Якщо судження в результаті верифікації виявилося хибним, то про факт як таке взагалі не може бути й мови [7].

Одним із джерел виникнення суджень - є подія. У події є тільки одна властивість або ознака - те, що вона відбулася (або не відбулася). Відбулися вибори губернатора - подія, суджень про яке може бути нескінченна безліч. Частину з них можливо перевірити; в процесі верифікації деякі з них не підтверджуються і виявляються помилковими, інші - щирими, підтверджуються і тоді перетворюються на факти.

Але є й оціночні судження - думки, які взагалі не можуть бути верифіковані. Вони оцінюють або саму подію, або факт, тобто істинне судження про подію. Події оцінюються емоційно, факти - як правило, раціонально. Оцінки подій та фактів можуть бути незалежні один від одного.

Суджень нерідко буває кілька, вони утворюють свого роду пучок ознак події. Останні повинні характеризувати і учасників події, і характер дії, і обставини, за яких відбувалася подія, зокрема його часові та просторові межі.

Сукупність істинних суджень про подію, що утворюють завершений сюжет цієї події, може бути названа реальним фактом на відміну від окремо взятого істинного судження про цю подію - вербального факту [7].

Для правильної кваліфікації суджень про ту чи іншу подію важливо враховувати цілісну структуру цієї події (реального факту, ситуації). Таку структуру вивчає особлива наукова дисципліна - теорія мовних актів, або мовна прагматика. У ній, зокрема, виділяють такі важливі поняття: пресупозиція, мотивування, орієнтованість [1].

Пресупозиція мовного акту - це характеристика відношення мовця до ситуації спілкування. Наприклад, знання про ситуацію, в самому мовному акті прямо не виражене, а лише мається на увазі.

Мотивування мовного акту - один з видів пресупозиції, а саме те, що змушує звернутися до події.

Орієнтованість мовного акту припускає важлива відмінність його адресата і аудиторії. Адресат - завжди конкретна особа, група, аудиторія.

1.3 Факт та образ в журналістському творі

Факт - це завжди результат вибору з великої кількості подій такої події, яка, на думку автора, має істотне значення [8].

Образ - це відтворення усвідомленого автором явища за допомогою тих чи інших матеріальних засобів і знаків - за допомогою мови тощо [7].

Серед видів образів у журналістському тексті часто зустрічаються ілюстративні. Вони використовуються для того, щоб висловити більш широкі і злободенні суспільні інтереси, в основному публіцистичні. У житті часто відбуваються такі події, цікаві та важливі своїми загальними, повторюваними властивостями, що мають морально-політичне значення. Журналісти прагнуть інформувати суспільство про такі повторювані події. Вони шукають таку подію і таких осіб, в індивідуальності яких істотні властивості життя, важливі для суспільства, виявлялися б особливо виразно, яскраво, значно. Інакше кажучи, обирають для свого зображення типові в своєму роді явища життя, які можуть служити гарною ілюстрацією істотних особливостей, що мають суспільне значення. Призначення цих текстів полягає в тому, щоб відтворити реальних людей у всіх їх проявах. Публіцистично-ілюстративні образи позбавлені гіперболізму. В них не має вирішального значення і емоційна виразність. Вони відтворюють типові явища такими, якими вони були в дійсності.

Але бувають й іншого роду образи, автори яких не ставлять перед собою такого завдання й зображують явища життя не заради їх типовості, а заради їх неповторної індивідуальності, якщо вона цікава в тому чи іншому відношенні. Це фактографічні образи[7].

Останнім часом у зв'язку з ускладненням суспільного життя, розвитком масової комунікації в суспільстві все посилюється інтерес до образної інформації про найбільш важливі події у політичній, культурній, виробничій сфері. Газети і журнали пропонують читачам подібні повідомлення про такі події. Автори створюють образи для пізнання індивідуального в реальній дійсності і не роблять при цьому будь-яких узагальнень. В результаті виникають образи, що передають інформацію про те, що десь сталося. Фактографічні образи відтворюють явища життя, які відзначаються своєю індивідуальністю. Ілюстративні образи відтворюють явища, заради їх типовості, реально існуючої в житті. І ті й інші не змінюють індивідуальності явищ, показуючи їх такими, якими вони були в дійсності. У створенні тих і інших образів творча уява їх авторів не має значення і не виявляється дуже помітно.

На відміну від ілюстративних і фактографічних зображень художні образи завжди є витвором творчої думки й уяви автора.

Художні образи найбільш близькі до образів публіцистично-ілюстративних. У них також відтворюються типові явища життя у світлі тих чи інших суспільних інтересів та ідеалів. Але відбувається це по-іншому. Автор запроваджує в цих образах індивідуальність явищ, щоб вони стали ще більш типовими, щоб вони ще більш чітко, яскраво, закінчено втілювали в собі істотні особливості. Він творчо типізує життя.

Типізація - це таке відтворення життя, в процесі якого істотні властивості його явищ одержують посилене, перебільшене вираження в їхніх нових, вигаданих індивідуальних рисах. Тому типізація життя може здійснюватися за допомогою зображення її явищ тільки в образах, а не в абстрактних поняттях [7].

Інша відмітна властивість художніх образів - це їх виразно відчутна емоційність. Журналісти висловлюють у них своє емоційне ставлення до дійсності підбором і розташуванням індивідуальних подробиць зображуваного - деталями, а також зовнішніми засобами зображення- промовою, сполученнями звуків, мімікою і жестами, обрисами і фарбами тощо. Художні образи відрізняються емоційною виразністю деталей.

Третя відмінна риса образів у журналістських текстах полягає в тому, що вони завжди є основним і самодостатнім засобом вираження змісту цих творів.

У журналістському тексті засоби вираження грають велику роль. Автор своїм твором не тільки інформує про те, що створено силою його уяви, не тільки «заражає» своїми настроями, але й естетично впливає на читачів, орієнтуючись на їхню уяву.

Журналістському тексту протипоказані рясна «реєстрація» візуальних частин предметів і велика кількість «допоміжних» подробиць. Разом з тим небажані і сумарні, тезисно-схематичні позначення при відсутності деталей, штрихів. Словесний текст відповідає вимогам мистецтва, якщо автором знайдені якісь яскраві деталі і подробиці, що відтворюють предмет в цілісності його вигляду. Тільки в цих випадках читач зможе «домалювати» в уяві позначене словами. При сприйнятті такого твору важлива роль належить асоціаціям - всіляким зіставленням предметів і явищ [7].

В асоціаціях читача, що викликаються вербально-художніми образами, чимало індивідуального і довільного. І це один із законів сприйняття. Перебуваючи «під владою магії» вербального мистецтва, занурившись в світ примхливо мінливих уявлень, викликаних текстом, читач стає свого роду співучасником створення образів.

2. Місце факту в різних жанрах журналістики

2.1 Факт в інформаційних жанрах

Як відомо, до інформаційних жанрів відносяться замітка, репортаж та інтерв'ю. Їх основне призначення - повідомлення нових і цікавих фактів з усіх сфер суспільного життя людей. Їм притаманні найбільш засвоєні методи збору інформації: спостереження, опитування, читка документів [11].

У хронікальній замітці новина може бути відображена в якому-небудь факті або цифровому матеріалі. В якості інформаційного приводу можуть виступити будь-які суспільно значимі події. Про актуальний факт журналіст може повідомити як до початку події, наприклад, використовуючи такі кліше, як «завтра, в такий-то час намічається черговий запуск космічного корабля...», так і після його завершення, наприклад «вчора відбулося урочисте вручення урядових нагород групу театральних діячів...». У такого роду нотатках, як правило, використовуються один або два опорних факти, які даються без коментарів або яких-небудь подробиці.

У замітці використовуються найрізноманітніші способи подачі фактів. Наприклад, М. Шостак виділяє два варіанти інформування: «жорстке» та «м'яке». У першому випадку журналіст оперативно інформує читачів про подію. «Жорстка» новина представляє короткий, точніше стислий варіант, у якому викладається тільки суть події. У «м'яких» новинах оперативність ослаблена, зате введений момент інтриги, активніше використовується деталь [3].

Прикладом «жорстких новин може служити така замітка «Украинка спрятала ребенка в сумке» (Додаток А). Замітка написана за класичною формулою римського оратора Квінтілліана і відповідає на питання: «що», «де», «коли». Автор в стислій манері повідомив про страшну знахідку і про горе-мати, не розпилюючись на деталі журналіст повідомив про місце, час, обставини події [17].

У «м'яких» новинах акцент робиться на подробиці або на цікаву деталь. М'які новина рекомендується при низькій значущості події або коли необхідний інший тон розмови, коли ослаблені або зовсім відсутні оперативні або інформаційні приводи. Говорячи про значущість події, потрібно завжди пам'ятати про ступінь автентичності фактів. Такими будуть вважатися тільки ті з них, які максимально наближені до події за часом і простором. Повідомлення про зникнення музейного експоната, про який журналіст напише тиждень по тому, навряд чи кого зацікавить, якщо до нього не додати якихось пікантних подробиць.

Інформаційна замітка під назвою «Новый АН может пролететь над Киевом» (Додаток А) є прикладом «м'якої» подачі інформації. В ній автори повідомляють про вихід нового літака, що є основним змістовим фактом цього матеріалу, але щоб привернути увагу аудиторії журналісти додають цікавий елемент - інформацію про ймовірний політ цього літака над Києвом дев'ятого травня [18].

Таким чином, в основі хронікальної інформації лежать один або два опорних факти. У залежності від ступеня їх автентичності обирається «жорстке» або «м'яке» інформування. У нотатках, як правило, використовуються суспільно значимі факти. При підготовці матеріалу журналістові важливо зробити їх правильний відбір [3].

Розглянемо тепер, як позиціонуються факти в репортажі. Предметом репортажного відображення є не якась закінчена подія, а певний процес або дія. Тому журналістові важливо не просто описати ті чи інші факти, а показати динаміку розвитку події, висловивши до нього своє ставлення. «Наочність» в репортажі досягається завдяки використанню різноманітних деталей, штрихів і подробиць, а також через авторське співпереживання тому, що розгортається на його очах. Не рідко для репортажу використовують фотографії. Фотофакт - це приватний випадок факту як засобу вираження інформації [5]. Прикладом його використання є фоторепортажі з місця події (Додаток Б),[16].

Велика роль в репортажі відводиться автору. Він - головний розпорядник усієї дії. Саме від автора залежить, в якому порядку будуть піднесені факти, яка картина дійсності буде «висвітлена» найбільш зримо, як буде вибудувана сюжетно-композиційна структура репортажу. Присутність автора в матеріалі може бути виражена по-різному: через внутрішні монологи, роздуми, ремарки, відступу, репліки, характеристики і т.п. Всі ці засоби необхідні для досягнення «ефекту присутності». Таким чином, в репортажі журналіст не просто констатує факти, а, відштовхуючись від них, показує динаміку розвитку події, відкрито висловлюючи авторське ставлення до всього, що відбувається на його очах.

По-іншому будується робота над інтерв'ю. Журналісти звертаються до даного жанру тоді, коли їм потрібно з посиланням на авторитетне джерело освітити ті чи інші події, коли потрібні експертні оцінки з приводу певних фактів, коли потрібно від самої людини дізнатися будь-які подробиці з його особистого чи суспільного життя. Факти, наведені в інтерв'ю, завжди підпорядковані загальному задуму і темі розмови. Тому, прагнучи відтворити логіку бесіди, журналісти використовують у публікації тільки найбільш значущі висловлювання співрозмовника. Потрібно враховувати і різницю в усній і письмовій мові. В усній розмові респондент може вільно чи мимоволі відволікатися на інші теми, ухилятися від поставлених питань, говорити не по суті питання, порушувати логіку міркування різними відхиленнями і т.п. У письмовій мові це є неприпустимим. Тому журналіст комбінує різні шматки бесіди, виходячи з основного задуму. Так «монтуються» блоки інтерв'ю, що складаються з питань і відповідей [3].

Факти в інтерв'ю використовуються з урахуванням різновидів даного жанру. Наприклад, в інтерв`ю-повідомленні співрозмовник інформує читачів про найбільш важливі події. В інтерв'ю-діалозі факти - лише привід для розгортання бесіди. В даному випадку активність проявляє не тільки респондент, але і журналіст. У портретному інтерв'ю можуть бути використані не тільки факти з бесіди з героєм твору, але і взяті з інших джерел (наприклад, відомості про ту чи іншу людину можуть бути залучені з опитування його друзів, родичів, колег по роботі і т.д.). У всіх різновидах інтерв'ю факти можуть розташовуватися за ступенем їх важливості.

За формою викладу факти підрозділяються на розповідь, опис і міркування. Оповідання це виклад перебігу подій в часі, або послідовності відображення частин складної події. Різновидами цієї послідовності є: пряма і зворотна хронологія, пряма хронологія з відхиленнями. Іноді інтерв'ю концентрується навколо певної центральної події. Опис - це послідовне відображення складових частин складного об'єкта чи явища. Зв'язок між компонентами опису може здійснюватися на основі просторових, функціональних чи інших відносин. Міркування - це тип смислового зв'язку, заснований на причинно-наслідкових відносинах: воно може розгортатися від посилок до висновку; від тези до аргументів і від них до висновку; від фіксування зміни до аналізу його причин, від елементів до їхніх зв'язків; від встановлення закону до розкриття його модифікацій; від індукції до дедукції і т. ін. Форми викладу фактів в інтерв'ю багато в чому залежать від характеру смислових зв'язків, що встановилися між ними. Завдання журналіста в тому й полягає, щоб у ході підготовки матеріалу виключити з нього всі елементи, які не працюють на розкриття основної тем [9].

Страницы: 1, 2, 3