Всі ми колись стикалися з ситуацією, коли чуємо, що в адресу тієї чи іншої людини лунає фраза: «Ви творча особа». Творчі люди, на думку В. Олешка прагнуть перетворити інших. Внутрішня необхідність цього процесу полягає в тотожності життя і дії (не можна ж насправді вважатися самим собою, не виразив свою суть у дії). Зовнішньою необхідністю є те, що поле дії людини накладається на поля інших, взаємодіючи з ними. Під впливом же зовнішнього тиску людина піднімається до вершинам творчості. Проте творчій, неординарній особі потрібні і відповідні зовнішні умови, в першу чергу, соціальні, для повної самореалізації. Інакше, зусилля перетвореної особи - вплинути на побратимів - неминуче зіткнуться з опором... їх інерції, яка прагне... залишити все без змін [11]. Творча людина неодмінно виділяється серед інших, обирає собі шлях творчості, але і вибір цей зумовлює соціальне середовище в якому вона знаходиться. Так і майбутній журналіст, обирає журналістику не тільки тому, що він бачить свою самореалізацію у цій професії, але і тому, що саме суспільство підштовхує його до цього вибору. Бо задатки творчої людини ще з дитинства можуть бути розвинені у різних напрямках.

До своєї роботи треба відноситися строго і вимогливо (творчо - якщо завгодно), але говорити про неї вголос, - підкреслює автор книги «Журналістика і Журналісти» В. Моїсеєв, - слід стримано і навіть з гумором, скажімо, як це робив Антон Павлович Чехов. Автор приводить відомий багатьом приклад, як великий російський письменник критично відносився до своєї діяльності, не вважаючи, що має право називати своє натхнення письменницькою творчістю, він в листах, говорив про нього в нарочито зневажливому тоні: «Я надряпав... паршивий водевіль...», «Постараюся надряпати яку-небудь кислятинку...». Але при цьому Антон Павлович до роботи відносився надзвичайно відповідально [8]. Зрозуміло, що творча людина не стане прямо називати себе творчою, а лише буде доводити це своєю діяльністю. Серед журналістів побутує фраза, яка вже стала афоризмом, що журналістика не професія, а група крові. Тобто вже у слові «журналіст» закладена думка, що це не звичайна людина із звичайними здібностями. Безумовно, журналіст повинен володіти комплексом певних психофізіологічних і психологічних якостей, наприклад: комунікабельністю, допитливістю, динамізмом, спостережливістю і іншими. При цьому слід пам'ятати, що в журналістиці існує різні спеціальності і спеціалізації і, скажімо, відповідальний секретар це зовсім не одне і теж, що власний кореспондент, редактор же - не обов'язкове краще перо в редакції, а організатор творчого і виробничого процесу. В. Моїсеєв, кажучи про те, що іноді в людині можуть поєднуватися різні якості, як уміння писати, так і уміння організувати роботу цілого колективу, приводить в приклад радянського редактора і публіциста Олексія Аджубея, який в кінці 50 - початку 60-х років, очолював «Комсомольську правду» , а потім «Вісті»[8].

У 1997 році лабораторія функціонування ЗМІ факультету журналістики Санкт-Петербурзького державного університету провела опит серед 30 керівних співробітників петербурзьких видань. В ході дослідження їм було поставлено питання: «Якою кваліфікацією (якими знаннями, уміннями, навичками) повинен володіти журналіст, що працює у Вашому виданні?». Серед відповідей були виділені наступні:

-- спеціалізація у відповідній галузі, темі, проблемі, питанні;

— уміння працювати з людьми, інформацією, словом;

— уміння формулювати думки;

— знання соціальних проблем міста, уміння всесторонньо розглядати їх;

— уміння знаходити і розробляти нові теми, цікаві читацькій аудиторії;

— знання мови і принципів побудови матеріалу;

— уміння витягувати інформацію, висловлювати її, будувати узагальнення;

— уміння виявляти і аналізувати складні соціально-економічні тенденції і процеси;

-- комунікативність, уміння розбиратися в психології спілкування.

Навіть виходячи з цієї вибірки відповідей, можна зробити висновок про те, що сучасний журналіст повинен володіти цілим комплексом професійних якостей і умінь, які сприяли б успішній реалізації завдань, що стояли перед співробітником редакції. При цьому до найбільш важливих журналістських якостей можна віднести: компетентність, ерудованість, володіння методологічним інструментарієм при зборі і аналізі первинної інформації, володіння індивідуальним стилем письма та ін. Всі ці якості в сукупності створюють поняття «професійна майстерність» [5].

В. Ученова наголошує на тому, що уміти відчувати слово, шліфувати фразу, точно виражати свою і не свою думку - якості для журналіста абсолютно необхідні. Але журналістові необхідно мати талант іншого роду. Він повинен володіти жвавістю темпераменту, прагненням активно втручатися в життя суспільства, готовністю до постійного пошуку нового, до подолання інерції поглядів. Таке відношення обов'язково повинне передувати «мукам слова», хоча зовсім не замінює, не усуває їх. Кращі з журналістів не раз і не два відзначали неминучість саме такого відліку за шкалою професійних достоїнств. Бути журналістом - означає не тільки їздити, дивитися, відбирати, писати - це означає особливим чином жити. - М. Кольцов [19]. Проаналізувавши досвід вчених, можна зробити висновок, що ані техніки писання матеріалу, ані таких рис як комунікабельність та швидкість мислення - не достатньо для формування цілісної особи журналіста. Ми думаємо, що є ще деякі особливі риси, які навіть на рівні підсвідомості керують творчим процесом, спрямовуючи журналіста до створення не просто матеріалу, а матеріалу, який чітко віддзеркалює сучасність, процеси життя суспільства, який представляє собою цінність для читача чи глядача (слухача). На нашу думку, це особливе бачення реальності, цілісне бачення картини буття сьогочасності. Психолог А. Лук каже у книзі «Психологія творчості»: «свіжість погляду і "зіркість" пов'язані не з гостротою зору або особливостями сітківки, а є якостями мислення, тому що людина бачить не тільки за допомогою ока, але головним чином за допомогою мозку» [7]. Тому журналіст бачить не тільки зором, він володіє й іншим зором, який є інтуїцією.

Обізнаність - ще одна риса творчого журналіста. Процес пізнання триває все життя і пізнавальній діяльності журналіста велику роль грають інтелектуальні здібності, а точніше -- розвиненість мислення - говорить М. Ким. На думку психологів, «мислення є формою творчого віддзеркалення людиною дійсності, що породжує такий результат, якого в самій дійсності або у суб'єкта на даний момент часу не існує. Відмінність мислення від решти психологічних процесів пізнання полягає в тому, що воно завжди пов'язане з активною зміною умов, в яких людина знаходиться. Мислення завжди направлене на рішення якої-небудь задачі. Таким чином, мислення -- це особливого роду розумова і практична діяльність, що припускає систему включених в неї дій і операцій перетворюючого і пізнавального характеру»[5].

У психології виділяють різні типи мислення:

1) наочно-дієве (що здійснюється шляхом маніпулювання об'єктом);

2) наочно-образне (засноване на перетворенні образу предмету);

3) словесно-логічне (має на увазі опосередковане використання понять, логічних конструкцій, мовних засобів).

Серед розумових здібностей творчої особи виділяють наступні: легкість генерування ідей, здібність до перенесення, «зчеплення», згортання, зближення понять і ін. [13]. Так журналіст відшукує причиново-наслідкові зв'язки там, де звичайна людина їх би не побачила.

У особові чинники журналістського потенціалу входять і інші здібності, і серед них можна назвати уміння спостерігати, дивуватися, знаходити в навколишньому світі цікаві подробиці і використовувати їх в своїй роботі [5].

Можна додати ще те, що журналіст - це яскрава особистість, життєрадісна, яка володіє об'єктивною чуттєвістю, адже навіть у сьогочасному жорсткому світі, де побутує прагматичний стиль життя журналіст не є машиною, яка «штампує» новини, це людина яка має серце, співчуття, милосердя. Також журналіст - людина, яка є громадянином своєї держави. Ці риси здавалося б не несуть в собі якогось професіонального відтінку, але, як не дивно теж мають не аби яку роль саме у професійній діяльності журналіста.

Дуже важливо, щоб людина, яка обрала для себе роботу у засобах масової інформації, на психологічному рівні відчувала себе вільною, неповторною та цільною особистістю. Як зазначає В. Моїсеєв, журналіст не просто якийсь «літератор», що «пописував» для абстрактного «почитуючого» читача (глядача, слухача) або безпристрасний реєстратор подій, а відповідальний суб'єкт суспільних процесів. Значення всієї журналістики припускає формування у окремого журналіста неприйняття позицій «маленької людини», «стороннього спостерігача», від якого, - пиши не пиши - нічого не залежить [5].

Тож, творчість є необхідним компонентом у «приготуванні» професіонального журналіста. Це багатогранне явище, яке не може бути розглянутим лише з однієї точки зору. Адже творчість є ще невід'ємним ідентифікатором особистості взагалі, проявом її сутності.

РОЗДІЛ 2

ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ ЛЕОНІДА ПАРФЬОНОВА

На основі теоретичної частини був складений перелік критеріїв за якими ми спробуємо розібрати діяльність та творчу особистість відомого російського журналіста Леонід Парфьонова. Але спочатку, наведемо коротку біографічну довідку.

Тож, Леонід Парфьонов народився у 1960 році в місті Череповець Вологодської області, Росія. Його батько - звичайний інженер. Леонід виявив бажання писати і вступив до Ленінградського державного університету на факультет журналістики, який закінчив у 1983 році. Молодим журналістом Леонід вже друкувався у часописах «Огонёк», «Правда», «Советская культура», був кореспондентом газети «Волгоградский комсомолец». На телебачення Л. Парфьонов потрапив не відразу. Найбільшим досягненням на той час Леонід визнає одне з перших своїх інтерв'ю на телебаченні з відомим музичним критиком Артемієм Троїцьким. Після цього Леонід Парфьонов відчув, що телебачення - його шлях до самореалізації, як журналіста. Він зрозумів, що здатен робити щось дуже не схоже на тодішні стандарти радянського ТБ. Тож, у 1987 році він знімає свій перший документальний фільм про покоління шестидесятників «Діти ХХ з'їзду». Його робота була помічена, та журналіст був запрошений на російське «Авторське телебачення», де він й створив першу версію своєї програми «Намедни», яка стала класикою російського телебачення, здобула популярність не лише на батьківщині, а й у країнах СНД, зокрема й в Україні. «Намедни» разом з Парфьоновим «переїхали» на більш масштабний канал НТВ, де він стає членом ради директорів каналу та генеральним продюсером у 1993 році. Через декотрий час, а саме у 1997 році стартує авторський проект журналіста, який згодом здобуде шалену популярність серед телеглядачів - «Намедни: 1961 - 1991. Наша эра» - який став енциклопедією радянського життя. Перший вихід програми до ефіру відбувся 1 березня 1997 року. Потім "Наша эра" періодично з'являлася на ТБ до квітня 1997 року, після чого настала тривала перерва. Вихід програми до ефіру був відновлений в грудні 1997 року.

6 лютого 2003 року Леонід Парфьонов заявив, що програма "Намедни" більше виходити не буде. А в червні 2004 року Л. Парфьонов був звільнений з телекомпанії НТВ. Звільнення Леоніда Парфьонова пов'язане з сюжетом "Вийти заміж за Зелімхана", забороненим до показу на європейську частину Росії. У основі сюжету - інтерв'ю зі вдовою пана Яндарбієва Малікой, яке вийшло в ефір, незважаючи на пряму заборону керівництва. У результаті програма "Намедни" припинила своє існування, а керівник і ведучий програми був звільнений з каналу. Безпосередньо після цього, 5 червня 2004 року, Леонід Парфьонов був висунутий на здобуття Лейпцігзької премії засобів масової інформації за 2004 рік. Головною подією року для Парфьонова, на його думку, стало досягнення програмою "Намедни" того рівня, після якого вона була закрита.

На початку грудня 2004 року Леонід Парфьонов прийняв пропозицію компанії "Axel Springer Russia", що видає тижневик "Русский Newsweek", стати головним редактором журналу. За словами самого Парфьонова, нове призначення не виключає його співпраці з телебаченням. Леонід Парфьонов - автор ідеї і співавтор сценарію перших і других "Пісень про головне" (ОРТ), член Академії російського телебачення, лауреат премії Спілки журналістів і ТЕФІ-2000 (спец. приз Академії). Леонід Парфьонов - автор телефільмів "17 миттєвостей весни. 25 років опісля" і "Місце зустрічі. 20 років опісля", що виходили на НТВ в циклі "Новітня історія", а також циклів "Намедни. 1961-1991", "Намедні. 1991- 2000", телефільмів "Ваш Жванецький", "Життя Солженіцина", "Століття Набокова", "Живий Пушкін", "Російська імперія".

Леонід Парфьонов, бачимо, багато що досяг у журналістиці. З метою якнайглибше зрозуміти роль цього журналіста в суспільному житті глядачів й читачів, як безпосередньої аудиторії Леоніда Парфьонова ми за допомогою глобальної мережі «Інтернет» провели опитування, де поставили питання про значення творчої діяльності Парфьонова його російській аудиторії. Та отримали такі цікаві відгуки:

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5