Підвиди кукурудзи. Основні ознаки, за якими кукурудза поділяється на підвиди (групи), - форма й особливості поверхні зерна, розмір та внутрішня будова зерна.

За розмірами зернівки поділяються на крупні й дуже крупні - з масою 1000 зерен 300-400 г, середні - 200-300 і дрібні - 100-200 г; за формою - на округлі, видовжено-призматичні із западиною на верхівці, видовжені із загостреною верхівкою, кутасті або сплюснуті, з гладенькою чи зморшкуватою поверхнею.

Під внутрішньою будовою зерна розуміють будову ендосперму, який може бути неоднорідним. Залежно від співвідношення між вмістом крохмалю і білка в зерні, форми та щільності розміщення крохмальних зерен ендосперм може бути повністю або частково рогоподібним чи борошнистим.

Рогоподібність ендосперму спостерігається вищою при більш високому вмісті в ньому білка, який у більшій мірі заповнює проміжки між крохмальними зернами, а також при вуглуватій формі крохмальних зерен, які щільніше прилягають між собою і залишають незначні проміжки. Борошнистий ендосперм тим краще формується, чим більший вміст у ньому крохмалю і кругліші крохмальні зерна, між якими залишаються значні проміжки.

На зламі рогоподібний ендосперм нагадує застиглу желатину, борошнистий - туго спресоване борошно.

Кремениста кукурудза. Відзначається підвищеним вмістом білка в зерні (8-18%), формуванням стебел, здатних утворювати багато пасинків.

Зубовидна кукурудза. Найпоширеніший підвид у виробництві, представлений середньо- і пізньостиглими гібридами та сортами. Вміст білка в зерні - 8-15%.

Кремениста-зубовидна кукурудза. За формою зерна і будовою ендосперму займає проміжне місце між кременистою і зубовидною кукурудзою, представлена у виробництві ранньо- та середньостиглими гібридами.

Крохмалиста, або борошниста, кукурудза. Формує високо крохмальне зерно (72-85%) з низьким вмістом білка (6- 13%).

Розлусна кукурудза. Представлена двома формами: рисовою кукурудзою - з гострокінцевим, або шпилястим, зерном та перловою - з округлим зерном. Вміст білка в зерні - 10-15%. Здатна утворювати більшу кількість початків на стеблі та інтенсивніше кущитися.

Цукрова кукурудза. характеризується багатостеблістю та схильністю до вилягання, високим вмістом у зерні білка (18-20%) і жиру (8-9%).

Восковидна кукурудза. За формою зерна подібна до кременистої кукурудзи, але відрізняється непрозорістю ендосперму, який за консистенцією нагадує твердий віск. Перспективна для селекційної роботи.

Крохмалисто-цукрова кукурудза. Проміжний підвид між крохмалистою і цукровою кукурудзою. В Україні не поширена.

Плівчаста кукурудза. Формує зернівки, закриті плівками, які утворилися з колоскових і квіткових лусок. У виробництві не використовується.

Різновидності. Кожний підвид кукурудзи поділяється на різновидності, основними ознаками яких є: забарвлення зерна і квіткових лусок на стрижні початка (часто вживається - забарвлення стрижня).

Забарвлення зерна у кукурудзи різноманітне: біле, жовте, оранжеве, червоне, темно-вишневе, фіолетове, сіре, синє, чорне, двоколірне - боки жовті, верхівки білі.

Стрижень буває білим (квіткові луски не забарвлені) або червоним з кольоровими відтінками (від рожевого до коричнево-червоного).

В Україні поширені в основному гібриди і зовсім мало сортів. Це пояснюється тим, що у гібридів першого покоління проявляється явище гетерозису - різко підвищується життєздатність рослин, а з нею активність біологічних процесів органотворення і значно зростають продуктивність рослин та урожайність основної продукції - на 15-35% і більше порівняно з сортами.

Залежно від вихідних форм рослин, які використовуються для схрещування, гібриди поділяються на кілька типів: міжсортові - одержані від схрещування двох сортів; сортолінійні - від схрещування сорту і самозапильної лінії; міжлінійні: прості - від схрещування двох самозапильних ліній; складні (подвійні міжлінійні - від схрещування двох простих міжлінійних гібридів; трилінійні - від схрещування простого міжлінійного гібрида і самозапильної лінії; п'ятилінійні - від схрещування трилінійного і простого міжлінійного гібридів).

2.1 Кліматичні умови

Розташування регіону у помірному поясі північної півкулі визначає клімат як помірно-континентальний, з теплим вологим літом і м'якою, хмарною зимою. Середня температура повітря, за даними багаторічних спостережень Житомирської метеостанції, січня - мінус 5,8°С, липня - плюс 17,1°С, а середньорічна - плюс 6,9°С. Останні весняні заморозки на території регіону спостерігаються у третій декаді травня, перші осінні - у другій декаді вересня. Протягом року на територію регіону випадає близько 647 мм опадів (6470 т води на га). Вегетаційний період в межах 190 днів.

2.2 Ґрунтові умови

Для ґрунтів, які знаходяться в межах господарства, характерне слабке вилуговування низхідними потоками вологи, які в сухі періоди року часто змінюються висхідними. У ґрунтах дернового тішу немає розчинених кислих речовин, у їхніх материнських породах багато вуглекислого кальцію та поглинутого мулистою частиною колоїдного кальцію. Саме тому вони вилугувані значно менше, ніж інші ґрунти, особливо лісові (підзолисті).

Вологи, яка проникає в ґрунт дернового типу, достатньо лише для вимивання легкорозчинних солей, внаслідок чого ці ґрунти, як правило, незасолені, за виключенням тих, які підпираються засоленими ґрунтовими водами та на засолених материнських породах. У них вилугуваний і гіпс (СаО4-2НО), а важкорозчинний вуглекислий кальцій (СаСО3), як правило, вимитий тільки з верхнього шару на глибину 20-50 см, глибше він нагромаджується у вигляді добре помітних білуватих нальотів, прожилок тощо.

Чорноземні ґрунти майже оптимально насичені ввібраним кальцієм і частково магнієм; увібраного водню і натрію в них немає. Реакція ґрунтового розчину ґрунтів слабо-кисла або близька до нейтральної.

2.3 Розрахунок урожайності, яку забезпечують природні умови та вибір її для програмованого вирощування

Розрахунок потенційної урожайності за сумарним приходом ФАР проводять за формулою:

ПУ - потенційна урожайність при використанні 6% фотосинтетичної активної радіації, ц/га;

QФАР - сумарний прихід ФАР за період вегетації культури, млн. ккал/га;

КФАР - 6, коефіцієнт використання ФАР;

10 - математичний коефіцієнт;

q - теплотворна здатність 1 кг основної продукції сільськогосподарської культури, ккал.

С - стандартна вологість продукції;

А - сума частин основної і побічної продукції.

Для кукурудзи в даних умовах:

QФАР = 233 (1/3 травня) + 760 (червень) + 750 (липень) + 640 (серпень) + 220 (1/2 вересня) = 2603 млн. ккал/га;

С = 14%;

а = 2,3.

Підставимо дані в формулу:

(ц/га)

Отже, за сумарним приходом ФАР потенційна урожайність кукурудзи 192,6 ц/га.

Розрахунки дійсно-можливої урожайності за природною вологозабезпеченістю (ДМУВ) проводять за формулою:

, де

ДМУВ - урожайність основної продукції за стандартної вологості, ц/га;

100*100 - коефіцієнти математичного зрівноваження чисельника із знаменником;

КВ - коеф. Водоспоживання, мм/ц;

W - доступна для рослин продуктивна волога;

, де

WП - запаси продуктивної вологи в 0-100 сантиметровому шарі ґрунту на початку вегетаційного періоду, мм;

WК - запаси продуктивної вологи в 0-100 сантиметровому шарі ґрунту в кінці вегетаційного періоду, мм;

Со - сума опадів за період вегетації культури, мм.

Маємо такі дані:

КВ(в середній за вологістю рік) = 275 мм/ц;

С = 14%;

а = 2,3;

WП = 160 мм;

WК = 95 мм;

Со = 36 (1/2 травня) + 69 (червень) + 82 (липень) + 74 (серпень) + 24,5 (1/2 вересня) = 285,5 мм.

Розрахуємо W:

(мм)

Підставимо отримані дані в формулу:

(ц/га)

Отже, дійсно-можлива урожайність за природною вологозабезпеченістю (ДМУВ) за даних умов для кукурудзи 64,4 ц/га.

Розрахунки дійсно-можливої урожайності за біогідротермічним потенціалом місцевості (ДМУб) проводять за формулою:

ДМУб - дійсно-можлива урожайність за біогідротермічним потенціалом місцевості, ц/га;

КР - коеф. Рябчикова;

Д - к-ть декад періоду вегетації культури;

36 - річна к-ть декад.

Підставимо дані у формулу:

(ц/га)

Отже, дійсно-можлива урожайність за біогідротермічним потенціалом для кукурудзи 44,9 ц/га.

Розрахунки дійсно-можливої урожайності за природною родючістю ґрунтів (ДМУг) проводять за формулою:

ДМУг - дійсно-можлива урожайність за природною родючістю ґрунтів, ц/га;

БГ - бал родючості (бонітет) ґрунту;

ЦБ - ціна одного бала, ц/га.

За даними картки проектованого поля:

(ц/га)

Отже, дійсно-можлива урожайність за природною родючістю ґрунтів для кукурудзи 24,4 ц/га.

Основними лімітуючими факторами в підвищенні врожайності є забезпеченість вологою, надходження ФАР, біогідротермічний потенціал місцевості. Враховуючи ці показники, доцільною вважаю величину програмованої урожайності 60 ц/га.

3. Обґрунтування технології вирощування запланованої урожайності

3.1 Розміщення в сівозміні

У Лісостепу кукурудза найкраще росте після озимини, зернобобових, цукрового і кормового буряка, гречки, картоплі. В зоні Полісся кукурудзу розміщують після люпину, багаторічних трав, льону, зернобобових, озимих, картоплі. Кукурудза не належить до культур, дуже вимогливих до попередників.

Кукурудзу можна вирощувати як монокультуру. На чорноземах беззмінне вирощування, за умови щорічного внесення органічних добрив, можливе впродовж 6-10 років, а на менш родючих ґрунтах - 3-5 років.

У районах недостатнього зволоження не рекомендується висівати кукурудзу після культур, які висушують ґрунт на значну глибину, зокрема після цукрового буряку, суданської трави, соняшнику. Не варто сіяти після проса, щоб запобігти поширенню спільного шкідника - кукурудзяного метелика.

3.2 Система обробки грунту

При безгербіцидній технології вирощування кукурудзи велике значення має основний обробіток ґрунту. Його проводять з урахуванням попередника, типу ґрунту, рельєфу, ступеня і особливості забур'янення поля.

У зоні достатнього зволоження на забур'янених полях ефективний напівпаровий обробіток ґрунту. Після ранніх попередників (зернових, зернобобових) ґрунт слідом за збиранням дискують на глибину 6-8 см. Вносять мінеральні і органічні добрива і проводять оранку на глибину 27-30 см, щоб забезпечити добрий розвиток кореневої системи. Краще орати оборотними плугами.

Через два-три тижні проводять поверхневий обробіток для знищення сходів бур'янів за допомогою культиватора, дискової борони, важких борін чи інших знарядь. Обробітки повторюють в міру появи другої, третьої хвиль сходів бур'янів.

Після пізніх попередників (буряк, багаторічні трави, кукурудза) важливо задискувати поля важкими боронами БДТ-7,0 для доброго подрібнення рослинних решток. Потім вносять добрива і орють ярусними плугами ПЯ-3-35; ПНЯ-4-40 на глибину 27-30 см. За умов достатнього зволоження у другій половині літа зяблевий, зокрема напівпаровий, обробіток ґрунту можна замінити сівбою післяжнивних сидеральних культур - гірчиці білої, редьки олійної. В жовтні зелену масу їх заорюють на глибину 27-30 см. Після пізніх попередників, як сидеральну культуру можна висівати озиму суріпицю і приорювати її зелену масу навесні.

Основним завданням передпосівного обробітку ґрунту є збереження вологи в ґрунті, очищення від бур'янів, створення сприятливих умов для проростання насіння і одержання своєчасних сходів. Загальноприйнятим обов'язковим прийомом є ранньовесняне боронування і вирівнювання поверхні фізично стиглого ґрунту за допомогою важких борін і волокуш-вирівнювачів, які рухаються по полю під кутом 45° до напряму оранки. Після появи сходів бур'янів проводять першу культивацію на глибину 10-12 см. Другу хвилю пророслих бур'янів знищують передпосівним обробітком, який найкраще провести за допомогою комбінованих агрегатів типу РВК-3,6, Європак, ЛК-4. Передпосівний обробіток проводять на глибину загортання насіння. Якщо строки сівби пізніші, проводять 2-3 культивації, знищуючи при цьому нові хвилі пророслих бур'янів.

Страницы: 1, 2, 3