Таблиця 1.1

Складові стратегії розвитку агропромислового комплексу України

Розроблена і належним чином затверджена Стратегія має бути орієнтована на перспективу базовим нормативно-правовим документом, на основі якого здійснюватиметься аграрна політика, формуватиметься необхідна для цього відповідна законодавча й інша нормативно-правова база.

У концептуальному плані Стратегія повинна являти собою системний прогноз розвитку аграрної та інших сфер АПК країни. Вона визначає перспективи і напрями сталого розвитку сільського господарства й інших галузей АПК в оглядовій і більш віддаленій перспективі, зважаючи на необхідність вирішення проблем продовольчої безпеки і продовольчої незалежності держави, нарощування експортного потенціалу АПК на основі зміцнення його ресурсної та матеріально-технічної бази, поглиблення ринкових трансформацій, удосконалення соціальних, економічних і земельних відносин, ефективного розвитку організаційної структури сільськогосподарського виробництва, радикального поліпшення соціальної ситуації на селі та належного фінансового забезпечення сталого розвитку всіх сфер і галузей вітчизняного АПК.

З огляду на масштабність і багатоаспектність завдань, передбачених Стратегією, а також на складний сучасний стан сільського господарства та інших галузей АПК, в основу її розроблення повинні бути покладені такі концептуальні положення:

необхідність прискорення темпів соціально-економічного розвитку сільського господарства та істотного підвищення його ефективності і конкурентоспроможності аграрної продукції на внутрішньому й світовому продовольчих ринках;

усунення та практичне подолання все ще наявних руйнівних і дестабілізуючих чинників, процесів та явищ в аграрній й інших сферах АПК на основі цілеспрямованого проведення ринкових реформ;

реальне дотримання на всіх етапах практичного здійснення стратегії орієнтації на пріоритетність інтересів сільського господарства та інших сфер АПК, села і селянства;

найважливішою передумовою виконання основних завдань Стратегії і досягнення передбачених у ній показників розвитку аграрної й інших сфер АПК має бути висока заінтересованість і відповідальність усіх державних, регіональних, галузевих і безпосередньо виробничих структур, насамперед їх керівників;

Стратегія повинна стати базовим нормативно-правовим документом державного рівня, відповідно з яким слід формувати та удосконалювати нормативно-правове й організаційно-управлінське забезпечення розвитку аграрної й інших сфер АПК. Метою зазначеної Стратегії є забезпечення стабільного та ефективного функціонування агропромислового комплексу, зорієнтованого на задоволення внутрішніх та експортних потреб країни в продукції сільського господарства і продуктах її переробки в прогнозованому періоді, соціальне відродження села, подолання бідності переважної частини селян та інших його мешканців, поступове наближення умов їх життя і праці до рівня економічно розвинутих країн.

Досягнення цієї мети потребує подальшого нарощування та удосконалення виробничо-ресурсних потенціалів аграрної й інших сфер АПК, підвищення їх віддачі і соціаально-економічної результативності.

При формуванні стратегії першочергові організаційно-управлінські завдання полягають у розробленні і забезпеченні ефективного, функціонування системи державного, регіонального, галузевого управління сільським господарством та агропромисловим комплексом у цілому; удосконаленні кадрового і зміцненні інформаційного потенціалу системи управління сільським господарством й іншими сферами АПК; програмному забезпеченні практичного втілення Стратегії, включаючи розроблення відповідних цільових регіональних і галузевих програм; удосконаленні моніторингу розвитку земельних та аграрних відносин, екологічного стану навколишнього середовища й основних природних ресурсів сільськогосподарського призначення.

Одним з найважливіших пріоритетів стратегії розвитку АПК є забезпечення достатньо високих і стабільних темпів зростання виробництва продукції сільського господарства та харчової промисловості. Держава має значний арсенал дійових важелів забезпечення такого зростання. Тут слід виходити з реальних та економічно обгрунтованих темпів розвитку АПК загалом і сільського господарства зокрема в перепективі до 2015 р. Як відомо, внаслідок системної кризи обсяги валової продукції сільського господарства у 1999 р. становили лише 47% від рівня 1990 р. За період 2000-2004 рр. валова продукція аграрного сектора збільшилася, за попередніми даними майже на 25%. Середньорічні темпи зростання дорівнювали приблизно 5%. Такі темпи характерні для періоду відновлення, коли мав місце значний спад виробництва аграрній і переробній сферах АПК. Проте прогнозувати приріст валової продукції довготривалий строк необхідно досить зважено. Це, насамперед, тому, що близь 70% продукції сільського господарства нині виробляється в дрібних селянських господарствах, які вже значною мірою вичерпали можливості екстенсивного обсягів виробництва. До того ж, сільськогосподарські підприємства, які в роки ринкових перетворень зазнали значних втрат, тільки у 2001 і 2004 роках мали помітний приріст продукції.

Розрахунки динаміки сільськогосподарського виробництва на довгостроковий період базуються на визнанні тієї об'єктивної тенденції, згідно з якою найбільш ймовірні середньорічні темпи стабільного приросту валової продукції сільського господарства України становитимуть у період до 2010 р. близько 3%, а в період до 2015 р. -- 2,5%. Тому прогнозна середньорічна динаміка валової продукції сільського господарства у порівнянних цінах 2000 р. може становити 76 млрд грн у 2005-2010 рр. і 86 млрд грн у 2011-2015 рр., що на 43% більше, ніж у середньому за 2000-2004 рр, (60 млрд грн).

У Стратегії повинні розглядатися стан і тенденції забезпечення продовольчої безпеки, визначаються завдання щодо досягнення раціональних норм споживання основних продуктів харчування. У 1990 р. в Україні середній душовий добовий раціон харчування містив 3,6 тис. кілокалорій при 33% продовольчих витрат у сімейному бюджеті. Криза 90-х років значно погіршила ці показники: у 2003 р. добове харчування знизилося до 2,8 тис. кілокалорій, а частка продовольчих витрат зросла до 59,9%. Тобто нинішній стан продовольчого споживання в Україні дещо вищий порогу бідності, тя і суттєво гірший, ніж у докризовому періоді. Незадовільність стану продовольчого споживання в Україні відчутна і при порівнянні показників харчування її населення з відповідними показниками розвинутих країн. Так, у США енергетична цінність добового душового раціону харчування становить 3,8 тис. кілокалорій, а частка продовольчих витрат у сімейному бюджеті -- в середньому 10%.

Важливим інструментом оцінки стану та тенденцій продовольчого споживання є співставлення його фактичного рівня з рекомендованими нормами раціонального харчування. Українським НДІ харчування розроблено збалансований за основними продуктами, енергетичній цінності і поживних речовинах раціон, рекомендований як норми раціонального (здорового) харчування, відповідно до якого споживання м'ясопродуктів має становити 80 кг у рік на людину. У 2003 р. фактичне споживання м'ясних продуктів дорівнювало лише 34,5 кг на людину, тобто 43,1% від рекомендованої норми.

Отже, в Україні має місце гострий дефіцит продовольчого споживання не лише окремих продуктів, а і по всьому їх набору. Загалом за набором основних харчових продуктів, необхідних для здорового харчування, цей дефіцит (недоїдання) дорівнює майже 40%, у т. ч. продуктів тваринного походження - 50%, а рослинного походження -- понад 22%. Це свідчить про напружений стан продовольчої безпеки в країні. У докризовому 1990 р. дефіцит продовольчого споживання по всьому раціону харчування становив менше 12% і на тому ж рівні знаходилися його показники у розрізі продуктів тваринного та рослинного походження.

В практичному плані нині найбільш важливою проблемою державного впливу на місткість продовольчого ринку є забезпечення необхідної відповідності темпів зростання доходів населення та темпів інфляції. [21, С. 8]

Досягнення стану продовольчої безпеки вимагає одночасного зростання обсягів споживання продовольства і зниження частки витрат на харчування у сімейному бюджеті, що можливо за значного випередження підвищення доходів над зростанням цін на продовольство. На жаль, теперішня структура факторів, що формують рівень і пропорції інфляційного процесу, несприятлива продовольчого ринку.

Інфляція залишається головною макроекономічною перешкодою розширення національного продовольчого ринку. Тому поліпшення продовольчого споживання можна очікувати за умов зниження темпів інфляції, передбаченого довгостроковими урядовими програмами.

Успішна реалізація пріоритетних завдань щодо аграрної сфери АПК, які будуть передбачені Стратегією, можлива лише тоді, коли сільське господарство стабільно та ефективно функціонуватиме, нарощуючи обсяги виробництва конкурентоспроможної і високоякісної продукції. Перспективні параметри розвитку основних галузей сільського господарства на період до 2015 р. визначаються тими завданнями, які ставить перед ними Стратегія розвитку АПК України. Насамперед йдеться про належне вирішення продовольчої проблеми в державі і досягнення раціональних норм споживання найважливі-продуктів харчування всіма верствами населення.

Особливої уваги заслуговує пропозиція продуктів садівництва й виноградарства на внутрішньому ринку України, яка формується переважно за рахунок вітчизняного виробництва, яке сконцентроване головним чином у господарствах населення. З метою істотного збільшення виробництва і споживання фруктів та ягід необхідно вжити радикальних організаційних й економічних заходів щодо відтворення в Україні садівництва і виноградарства на принципово нових засадах. У перспективі (до 2015 р.) розвиток зазначених галузей може відбуватися за двома варіантами залежно від прийнятої державної стратегії. [21, С. 9]

Слід відмітити, що прогрес у розвитку аграрного сектора національної економіки можливий за умови оновлення матеріально-технічної бази, підвищення рівня механізації та електрифікації виробництва, введення в дію нових і реконструкції існуючих виробничих потужностей. Це особливо важливо, оскільки призупинення інвестиційної діяльності в сільському господарстві України на початку дев'яностих років минулого століття зумовило катастрофічне зменшення обсягів його основних засобів. Так, частка аграрного сектора в основних засобах народного господарства України зменшилася з 23,3% у 1993 р. до 13,3% у 2001 р. Нині в аграрній сфері має місце процес інте-нсивної деіндустріалізації виробництва. Відбувається обвальне зниження технічної та енергетичної оснащеності. [21, С. 10]

Для оновлення машинно-тракторного парку аграрних підприємств на рівні технологічної потреби необхідно щорічно понад 15 млрд. грн. З них на оновлення парку тракторів -- 3 млрд. грн., зернозбиральних комбайнів -- 3,5--4,0, бурякозбиральних ма-шин -- 0,35--0,40, кормозбиральних -- 1,0--1,2, машин для тваринництва -- 1,6--1,7, техніки загального призначення -- на 3,5-4,0 млрд. грн. Нині ж на придбання сільськогосподарської техніки суб'єкти господарювання щорічно можуть використати не більше 2 млрд. грн. Крім того, для підтримання машинно-тракторного парку в робото здатному стані необхідно 2,0--2,5 млрд. грн. для закупівлі запасних частин і ремонтних матеріалів. Зазначений вище обсяг інвестицій на оновлення та ремонт машинно-тракторного парку аграрний сектор з його нинішнім фінансовим станом виділити неможний.

Страницы: 1, 2, 3, 4