Всі соковиті корми характеризуються високим вмістом (понад 40 %) води і безазотистих екстрактивних речовин.

Основними силосними культурами е кукурудза, соняшник, горох, ріпак, кормові боби, сорго, суданська трава, люпин, топінамбур, багаторічні трави, злакобобові сумішки (вико-овес, вико-горохово-вівсяні сумішки), гарбузи і кормові кавуни, кормова капуста, морква, буряки, картопля, турнепс, бруква та ін.

Силосують солому з жомом і коренебульбоплодами, лучну траву, стебла картоплі, листя буряків, гілки чагарників і листя дерев, зелений молодий очерет та ін.

Провідне місце серед силосних культур займає кукурудза та сумісні посіви кукурудзи з люпином, соєю, квасолею, викою, соняшником.

Всі злакові культури силосуються добре, бобові -- гірше, але у сумішці із злаковими з них виготовляють силос високої якості.

Силосування -- це біологічний спосіб консервування кормів. При силосуванні втрачається значно менше, ніж при сушінні зеленої маси на сіно, поживних речовин корму (близько 20 %).

Суть силосування полягає в тому, що в кормі в результаті життєдіяльності мікроорганізмів в анаеробних умовах розвиваються процеси бродіння, які супроводяться розпадом вуглеводів і утворенням органічних кислот. У свіжоукладеній зеленій масі спочатку відбуваються біохімічні процеси, внаслідок яких в ній підвищується температура (за рахунок окислювальних процесів у рослинних клітинах, в яких після скошування ще триває дисиміляція). Чим більше повітря залишається в масі, що силосується, тим енергійніше відбуваються окислювальні процеси і тим сильніше вона нагрівається.

У процесі дихання клітин витрачаються переважно вуглеводи, під час окислення яких утворюються вуглекислота, вода і тепло.

У засилосованій масі разом з окислювальними швидко розвиваються бактеріальні процеси, зокрема молочнокисле бродіння. Внаслідок цього нагромаджуються молочна, оцтова та інші кислоти. Доброякісний силос містить 3/4 молочної і '/4 оцтової кислот. Масляна кислота та інші продукти гниття білків погіршують якість силосу, шкідлива також плісень. Молочнокислому бродінню піддаються гексози, дисахариди, кислоти, білки та інші сполуки. Різні групи молочнокислих бактерій спричинюють певний вид бродіння. Найбільш бажаною групою бактерій, що спричинюють молочнокисле бродіння зеленого корму, е молочнокислий стрептокок. Для розвитку молочнокислого бродіння в засилосованій масі необхідні вологе середовище в межах 65--75 %, наявність цукрів та анаеробні умови.

Реакція розщеплення вуглеводів під час бродіння супроводиться утворенням крім молочної незначної кількості оцтової, янтарної та інших кислот.

Молочнокислі бактерії розвиваються в середовищі без доступу повітря, в якому не можуть жити маслянокислі та гнильні бактерії.

Під час силосування зелену масу укладають щільно, щоб у ній не залишалося повітря.

Процес силосування вважається закінченим, якщо кислотність маси рН=4,2--4,5.

При силосуванні до сухого корму треба додавати водянисті або соковиті корми.

Якісне силосування відбувається при температурі 20--30 °С. Для цього масу, яку силосують, подрібнюють на січку 3--5 см завдовжки і, як зазначалося, добре ущільнюють. Силосують зелену масу в ямах, траншеях і баштах. Комбінований силос для свиней виготовляють у цементованих ямах. Силосні споруди будують повітро- і водонепроникними до 2,5--3 м завглибшки. Стіни облицьовують кислототривким матеріалом. Плануючи місткості силосних споруд, беруть до уваги, що маса 1 м3 силосу у башті становить 7,5, у ямах і траншеях -- 5,5--6 ц.

Для цінних високопродуктивних тварин, молодняка свиней і птиці комбінований силос виготовляють з різних сумішок кормових культур та компонентів. Наприклад, качани кукурудзи у восковій стиглості силосують разом з отавою конюшини, люцерни з додаванням молочнокислих заквасок. Для курчат і поросят комбінований силос виготовляють з вареної картоплі, отави люцерни, червоної моркви та кукурудзяного борошна. Якісний силос ароматний, в ньому зберігаються каротин та інші вітаміни, його кислотність 4,2--4,5. Такий корм охоче поїдають тварини.

Щоб підвищити поживність кукурудзяного силосу, до нього додають карбамід (3--4 кг на 1 т зеленої маси).

Сінаж виготовляють із зелених кормів, дрібностеблових культур (конюшини, люцерни, еспарцету, могару, суданки, тимофіївки), ви-ко-вівсяної, вико-горохово-ячмінної та інших сумішок. Техніка закладання сінажу така. Зелену масу пров'ялюють протягом 1--2 днів до вологості 45--50 %. Потім її подрібнюють і закладають у сінажні траншеї або башти, ущільнюють і герметичне закривають поліетиленовою плівкою. Бродильні процеси не відбуваються.

Кормові культури для виготовлення сінажу збирають у молочно-восковій стиглості. Якщо сінаж закладають у вологу погоду, для зниження загальної його вологості до кормової маси додають солому.

З 1 га посіву вико-вівсяної, ячмінно-горохової або вико-ячмінної сумішок мають по 150--200 ц сінажу. Такий сінаж згодовують великій рогатій худобі, свиням, коням, вівцям та птиці.

Хімічне консервування зеленої маси -- один з ефективних способів заготівлі кормів. Для цього застосовують піросульфіт натрію, хлористий амоній, фосфорну кислоту та ін. Перевага хімічного консервування над силосуванням полягає в консервуючій дії хімічних консервантів, які припиняють небажані біохімічні і мікробіологічні процеси, що зменшує втрати поживних речовин і підвищує біологічну та поживну цінність корму. Фосфорну кислоту вносять у подрібнену зелену масу під час закладання її в силосну бетоновану траншею. Кислоту розчиняють у воді і вносять в такій кількості, щоб довести рН в зеленому кормі до 4--4,2. Завдяки цьому у кормі пригнічується активність ферментів, мікрофлори і корм добре зберігається.

Корми, законсервовані хлористим амонієм і піросульфітом натрію (по 4--5 кг на 1 т зеленої маси), майже не підкислюються. Ці препарати консервують корм завдяки бактерицидним властивостям.

Зелені корми характеризуються високими перетравністю та загальною поживністю. Вони найповніше задовольняють потреби тварин у поживних речовинах. Один кілограм трави з природних лучних пасовищ відповідає 0,22 кормової одиниці і містить до ЗО г протеїну, 50--70 мг каротину, 2,4 г кальцію і 0,8 г фосфору. Поживність лучної трави залежить від ботанічного складу травостою, фази розвитку і відростання трави, грунтово-кліматичних умов. На зелений корм вирощують озимий ріпак, жито, вику, пшеницю, кукурудзу, люпин, конюшину та ін. Один кілограм озимого ріпака відповідає 0,16 кормової одиниці і містить ЗО г протеїну. Його добре поїдають свині. Великій рогатій худобі озимий ріпак згодовують подрібненим разом із січкою соломи. Один кілограм бобових багаторічних трав відповідає 0,2 кормової одиниці і містить 26--38 г протеїну, а злакових -- відповідно 0,2 кормової одиниці і 20 г протеїну. Згодовувати тваринам бобові зелені корми рекомендується в сумішках із зеленим кормом злакових культур.

На зелений корм вирощують сумішки бобових і злакових культур викоовес, кукурудзу з люпином, квасолею, соєю, суданську траву з викою, горохом та ін.

Після збирання озимих зернових на зелений корм висівають виковівсяну сумішку, люпин, суданську траву, а також ріпу, моркву та ін.

На зелений корм використовують листя або гичку цукрових і кормових буряків. Коровам згодовують по 20--30 кг гички на день. Вона є молокогінним кормом.

Восени для годівлі тварин використовують кормову капусту. Один кілограм її відповідає 0,14 кормової одиниці і містить 18 г протеїну.

5. Коренебульбоплоди, їх підготовка і способи згодовування

Коренебульбоплоди добре поїдаються і легко перетравлюються тваринами. Вони містять 70--90 % води, багато вуглеводів, але мало мінеральних речовин, клітковини і жиру. Протеїну в них 1--2 %. У деяких коренебульбоплодах багато вітамінів А і С і каротину.

Цукрові буряки високопоживні, містять близько 17 % цукру, 1 кг їх відповідає 0,25 кормової одиниці. Згодовують їх молочним коровам по 3--5 кг за одну даванку після грубих кормів або разом з ними. Цукрові буряки містять отруйні речовини (сапоніни), які руйнуються в процесі варіння. Оскільки при тривалому охолодженні в буряках нагромаджуються сапоніни, після варіння треба змішувати буряки з будь-яким соковитим кормом і негайно згодовувати.

Кормові буряки містять менше вуглеводів, ніж цукрові. Як молокогінний корм їх згодовують у сирому вигляді коровам (20-- 30 кг) і вареними свиням (4--6 кг на день).

Червона морква -- цінний і поживний корм, 1 кг її, що відповідає 0,15 кормової одиниці, містить від 100 до 250 мг каротину. Моркву слід згодовувати тваринам у сирому вигляді, бо в процесі варіння руйнується каротин.

Картопля містить до 30 % крохмалю. Вміст жиру, клітковини, золи і протеїну в ній незначний. Є вітаміни В1, В2, С. Картопля добре перетравлюється. Один кілограм картоплі відповідає 0,33 кормової одиниці.

Бульби містять глюкозид соланін, який під час варіння розкладається (частково переходить у воду).

Земляна груша (топінамбур) належить до багаторічних бульбоплодів. Бульби її добре зберігаються в землі протягом зими. Навесні на посівах топінамбура випасають свиней. Стебла і листки його використовують для приготування силосу. Один кілограм бульб топінамбура відповідає 0,24, а силосу з листків та стебел -- 0,22 кормової одиниці.

6. Баштанні культури

(гарбузи, кормові кавуни і кабачки) містять до 85--90 % води, а також багато вуглеводів, каротину, вітамінів С і D. Це молокогонні корми, 1 кг їх відповідає 0,09--0,1 кормової одиниці.

Коренебульбоплоди згодовують тваринам у свіжому вигляді подрібненими. Перед подрібненням їх обов'язково треба мити. Для свиней буряки і картоплю краще запарювати, потім розминати і змішувати з іншими кормами. Запарений корм швидко охолоджують до температури 35 °С, змішуючи з холодними кормами і водою. Великій рогатій худобі буряки і картоплю можна згодовувати сирими. Гарбузи, кавуни подрібнюють на машинах ИКС-5,ОМ, а потім на машині С-12, змішують з концентратами, трав'яним борошном та іншими кормами. Силосовані коренебульбоплоди і баштанні можна згодовувати цілими великій рогатій худобі і після подрібнення свиням. На механізованих фермах силосовані буряки, картоплю, моркву і гарбузи подрібнюють, змішують з трав'яним борошном і концентратами, гранулюють, а після цього згодовують. Гранульований корм подають тваринам механізованим способом, що має велике значення у промисловому виробництві продуктів тваринництва.

7. Пасовищний корм і використання пасовищ

Пасовищна трава на річкових заплавах та на суходільних, гірських і степових луках найкраще задовольняє потреби великої рогатої худоби, овець, кіз і коней у поживних речовинах і вітамінах. Переведення тварин (особливо молодняка) з сухого корму на пасовищні трави нерідко призводить до розладу роботи травного каналу.

Зелена трава після кожного спасування відростає і сумарна врожайність її становить 200--250 ц/га, або 40--50 ц/га кормових одиниць. Врожайність зеленого корму на багаторічних культурних пасовищах після 5--6 спасувань становить 300--450 ц/га, або 75-- 110 ц/га кормових одиниць.

Трава на пасовищах відростає нерівномірно -- на початку літа , швидше, а в середині і наприкінці через нестачу вологи в грунті і тепла -- повільніше.

Тварин на природних пасовищах починають випасати, коли висота травостою досягає 10--15 см. Перерослу траву спасувати недоцільно, бо тварини з'їдають лише верхівки рослин. Таку траву краще скосити на сіно, для виготовлення сінажу або трав'яного борошна чи гранул. Для раціонального використання лучних угідь створюють культурні пасовища. Для цього проводять докорінне або поверхневе поліпшення лук (внесення органомінеральних добрив, викорчовування чагарників, вирівнювання площ, очищення поверхні від каміння і кротовин, підсівання трав і створення якісного злакобобового травостою, розбивання та обгороджування загонів). Корів рекомендується випасати в одному загоні протягом 2--3 діб. На гурт з 200 корів площа одного загону природного пасовища має становити 9--10, а культурного (конюшинового або люцернового) -- 6--8 га. Загальна кількість загонів має бути така, щоб забезпечити стадо зеленим кормом у проміжках часу від спасування до відростання трави. Період відростання трави на Поліссі становить 15--20 днів, в лісостеповій зоні--20--24, у гірських районах--30 днів. Отже, на пасовищі у поліській зоні треба мати 6--7, у лісостеповій -- 7--8, у степовій зоні і гірських районах Карпат -- 9--10 загонів.

На низьковрожайних пасовищах загони використовують протягом меншої кількості днів, збільшуючи при цьому кількість загонів. На сіяних і високоврожайних пасовищах доцільно застосовувати електропастухи.

Організація зеленого конвейєра передбачає забезпечення тварин зеленими кормами на весь весняно-літній період. Для цього у кожній кліматичній зоні добирають групу високоврожайних озимих і ярих культур і висівають їх у певні строки. Наприклад, для Полісся і Лісостепу рекомендовано такий склад культур і таку схему зеленого конвейєра: озимий ріпак, викоріпакову чи викожитню сумішку, жито і пшеницю. Всі ці культури висівають восени, а використовують у квітні й травні.

У червні тваринам згодовують конюшину, люцерну, еспарцет та пасовищну траву.

У липні і серпні -- пасовищну траву, ярі посіви виковівса, вико-горохово-ячмінної сумішки, сою, люпин, могар, суданську траву, чумизу, сорго, просо, отаву багаторічних трав другого і третього строку скошування.

Страницы: 1, 2, 3