Журнал друкував графічні праці Михайла Яковлева під назвами: „Село прокидається”, „Слов'янський бог Перун”, „Друкарня чорної сотні”, „Наша дума, наша пісня...”, „Суд Сатира” та деякі інші.

Видання «Шершня» припинилося у липні 1906 р. без офіційного розпорядження з боку влади. Постійні переслідування, штрафи, конфіскації зломали наполегливість та силу осіб, які готували та видавали журнал.

В українській політичній журналістиці періоду революції 1905 - 1907 рр. журнал „Шершень” займає провідне місце. Це єдиний із сатиричних журналів України, який неодноразово привертав увагу філологів, мистецтвознавців та істориків. На сьогоднішній день цей журнал є найбільш вивченим і достатньо яскраво висвітленим у літературі як орган політичної сатири досліджуваного періоду.

У фондах НБУ ім. В. І. Вернадського, у відділі рідкісної книги зберігаються всі номери журналу „Шершень”, окрім останнього (№ 26) за 1906 р.: № 1 - 25.

2.4.2 „Киевская заря” ? найпоширеніший сатиричний журнал Києва

Після виходу „Дополнений” до „Временных правил” про періодичні видання, сатира продовжувала боротись з державним устроєм. Ініціатори сатиричних видань усіляко обходили поставлені владою перепони, міняли назви газет, типографії, прізвища видавців та редакторів, приховували імена авторів і художників під псевдонімами.

Так, з 22 березня 1906 р. під назвою „Киевская заря” відродилось видання забороненої газети „Киевская жизнь”. Появі нового видання передував дозвіл влади, виданий київському журналісту С. Бердяєву на випуск газети „Справедливость”. Наступного дня після виходу першого номеру „Киевской зари” С. Бердяєв повідомив про зміну назви та типографії дозволеної раніше йому газети [13, с. 49].

„Киевская заря” користувалась великим попитом і була найбільш поширеною газетою Києва. Ілюстровані додатки до газети привабили нові сили художників. Разом з цим фейлетони та карикатури частіше ніж раніше почали давати привід для штрафів та судових переслідувань. В ілюстрованих додатках до „Киевской зари” почав виступати один з найяскравіших представників київських карикатуристів - В. Кадулін.

До середини 1906 р., коли редакція газети активно переходила у наступ, у поле зору цензури потрапили популярні у Києві фейлетоністи і публіцисти, активні співробітники „Киевской зари”: А. Мельницький, Н. Пономарев, А. Ачкасов, П. Падашевський, В. Чаговець, В. Юревич, Л. Мунштейн, І. Левинський та багато інших.

Цензура відмічала, що статті і особливо тенденційні фейлетони в цій газеті пишуться особливою мовою,в якій прямому та ясному викладу фактів і тенденцій надається перевага алегоріям, натякам, напівнатякам. Київський генерал-губернатор писав до Головного управління у справах друку, що: „Киевская заря” охотно применяет оружие насмешки, шаржа, карикатур, которыми некоторые сотрудники, в том числе и Левинский, пользуются достаточно ловко и умело” [13, с. 50]. Дійсно, приводом для штрафів не раз слугувала „Хлопушка” та „Арабески” ? сатиричні рубрики газети, які вели Л. Мунштейн та І. Левинський.

Існують підстави думати, що між співробітниками редакції „Киевской зари” були протиріччя, що утрудняли активне використання газети для більш радикальної пропаганди. Не виключено, що у зв'язку з цим С. Бердяєв передав її видання іншій особі, а сам залишився лише редактором (до № 12) і почав добиватися дозволу на випуск у Києві нового періодичного органу.

24 квітня 1906 р. С. Бердяєв отимав дозвіл на право видання газети „Свободный труд”, яку у світ не випускав,а через місяць змінив її назву на „Работник”. При ній передбачалося видання щотижневого журналу під тією ж назвою за програмою газети з малюнками та карикатурами.

„Киевская заря” продовжувала видаватися до 19 серпня 1906 р. Після її заборони стала виходити „Киевская речь”, яка змогла протриматись майже до кінця року. Завершальною ланкою ланцюга цих газет (починаючи з „Киевской газеты”) була „Киевская мысль”,яка проіснувала до 1918 р. Недивлячись на те, що цензурні переслідуванн посилювалися, „Киевская мысль” повністю не втратила опозиційний характер по відношенню до тогочасної влади. Ця газета була власністю тих осіб, які у її виданні бачили комерційне, прибуткове підприємство. Бюджет газети був доволі великим, тому, виходячи зі своїх фінансових інтересів, її власники притримувались „золотої середини” для того, щоб не бути ні монархістами, ні активними революціонерами.

У газетному фонді НБУВ зберігаються такі випуски газети „Киевская заря”: № 1 - 17, 19 - 22, 24 - 26, 29, 31, 35, 38, 40, 42 - 44, 47 - 49, 52, 54, 56 - 58, 61, 65, 68, 69, 72 - 87, 89, 91 - 95, 98 - 100, 102 - 107, 109 - 112, 115, 116, 118, 119, 121, 124 - 133, 136, 137, 140, 142, 144, 145, 147, 148 за 1906 р. Зберігаються тут і випуски забороненої „Киевской жизни”: № 1 - 43 за 1906 р.

2.5 Надходження Катеринославської періодики до книгосховищ бібліотеки ім. В. І. Вернадського

Катеринославська губернія, утворена 1802 р., була однією з найбільших у Російській імперії. Нині її територію поділено між Дніпропетровською, Запорізькою, Донецькою та Луганською областями. Цей густонаселений і потужний у господарському та інтелектуальному відношенні край потребував інформаційного забезпечення. Цю функцію успішно виконувала регіональна система періодичної преси, що рік за роком розросталася та вдосконалювалася.

Події 1905 - 1907 рр., що модернізували та дещо видозмінили суспільство, вплинули на розвиток місцевої преси, вивели її на якісно новий рівень і, навпаки, багато в чому зумовлювалися діяльністю тієї ж преси. На час розгортання революційної ситуації в інформаційному полі Катеринославщини більш чи менш успішно діяли понад 20 періодичних видань різноманітного спрямування.

Передусім, це були офіційні видання, що висловлювали, пропагували та підтримували точку зору владних інституцій, як центральних, так і місцевих. Це „Екатеринославские губернские ведомости” (1838 - 1918), „Вестник Екатеринославского земства” (1903 - 1905), „Верхнеднепровский земский листок сельскохозяйственных объявлений” / „Верхнеднепровский земский листок” (1903 -1917), „Александровский городской вестник” (1904 - 1906). До них долучилися 1906 р. „Народная газета Бахмутского земства” (1906 - 1917), 1907 - „Известия Екатеринославского городского общественного управлений” (1907 - 1917).

У фондах НБУВ зберігаються такі номери газет: „Екатеринославские губернские ведомости” за 1914 р. ? № 1 - 44, 46 - 56, 58 - 60, 62 - 67, 69 - 102 та за 1916 р. ? № 1 - 8, 10 - 65, 67, 70, 78 - 81, 84 - 104; „Вестник Екатеринославского земства” за 1904 р. ? № 16 - 24, 26 - 28, 30, 31, 33 - 38, 40, 43 - 47, 49 - 52 та за 1905 р. ? № 31, 35, 36; „Верхнеднепровский земский листок” за 1915 р. ? № 42, 43 та за 1916 р. ? № 4 - 8, 12 - 17, 19 - 21, 24, 27 - 33, 37, 41 - 50; „Народная газети Бахмутского земства” за 1912 р. ? № 29 - 39 та за 1914 р. ? № 1 - 45.

З 7 січня 1838 р. до 1918 р. виходили „Екатеринославские губернские ведомости”, де видавцем позначено Губернське правління. Мета видавців - інформування про ухвали місцевої влади, про події в губернії, країні, за кордоном. Матеріали підбирали працівники газетного столу, які користувалися офіційними джерелами інформації, обов'язковими звітами установ. Обов'язки редакторів виконували начальники або заступники начальників газетного столу. Газета ділилася на офіційну та неофіційну частини. Офіційна частина мала два відділи: у першому подавалися матеріали, що складалися з розпоряджень уряду та місцевої влади, постанов, наказів, статистичних звітів різних губернських установ, повідомлень про переміщення на службі, оголошень про боржників і банкрутства, розшук осіб, втрачені та недійсні документи, виклики до судових установ; у другому повідомлялося про ярмарки, продаж майна.

Неофіційна частина містила місцеву та кримінальну хроніку, новини про тих, хто приїжджав і від'їжджав із міста, події у країні та за кордоном, телеграми, передруки з інших видань; згодом з'явилися літературні твори, рецензії на книги й театральні вистави, метеорологічні огляди, приватні оголошення, реклама. Неофіційна частина пропонувала цікаві етнографічні та історичні матеріали, підготовлені Д. Яворницьким, Я. Новицьким, І. Манжурою. Газета мала додатки з даними про хід подій, оголошеннями про підряди, списками осіб на виборах земських гласних, виборах до міської та Державної думи. У 1914 - 1916 рр. постійно з'являлися списки вбитих, поранених і без вісті зниклих. Оформлення залишалося практично незмінним упродовж усього часу виходу: дрібний шрифт, заголовки і назви рубрик майже ніколи не виділялися, текст ішов суцільними колонками. Це не сприяло популярності, не приваблювало читача, текст сприймався важко.

Першого січня 1903 р. повітова земська управа розпочала випуск „Верхнеднепровского земского листка сельскохозяйственных объявлений”, що мав на меті повідомляти про рішення місцевої влади, події в місті та повіті. Редагували газету голови земської управи, підбір і підготовку матеріалів здійснювали уповноважені службовці. Видання поділялося на дві частини. В офіційній друкувалися вказівки та роз'яснення урядових документів. Земський відділ подавав: розпорядження повітового та губернського начальства; новини із земського, повітового та міського життя; науково-популярні статті з різних галузей знання; повідомлення про внутрішні та закордонні події; оглядові статті з теорії та практики кооперативного руху; звіти про засідання міської думи; публікації, присвячені потребам міського розвитку; запитання й відповіді, бібліографію, листи, оголошення. У додатках вміщені списки до земських виборів, маніфести і заклики, повідомлення і звіти земських установ тощо. Видання тимчасово зупинене у грудні 1905 р. за постановою повітової земської управи з огляду на матеріальну скруту [71, с. 90].

Луганська повітова земська управа першого травня 1903 р. започаткувала видання безкоштовного „Листка объявлений Славяносербского земства”. Назва свідчила про намір ознайомити читачів зі справами земства, його рішеннями, давати різні повідомлення. Зміст становили здебільшого офіційні матеріали, місцева хроніка і телеграми щодо подій в країні та за кордоном. Під цим заголовком часопис існував до № 62 за 1913 р., з 1914 р. змінив назву на „Известия Славяносербского земства”, продовжуючи нумерацію. У 1915 р. газета перейшла на щоденний вихід, але з уведенням воєнного стану припинилася. Натомість повітова земська управа за тією ж редакцією розпочала випуск „Луганского листка”, проголошеного наступником попередньої газети. У 1916 р. газета мала додаток „Ночные телеграммы” з оперативними повідомленнями про хід воєнних дій та основні події. Випуск газети припинився в червні 1917 р., завершивши історію першого з 32 часописів, що виходили в Луганську.

У переліку офіційних видань краю і луганський безкоштовний „Донецкий листок” (1903 - 1906), видавцем якого значилося Опікунство селянських сиріт округу Слов'яносербського повіту.

Офіційний характер мав і губернський „Вестник Екатеринославского земства” (1903 - 1905). Газета передбачала висвітлення діяльності земств у краї, надання необхідної інформації повітовим земствам. Вона безкоштовно надсилалася губернським і повітовим земським гласним, повітовим і міським управам, губернським земським управам, проводирям дворянства, чиновникам губернської і повітової адміністрації різних відомств, земським начальникам, лікарям.

Першим виданням із 14, що з'явилися в Бахмуті (нині Артемівськ Донецької обл.), була офіційна „Народная газета Бахмутского земства” (1906 - 1907). За основними ознаками: видавцем, метою та спрямованістю на читацьку аудиторію - газета відповідала характеру офіційних видань. Безкоштовні примірники обов'язково надсилалися в усі волосні та сільські правління, земським гласним, членам сільськогосподарської ради, лікарям, фельдшерам, вчителям. Особлива увага приділялася новинам місцевого й земського життя, сільського господарства, подавалися детальні звіти про засідання міської думи, обов'язковим був відділ „По России”.

Від 18 червня 1917 р. читачі отримували громадсько-політичну і соціалістичну газету „Трудовой союз”. Редагував її, як і попередню, голова земської управи. Останнє число з'явилося 26 жовтня 1917 р.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10