Журналістська етика та українське телебачення

«Журналістська етика та українське телебачення»

Вступ

Тема даної роботи «Журналістська етика та українське телебачення» стосується найважливішої проблеми: етичної поведінки журналіста, який висвітлює події кримінального характеру, який веде репортаж з місця злочину, який розповідає про дорожньо-транспортний випадок, катастрофу, про все те, де об'єктами відеоряду є наслідки цих подій, зв'язані зі смертю людей, травами, психологічною реакцією потерпілих на подію.

Дана тема представляється актуальною по цілому ряду причин.

1) По-перше, комерційний характер українського телебачення визначає той факт, що в українському телеефірі з'явилася безліч телевізійних передач, що висвітлюють тему насильства, злочинів, катастроф, - тем, що традиційно підвищують рейтингові показники телевізійних каналів, що експлуатують інтерес глядачів до подібних тем.

2) По-друге, в цьому зв'язку на екранах телевізорів з'являються багаточисельні «картинки», що ілюструють даного роду події, у яких глядач може побачити тіла загиблих, покалічених людей, їхню емоційну реакцію на все, що відбувається. При цьому найчастіше, з метою впливу на телеглядача, тележурналістами ігноруються етичні норми, порушуються межі дозволеного втручання тележурналіста в інтимну сферу життя і смерті особистості.

3) По-третє, самі етичні норми телевізійної журналістики при висвітленні тем, зазначених вище, до кінця не визначені і носять розпливчастий характер.

4) В - четвертих, на сьогодні дана тема косвено висвітлена в роботах В. Бакштановського, І. Бурича, А. Зайцева, С. Муратова, Е. Поликарпової, А. Попової, Ю. Шайгородського, однак, з огляду на її актуальність, необхідні глибокі, конкретні дослідження із проблеми етичної поведінки журналістів при розгляді тем кримінального, трагічного характеру.

Необхідно відзначити, що в останні роки на сторінках, в основному, періодичної преси, розглядаються проблеми журналістської етики взагалі і етики телевізійної журналістики, зокрема.

З даного масиву статей можна виділити статтю А. Л. Попової «Кримінальні програми на ТВ: вплив на образ сучасної України», у якій автор розкриває проблему формування перекрученого уявлення про українську дійсність у телеглядачів під впливом передач кримінальної спрямованості, піднімає проблему границь втручання тележурналіста в особисте життя громадян.

Проблема зображення сцен насильства на телебаченні і їхнього впливу на суспільну мораль, аналізується в роботі Ю. С. Шайгородського «Суспільна мораль як система цінностей».

Автор аналізує, зокрема вплив телевізійних передач кримінального характеру на систему цінностей українського суспільства.

З фундаментальних досліджень в області журналістської етики необхідно відзначити навчальний посібник з журналістської етики Європейського центра журналістики «Крок за кроком:
журналіст робить вибір». У даній роботі розглядаються різні аспекти журналістської етики, зокрема проблеми втручання журналіста в особисте життя громадян у процесі роботи над репортажами з місць злочину, катастроф тощо.

У цілому, необхідно відзначити, що проблема етичної поведінки телевізійних журналістів у процесі висвітлення тем кримінального, трагічного характеру в недостатньому ступені розкрита у сучасній літературі, є протиріччя між актуальністю даної теми і ступенем її розробленості, що визначає новизну даної роботи, її наукове значення.

Таким чином, у даній статті ми ставимо завдання - проаналізувати проблему журналістської етики на українському телебаченні в контексті етичних проблем кримінального репортажу, репортажу з місця трагічної події.

Результати даного дослідження можуть використатися для створення етичного кодексу поведінки журналістів у процесі створення ними кримінального репортажу про трагічні події.

1. Морально-етичні і соціально-психологічні проблеми висвітлення кримінальних і трагічних подій на українському телебаченні

1.1 Кримінальна хроніка і хроніка подій на українському телебаченні і їхній вплив на суспільну мораль

Один з жанрів журналістики, що змушує задуматися про професійну етику, - кримінальна хроніка або хроніка подій, які стали складовою частиною сучасного телевізійного масового продукту.

У наш час тільки на трьох основних телеканалах - «УТ-1», «1+1» і «Інетер» більше десяти видів програм на кримінальну тематику, у яких з тим або іншим ступенем деталізації висвітлюються теми смерті й страждання.

З етичної точки зору проблема насилля й страждання як частини телевізійного репортажу повинна розглядатися у двох ракурсах:

1) Як засіб впливу на поведінку особистості.

2) Як проблема допустимості втручання журналіста в інтимну сферу життя людини, до якого ставляться смерть і страждання.

У ході дослідження [1] було встановлено, що на телевізійному екрані український телеглядач сцени агресії в середньому бачить кожні 16 хвилин, а в період з 19.00 по 23.00 (прайм-тайм), коли перед екраном збирається найбільша глядацька аудиторія, цей умовний інтервал скорочується до 12 хвилин (див. табл. 1)

Таблиця 1.

Загальний час перегляду, кількість зареєстрованих сцен агресії і середньостатистичний інтервал між ними на провідних українських телевізійних каналах

Кримінальна проблематика користується в населення підвищеним інтересом. Згідно даним опитування, проведеного МВС України у квітні 2009 р. серед 133 журналістів ряду регіонів України, інформація на правову тему присутня в 63,9% випадків у кожному номері українських газет, ефірному часі теле- і радіокомпаній, що зачіпають у своїх публікаціях правоохоронну тематику. Особливе значення надається інформації, що може викликати великий суспільний резонанс, однак дані теми не стільки знижують рівень злочинності, скільки формують у населення негативну соціально-психологічну установку.

Психологами встановлено, що інформацією, яка негативно впливає на фізичний, розумовий або духовний розвиток особистості, вважається:

1) детальне зображення вбивства людей або тварин, заподіяння каліцтва або катування, вандалізм, насильство, насолода насильством і жорстокістю;

2) демонстрація тіла померлої або жорстоко вбитої людини;

3) демонстрація статевого акту або іншого сексуального задоволення, статевих органів;

4) інформація, що викликає страх або жах;

5) позитивна оцінка залежності від наркотиків, психотропних речовин, тютюну або алкоголю, що спонукає до їх вживання, виготовлення, поширення;

6) заподіяння собі каліцтва або самогубство;

7) позитивна оцінка злочинної діяльності та ідеалізація злочинців;

8) моделювання злочинної діяльності;

9) розпалення національної, расової, статевої дискримінації;

10) надмірне вживання нецензурних слів і жестів [2].

Відомо - якщо події на телеекрані видаються «реальними», то глядач схильний піддаватися їх впливу, він може ототожнювати себе з агресором, у нього можуть виникати уявні образи, які підштовхують його до агресивної поведінки, коли агресія проникає в думки глядачів, то починає деформувати їх світогляд і змінювати їх цінності.

Зрозуміло, що залежність між спогляданням насильства й агресивністю не можна назвати однозначною. Ще не факт, що, переглянувши улюблену гостросюжетну програму, де герої діють агресивно, глядачі готові зірватися й накинутися на кожного, хто зустрівся у них на шляху. Водночас, високий рівень насильства, характерний для сучасної кіно- і телепродукції, негативно впливає (поряд з іншими соціальними факторами) на прояв деяких видів агресивної поведінки.

Також, у результаті специфіки показу картини злочинності по телебаченню, зокрема, зображення кримінальних подій у відриві від соціальних і міжособистісних взаємодій, поверхневий стиль викладу сприяють поширенню у свідомості українців почуття страху, агресивності, соціального деструктивізму. А як наслідок, громадяни своєї країни бояться жити в рідній державі, тому що зникає відчуття безпеки і захищеності, а також можливості що-небудь змінити самотужки.

І всі ці негативні наслідки перегляду даних телевізійних передач накладають особливу відповідальність на журналістів-хронікерів, що спеціалізуються в жанрі кримінальної хроніки і хроніки подій.

1.2Етичні проблеми смерті й страждання як частини телевізійної картинки на українському телебаченні

Починаючи з 1999 року, насильство і кримінал - основний семіотичний ресурс українського телебачення. Ми бачимо, як сьогодні ТВ розробляє тему злочинності «Кримінальні новини», «Чергова частина», «Кримінал», «Спецпроект», «Справжній детектив», - десятки програм у тиждень. Телебачення розширює «кримінальну нішу» тому, що ця продукція добре продається рекламодавцям.

На українському телебаченні дана тема є основною для творчого об'єднання "Магнолія ТВ" .

"Магнолія ТВ" - бренд, що давно себе зарекомендував, і передачі цієї студії бачили напевно всі жителі України. ТВ-рейтинги в кримінальній хроніки великі, тому зйомки "Магнолія ТВ" постійно спливають то на одному, то на іншому каналі.

При цьому ніхто не запитує в телеглядачів, чи хочуть вони це дивитися. Звичайно, можна сказати "хто не хоче, той не дивись", але це не зовсім той випадок, тому що проблема не в тих, хто не дивиться, а в тих, хто дивиться і може використати отриману інформацію для неблагородних цілей. Виникає питання: «Чи не є щоденна демонстрація таких передач пропагандою кримінального способу життя?»

Адже потенційні кримінальні елементи, які ще не оформилися, але можуть використати їх як навчальний посібник - дивиться, учиться і запам'ятайте. Чи діють на них кадри про затримку злочинців повчально або лише спонукають до повторення "подвигів" і здійсненню нових злочинів, у яких вони розраховують не повторювати помилок пійманих "героїв" з телевізійних сюжетів?

На жаль, навряд чи хто зможе відповісти на ці питання - дуже сумнівно, що в Україні які-небудь організації серйозно займаються вивченням впливу ЗМІ на суспільство. А от у цивілізованих країнах насильство на екрані перебуває під пильною увагою і вчених, і політиків, і інших представників громадськості. Питання вивчається й кожна дрібна деталь на обліку. Так, наприклад, підраховано, що близько 90% фільмів містять бійки і сцени насильства.

Чи впливає це на криміногенну ситуацію?

Скільки людей намагаються повторити в реальному житті те насильство, яке вони побачили на екрані?

Дійсно, бувають випадки, коли можна довести, що причиною реального насильства стало насильство з теле- або кіноекрана (наприклад, злочинець робить убивство, повторюючи сюжетний хід з кінострічки). Люди, здатні на здійснення злочину під враженням від показаного, існують (втім, поштовхом до антисоціальної поведінки для таких людей можуть стать і інші фактори). Але статистика доводить, що відношення їхньої кількості до загальної аудиторії настільки мало, що не може бути приводом для заборони демонстрації насильства (тим більше, що масовому глядачеві екранне насильство подобається). Тому очікувати введення яких-небудь обмежень у демократичних країнах не доводиться, а багато фільмів (і цілі жанри) тільки на сценах насильства і убивствах і тримаються.

Але є величезна різниця між тим, що показують у фільмах, і тим, що показують у передачах про злочини і події.

Ця різниця зрозуміла будь-якій нормальній людині - у фільмах все понарошку, на відміну від хроніки "Магнолії ТВ". Крім того, показ мертвих і поранених людей - це питання не тільки етики стосовно глядачів, але і етики стосовно потерпілих.

Страницы: 1, 2