННЯ ТА ПРОПОЗИЦІЇ кафедри адміністративного права і адміністративної діяльності ОВС

Університету внутрішніх справ до Загальної частини проекту Кодексу України про адміністративні проступки

Розробниками проведено значну і складну роботу, в результаті якої підготовлено досить цікавий проект Кодексу України про адміністративні проступки. Цілий ряд нововведень, запропонованих авторами, заслуговує на схвалення і підтримку. Це, зокрема, назва проекту, його загальна структура, визначення принципів та підстав відповідальності, визначення розміру штрафу в гривнях (хоча це великий оптимізм), скорочення системи суб'єктів адміністративної юрисдикції та багато інших. Разом з тим є й багато питань, які, на нашу думку, вирішити належним чином не вдалося. Це і принципові питання, і менш значні. На них ми і зупинимося детальніше.

Основною новацією ЗАГАЛЬНОЇ ЧАСТИНИ є спроба визнати суб'єктами адміністративної відповідальності юридичних осіб. Питання це, звичайно, потребує вирішення, однак в проекті зроблено це не зовсім вдало. На нашу думку, в Загальній частині КпАП можна було б присвятити відповідальності юридичних осіб окрему главу, тим самим не потрібно було б “пристосовувати” для них багато понять - проступку, форм вини, обставин, що виключають адміністративну відповідальність, загальних правил накладення адміністративних стягнень тощо, які в наведеній редакції для юридичних осіб не зовсім підходять. Є і ряд конкретних зауважень до Загальної частини.

1. Стаття 3 “Запобігання адміністративним проступкам” - це лозунг, який ніколи не виконувався. Чи варто його повторювати в новому КпАП?

2. В статті 4 закріплюються повноваження сільських, селищних, міських рад щодо прийняття рішень, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність. Разом з тим незрозуміло, де передбачається така відповідальність? В самих рішеннях? Не можна, це суперечить Конституції. А в Особливій частині відповідальність за це відсутня. Крім цього, чи варто надавати такі повноваження сільським та селищним радам і повторювати тим самим недолік Закону “Про місцеве самоврядування”? Чому до цього переліку не включено райдержадміністрації? Нарешті, чи потрібно в кожному місті, селищі або селі визначати свій час, протягом якого забороняється порушувати тишу в громадських місцях? Краще в ст. 236 проекту визначити цей час централізовано. Це має бути нічний час - з 24.00 до 6.00.

3. Не в усьому можна погодитися із визначенням адміністративного проступку (ст. 11). Перш за все, в ньому не зазначається така його ознака як винність, хоча в попередній статті проголошується, що особа підлягає адміністративній відповідальності за порушення, щодо яких встановлена її вина. Потребує також уточнення перелік об'єктів, які мають охоронятися нормами з адміністративною санкцією. У визначенні серед основних об'єктів адміністративно-правової охорони слід назвати також громадську безпеку, різновидами якої є санітарна, екологічна безпека тощо. Що стосується встановленого порядку управління, то думається, що краще залишити державний порядок, оскільки в КпАП до правопорушень, які посягають на встановлений порядок управління, віднесено, наприклад, прояв неповаги до суду, невжиття заходів щодо протесту, припису чи подання прокурора тощо, хоча такі відносини не належать до управлінських. В той же час поняття “державний порядок” потрібно розшифрувати - це встановлений порядок діяльності державних органів та установ. Тому адміністративним проступком, на нашу думку, доцільно визнати суспільно шкідливе, протиправне, винне (умисне або необережне) діяння, яке посягає на права та свободи людини і громадянина, права юридичних осіб, власність, громадський порядок і громадську безпеку, встановлений порядок діяльності державних органів та установ і за яке законом передбачено адміністративну відповідальність.

4. Не можна погодитися із визначенням необережності, яке без змін перейшло із чинного КпАП, оскільки в ньому в основу покладено ставлення порушника до шкідливих наслідків свого діяння. Однак, зміст переважної більшості адміністративних проступків полягає в порушенні тих чи інших загальнообов'язкових правил, незалежно від того, чи настали внаслідок цього якісь конкретні шкідливі наслідки (“формальні” склади). Тому для визначення форм вини за основу має братися ставлення порушника до діяння та усвідомлення ним його протиправності.

5. Щодо відповідальності юридичних осіб (статті 15-16) вище вже було сказано. Кращим варіантом, на нашу думку, є правило, що юридичні особи можуть нести адміністративну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених нормами Особливої частини Кодексу. Крім цього, краще не говорити про “вчинення юридичною особою забороненої дії чи бездіяльності”, яких юридична особа якраз вчинити не може, а про порушення нею тих чи інших правил. Потребує також вирішення проблема розмежування випадків адміністративної відповідальності юридичних осіб та їх керівників чи інших посадових осіб.

6. Незрозуміло, чому в ст. 21 не визначено особливості відповідальності за адміністративні проступки неповнолітніх віком від 16-ти до 18-ти років? Тут же треба було б встановити для них заходи виховного впливу, перераховані в ст. 55.

7. Неприпустимо, на нашу думку, встановлювати відповідальність за замах на будь-який адміністративний проступок (ст. 26). Потрібно зробити застереження, що відповідальність за замах на адміністративний проступок настає лише у випадках, прямо передбачених законом (криміналісти навіть ведуть суперечку про доцільність встановлення відповідальності за незакінчений злочин).

8. Слід подумати також про доцільність закріплення в КпАП положення про співучасть у вчиненні адміністративного проступку (ст. 27).

9. В ст. 29 слід підкреслити, що головна мета адміністративного стягнення - це все-таки покарання за протиправну поведінку.

10. На нашу думку, враховуючи рівень матеріального добробуту населення, економічний рівень розвитку держави, в ст. 33 доцільно закріпити максимальний розмір адміністративного штрафу (наприклад, на рівні середньої заробітної плати в країні), крім адміністративних проступків з підвищеним ступенем суспільної шкідливості, за вчинення яких штраф у підвищеному розмірі застосовується виключно в судовому порядку. Адже в наш час справа дійшла до того, що штрафи, передбачені за адміністративні проступки, в багатьох випадках перевищують штрафні санкції Кримінального кодексу, чим нівелюється різниця між адміністративною і кримінальною відповідальністю, що не можна визнати правильним.

11. В ст. 35 слушно було б, на нашу думку, встановити обмеження на застосування конфіскації до посадових осіб, оскільки власниками відповідних предметів є не вони, а юридичні особи, яких вони представляють. Причому, ці юридичні особи можуть бути і державними підприємствами, тобто конфіскація в цих випадках взагалі неможлива, тому що зазначені предмети в цьому разі перебувають у державній власності, конфіскація якої є безглуздям. В ч. 3 цієї статті мову вести слід про обмеження застосування конфіскації дозволених знарядь рибальства до осіб, для яких рибальство є основним законним джерелом існування, оскільки осіб, для яких таким джерелом було б полювання, нема.

12. В ст. 36 до випадків, коли позбавлення права керування транспортними засобами не може застосовуватися до осіб, які користуються цими засобами в зв`язку з інвалідністю, слід додати також ухилення від проходження огляду на стан сп'яніння.

13. Адміністративне стягнення, передбачене ст. 37 (“Звільнення з посади або інше усунення від виконання функцій держави, позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю”), потрібно уточнити. Звільнення з посади за характером - дисциплінарне стягнення і до адміністративних його зараховувати навряд чи доцільно. Крім того, строк позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю - 5 років - надмірно великий. Для адміністративного стягнення достатньо одного року.

14. Зупинення дії ліцензії на певний вид підприємницької діяльності (ст. 42) - це одна із форм тимчасової заборони окремих видів діяльності, про яку йдеться в ст. 44. Тобто ці дві статті (як і стягнення) слід об'єднати.

15. Анулювання ліцензії на певний вид підприємницької діяльності (ст. 43) - це із форм заборони діяльності. Іншими її формами є примусовий розпуск об'єднання громадян (ст. 46) та скасування акту реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності (це стягнення лише згадується в ст. 30, але окрема стаття йому не присвячена). Все перераховане можна об'єднати в одне стягнення (і в одну статтю).

16. Загальні правила накладання стягнення за адміністративний проступок, сформульовані у главі 4, можна використати лише щодо фізичних осіб.

17. В ст. 50 недоцільно, на нашу думку, залишати ч. 3, адже навіть в кримінальному праві діє принцип поглинання покарань.

18. Незрозуміло, чому в ст. 51 заміну адміністративного арешту обмежено тридцятьма добами виправних робіт. Це має бути максимальний строк цього стягнення.

19. Незрозуміло, чим викликано збільшення загального строку накладення адміністративного стягнення (ч. 1 ст. 53). Двох місяців, на нашу думку, цілком достатньо.

20. Уявляється, що виконкоми сільських і селищних рад, так само як і адміністративні комісії, слід позбавити права розглядати справи про адміністративні проступки, у зв'язку з чим і ст. 56 щодо вирішення питання про відшкодування майнової шкоди, заподіяної адміністративним проступком, потрібно переглянути.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14