Ленінська концепція функцій журналістики вже в ті роки була все-таки не єдиною. До початку 70-х років на основі досліджень по соціології преси й психології журналістської творчості, а також на основі методологічних досліджень у даній сфері й деяких інших, склалися трохи інші концепції функцій журналістики.

Паралельно шли дослідження функцій журналістики, що опираються на теорію інформації, кібернетики й інші науки, які привели до створення досить оригінальних, хоча й схожих в основних рисах концепцій функцій журналістики.

З'єднання цих двох потоків досліджень не могло не привести до появи таких концепцій функцій журналістики, у яких прямо ставилося питання про їхній взаємозв'язок й їхню єдність. Так, Е. Прохоров представив комплексний і структурований опис взаємодії журналістики з масовою аудиторією й соціальними інститутами й показав, що журналістика виконує велику кількість функцій. Це функції:

ѕ ідеологічні;

ѕ безпосередньо-організаторські;

ѕ культурно-освітні (пізніше даний автор назвав цю групу функцій журналістики культуроформуючими);

ѕ рекламно-довідкові;

ѕ рекреативні,

ѕ комунікативні [22, с. 154155].

Кожна із цих функцій складним способом взаємодіє з усіма іншими. При цьому комплексність виконання журналістикою своїх функцій носить двоякий характер:

ѕ макрорівень, тобто, вся сукупність текстів газети, журналу, програми радіо або телебачення;

ѕ рівень окремих творів. При цьому текст може бути монофункціональним, з домінуючою функцією, поліфункціональним, причому останній користується найбільшим інтересом [22, с. 158].

Із усього цього можна запропонувати наступну модель системи функцій журналістики. У центрі (або нагорі) системи функцій журналістики перебувають ідеологічні функції, тобто функції, що визначають самі головні, основні, базові принципи й правила впливу на масову аудиторію з метою створення певної масової свідомості цієї аудиторії.

Ідеологічні функції через зв'язки різного роду впливають на підпорядковані функції -- безпосередньо-організаторські, рекреативні й культуроформуючі, а на самій периферії структури розташовуються комунікативні функції журналістики, які, власне, і визначають безпосередню можливість впливу на масову аудиторію. Але й безпосередньо-організаторські, і культуроформуючі, і рекреативні, і комунікативні функції журналістики впливають на ідеологічні функції, змушуючи їх змінюватися залежно від певних умов діяльності журналістики.

2.3 Зміст і структура культуроформуючих функцій журналістики

Описана сукупність різних концепція функцій журналістики, зрозуміло, не включає всіх запропонованих і регулярно пропонованих на розгляд науковому співтовариству класифікацій, які, як правило, є лише деякою видозміною вищезгаданих.

Але нас цікавлять культуроформуючі функції. Для того, щоб зрозуміти принцип їхньої дії для початку розкриємо питання: "Чому дані функції названі культуроформуючими?

Сучасні концепції журналістики походять із однозначного розуміння процесу впливу журналістики на масову аудиторію як "суб'єкт-суб'єктний", тому включення в назву функцій таких понять, що цікавлять нас, як "управління" або "виховання" і навіть "освіта" не представляється можливим, насамперед тому, що ці поняття припускають різний ступінь "суб'єкт-об'єктних" дій [8, с. 217].

Термін "освіта", незважаючи на всю гуманістичну роль і безумовну важливість для всього суспільства й для кожного індивідуума окремо, також являє собою "суб'єкт-об'єктний процес", у якому в ролі "об'єкта" виступає "Учень" (в узагальненому значенні), у ролі "суб'єкта" -- "Вчитель" (знов-таки в узагальненому значенні) [2, с. 442].

Навчальний процес являє собою чітко структурований, методологічно й методично сталий процес "трансляції соціального досвіду в часі історії й відтворення стійких форм громадського життя в просторі культури". Навчально-виховний процес (тобто освіта) завжди має на увазі цілеспрямоване, формально обумовлене прагнення до якомусь заздалегідь заданому зразку (ідеалу, цензу). Тобто, у Вчителя (природно, дане поняття взяте в самому широкому й знеособленому змісті) є об'єктивно поставлена ціль -- Держстандарти освіта (освітній ценз), досягнення якої необхідно, наприклад, для підтвердження ліцензії освітньої установи і його акредитації. У Вчителя є також, що розуміє суб'єктивно мета, -- рівень освіченості (навчаності) конкретних Учнів, що досягається в практиці конкретного Вчителя. І, нарешті, є вибудувана система послідовно реалізованих завдань (тематика навчання), проходження якої дозволяє гарантированно досягти необхідного рівня освіченості Учня.

Журналістика до подібної структурованої й маючої чітку прив'язку за часом діяльності проводити не може, не повинна й не буде, якщо вона, дійсно, вільна, у повному змісті цього слова.

З іншого боку, у літературі давно існує поняття "формування", що у даний момент досить відкрито для розуміння, але має однозначно недетермінізований (точніше, слабодетермінізований) характер. Таке розуміння можливо хоча б тому, що в літературі по теорії журналістики, культурології й соціології культури не було знайдене однозначного й цілеспрямованого дослідження процесів "формування". Більш того, наприклад, у більшості енциклопедій взагалі відсутня стаття "Формування". У силу "свободи" розуміння терміна можна припустити, що його використання в потрібному нам значенні не буде перекручено витлумачене або оскаржене [25, с. 454455].

Таким чином, можна спробувати побудувати схему процесу "формування". Припустимо, що при написанні тих або інших матеріалів для публікації в ЗМІ уявляє собі "свою" аудиторію як володіє певними знаннями в певній, що цікавить його сфері. Журналіст припускає, що в аудиторії вже вироблена певна шкала цінностей по темі публікації і є певна "дієва" шкала. Інакше кажучи, освоєні й у тім або іншому ступені активності застосовуються правила певної діяльністної реакції на ті або інші описувані події (гнів, роздратування й готовність застосувати силу для усунення описуваних недоліків -- з одного боку, схвалення, задоволення, готовність заохочувати різними способами -- з іншого). І формування якихось нових установок засобами журналістики можна описати як пропозиція масової аудиторії шляхом публікації в ЗМІ якихось механізмів для корекції, у тому числі й шляхом переформування масової свідомості як всієї масової аудиторії, так і світогляду й світогляду кожної окремої особистості.

Ці правила пропонуються у вигляді певної інформаційної матриці, з якої окремі потрібні в цей момент інформаційні блоки витягаються самою масовою аудиторією в повній згоді із власним розумінням власного ж інтересу в оволодінні якимись новими знаннями або вміннями.

Тим самим "формування" відрізняється, з одного боку, від "інформаційно-пропагандистського впливу", що розуміє як цілеспрямований, структурований і чітко розписаний за часом звід дій (сукупність заходів) для досягнення масово-інформаційними методами певної мети в сфері ідеології (яка, помітимо, лежить повністю або частково поза сферою необхідності й/або бажаності для масової аудиторії). З іншого боку, "формування" відрізняється й від освітньої діяльності в повному розумінні слова "освіта".

Таким чином, "формування" можна описати як створення особливого настрою в соціумі, що може стимулювати всіх членів даного соціуму на досягнення тих або інших знань, умінь і навичок. Реалізується ж "формування" у вигляді надання масової аудиторії достатньої кількості інформації для вільного вибору із загального потоку найбільш зацікавленої і корисної, а також у вигляді створення умов вільного засвоєння отриманої інформації, перевірки її реальним життям і використання у своїй практиці.

Дане розуміння лежить у руслі сучасного подання про волю слова. Відомо, що процес перегляду основних агітаційно-пропагандистських концепцій і принципів радянської журналістики був актуалізований політичними змінами в радянському суспільстві наприкінці 80-х років. І. Дзялошинский, підбиваючи підсумок ряду виступів на дану тему, досить різко порушив питання про необхідність зміни основних парадигм у журналістській діяльності й про необхідність перестати вважати аудиторію "об'єктом впливу". Автор призвав перейти на "гуманітарну", тобто гуманістичну точку зору на процес комунікації, до розуміння даного процесу як "відтворення й розвитку людської сутності всіх його учасників" [7, с. 48].

Аудиторія при цьому розглядається як група суверенних особистостей, що звертаються до виданого журналістом тексту з метою знайти в ньому зразки людських здатностей й якостей, засвоєння яких дозволить цим особистостям розширити свої власні людські можливості. Це повинен бути текст, до якого вільно й без усякого примусу захоче звернутися та або інша особистість, і в якому вона знайде описи необхідних для неї способів і методів вирішення вартих перед нею проблем, включаючи показ шляхів і методів духовного й фізичного самовдосконалення або придбання яких-небудь нових професійних якостей.

У цьому значенні зміст культуроформуючих функцій журналістики цілком дозволено описати як якусь рамкову сукупність принципів і правил діяльності журналістики в просторі культури. Ціль цих принципів і правил -- формування за допомогою художньої культури нової людини, людини нової інформаційної, постіндустріальної цивілізації, здатного не просто сприймати потоки інформації, але й управляти ними для свого розвитку й досягнення найвищих рівнів свого духовного розвитку. А також здатного до створення всі нових і нових добутків культури, до розширення простору культури, до використання культури як способу й засобу по створенню нових морально-етичних правил, що відповідають новим історичним умовам і викликам часу [9, с. 247-248].

Наш час --- час інформаційної цивілізації -- кардинальним образом відрізняється від попередніх часів. Кардинальні зміни відбуваються й у механізмах роботи журналістики.

П.Гуревич відзначає ще одну особливість сучасної культури -- її всі зростаючу мобільність, коли протягом одного життя може чергуватися кілька культурних епох [6, с. 311].

Це означає, що масова аудиторія й кожен індивід окремо, відчуваючи потребу саме в тій або іншій інформації, може "брати" із пропонованою журналістикою картини культурного життя ті або інші найбільш корисні в цей момент відомості й з їхньою допомогою може створювати власну картину буття, у якій основне місце займає саме висока культура як найкращий спосіб оцінки ситуації й побудови життєвої перспективи.

Безумовно, основні поняття, принципи й традиції сприйняття культури заставляються ще в дитинстві, причому найперші уявлення про критерії відбору "що таке добре, а що таке погано" людина одержує задовго до початку процесу шкільного навчання. Але навіть у той момент, ще не вміючи читати й писати, людина в культурному середовищі сім'ї, а також за допомогою телебачення, радіомовлення знайомить із миром, одержує якісь початкові поняття про прекрасному й потворному. І надалі роль журналістики в культурному становленні особистості тільки зростає.

У цілому можна констатувати, що виконання культуроформуючих функцій журналістики визначається багатьма факторами. У їхнє число входить і реальна можливість журналістики здійснити дані функції у всій їхній розмаїтості, що залежить від структури даної системи й взаємодії її компонентів й елементів, а також від зовнішнього впливу систем більше високого порядку. У випадку з журналістикою й масовою аудиторією в абсолютної більшості випадків так і відбувається.

Дійсно, і сама журналістика й масова аудиторія знаходяться у рівних умовах, що визнається, як ми бачили вище, всіма сучасними концепціями функцій журналістики. І в цьому випадку зовнішній рівень функцій служить для передачі сигналів впливу не на систему більш низького порядку, а на рівноправну систему. Разом же й журналістика й масова аудиторія є підсистемами системи більш високого порядку. Цією системою є соціальна система, у яку входить, зокрема, державу, як система, що виробляє формальні правила існування систем більш низького порядку, так й інститути цивільного суспільства, що створюють правила неформальні. Тобто, у самому загальному вигляді правила взаємодії журналістики й масової аудиторії визначаються самим суспільством [18, с. 55].

Як підсумок розгляду зазначеної концепції можна представити механізм перетворення потенційних можливостей культури й журналістики в реальні дії, що становлять "практичний" зміст культуроформуючих функцій журналістики.

Якщо реальний журналістський опублікований у тім або іншому ЗМІ текст представити у вигляді знакових (символьних) проявів тих або інших функцій, то можна спостерігати матрицю функцій, що визначають все різноманіття текстів, що реалізують культуроформуючі функції. У кожному такому тексті є елементи (від одного нескінченно) із центрального "ядра" системи культуроформуючі функцій, з "діяльністногоі" рівня (також від одного нескінченно), і із зовнішньої "комунікативної" оболонки (від одного нескінченно) [18, с. 56].

Підбором потрібної кількості елементів з того або іншого блоку функціональної матриці можна створювати журналістські твори самих різних жанрів: аналітичні (нарис, рецензія, історичний огляд і так далі), інформаційні -- репортажі з тих або інших культурних заходів, замітки, або прямі трансляції.

Страницы: 1, 2, 3, 4