Організація промислового виробництва яєць на птахофабриц

Зміст

Вступ

І. Огляд літератури

1.1 Походження, біологічні та господарські особливості курей

1.2 Племінна робота з яєчними курами та характеристика кросу Тетра СЛ

1.3 Вплив деяких факторів на продуктивність птиці

1.4 Продукція птахівництва - переробка та оцінка її якості

ІІ. Технологічно - розрахунковий розділ

2.1 Технологія харчового виробництва харчових яєць

2.2 Мікроклімат в приміщеннях для птиці різного віку

2.3 Основне обладнання пташників для курей та молодняку

2.4 Особливості вирощування ремонтного молодняку для формування промислового стада курей

2.5 Корми, годівля та напування різних вікових груп курей

2.6 Розпорядок роботи та виробничі обов`язки операторів по обслуговування птиці

2.7 Ветеринарно - профілактичні заходи на птахо підприємствах

ІІІ. Розрахунки технологічних параметрів виробництва харчових яєць

3.1 Рух поголів`я та обсяги виробництва продукції:

а) в цехах вирощування

б) в цехах промислового стада

в) графік інтенсивності несучості

3.2 Технологічні графіки:

а) руху курей-несучок в пташнику

б) виробництва яєць

в) вибраковки птиці з промислового стада

3.3 Визначення потреби птахофабрики в кормах та воді:

а) потреба в кормах для ремонтного молодняка

б) потреба в кормах для несучок промислового стада

в) річна потреба в кормах для промислового стада несучок

г)річна потреба води для ремонтного молодняку та курей - несучок

3.4 Розрахунок виходу побічної продукції (м`яса)

3.5 Річний вихід посліду на птахофабриці

IV. Економічний розділ

4.1 Розрахунок собівартості та рентабельності виробництва яєць

Висновок

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Забезпечення населення високоякісними продуктами харчування є стратегічним завданням агропромислового комплексу України. Скорочення виробництва та зниження купівельної спроможності населення призвело до значного зменшення споживання молока, м'ясопродуктів і яєць. Потреба у білках тваринного походження задовольняється менше як на половину.

За цих умов постало невідкладне завдання щодо нарощування виробництва високобілкових продуктів харчування насамперед за рахунок розвитку тваринницьких галузей. З організаційно-технологічних можливостей та термінів віддачі капітальних вкладень найбільш мобільним є птахівництво, яке порівняно з іншими галузями тваринництва відзначається скоростиглістю, високими коефіцієнтами відтворення поголів'я і використання кормового протеїну, нижчою енергоємністю, більш високим рівнем механізації і автоматизації виробничих процесів, а також можливим поліпшенням якісного складу продукції необхідними вітамінами. Разом з тим в організаційно-технологічному розвитку тваринницьких галузей птахівництво є галуззю, яка найбільшою мірою відповідає умовам застосування інтегрованої моделі “селекція - споживач кінцевої продукції”, спрямованої на тісне поєднання всіх ланок виробничого процесу і забезпечення економічних інтересів учасників спільної діяльності в одержанні високих результатів.

За виробництвом продукції птахівництва, особливо яєць, Україна входить в число країн з високим рівнем розвитку даної галузі. Проте, втрата керованості старою системою господарювання, а також відсутність належних правових і економічних важелів управління в нових умовах призвела до занепаду як сільського господарства в цілому, так і птахівництва зокрема, яке було відкинуто за рівнем розвитку на багато років назад.

Ефективний розвиток птахівництва в Україні має велике економічне і соціальне значення, яке полягає у широкому попиті на високоякісне за жиро - та амінокислотним складом м'ясо пояснюється тим, що воно найкраще, а яйця - найбільш повноцінним і водночас доступним для широких верств населення джерелом білків.

На 1 березня 2010 року чисельність поголів'я птиці всіх видів по всіх категоріях господарств України склала 177,395 млн. голів, що на 7,3% більше, ніж за аналогічний період попереднього року. При цьому в сільськогосподарських підприємствах поголів'я птиці збільшилося на 12,7% і налічує 96,836 млн. голів. У господарствах населення чисельність поголів'я - 80,558 млн. голів, що на 1,5% вище за показник на 1 березня 2009 року.

Найбільше поголів'я всіх видів птиці по всіх категоріях господарств України спостерігається в наступних областях:

1.Черкаська (24,1 млн. голів, 13,2% від загальної чисельності поголів'я птиці). Відносно показника на 1 лютого 2009 року поголів'я склало 155,5%, а щодо 1 січня 2010 року - 94,9%.

2.Київська (20,3 млн. голів, 11,1%). 96,6% і 101,9%.

3.Дніпропетровська (17,1 млн. голів,9,3%). 103,1% і 100,1%.

4.Донецька (13,1 млн. голів, 7,2%). 113,7% і 98,3%.

5.АР Крим (11,5 млн. голів, 6,3%). 110,8% і 103,4%.

6.Вінницька (8,3 млн. голів, 4,5%). 92,5% і 92,5%.

Найбільші об'єми виробництва яєць від птиці всіх видів всіма категоріями господарств було в наступних областях: Київської - 2045,6 млн. шт., Донецької - 1596,6 млн. шт., Харківської - 984,7 млн. шт. і Дніпропетровської - 955,2млн.шт. Як і в минулі періоди, по промисловому виробництву найбільшу кількість яєць виробили господарства Київської області - 1832,6 млн. шт., Донецької - 1082,9 млн. шт., Дніпропетровської - 717,6 млн. шт., Харківської - 662,1 млн. шт. і Луганської областях - 579,6млн.шт.[1]

І. Огляд літератури

1.1. Походження, біологічні та господарські особливості курей

Вважається, що домашні кури походять від диких банківських півнів (Gallus gallus), що мешкають в Азії. Дика попередниця курки була дрібною, вагою не більше кілограма. Харчувалася насінням, комахами, равликами, вміла літати, гнізда робила на землі. Самка відкладала від 4 до 13 яєць. Окрім банківських або червоних джунгльових курей у рід гребінчатих курей (Gallus) входять ще три вида: сіра джунгльова курка (Gallus sonnerati), цейлонська джунгльова курка (Gallus lafayettei) і зелена джунгльова курка (Gallus varius). Диких представників роду і сьогодні можна зустріти в Індії, Індокитаї, південному Китаї, Індонезії та на Філіппінах.

Ранні свідоцтва, на які посилався в своїх працях і Чарлз Дарвін, вказували на одомашнення курки в районі Індії близько 2000 років до н.е. Пізніше дослідники стверджували, що це могло статися близько 3200 років до н.е. і навіть раніше в іншому регіоні Азії. Нині є ряд фактів, що свідчать про більш давню історію одомашнення курей -- 6000--8000 років до н.е. в Південно-Східній Азії та Китаї.

Здатність свійської птиці виробляти високо цінні продукти харчування є однією з основних біологічних особливостей. Відомо, що одне яйце задовольняє потребу людини у вітаміні А на 15 - 17%, В2 - 10 - 13%, В12 - 55 - 100%, D - 13 - 40%. Білок яйця засвоюється людиною майже повністю.

Основна біологічна особливість птиці - розмноження шляхом відкладання яєць. Ця особливість дає можливість штучно виводити молодняк у будь-яких кількостях і у будь-яку пору року, уникати сезонності, точно планувати технологічні групи за строками і кількістю, а племінний матеріал (яйця) зберігати і перевозити на значні відстані. Відтворення птиці та тварин відбувається шляхом розмноження. Особливістю процесів злиття чоловічих та жіночих клітин та наступного розвитку ембріонів у птиці є те, що сам процес запліднення (злиття чоловічого та жіночого пронуклеусів) проходить у статевій системі самиць (лійці яйцепроводу), а ембріональний розвиток - поза організмом матері. Унікальним є те, що природа створила середовище (яйце), у якому ембріон може розвиватися окремо від материнського організму, використовуючи його поживні речовини.

Після відкладання яйця процес розвитку ембріона припиняється до моменту природної або штучної інкубації.

Скороспілість дає можливість вже через 2 - 5 місяців після виведення одержувати товарну продукцію - м'ясо і яйця. У 49-добовому віці курчата-бройлери мають живу масу 1,9-2 кг., а у 150-денному віці яєчні кури починають нестися. Це означає, що за один рік можна мати два покоління птиці і вести селекційну роботу значно швидшими темпами, ніж з іншими тваринами.

У самиці птиці добре розвинений яєчник, при розвитку фолікула в якому нагромаджується значна кількість поживних речовин (жовток). На відміну від ссавців, яйцепровід у птиці не просто виконує функцію „труби”, а продукує поживні речовини (білок яйця) і утворює оболонку яйця (м'яку - підшкаралупну і тверду - шкаралупну). Крім цього, він виконує функцію довготермінового зберігання сперміїв і є місцем злиття чоловічих і жіночих статевих клітин.

Від однієї курки яєчного типу за рік можна отримати 180-200 потомків, м'ясного типу - 100-200 потомків. Якщо ці цифри перевести на показники виробництва продукції, то, наприклад, вирощені 100 бройлерів - це 200 кг курячого м'яса. Зробимо невеличке порівняння: за рік свиноматка масою 150 кг здатна народити 16 здорових поросят; відгодувавши їх до 100 кг маси, можна одержати 1600 кг свинини, тоді як 50 м'ясних курей з такою загальною масою, як свиноматка, здатні дати 10 000 кг дуже цінного дієтичного м'яса.

Порівняно із ссавцями, птиця відрізняється будовою тіла, внутрішніх органів, поведінкою, має генетичні та фізіологічні особливості. Кістки у птиці тонші, твердіші та міцніші. Трубчасті кістки тонкостінні, без кісткового мозку, вони містять повітря (у них знаходяться розгалужені повітряні мішки). Скелет птиці має особливу будову, яка пов'язана з пристосуванням організму до літання. Тонкість і легкість кісток черепа полегшує політ за рахунок перенесення центру тяжіння вперед. Цьому сприяють витягнуті щелепи, у яких відсутні зуби.

Шкіра птиці, на відміну від ссавців, більш тонка, з добре розвинутим підшкірним шаром, який утворює складки. Це надає птахам більшої рухомості. У шкірі немає потових і сальних залоз, лише у ділянці хвостових хребців є невелике скупчення видозмінених сальних залоз, що носить назву куприкової залози. Секрет, що виділяється цією залозою (під тиском кільцевої мускулатури або в результаті захоплення сосочка дзьобом) у вивідну протоку, використовується для змащування тіла і охороняє шкіру і пір'я птиці від вологості, полегшує плавання її по воді.

Особливості дихання у птиці обумовлені наявністю, крім легень, повітряних мішків, які пронизують майже все тіло, з'єднуючись одним кінцем з легенями, а іншим - з трубчастими кістками. Можна сказати, що птиці має так зване подвійне дихання (газообмін відбувається в легенях, але повітрям заповнюються також і повітряні мішки; під час видихання воно витискується із легень, а повітря із повітряних мішків надходить у легені і відбувається газообмін). Наявність повітряних мішків дає можливість птахам довго літати, а водоплавним - перебувати під водою до 15 хвилин. В середньому свійська птиця за 1 год. вдихає близько 1000 см3 кисню з розрахунку на 1 кг живої маси (для порівняння - людина вдихає близько 300 см3 кисню). Нормальна життєдіяльність можлива при наявності у повітрі 21% кисню, а підвищення концентрації вуглекислоти в повітрі переносить важко. Якщо в повітрі концентрація вуглекислого газу сягне 20%, птиця може загинути. У стані спокою кури роблять 22-25 дихальних рухів за хвилину.

За конверсією корму в продукцію сільськогосподарська птиця поступається лише рибі. Так, на 1 кг приросту живої маси бройлери витрачають 2-2,5 кг концентратів, тоді як свині - 4-5 кг. Виробництво харчового білка за рахунок яєць і м'яса птиці є значно економічнішим, ніж за рахунок інших м'ясовиробляючих галузей тваринництва.

Птахи мають особливу будову та функціонування травної системи. Органи травлення розпочинаються дзьобом, основною функцією якого є захоплення корму. У ротовій порожнині зуби відсутні. Тут корм змочується багатою на муцин слиною і потрапляє у воло, яке складається із правого і лівого мішечків. У волі корм частково піддається дії ферментів слини, секрету стінки вола і ферментів, які виділяє мікрофлора. Як правило, у волі кисле середовище (рН 4,5-5,8). Якщо згодовуються подрібнені корми, то у волі вони знаходяться до 2 год., а не подрібнене зерно може затримуватись до 8-12 (іноді 18) год. По стравоходу корм із вола потрапляє до залозистого шлунка, де змочується травними соками. Слідом за залозистим шлунком розміщений мускульний шлунок. Його внутрішня поверхня вкрита кутикулою. Там кормові маси інтенсивно перетираються (подрібнюються) при допомозі м'язових скорочень мускульної стінки шлунка та невеличких камінців, які птиця заздалегідь ковтає. В 1 г хімусу міститься 1-100 млн. лактобактерій і аеробів. Якщо у шлунку не буде камінців (гравію), то це призведе до значного зниження перетравності та використання поживних речовин корму. Таким чином, птиця має отримувати камінці, які не піддаються дії соляної кислоти (кварцові, гранітні) діаметром 1,5-3,0 мм - для молодняку і 3,0-5,0 мм - для дорослої птиці.

У птиці із товстого відділу кишечнику розвинуті лише дві сліпі кишки, призначення яких - перетравлювати важко перетравні білкові корми (зернобобові) та клітковину. Випорожнення мускульного шлунку відбувається рефлекторним відкриттям пілоруса. Вміст шлунку переходить у дванадцятипалу кишку, а потім - у голодну. Просуваючись по тонкому відділу кишечнику, хімус змішується із кишковим соком та соком підшлункової залози, а також із жовчю. Це сприяє подальшому розщепленню основних поживних речовин корму. Травні ферменти постачає сік підшлункової залози, який утворюється безперервно. В середньому у курей після прийому корму виділяється за годину 1,7-2,9 мл соку підшлункової залози (у стані спокою - 0,4-0,8 мл). Такий високий рівень секреції зберігається протягом 2,5-3 год. після годівлі. Корм, багатий на білок, викликає підвищення протеолітичної активності, а багатий на жир - ліполітичну активність соку.

Страницы: 1, 2, 3