ажливим аспектом регулятивного процесу є його спрямованість на інтерналізацію зовнішніх ефектів (екстерналій). Так, у теорії суспільного добробуту екстерналіями можуть виступати, зокрема, викиди промисловим підприємством екологічно небезпечних речовин, що забруднюють середовище. Але витрати, пов'язані з викидами, несуть люди, що живуть в даній місцевості, а не саме підприємство. За теорією А. Пігу, невідповідність індивідуальних і соціальних витрат, що лежить в основі екстерналії, зумовлює необхідність державного регулювання. Р. Коуз заперечував доцільність державного регулювання, вважаючи, що за умов нульових трансакційних витрат і чітко визначених прав власності всі сторони, що мають відношення до відповідних трансакцій, домовляться між собою таким чином, що суспільний добробут буде максимізовано.Слід підкреслити, що розвиток міжгалузевих відносин в АПК здійснюється за напрямками, закладених в розробках обох дослідників. Державне регулювання сільськогосподарського виробництва об'єктивно необхідне, оскільки без нього наявність екстерналій призведе до руйнівних розходжень між індивідуальними і соціальними витратами. Водночас ринок може автономно вирішити проблему нееквівалентності за рахунок поглиблення вертикальних відносин між товаровиробниками і несільськогосподарськими суб'єктами. Очевидно, що державне регулюванню виглядає як вимушений захід, оскільки воно спрямоване більше на попередження негативних наслідків, ніж на закладання умов для довгострокового прогресу.У системі нееквівалентних міжгалузевих відносин екстерналією є втрати товаровиробників внаслідок диспаритету цін. Отже, виправленням цієї ситуації, як і у випадку будь-якої екстерналії, є її інтерналізація, тобто формування такого економічного механізму, який би перетворював зовнішні витрати (тобто не існуючі для підприємства) у внутрішні. Тобто у точному значенні слова інтерналізація втрат від нееквівалентності означає міжгалузевий перерозподіл коштів, оскільки для несільськогосподарських галузей, які отримують зиск від нееквівалентності, відповідні витрати є зовнішніми. Інтерналізація витрат означає зменшення їх доходів на певну частину і передачу останньої товаровиробникам, тому що останні повинні інтерналізувати зиск від пропорцій обміну, що склалися.Узагальнення характеристик економічної поведінки індивідуальних економічних агентів і держави в процесі формування міжгалузевих відносин представлено в табл. 1.1. У таблиці 1.1. вертикальна координація займає проміжне місце між звичайними діями (тобто господарською діяльністю товаровиробників) і державним регулюванням, оскільки вона одночасно є ініціативним і регулятивним (з точки зору забезпечення еквівалентних міжгалузевих відносин) процесом. Проміжна позиція вертикальної координації між спрямованістю від майбутнього у теперішнє і від теперішнього до майбутнього полягає в зміні економічних критеріїв розрізнення цих часових горизонтів.Таблиця 1.1Концептуальні ознаки економічної поведінки в процесі формування міжгалузевих відносин|
Звичайні дії | Вертикальна координація | Державне регулювання | | Частина опосередковано впливає на ціле | Межа між частиною і цілим поступово зникає | Ціле безпосередньо впливає на частину | | Спряпованість від теперішнього в майбутнє | Теперішнє трансформує структуру майбутніх доходів | Спрямованість від майбутнього в теперішнє | | Формування зовнішніх ефектів (екстерналії) | Внутрішня ініціатива (екстерналізація) | Зовнішня (вимушена) інтерналізація | | Добровільний характер поведінки | Добровільне взяття на себе обмежуючих обов'язків | Існує елемент примусовост (в разі міжгалузевого перерозподілу коштів) | | |
Якщо для звичайних дій товаровиробників теперішнє характеризується їх зусиллями щодо організації виробництва продукції, то майбутнє пов'язане з взаємовідносинами з ринковими агентами, в процесі яких реалізується економічний результат виробництва.Втрати від нееквівалентності являють собою суму, на яку середні соціальні витрати відрізняються від індивідуальних витрат товаровиробників. Уведення категорій середніх і індивідуальних витрат дозволяє продемонструвати проблему нееквівалентності з погляду співвідношення середніх і граничних величин. Слід зазначити, що існування середніх витрат по міжгалузевому комплексу, незважаючи на всю умовність усередненості в даному випадку, має об'єктивні підстави настільки, наскільки цей комплекс виступає як цілісність. Саме як цілісність він взаємодіє з іншими галузями економіки, і ті суми, що витрачаються всередині нього, можуть мати два системні виміри - валовий і середній. Індивідуальні витрати - це не системний, а індивідуальний вимір. Отже, при порівнянні середніх і індивідуальних витрат можна скласти уявлення про розміри втрат від нееквівалентності.За умов статичної інституційної структури обміну є всі підстави очікувати збільшення розмірів втрат від нееквівалентності у міру зростання обсягів трансакцій (обсягів продукції). З теорії граничного аналізу відомо, що збільшення граничної величини передбачає і зростання середньої величини, але з меншою інтенсивністю. Звідси випливає висновок, що збільшення обсягів виробництва при даній інституційній структурі призводить до збільшення середніх витрат у міжгалузевому комплексі (витрати зростають швидше, ніж економічні результати). Цей висновок є логічним, якщо врахувати зростаючу граничну корисність кожної наступної гривні, що втрачається товаровиробниками внаслідок нееквівалентності.Якщо взяти до уваги, що агропромисловий комплекс у процесі взаємодії з іншими комплексами виступає як єдине ціле, то середні по комплексу витрати набувають змісту узагальнюючої характеристики. При цьому їх обрахування як таке непотрібно: вони слугують орієнтиром для визначення обсягів виробничої діяльності в комплексі на основі порівняння витрат з ресурсними можливостями економіки. Ресурсні можливості при цьому розуміються широко: до їх складу входить насамперед попит, що зумовлює доцільність виробничої діяльності. Низький рівень попиту свідчить про низький рівень ресурсних можливостей економіки. Ці теоретичні положення графічно представлені на рис. 1.1.Рис. 1.1. Ілюстрація втрат від нееквівалентності обмінуУзагальнюючи сутність розвитку регулятивного процесу як особливоготипу взаємодії системи з своїми складовими, можна виділити кілька його логічних етапів. Першим з них, безумовно, має бути такий стан зазначеної взаємодії, коли протиріччя між частиною і цілим ще не реалізувалось належною мірою. Прикладом такого "прихованого" протиріччя може бути функціонування ринкового механізму в умовах досконалої конкуренції. В цих умовах максимально реалізується принцип "невидимої руки", коли безпосередні мотиви поведінки індивідів збігаються з забезпеченням загальносистемного добробуту. Можна вважати, що якби ринки сільськогосподарської і несільськогосподарської продукції, які задіються в міжгалузевому обміні, характеризувались ідентичною структурою (в аспекті концентрації ринкової влади), то, вірогідно, проблема нееквівалентності не виникла б.Особливістю другого етапу, якого можна вважати логічним запереченням першого, є загострення протиріччя між функціонуванням цілого і частини. Очевидно, що для міжгалузевих відносин це виражається в загостренні нееквівалентності обміну. Внаслідок незбалансованості процесу взаємодії складових частин, загальний добробут системи зменшується.Третій етап, що являє собою заперечення заперечення, передбачає застосування регулятивних механізмів з метою такої модифікації інтересів індивідуальних агентів, щоб їх поведінка узгоджувалась із загальноси-стемними цілями. Цей етап міг би бути остаточним, але будь-які регулятивні механізми, які зовнішнім чином накладаються на правила поведінки індивідуальних агентів, викликають їх природний опір.Враховуючи методологічну незавершеність "зовнішнього" регулювання, яке у випадку міжгалузевих відносин набуває форми державного, необхідним є додатковий етап заперечення, що полягає у формуванні протидії регулюючим механізмам. Ця протидія може набувати різноманітних форм, і зумовлена недостатньою інтерналізацією загальносистемних цілей в рамках свідомості індивідуального агента. Так, до її проявів можна віднести: негативні мотиваційні наслідки програм підтримки доходів товаровиробників (необгрунтоване розширення виробництва); відсутність політичного консенсусу щодо доцільності ізоляції сільського господарства від сфери вільних ринкових відносин (в окремих розвинутих країнах це зумовлює орієнтацію аграрної політики на обмеження регулюючих програм); можливий опір несільськогосподарських суб'єктів, якщо регулювання здійснюватиметься в напрямі міжгалузевого перерозподілу коштів. Можливі акти протидії зумовлюють необхідність наступного логічного етапу (додаткового заперечення заперечення), в рамках якого вказані конфліктні ситуації розв'язуються.Загальним виразом розв'язання конфліктних ситуацій є інтерналізація регулювання, тобто перетворення зовнішніх інтересів, що зумовлюються накладанням певних правил гри на функціонування індивідуальних агентів, у внутрішні. В системі міжгалузевих відносин це можливо через поглиблення вертикальних відносин, у процесі якого цілі та інтереси окремих складових міжгалузевого комплексу узгоджуються безпосередньо, без опосередковуючої участі держави. Така послідовність етапів є логічною; конкретний історичний розвиток будь-якої системи може лише приблизно відтворювати її (це випливає з діалектики логічного і історичного). Якщо остаточним етапом з логічної точки зору є інтерналізація регулювання (п'ятий етап), то залежно від природи конкретного регулятивного процесу та зовнішніх обставин фактичним кінцевим етапом може бути четвертий, третій, або навіть другий.К.Вельяновський, зокрема, стверджує, що внутрішня (за нашою термінологією) інтерналізація регулювання шляхом вирішення спірних питань у переговорному процесі може бути унеможливлена через високі трансакцию витрати переговорів, особливо в умовах наявності значної кількості сторін та їх "стратегічної поведінки" [116]. В такому випадку ефективна інтерналізація досягається лише через державне регулювання, на що звертають увагу Грюншпехт і Лейв [64]. Водночас завдання забезпечення максимального загальносистемного добробуту вимагає, щоб фактичний остаточний етап збігався з логічним.В економічній науці напрацьовано чимало підходів до економічного регулювання; до тих, що мають методологічне значення для регулювання міжгалузевих відносин, можна віднести теорію суспільного інтересу і теорію приватного інтересу.Теорія суспільного інтересу пояснює необхідність регулювання виходячи з міркувань загальносистемного добробуту; логіка в даному випадку видається безперечною. Водночас для її реалізації існують обмежені можливості, що зумовлено складністю визначення конкретних характеристик суспільного інтересу через надзвичайну складність суспільної системи.Згідно з теорією суспільного інтересу (яку розробляли, зокрема, Ерроу, Шубік, Бейтор та ін.), державне регулювання доцільно застосовувати у випадках недосконалої конкуренції, незбалансованого функціонування ринкового механізму, небажаних ринкових результатів і відсутності ринків на певні товари. З наведених випадків перші три мають очевидне відношення до проблеми міжгалузевих відносин. Так, недосконала конкуренція на ринках виробничих ресурсів для товаровиробників у поєднанні з конкурентною структурою ринків сільськогосподарської продукції дійсно спричиняє поглиблення не-еквівалентності міжгалузевого обміну.Під незбалансованим функціонуванням ринкового механізму мається на увазі надлишкова конкуренція, усталене використання надлишкових виробничих потужностей, внаслідок чого ціни встановлюються на рівні, нижчому від виробничих витрат. Ці обставини також характерні для сільського господарства в тих умовах, в яких воно нині функціонує.До небажаних ринкових результатів слід віднести ситуацію можливого підвищення суспільного добробуту внаслідок перерозподілу за допомогою державних винагород, призначених ринковим механізмом економічним агентам.Об'єктивною основою для позитивного впливу цього перерозподілу є нееквівалентність граничної корисності доходів, отримуваних різними суб'єктами. Економічною наукою визнано, що обгрунтовані між-особистісні порівняння корисності неможливі (одним з перших звернув на це увагу Л.Роббінс), однак у випадку нееквівалентних міжгалузевих відносин такі критерії, на нашу думку, Існують: можна вважати, що гранична корисність доходів по міжгалузевому комплексу зворотно пропорційна рівню прибутковості відповідного галузевого виробництва.Небажаність деяких результатів функціонування ринкового механізму зумовлена також тим, що останні не враховують необхідність дотримання певних позаекономічних цінностей, пов'язаних із справедливістю розподілу економічного результату, соціальним захистом тощо. Нееквівалентні міжгалузеві відносини можна охарактеризувати як несправедливі (у зв'язку з невідповідністю винагороди системою корисності для системи), та такі, що не сприяють соціальному захисту товаровиробників. Отже, міжгалузеве регулювання на основі суспільного інтересу являє собою випадок органічного поєднання економічних і позаекономічних принципів, на потенційну конфліктність яких вказував американський економіст А. Окун.Слід зазначити, що теорія суспільного інтересу викликала чимало критичних коментарів, які мають методологічне значення для визначення сутності регулювання міжгалузевого обміну. Один з критичних підходів вказує на те, що теорія не враховує здатності ринку до самостійного розв'язання окремих проблем (виходу із стану "фіаско ринку"). Так, Далман наголошує, що неефективний розподіл ресурсів у ході ринкового процесу можна вважати ефективним, якщо врахувати позитивні трансакційні витрати.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7
|
