а період, який ми розглядаємо, найбільших втрат зазнали традиційні українські виробники тракторів. Їхня частка на внутрішньому ринку скоротилася з майже половини в 2001 році до 30% -- торік. У цілому за останні два роки український ринок тракторів сталий, змінюється лише його структура. На відміну від комбайнової техніки, потенціал вітчизняних тракторобудівних підприємств, хоча частково, але зберігся. Традиційно основними виробниками техніки є ХТЗ і ПМЗ. Харківський завод за останні п'ять років поступово збільшує виробництво техніки. Найбільше зростання зафіксовано в 2004 та 2005 роках, коли на підприємство прийшов приватний інвестор. Проте, попри позитивні зміни, завод усе ще залежний від експортних поставок і державної програми компенсації вартості складної техніки вітчизняного виробництва. На підприємстві не дуже переймаються поліпшенням якості машин, розвитком розгалуженої системи продажів і сервісу, а покладають усі надії на програму державної компенсації та державну лізингову програму. Надії на “доброго дядечка”, який продасть усе, що зроблено, були допустимі для державного заводу. Але не для приватного підприємства.
Так, ХТЗ наприкінці минулого року вирішив розгорнути широкомасштабну рекламну кампанію своєї продукції по телебаченню. Цю кампанію можна назвати найяскравішим прикладом того, як не треба витрачати рекламний бюджет підприємства. Й досі залишається загадкою, для чого це робили. Із впевненістю можна сказати лишень одне: вона закінчилась повним фіаско. Для підтвердження сказаного: з 1 грудня 2005 року керівництво заводу обмежило роботу підприємства, а товарні залишки на кінець року становили 786 одиниць техніки, або 32% виробленого. Вочевидь, у 2006 році обсяги виробництва на ХТЗ значно скоротяться. І не треба посилатися на обвал цін на зерно та іншу сільгосппродукцію, як це робить керівництво підприємства. Порятунком харків'ян від краху є тільки стабільний попит на їхню продукцію з боку російських і казахських сільгоспвиробників. Частка експорту в продажах підприємства торік становила близько 68%.На ПМЗ виробнича програма почала пробуксовувати вже в 2005 році. Бо з підприємства пішов один-єдиний партнер, який забезпечував виробництво та реалізацію продукції, -- компанія “Вітчизняний трактор”. Оскільки вона має доволі глибоке донецьке коріння, її панування завершилося невдовзі після помаранчевої революції. Самотужки торік заводчани спромоглися продати трохи більше тисячі машин, а виробництво скоротилося в півтора раза. Проблема ПМЗ залишається сталою. Тракторний завод -- це лише невеличкий придаток до високотехнологічного космічного виробництва і, допоки перший залишатиметься в такому статусі, перспектив у дніпропетровських тракторобудівників немає. Попри помітне зростання обсягів виробництва завдяки початку складання білоруських тракторів всередині країни, стан і перспективи українських тракторобудівників -- невтішні. Вони досі не готові конкурувати з іноземними постачальниками, бо випускають техніку низької якості, практично не модернізують її і не розширюють модельний ряд. А своє майбутнє на внутрішньому ринку пов'язують тільки з державним фінансуванням. Очевидним залишається одне: нинішня система державної підтримки призвела до деградації тракторобудівної галузі України. Ці підприємства, на відміну від українських, давно виготовляють виключно таку техніку, яку вони можуть продати. Найупевненіше в Україні почувається Мінський тракторний завод. Підприємство віднайшло величезний ринок збуту своєї продукції та ще й у сусідній державі. На нього припадає близько 85% імпорту. Поставляє трактори без сплати імпортного мита, завдяки підписанню угоди про вільну торгівлю між Україною та Білоруссю. За кількістю проданих машин зі значним відривом від найбільшого постачальника йдуть міжнародні корпорації JOHN DEERE (далі JD), CNH та AGCO. Зазвичай, ці виробники постачають трактори потужністю понад 200 к.с. Якщо аналізувати продаж їхньої техніки за останні кілька років, то за обсягами вони практично однакові. Цього року лідером серед західних, а точніше північноамериканських постачальників, стала корпорація JD, хоча перед тим два роки поспіль лідерство належало CNH. JD зуміла збільшити обсяги поставок, порівняно з 2004 роком, більш як у півтора раза, завдячуючи офіційному дилерові в Україні. Водночас CNH значно скоротив продажі після низки реалізованих масштабних проектів у 2004 році. Внаслідок вищої ціни на техніку JD вдається реалізувати трактори 70 та 80 серій (потужністю майже 350 к.с.), тоді як основну частку CNH становлять трактори потужністю понад 300 к.с. Американським виробникам вдається лідирувати завдяки наявності великої кількості їхньої техніки в сільгоспвиробників, яку закупили ще в середині 90-х років минулого століття під гарантії уряду, а також у період зниження курсу американського долара відносно євро. Виробники із пострадянських країн пропонують доволі дешеву, але морально застарілу техніку. Їхня ніша сьогодні ще стала, але в найближчому майбутньому вони поступово втрачатимуть свої позиції в міру відставання від потреб сільгоспвиробників. Висока вартість техніки залишається основним стримуючим чинником на шляху завоювання західними виробниками популярності серед аграріїв, а пострадянських, навпаки, гальмує брак якості. Так, вартість однієї кінської сили в тракторах українського чи білоруського виробництва перебуває в межах 1000-1300 грн, а для американських чи європейських виробників ця цифра сягає 5000 грн. Нині аграрії стоять перед вибором: купувати якісну чи дешеву техніку. Бояться, що перша не окупиться, а друга стоятиме серед поля, як пам'ятник. Одні купують використовувану західну техніку, інші -- білоруську, а треті -- найдешевшу вітчизняну. Жоден із шляхів поки що не може забезпечити достатнє оновлення тракторного парку країни. Парк техніки щороку скорочується на 5%, його спрацьованість перевищує 85%, кількість тракторів, які експлуатують понад 10 років, перевищує 77% наявних. Зрозуміло, що нинішні темпи оновлення парку зовсім не достатні для нормального функціонування сільгосппідприємств. Як бачимо, зарадити плачевному стану машинно-тракторного парку ще ніхто не зміг і в найближчому майбутньому не планує. Аграрії ж, як і раніше, залишаються сам на сам зі своїми проблемами.Зазначені недоліки призводять до того, що підприємства АПК намагаються придбати імпортну техніку, якіснішу, з гарантованим терміном трботи за тією самою ціною. Найчастіше це здійснюється за рахунок бартеру за вироблену сільськогосподарську продукцію.В окремих випадках сільськогосподарська техніка або комплектуючі до неї реалізуються на аукціонах, біржових торгах. У цьому разі ціна формується здебільшого під впливом попиту та пропозиції.На мінеральні добрива діють в основному вільні договірні ціни, що встановлюються при укладенні угод між сільськогосподарськими підприємствами й виробниками продукції. Вони є монопольними, тому що виробники добрив не мають конкурентів на ринках України і є єдиними виробниками. Ціна формується під впливом виробника, і такі показники, як якість, екологічна безпека добрив для навколишнього середовища враховуються недостатньо.На комбікорми, пально-мастильні та будівельні матеріали встановлюються в основному вільні ціни, до яких входять витрати:· вартість матеріалів;· вартість транспортування;· витрати збуткових організацій і підприємств, пов'язані із зпкупівлею та зберігання матеріалів;· прибуток, який має отримати збутова організація або підприємство у період польових робіт навесні та під час збирання врожаю восени.На пально-мастильні матеріали в період весняних робіт і під час збирання врожаю можуть встановлюватися державні ціни, що мають цільове призначення. Вони встановлюються на обмежену кількість пального з метою забезпечення сільськогосподарськіх робіт. На решту пального запроваджуються вільні ціни. Треба закупити в резерв достатню кількість світлих нафтопродуктів, як це роблять, наприклад, у США, і тоді, коли піднімається ціна, викидати певну кількість такого пального на ринок. Ціни на газ, тепло, електроенергію для сільськогосподарських виробників загалом нижчі, ніж для міських споживачів, за умови, що електроенергія використовується на виробничі потреби. На послуги, що надаються підприємствам АПК різними організаціями, встановлено в основному вільні договірні ціни на тарифи. До ціни входять витрати, пов'язані з наданням послуг, і прибуток. До основних витрат належать: · вартість сировини, матеріалів, запасних частин; · транспортні витрати; · заробітня плата працівників, які надають послуги. Оплата послуг здійснюється у двох варіантах: 1. постійне гарантоване профілактичне обслуговування. У цьому разі сільськогосподарське підприємство перераховує певну частину коштів за певний час (рік, півріччя, квартал). Протягом цього періоду йому надаються послуги, пов'язанні з ремонтом і обслуговуванням сільськогосподарської техніки; 2. разове обслуговування, коли оплата за надання послуги здійснюється після того, як вона надана, або послуга частково сплачується до її надання. Найчастіше ця форма оплати застосовується при виконанні будівельних робіт. ВисновкиСільське господарство в Україні займає одну з провідних ролей, тому і ціноутворення в даній галузі повинно бути обгрунтованим. Для того, щоб сформувати ціну на сільськогосподарську продукцію необхідно визначити витрати на вирощування цієї продукції, зокрема витрати на паливо-мастильні матеріали, на механізми для обробітку землі, добрива, комбікорми та інші. Тому можна сказати, що сільськогосподарське виробництво - один з найбільш ризикованих видів господарської діяльності. На його результати впливає багато чинників: природнокліматичні умови, забезпечення сільгоспвиробників необхідними фінансовими та матеріальними ресурсами, коливання цін на сільгосппродукцію та інше. Недостатній обсяг необхідних обігових коштів у сільськогосподарських виробників для придбання техніки, мінеральних добрив, насіння, паливо-мастильних матеріалів, хімічних засобів захисту рослин від бур'янів і шкідників, а також кормів для тваринництва є одним з основних чинників низької урожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тварин в Україні.Основною причиною нестачі обігових коштів в сільськогосподарському виробництві є недостатній доступ сільськогосподарських виробників до фінансових джерел і, найперше, до кредитів банків.Необхідність придбання техніки називається фермерами та іншими сільськогосподарськими виробниками основною метою отримання кредитів. Хоча в дійсності основна частка кредитів використовується на закупівлю пального та мастил, а також на засоби захисту рослин та посівного матеріалу. Всього приблизно 13% господарств у 2005 році спрямовували отримані кредити на технологічне оновлення виробництва та 6% - на його розширення. За даними МАП у 2005 році сільськогосподарські товаровиробники придбали техніки на суму близько 130 млн. грн., що складала приблизно 1% від щорічної потреби в оновленні техніки.Для оптимізації цін на засоби виробництва для сільських господарств необхідно передусім підтримка державою агропромислового комплексу, а саме надання субсидій, дотацій. А в період посіву та збору урожаю необхідно встановити фіксовані ціни на витратні матеріали. Лише після цього можна говорити про прибутковість даної галузі, а не про тягар для економіки. По-руге, необхідно розвивати кредитування приватних сільсько-господарських та фермерських підприємств. Так у світі поширений такий вид кредитування, як постачальники ресурсів - це постачальники техніки, паливо-мастильних матеріалів, добрив, засобів захисту рослин, зернотрейдери, заводи з переробки молока. Як правило, вони постачають ресурси під заставу майбутнього урожаю. За такою схемою працює більшість аграрних підприємств. Список використаної літератури1. Система цін і принципи ціноутворення в сільськогосподарському виробництві. Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. проф. А. М. Поддєрьогін. 3-тє вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2000. - 460 с., іл.2. Фіксований сільськогоспадарський податок. Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. проф. А. М. Поддєрьогін. 3-тє вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2000. - 460 с., іл.3. http://www.minfin.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=57447&cat_id=57141. Аналіз проблем фінансування агросектору та сільських регіонів4. http://www.minagro.kiev.ua/page/?3024. Про затвердження Порядку надання бюджетної дотації виробникам продукції тваринництва та встановлення її розміру і мінімально допустимого рівня цін на продукцію тваринництва на 2007 рік5. http://www.era-fm.net/programs/32/1129. Михайло Гладій: Якщо росте ціна на пальне, то уряд повинен брати певну кількість цієї ціни на себе і гасити її
Страницы: 1, 2
|
