Іншим прикладом функціонування САП ЄС є підтримка молочної галузі, а також виробництва цукру, спирту і крохмалю шляхом використання такого інструмента аграрної політики, як квотування. Оскільки підтримання цін на продукцію веде до її надвиробництва, то вирішили запровадити квоти на виробництво її певних видів з метою збереження високого рівня внутрішніх цін, недопущення надвиробництва, а також зниження видатків з бюджету ЄС.

Розглянемо, що дало введення квоти, на прикладі виробництва молока. При цьому слід зазначити, що в умовах квотування цінова підтримка зберігається. Згрупувавши результати введення квоти на молоко, можна виділити такі моменти:

1. Як показав досвід, точно дотриматися квотованих обсягів виробництва не вдається. За допомогою різних інструментів, використовуваних виробниками для уникнення його обмеження, надвиробництво молока доведено до 20-30%, що, знову ж таки, вимагає бюджетних видатків на закупівлю цієї надлишкової продукції.

2. Квоти виділяють усім виробникам, а не найефективнішим, що означає нераціональне використання праці, землі й капіталу у сільському господарстві і, відповідно робить держави ЄС біднішими.

3. Відбувається спекуляція квотами. Окремі підприємства розвивають інші виробництва і здають свої квоти на молоко в оренду або продають їх. Оренда 1 кг квотованого молока коштує 10 ЄВРО-центів, а продаж-80. Тим самим відбувається капіталізація квоти за аналогією із землею і капіталом.

4. Тільки на експортні субсидії на молоко ЄС щороку витрачає 2,3 млрд. ЄВРО, що складає 25% державного бюджету України. Ці кошти беруться з податків, сплачуваних громадянами ЄС, і сягають 250 ЄВРО на сім'ю за рік. Таким чином, чим більшим є експорт молочних продуктів з ЄС, тим вищими є видатки з його бюджету.

5. За рахунок підтримання цін і квотування внутрішні ціни на продукти у ЄС зростають. Найбільше від цього втрачають малозабезпечені верстви населення. У них витрати на харчування займають значно більшу частину сімейного бюджету, ніж у заможних громадян.

6. Ціновою підтримкою уряду користуються тільки приблизно 25% найбільших виробників, одержуючи 75% її загальної суми.

7. Доходи сільськогосподарських виробників від державної підтримки зростають тільки на першому етапі, а потім вони повністю поглинаються збільшенням виробничих витрат на наступних стадіях виробничого процесу, тобто спрацьовує так званий "ефект відлуння".

8. Підтримання цін на продукцію сільського господарства зумовлює підвищення цін на землю і рівня ренти. Це, у свою чергу, призводить до зростання капіталомісткості сільського господарства і, як наслідок, виробничих затрат. Врешті-решт, такі тенденції знижують конкурентоспроможність цієї галузі.

Таким чином, підсумовуючи ефект від САП ЄС, слід зазначити, що вона забезпечує найвищі та найбільші у світі експортні субсидії, сума яких у 1996 р. сягнула 84% світових експортних субсидій, тоді як питома вага США у них становила 1%, Швейцарії - відповідно, 4%, Південної Африки - 9%, а інших країн світу - 2%. При цьому за останні 30 років продуктивність сільського господарства у ЄС знижувалася. Так, якщо у 1968 р. питома вага зайнятих у цій галузі ЄС досягала 12 %, а питома вага самої цієї галузі у ВВП - 6,3%, то у 1996 р. відповідні показники впали до 5,1% і 1,7%. Інакше кажучи, продуктивність праці за ВВП знизилася тут на 37%. Понад половину бюджету ЄС витрачається на підтримку сільського господарства, і в 1997 р. ці витрати становили понад 46 млрд.-дол.

З огляду на значну затратність і неефективність САП ЄС, а також на зростаючі проблеми з його торговими партнерами та розширення ЄС на Схід, у березні 1999 р. на засіданні Ради ЄС у Берліні було прийнято "Програму 2000", розраховану на 2000-2006 pp. Вона передбачає приєднання до ЄС ряду країн Східної Європи, підготовляє грунт для узгоджень із COT, включає перехід від цінової підтримки продукції сільського господарства (зерна, олійних культур, молочних продуктів, яловичини) до прямих виплат, змінює систему оцінки контролю виробництва. Передбачається, що у 2006 р. на підтримку сільського господарства виділятиметься 40,5 млрд. ЄВРО (або на 20% менше, ніж у 1997 p.). Ініціатором розробки "Програми 2000" став спеціальний уповноважений з сільського господарства ЄС Ф. Фішлер, який у липні 1997 р. запропонував досить амбіційну програму. Потім її було доопрацьовано міністрами сільського господарства країн ЄС, дещо пом'якшено, і тепер вона має такий остаточний вигляд:

знизити цінову підтримку на зерно на 15% (або на 18 ЄВРО за 1 т);

скоротити прямі виплати на насіння олійних культур на 33% протягом наступних З років, тобто до 2002 p.;

встановити базовий показник на рівні 10% для виведення орних земель з обробітку протягом 2000-2006 pp.;

знизити підтримуючу ціну для яловичини на 20% (тобто з 2780 ЄВРО за 1 т до2224), замінивши її через 3 роки на прямі виплати;

відстрочити реформу у молочному секторі до 2005-2006 pp.;

збільшити квоту на виробництво молока на 1,2% на перші 2 роки для країн, які мають дефіцит цієї продукції, а з 2005 р. - збільшити її ще на 1,2% на наступні 3 роки для інших країн ЄС;

зафіксувати загальні витрати на підтримку сільського господарства на 2000-2006 pp. у розмірі 40,5 млрд. ЄВРО.

У 1998 р. розпочалися офіційні домовленості з п'ятьма країнами Центральної та Східної Європи (Польщею, Угорщиною, Чеською Республікою, Естонією і Словенією) щодо їх вступу до ЄС. Було визначено строки їх вступу до ЄС - 2002 р. Однак пізніше з'ясувалося, що процес відповідної підготовки займе більше. Першими у черзі на вступ до цієї організації стояли Польща, Угорщина і Чеська Республіка. Передбачається, що їх вступ до ЄС справить певний тиск на його САП (зокрема, прогнозується надвиробництво яловичини, свинини й жита). У країнах - претендентках на вступ до ЄС значно вищою, ніж у ЄС, є питома вага сільського господарства у ВВП. Так, якщо у ЄС цей показник становить близько 1,7%, то в Польщі - 6%, а в Угорщині та Чеській Республіці - 13%. Крім того, ціни на сільськогосподарську продукцію у цих державах є значно нижчими, ніж у ЄС. У свою чергу, надвиробництво яловичини і свинини у ЄС після приєднання до нього названих країн викличе труднощі у відносинах з СОТ з приводу експортних субсидій ЄС.

Країнам - претенденткам на вступ до ЄС необхідно узгодити своє чинне законодавство з 20 тис. законів ЄС, у яких 80 тис. сторінок займають тексти про сільське господарство і САП ЄС. У цілому, за оцінками експертів, найбільш готовою до вступу до ЄС є Угорщина. Однак усі країни-претендентки повинні були зробити певні кроки щодо адаптації до САП. Зокрема, це стосується сільської інфраструктури, санітарних і фіто-санітарних вимог, розведення тварин, ринку землі й кредитів, збирання статистичної інформації, заходів щодо підготовки до введення програми підтримки сільського господарства (зокрема, запровадження квот на молоко і виведення орних земель з обробітку). Так, існує досить істотна різниця у рівнях економічного розвитку окремих регіонів Польщі та Угорщини. Обидві ці країни потребують розвитку сільської інфраструктури і створення на селі робочих місць, не пов'язаних з сільським господарством. Крім того, у них існує проблема координації аграрної політики та використання виділених фондів на вирішення зазначених проблем на місцевому рівні.

ЄС турбує і той факт, що в Угорщині та у Чеській Республіці у сільському господарстві домінують реструктуризовані виробничі кооперативи. Формально вони приватизовані й належать їх членам. Однак мають місце певні конфлікти між власниками і працівниками цих кооперативів. Нерідко менеджери діють незалежно від їх власників. На них справляє вплив місцева влада. Як наслідок, кооперативи функціонують неефективно, утримують надлишкову кількість працівників і не прагнуть максимізувати свої прибутки.

У розглянутих країнах існують також проблеми з ринком землі. Так, у Польщі питання з власністю на землю розв'язано: власники землі мають відповідні державні акти, які засвідчують їх право на неї, вони можуть її вільно продавати і купувати. Однак ринок землі залишається недорозвинутим. Польща потребує чіткої та ефективної системи переходу власності, використання землі під заставу для одержання довгострокових кредитів, розв'язання судових спорів із земельних питань, розвитку інформаційної системи щодо трансакцій із землею і цінами на неї.

В Угорщині існує дещо більше проблем з розвитком ринку землі, ніж у Польщі. Тут приватизація землі розпочалася з 90-х років XX ст. Однак і досі не всі власники землі мають державні акти на право приватної власності на землю. Крім того, згідно з угорським законодавством, тільки фізичні особи можуть бути власниками землі. Таким чином, сільськогосподарські підприємства не володіють землею і не можуть використовувати її під заставу.

У Польщі та в Угорщині іноземці не можуть бути власниками землі. Однак, згідно з вимогами ЄС, при вступі обох країн до цієї організації таке обмеження має бути зняте, на що у названих країнах-претендентках не існує однозначної суспільної думки.

Отже, вступ країн Центральної та Східної Європи до ЄС, а також їх приєднання до САП ЄС зумовлюють необхідність певного перехідного періоду, протягом якого країни - претендентки на цей вступ повинні провести значний обсяг роботи для досягнення необхідних стандартів цієї організації. У1998 p., коли приймалося рішення про їх вступ до ЄС, такий період не планувався. Однак реальний стан справ вніс корективи до початкових планів. З огляду на це, сьогодні в керівництві ЄС схильні називати 2004 р. як оптимістичну дату вступу до нього зазначених країн. Багато аналогій з країнами Центральної та Східної Європи щодо їх приєднання до ЄС і його САП можна провести і для України.

За своєю суттю всі фермери та інші сільськогосподарські виробники є фундаменталістами щодо аграрної політики. Це твердження стосується всіх без винятку держав світу, і звичайно ж, України. Тому для них запровадження в Україні такої політики, як САП ЄС, є надзвичайно привабливим. Однак чи дійсно САП ЄС є придатною для України за сучасних економічних умов?

Найпершими аргументами "проти" є дефіцит українського бюджету та існування багатьох напрямів суспільного життя, які потребують негайного бюджетного фінансування. До них слід віднести медицину, освіту і науку (зокрема, її перспективні напрями), а також соціальні виплати малозабезпеченим верствам населення. Крім того, для нашої держави стратегічно важливим є розвиток науко- та інформаційно містких галузей і видів виробництва, які б забезпечували прискорені темпи розвитку всієї економіки, і в тому числі - сільського господарства. З огляду на це, вкладення великих державних коштів у вітчизняне сільське господарство означатиме стратегічну економічну помилку і прирікатиме Україну на постійне відставання від розвинутих держав світу. Дійсно, вона є потенціальне могутньою сільськогосподарською країною. Навіть сьогодні, за умов кризи, питома вага її сільського господарства у ВВП становить 15% (що є удвічі нижчим порівняно з докризовим періодом), у галузі працює 24% працездатного населення країни, а в сільській місцевості цей показник сягає 70%. При цьому частка імпорту сільськогосподарських і продовольчих товарів у загальному імпорті України становить 7% (тоді як у 1995 р. вона сягала 14%). З огляду на це, стратегічним напрямом розвитку сільського господарства нашої держави має стати підвищення його ефективності шляхом запровадження "прозорих" ринкових регулятивних механізмів і зростання конкурентоспроможності вітчизняної сільськогосподарської продукції. Крім того, українське сільське господарство має бути експортоорієнтованим, що також унеможливлює застосування принципів САП.

У ЄС САП не тільки є тягарем для платників податків, але й призводить до значного підвищення цін на харчові продукти. У 1995 р. споживачі з ЄС мусили заплатити за них майже на 53 млрд. дол. більше, ніж було б без САП. Це означає 140 дол. у розрахунку на душу населення на рік (або 570 дол. на сім'ю з 4 чол.). З огляду на низький рівень життя більшості населення України, а також на те, що більша частина його бюджету використовується на продукти харчування, підвищення цін на них навіть на 20% спричинило б різке падіння і так низького життєвого рівня українського народу. І це - при тому, що в розрахунку на душу населення ВВД в Україні сягає 700 дол., а в ЄС - близько 22 тис. дол.

Сьогодні у світі існує чітка тенденція до лібералізації аграрної політики. Так, у 1984 р. одна з наймогутніших аграрних держав - Нова Зеландія - повністю лібералізувала свою аграрну політику. У1996 р. у США було прийнято нову концепцію аграрної політики, яка значно скоротила державне втручання у зерновий сектор. Лібералізацію аграрної політики було проведено навіть у Швейцарії - найбагатшій країні, де рівень підтримки аграрного сектора економіки є одним з найвищих у світі. Зроблені певні кроки щодо лібералізації САП ЄС і вступ до нього нових членів змусять ще більше лібералізувати її. Тому в Україні недоцільно орієнтуватися на існуючу САП ЄС. Треба враховувати світові тенденції у розвитку аграрної політики та виходити з конкретної економічної ситуації, що склалася в Україні. Якщо, з одного боку, ЄС є досить багатим, а з іншого, його сільське господарство у багатьох регіонах характеризується несприятливими природними факторами, то, з огляду на це, політики відчувають себе зобов'язаними компенсувати такі недоліки інтервенційною та протекціоністською політикою щодо цієї галузі. В Україні ж ситуація протилежна - відносно бідна держава має надзвичайно великий аграрний потенціал, що підкріплюється такими природними факторами, як наявність чорноземів і природно-кліматичні умови, сприятливі для сільського господарства. Тому й аграрна політика в Україні має будуватися на зовсім інших засадах, ніж ті, які сьогодні існують у ЄС.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17