РОЗДІЛ ІІ СТАРОДРУКИ XVII - XVIII ст

2.1 Початки друкованого слова

Тематика книг, що друкувалися в Україні, залежала від багатьох чинників -- і від попиту на ті чи інші видання, від наявності меценатів видавничої діяльності, і від доступності книжок, друкованих за межами України. Дедалі більший вплив на характер книжкової продукції мали цензурні умови.

Аж до останніх десятиліть XVIII ст. більшість тих великих за обсягом книг, які друкувалися значними, як на той час, накладами і розповсюджувалися по всій Україні та за її межами, -- це книги релігійні, насамперед богослужбові тексти і молитовники, меншою мірою християнка повчально-моралізаторська література. Друкувалися такі книги переважно церковнослов'янською мовою кириличним шрифтом, однак у певних їх структурних частинах (передмови, присвяти) вживалася і українська книжна мова. Сприйняттю церковнослов'янської мови як "високого стилю" книжної мови українців сприяли специфічно українські риси вимови традиційних текстів. З 20-х рр. XVIII ст. на українських землях, що перебували під протекторатом Російської імперії, друкарство українською мовою і українським варіантом церковнослов'янської було повністю заборонене. Ні Правобережжі й у Східній Галичині обмежень щодо мови не існувало, але лише в практиці василіанських монастирських друкарень, головно Почаївської, українська мова посіла помітне місце. З освітніх видань масовими тиражам і досить часто друкувалися букварі. Хоч уривки для читання в них подавалися церковнослов'янською мовою, оволодівши ними, учні могли вільно читати й українські тексти.

Якщо богослужбові книги, молитовники й букварі набули значного поширення, то чисто літературні публікації (вірші, програми п'єс, панегірики) і окремі публікації з гуманітарних та природничих наук (тези диспутів, посібники, граматики з історії тощо), за поодинокими винятками, виходили невеликими накладами і призначались для певного кола читачів. Вони видавалися різними мовами -- книжною українською, церковнослов'янською, але найчастіше -- польською або латинською.

Ситуація змінилася в останні роки XVIII ст., коли у Центральній, Південній і Східній Україні почали виходити різноманітні світські видання російською мовою, а в Східній Галичині після 1772 р. -- німецькою, польською, латинською, французькою. Почаївська друкарня й далі користувалась у числі інших українською книжною мовою. Однак 1798 р. -- з виходом у світ першої частини "Енеїди" І. Котляревського -- в друковану книгу, як уже зазначалося, впевнено входить українська народно розмовна мова.

2.2 Біблія ІІ пол. ХVII - XVIII ст

У богослужінні в українців, як і в інших православних народів Східної Європи, церковнослов'янська мова здавна відігравала таку роль, як латинська у богослужінні католиків. Збереглась вона як літургійна і в католиків східного (візантійського) обряду. Зрозуміло, що церковнослов'янською друкувалася і головна для християн книга -- Біблія. Поява 1581 р. Острозького видання повного тексту Біблії була визначною подією в церковному і культурному житті не лише українців, а й сусідніх православних народів. Попри високий рівень філологічного опрацювання цього видання, за Петра Могили було розпочато нове редагування тексту Біблії з метою його подальшого вдосконалення. Ця робота, однак, не була завершена, і друге в Україні повне видання церковнослов'янської Біблії вийшло у друкарні Києво-Печерської лаври 1758 р. Кияни на той час не мали іншої можливості, як тільки передрукувати текст московського видання 1756 р. Інша річ, що це видання повторювало текст опрацьованої українськими книжниками єлизаветинської Біблії 1751 р., в основі якої лежала московська Біблія 1663 р., а та, в свою чергу, як було підкреслено в її передмові, була лише передруком "с готоваго перевода князя Константина Острожскаго печати неизменно, кроме орфографии и некоторых вмале имен и речений".

Передруки тексту Острозької Біблії сприяли тому, що використаний у ній варіант церковнослов'янської мови став найавторитетнішим. За цим текстом почали вживатися і прислів'я та афоризми біблійного походження. Біблія в Києво-Печерській лаврі видавалася ще (судячи з кількості збережених примірників, меншими тиражами) 1779 р. у великому форматі, а 1788 р. -- у зменшеному. Істотним внеском у спробу подальшого розповсюдження біблійних книг стало почаївське видання Біблії 1798 р. Цікаво, що з якійсь незначній частині примірників зазначалося, що книжка видається "по велінію, данном в Санкт-Петербурзі 1797, сентября дня 14». Напевне, уніатська Почаївська друкарня вмістила ці слова, щоб не мати перешкод у розповсюдженні книги у межах Російської імперії.

Повний текст Біблії -- Старого і Нового Завіту -- був доступний і потрібний обмеженому колу читачів -- богословам, церковній ієрархи, вченим ченцям, вчителям середніх шкіл. Із старозавітних книг лише з Псалтирем знайомилися всі, хто вмів читати: ця книга слугувала молитовником, її тексти звучали на богослужіннях. З новозавітних книг у богослужіннях використовувалися насамперед Євангеліє і Апостол. Всі три названі книги мусили бути в кожній церкві (у деяких -- по кілька); в окремих священиків, дяків, пізніше й учителів вони були і вдома. Спершу в храмах користувалися виключно рукописними богослужбовими книгами, але від часу появи друкарства їх швидко стали витісняти друковані.

Найважливішою церковною книгою християн залишалося Євангеліє. В кожному храмі мало бути напрестольне Євангеліє, за можливості гарно оправлене, яке відігравало надзвичайно важливу роль у богослужіннях, насамперед у літургії. (Додаток № 6) Крім напрестольного, в багатьох церквах були й інші примірники. Нерідко побожні парафіяни дарували Євангелія своїм церквам. Впродовж другої половини XVII--XVIII ст. Євангеліє в Україні друкувалося 24 рази: 5 видань у другій половині XVII ст., 12 -- у першій половині, 7 -- у другій половині XVIII ст. Зменшення кількості видань пояснюється тим, що більшість храмів цією книжкою на той час вже були забезпечені, а нові церкви будувалися не так часто. Спершу видання цієї книги зосереджувалось у Львові: друк М. Сльозки 1665, Львівського братства 1670 і 1690 рр. Всі вони повторювали текст видань Львівського братства 1630 і 1644 рр. 1697 р. вийшло перше київське лаврське видання, і з того часу Києво-Печерська лавра стала основним видавцем Євангелія, випустивши до 1784 р. ще шість видань у напрестольному форматі і чотири в зменшеному, зручному для індивідуального читання. Почаївська друкарня надрукувала у XVIII ст. п'ять видань (з них одне малоформатне), Львівська братська -- три, Чернігівська -- одне. Українські видання Євангелія друковані шрифтом великого розміру (який так і називали -- євангельським), багато з них прикрашені сюжетними ілюстраціями.

За другу половину XVII--XVIII ст. зафіксовано 122 різних за обсягом видання Псалтиря, 67 різних Часословів, 63 Молитвослови, 42 видання Каноника. Велику кількість видань Псалтиря і Часослова можна пояснити тим, що їх читали не лише в церкві, а й удома, ними користувалися для навчання грамоти. Слід при цьому мати на увазі, що певна частина малоформатних шкільних Часовничків і Псалтирок не збереглась. До тих літургічних книжок, які мусили бути в кожній церкві, належали ще Служебники (44 видання за 1651--1800 рр.), Требники (37 видань за цей час), Апостоли (20 видань), Октоїхи (24 видання), Тріоді пісні (17 видань), Тріоді цвітні (18 видань). Дуже популярними були різнотипні видання Акафістів (не менш як 47 видань) і укладеного Йоасафом Кроковським Акафіста св. Варварі (не менше 30 видань у XVIII ст.). Найбільша за розміром церковна книга Анфологіон (Мінея святкова і загальна) видавалася 11 разів. Далеко не кожна сільська церква могла собі дозволити придбання цієї книжки. Ще менш доступними були Мінеї місячні: здійснено лише три видання цієї 12-томної книги (Київ, 1750 і 1787 р.; Почаїв, 1761 р.).

Православна, і греко-католицька церкви друкували богослужбові тексти, а також більшість молитовників і богослужбових книг церковнослов'янською мовою. Винятки були нечисленними. Зокрема, в Тріолі пісній 1664 р. із друкарні Сльозки передруковано ряд пояснювальних статей книжною українською мовою в перекладах Тарасія Земки (вперше надрукованих у київському виданні 1627 р. і повторених у виданнях 1640 і 1648 рр.). Цікавих експериментом було транскрибування в деяких українських виданнях уривків церковнослов'янських текстів засобами латинського алфавіту. У Почаєві 1793 р. опубліковано Акафіст у перекладі з церковнослов'янської на латинську мову Гната Филиповича. Були й інші подібні видання.

Римо-католицькі латиномовні богослужбові книги в Україні спершу не друкувалися; католицькі дієцезії замовляли їх у Кракові, або, частіше, за кордоном. У XVIII ст. зрідка друкувалися доповнення до літургічних книг, служби окремим святим, меси за померлих. Порівняно часто католицькі друкарні друкували релігійно-повчальні та богословські книги (в тому числі й закордонних авторів) як латинською мовою, так і в польських перекладах.

Для більшості богослужбових видань великого і середнього формату типовим накладом був один "таборок" -- близько 1200 примірників. Завдяки таким накладам на кінець XVII ст. основними богослужбовими текстами була забезпечена більшість церков усіх регіонів України, включно з тими, де не існувало кириличних друкарень (Закарпаття, Буковина, Слобожанщина, Холмщина). Рукописні книжки де-не-де залишались у вжитку до кінця XVIII ст. і пізніше. Про зрослу авторитетність друкованих книг свідчить те, що вони коштували більше, ніж рукописні. Якоюсь мірою це було наслідком монополізації друку літургічних книг кількома друкарнями. Як показали статистичні дослідження примірників із записами, православні й греко-католицькі церкви в Україні користувалися переважно книжками українських друкарень (лавра, братство, Сльозка, Чернігів, Унів, Почаїв), видання з-поза України (Вільно, Москва) становили незначний відсоток. Водночас деякими книжками, виданими в Україні, послуговувалися в Білорусії, Молдові, Болгарії, Сербії.

Після проголошення Берестейської церковної унії навіть ті парафії, які прийняли унію, користувалися богослужбовими книгами з православних друкарень. 1709 р. унію прийняло Львівське Ставропігійське братство, 1720 р. Замойський провінційний собор зобов'язав братство внести до своїх видань зміни відповідно до основних засад католицької догматики. Возслідування святим, яких було внесено до богослужінь Замойським собором (у тому числі на честь св. Йосафата), надруковано окремими брошурами у Львові, Уневі, Почаєві. Втім, навіть наприкінці XVIII ст. друкарня Почаївського василіанського монастиря видала деякі богослужбові книги з видань православних друкарень, вносячи до них лише незначні, хоч і принципові, зміни: згадування в богослужіннях Папи Римського, впровадження католицької версії символу віри.

До літургійної літератури примикала богословська, зокрема пояснення Біблії, тези теологічних диспутів. Таких видань було порівняно небагато, однак вони стали істотним чинником богословської освіти.

Невід'ємною складовою частиною давньої друкованої книги, особливо літургійної, були виливні орнаменти, які друкувалися з подібних до шрифту орнаментальних набірних форм, тобто гравійовані, й відбиті з дереворитних або мідеритних кліше, а також; зображення, спершу виключно дереворитні, пізніше й мідерити -- відбитки з мідних кліше. Орнаменти не були просто прикрасою, тим більше, що зображення не лише ілюстрували і пояснювали текст. Адже сакральним об'єктом, якому належало провідне місце в таїнствах і обрядах, була книжка в цілому, в нерозривній єдності тексту, який читали і слухали в церкві, і зорового ряду. Текст, зображення, церковна музика мали глибоко символічне значення саме у їх поєднаності. Тому таку велику увагу друкарні приділяли мистецькому оформленню друкованих книг, особливо літургійних.

На Заході найдавніші літургійні книги наслідували книги рукописні, але дуже скоро розпочався зворотний процес: нові форми набору і прикрас, які з'явилися у друкованій книзі, почали впливати на рукописну книгу. Оскільки українська друкована книга мала замінити в богослужбовому вжитку рукописну, вона перейняла від неї обриси літер, засади поділу тексту на розділи, підрозділи та рубрики, форму заголовків. Від самого початку друкована книга мала багато такого, чого не існувало у давній рукописній книзі, водночас пізнішими рукописами багато елементів оформлення було запозичено саме з друкованої книги.

Особливе значення в друкованій книзі посів титульний аркуш. Українська друкована книга впродовж XVII-- XVIII ст. щодо цього підтримувала і розвивала традиції, закладені львівськими, острозькою, київською друкарнями ще в попередній період. Неодмінні атрибути титульної сторінки -- назва книжки, набрана великими літерами, і вихідні дані, обрамлені дереворитною оздобною рамкою-фронтоном, яка в ранніх виданнях має вигляд архітектурного порталу. Саме цей тип обрамлення, який виник у контексті ренесансното мистецтва, в практиці давніх друкарень називався "фортою". Це слово означає браму (двері, звідси, до речі, українське "хвіртка"). Брама -- своєрідна тріумфальна арка на титульному аркуші -- неначе відокремлювала книгу від решти світу, запрошувала читача увійти у світ образів та ідей книги. З часом до чисто архітектурних колон стали додавати оздобний рослинний орнамент, інколи бічні колони, обвиті виноградною лозою. Архітектурна рамка доповнюється клеймами із зображеннями святих або свят та алегоричних композицій. Новим елементом у розвитку титульного аркуша були рамки без фронтону, замість нього центральну частину сторінки оточувала складна композиція, в якій численні клейма з'єднувалися бароковими гірляндами з листям, квітами, плодами. У деяких виданнях Києво-Печерської лаври в нижній частині титульної арки часто вміщували зображення головного лаврського храму -- Успенського собору. Деякі рамки структурою нагадують іконостас: відповідним чином розміщені гравюри з орнаментальним обрамленням, що відповідало іконостасній різьбі. Втім, у середині XVIII ст. до ряду гарно оформлених літургійних видань повертається класична архітектурна рамка-фронтон.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9