Як видно з наведених даних основною зерновою культурою у зоні є озима пшениця.

У Київській області опрацьована програма розвитку зернового господарства в межах господарств різних категорій. Нею передбачено у найближчі роки довести виробництво зерна до такого рівня: в 2003 році - 2 млн.. т, 2004 - 2,1 млн.., 2010 - 2,5 млн. т .

Прогнозні показники виробництва зернових культур в Київській області на 2002-2010 рр.

Основною продовольчою зерновою культурою у столичному регіоні, як і в зоні Лісостепу, й надалі буде пшениця, обсяги виробництва якої передбачається збільшити до 1209 тис. т. Серед фуражних культур, крім ячменю, передбачається розширити площу під кукурудзу на зерно. Щоб одержати потрібну кількість товарного зерна кукурудзи, необхідного для забезпечення переробної промисловості сировиною і громадського тваринництва кормами, площі посіву цієї культури планується збільшити до 35 тис. га.

Сучасний стан зерновиробництва потребує вдосконалення цінових відносин на ринку зерна, яке має здійснюватися в напрямі узгодження економічного результату на всіх етапах одержання та переробки зерна на кінцевий продукт споживання з тим, щоб не допустити зменшення попиту і дестабілізації цінової ситуації.

На особливу увагу заслуговує також галузь цукробурякового виробництва. Дуже відчутний спад тут розпочався з 1995 року, тобто з періоду, коли почала інтенсивно діяти давальницько - бартерна схема.

Відмінивши систему державних замовлень на цукрові буряки та цукор, держава фактично зняла з себе відповідальність за подальший розвиток галузі, надавши відповідним товаровиробникам повну свободу дій із передачею необхідного права власності на вироблену продукцію. Звільнення від державної опіки і відповідно від адміністративного диктату повинно було б, на думку ряду вчених, відкрити економічний простір для успішного функціонування цукробурякового виробництва на засадах ринкового саморегулювання. Але результати виявилися різко відмінними від прогнозованих, а вся галузь - неспроможною ефективно працювати в нових умовах господарювання.

Сільське господарство в нашій державі розглядається як галузь-донор, що допоможе вийти українській економіці із кризи, це по - перше. По - друге, основний “удар” у політиці західних держав щодо підтримки виробників цукрових буряків і цукру падає на рядових споживачів продукції цих країн. За рахунок підтримки монопольно високих цін у середині країни (6 - 8 дол. за 1 кг цукру) субсидується експорт цукру за низькими світовими цінами, тим самим збільшуючи наявність на зовнішньому ринку вільного цукру й знижуючи, таким чином, ще більше світові ціни. Тобто рядові платники податків змушені платити ще один непрямий податок (на цукор). Але для них це проходить малопомітно, оскільки витрати на харчування досить стабільні у споживачів і становлять 20 - 20% споживчого кошика. До того ж заробітна плата середнього українця в 2000 разів нижча.

По-третє, в Україні, виходячи із стану економіки на нинішній день, немає матеріальних можливостей для впливу на ситуацію щодо підтримки цукробурякового виробника з метою його ефективного функціонування.

По-четверте, стан та ефективність виробництва цукрових буряків і цукру в нашій державі значною мірою відстають від економічно необхідного рівня. Якщо фермери західних країн стабільно одержують урожай цукрових буряків у середньому 500 - 600 ц/га, в Польщі - 400 - 450, то у нас - лише 150-170 ц/га. З кожних 100 кг цукру, який міститься в буряках, європейські заводи виробляють 80, а українські - 70 кг. Тому вважаємо, що передусім потрібно шукати резерви поліпшення стану справ у різкому підвищенні ефективності цукробурякового виробництва як стратегічної галузі економіки країни. У процесі трансформаційних змін при переході до ринкової економіки рівень виробництва сільськогосподарської продукції в господарствах лісостепової зони, як і в країні у цілому, значно знизився. Якщо в 1990 році обсяг виробництва сільськогосподарської продукції тут становив 42,7 млрд. грн., то в 2001-му зменшився до 24,2 млрд. грн., або на 43,7 % у господарствах усіх категорій. У тваринництві спад виробництва продукції досяг за цей період 54,9%. Особливо істотними втрати були в сільськогосподарських підприємствах аналізованої зони, де обсяги виробництва тваринницької продукції зменшилися від 13,7 млрд. грн. в 1990 році до 3 млрд. грн. у 2001-му, або в 4,6 рази. Динаміку та структурні зрушення у виробництві тваринницької продукції в лісостеповій зоні та по областях наведено у табл. 1.35. Як видно із даних таблиці, за період з 1990 по 2001 рік суттєво змінилася структура виробництва тваринницької продукції по категоріях господарств. У лісостеповій зоні питома вага сільськогосподарських підприємств зменшилася від 67,1у 1990 році до 33,1% в 2001-му, а по Україні - відповідно від 66% до 27,3%. У 2001 році питома вага цього сектора по областях коливалася в межах від 10,6 у Чернівецькій області до 44,7 % у Полтавській.

Валова продукція тваринництва по категоріях господарств лісостепової зони , млн. грн.

Основним виробником тваринницької продукції в аналізованій зоні стали господарства населення і фермерів, питома вага яких збільшилася від 32,9 у 1990 році до 66,9% в 2001-му, а по Україні - відповідно від 34 до 72,7%. У 2001 році питома вага господарств населення (включаючи фермерів) по областях знаходилася в межах від 55,3 у Полтавській області до 89,4% у Чернівецькій.

Такі ж тенденції простежуються й у виробництві окремих видів тваринницької продукції. В лісостеповій зоні основним продуктом цієї галузі є молоко. У 2001 році господарства тут виробили 40% загальнодержавного обсягу виробництва цього продукту по господарствах усіх категорій. Сільськогосподарські підприємства, включаючи фермерські господарства, забезпечили в 2001 році 51,8 % виробництва молока від загального показника аграрного сектора. У таблиці 1.36 наведено динаміку і структуру виробництва молока в господарствах зони лісостепу. 7, Економіка виробничого підприємства: Навчальний посібник / За ред. І. М. Петровича. - К.: Знання, 2001. - 405 с.

Виробництво молока по категоріях господарств у зоні Лісостепу, тис. Т

Із даних таблиці видно, що протягом 1990-2001 років питома вага сільськогосподарських підприємств у виробництві молока зменшилася більш як у два рази, а питома вага господарств населення зросла. В 2001 році цей сектор забезпечив майже 2/3 валового виробництва молока в Україні (64,8 %). Питома вага господарств населення у 2001 році коливалася від 49,5 в Харківській області до 89,4 % у Чернівецькій. Рівень виробництва молока залежить від наявності поголів'я корів та їхньої продуктивності. Кількість цих тварин у господарствах лісостепової зони (всі категорії) зменшилася від 3232,9 тис. в 1990 році до 1931,6 тис. у 2001-му. Особливо скоротилося поголів'я в сільськогосподарських підприємствах зони - від 2401,8 тис. до 818,9 тис. за аналізований період (у 2,9 рази). Збільшення кількості корів у господарствах населення від 828,1 тис. у 1990 році до 1112,7 тис. в 2001-му, або на 34,3 %, не компенсувало втрат, що мали місце у сільськогосподарських підприємствах.

Середньорічний надій молока від корови в господарствах усіх категорій, кг

У підвищенні молочної продуктивності худоби, збільшенні обсягів виробництва продукції та зростанні її економічної ефективності важливу роль відіграє цілеспрямована селекційно-племінна робота. Для формування власної селекційної бази голштинської породи в областях створюють стада-репродуктори цієї породи на базі поголів'я тварин канадської та німецької селекцій. Чорно-ряба порода характеризується високою молочною продуктивністю, доброю оплатою корму молоком, інтенсивною енергією росту. Схрещування її з чорно-рябими голштинами забезпечує підвищення продуктивності вітчизняного поголів'я. Порода максимально відселекцінована за надоєм, добре споживає об'ємисті корми, швидко нарощує масу в сухостійний період. Так у ПЗ “Маяк” Золотоніського району Черкаської області від корів чорно-рябої породи надоїли в середньому 5025 кг молока за лактацію; в ДПЗ “Україна” Черкаського району - 4375, а в ДПЗ “Велика Бурімка” Чорнобаївського району - 6906 кг. Водночас при ? кровності голштинської породи у ДПЗ “Христинівське” Христинівського району в середньому від корови за третю лактацію одержано 6228 кг молока, ДППЗ “Коробівський” Золотоніського району - 5626, ПЗ АФ “Яснозір'я” Черкаського району - 6155, а у ДПЗ “Велика Бурімка” Чорнобаївського району - 6921 кг. Досвід ефективного молочного скотарства нагромаджено у приватному аграрно-орендному підприємстві (ПАОП) “Зоря” Красноградського району Харківської області, де добре ведуть селекційно-племінну роботу в молочному стаді, створили міцну кормову базу. Перелічені фактори відіграють вирішальну роль у забезпеченні продуктивності корів.

Стан молочного скотарства в ПАОП “Зоря”

Формувати високопродуктивне молочне стадо корів почали у 1991 році. Для підвищення молочної продуктивності та поліпшення технологічних якостей маточне поголів'я осіменяли спермою голштинізованих червоно-рябих бугаїв. Спрямований підбір плідників і відбір тварин бажаного типу дали змогу створити в господарстві високопродуктивне стадо. Станом на 1 березня 2002 року на фермах утримували 4379 голів великої рогатої худоби, у тому числі 1210 корів української червоно-рябої худоби молочного напряму продуктивності.

Для поліпшення генетичного потенціалу молочного стада будуть використовувати чистопородних голштинських червоно-рябих бугаїв. Спільним наказом Мінагрополітики України та УААН від 22 лютого 2002 року № 54/17 господарству присвоєно статус племінного заводу по розведенню української червоно-рябої худоби молочного напряму продуктивності.

Велику увагу приділяють стабільному зміцненню кормової бази. За останні три роки в структурі посівних площ на кормові культури припадає 42%. Під багаторічні трави у цей період відводили в середньому 33%, кукурудзу на зелений корм і силос - 50,7, однорічні трави - 15,2, під кормові коренеплоди - 1,1%.

У господарстві одержують високі врожаї кормових культур, що дає можливість постійно забезпечувати тваринницьку галузь високоякісними кормами. Так, у 1999-2001 роках урожайність зернових у середньому становила 32,4 ц/га, сіна багаторічних трав - майже 22, зеленої маси багаторічних та однорічних трав - відповідно 92, кукурудзи на зелений корм і силос - 192 і кормових коренеплодів - 544 ц/га.

Піднесення кормовиробництва дало змогу збільшити витрати на корову від 56,4 ц корм. од. у 1999 році до 73,9 ц корм. од. у 2001-му й на середньорічну телицю - від 18 до 22 ц корм. од. За останні три роки на середньорічну корову заготовлено по 7,1 ц сіна, 123 - силосу та 10,9 ц коренеплодів, а згодовували в середньому 3 ц сіна, 55-60 - силосу, 7-8 - кормових коренеплодів, 25-26 ц концентрованих кормів, із них високобілкових (соняшникова макуха) - 7,9 ц. Крім того, на корову припадає ще до 8 ц гички цукрових буряків, близько 29 - жому і 1,5 ц меляси.

Великого значення в господарстві надають ритмічній роботі зеленого конвеєра. Мається на увазі не лише достатнє забезпечення тваринництва зеленими кормами, поповнення їхніх запасів у сховищах, але й подовження строків використання. З третьої декади квітня починають випасати худобу на озимому житі, а також скошують останнє на зелений корм. З другої декади травня скошують люцерну на зелений корм і згодовують в однакових частинах із зеленою масою жита. У другій декаді червня косять однорічні трави першого строку сівби і згодовують із зеленою масою люцерни. Пізніше косять однорічні трави 2-3-го строків сівби. З інших площ багаторічних і однорічних трав закладають сінаж, а з багаторічних трав другого укосу заготовляють сіно.

У господарстві в окремих групах тварин одержано ще кращі результати. Так, у 2001 році від 133 корів надоїли понад 7 тис. кг молока. У трьох майстрів машинного доїння продуктивність поголів'я перевищила 8 тисячний рубіж (від 8041 до 8728 кг).

Вагомих результатів у зростанні продуктивності корів досягнуто у багатьох господарствах лісостепової зони. Зокрема, це племзавод “Плосківський” Броварського району Київської області, сільськогосподарський виробничий кооператив ім. Щорса Білоцерківського району, які перевищили раніше досягнуті надої молока. Низька молочна продуктивність тварин у господарствах України зумовлена, насамперед, недостатньою їх годівлею, внаслідок чого корми використовуються на підтримку життєдіяльності поголів'я. Через це витрати кормів у кормових одиницях з розрахунку на 1 т молока у нашій країні в 1,5 - 1,8 рази більші порівняно з розвиненими державами світу. Нині 8, Примак Т. О. Економіка підприємчтва: Навчальний посібник. - К.: Вікар, 2001. -178 с.нерозв'язаною проблемою розвитку галузі є стабілізація поголів'я і продуктивності корів. Наступне питання - забезпечення рівня виробництва тваринницької продукції, поголів'я та продуктивності, досягнутого в 1990 році. У перспективі основним стратегічним завданням розвитку галузі залишатиметься підвищення продуктивності дійного стада.

Вивчення складових формування молочної продуктивності корів підтверджує вирішальну роль такого фактора, як повноцінна годівля. Групування господарств України за продуктивністю корів виявило таку закономірність: при надої 1700 кг витрати кормів на голову худоби становили 31,7 ц корм. од., а понад 4000 кг - 61,1 ц корм. од. Різниця в рівні годівлі між цими групами господарств - близько 30 ц корм. од., а в продуктивності - 2832 кг. Це свідчить про те, що на приріст 1 ц молока у групі господарств із продуктивністю корів понад 4000 кг витрачалося порівняно з першою групою майже 0,9 ц кормів. Привертає увагу істотне збільшення витрат концкормів з розрахунку на одну корову із зростанням продуктивності поголів'я. В групі господарств із найвищою продуктивністю корів (понад 4000 кг) витрати концкормів були майже в три рази більшими, ніж у першій групі.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10