Профіль ґрунтів диференційований, розчленований на гумусний і два перехідних горизонти (Рисунок 3.1).

Горизонт А товщиною 25--40 см має темно-сірий або темно-бурий колір, грудкувату структуру, часто з незначним коричневим відтінком. Загальна товщина гумусного горизонту (А+Ві) 45--60 см.

В ілювіальному карбонатному горизонті чітко виражена «білозірка». Лінія скипання знаходиться в нижній частині горизонту Ві або на межі з гумусним горизонтом. Перехідний горизонт (Вк) темнувато-бурий, слабкоущільнений, по всьому профілю карбонатний. Товщина гумусного

Рис. 3.1 Профіль грунтів

(А) --0--38 см. Гумусний горизонт темно-сірого кольору, структура дрібнозерниста (цілина). На поверхні ясно видно борошнисту псішку.

Нр(Ві)--38--68 см. Гумусований перехідний горизонт з темно-коричневим відтінком, структура горіховидна, окремі агрегати гострочастої форми. Горизонт щільний, перехід до порід різкий.

Рк(В2)--68--85 см. Бурувато-палевий щільний горизонт, по щільності помітні затікання гумусу.

Рк(ВС)--85--130см. Багато карбонатів у вигляді білозірки.

Рк(С) -- 130--180 см. Темно-палевий глинистий лес. На глибині 100 см зустрічаються кристали гіпсу.

горизонту у чорноземів південних, звичайних і солонцюватих легко- і важкосуглинкових збільшується у напрямі зі сходу на захід -- від 50--75 см на Лівобережжі Дніпра до 60--85 см на Правобережжі, на легкосу-глинкових лесовидних породах досягає 80--100 см і більше. Товщина гумусного горизонту чорноземів південних міцеляро-карбопатних у Задніпров'ї -- 65--85 см, а в Кримському Степу -- 45--65 см. [6]

Характерною ознакою чорноземів південних є невелика товщина горизонтів, проникання і фіксація гумусних речовин (50-60 см). На глибині 60-120 см розвинений ущільнений шар буруватого кольору з нагромадженням вуглекислих кальцію і магнію у вигляді білих плям.

Особливістю цих ґрунтів є також наявність гіпсу на глибині 2,5-4 м. У підвищеній північній частині гіпс залягає на глибині 4, а на південь з пониженням місцевості - 2-2,5 м.

Вміст гумусу в чорноземах південних збільшується на північ з поширенням чорноземів звичайних

З переходом до каштанових ґрунтів зменшується товщина гумусного горизонту і процентний вміст гумусу в чорноземах.

У ході аналізу ґрунтового профілю чорноземів південних можна зробити висновок, що цей тип ґрунту належить до одних з родючих ґрунтів України. Використання ґрунтів обмежується умовами недостатньої зволоженості території. Тому вони є цінним меліоративним фондом для розвитку іригації.

4. Механічний і агрегатний склад ґрунту

Механічний склад ґрунтів -- це перш за все механічний склад ґрунтоутворювальної породи, на якій формуються ґрунти. У зв'язку з тим, що чорноземи південні сформувались на лесах, механічний склад їх важко суглинистий та легко глинистий. На лесах він не змінюється на глибину верхнього ярусу лесу. Найбільша кількість водостійких агрегатів розміром 0,25-10 мм спостерігається в орному і підорному шарах ґрунту. В більшості випадків вона коливається в межах від 70,1 до 87,5%.[5]

Механічний склад ґрунту стає важчим в напрямку з півночі на південь, а легшим - поблизу річкових долин, наприклад на терасах річок таких, як Дніпро, Буг, Дністер, Сіверський Донець.

Таблиця 2

Залежність властивостей чорноземів південних від механічного складу

Для того, щоб дослідити конкретні властивості чорноземів південним пропонуємо зведену таблицю 3

Таблиця 3.

Характеристика чорнозему південного легкоглинистого на лесі

З глибини 2,5-3,0 м починається сольовий пояс - друзи гіпсу і легкорозчинних солей. На схилах сольовий пояс залягає на глибині 2,0-2,5 м. Помітна диференціація профілю: ущільненість перехідного горизонту і збільшення в ньому мулуватої фракції. Гранулометричний склад переважно важкосуглинковий і легкоглинистий, але по лесових терасах зустрічаються середньосуглинковий, легкосуглинковий і, навіть, супіщаний. Важкосуглинкові і глинисті ґрунти містять 3,0-4,5% гумусу, тобто, вони є малогумусними. Запаси гумусу в шарі 0-100 см становлять 240-260 т/га. Реакція ґрунтового розчину нейтральна або близька до неї .

5. Фізичні і хімічні властивості чорноземів південних

Фізико-хімічні властивості чорноземів південних значною мірою відрізняються від властивостей чорноземів звичайних, відношення увібраних кальцію і магнію знижується до 3-4 : 1. З увібраним натрієм вони набувають солонцюватих властивостей. Пептизованих гумінових речовин у них менше, ніж у чорноземах звичайних відповідного складу. Менше також у чорноземах південних і інших агрегатів (0,01 мм), що зменшує здатність цих ґрунтів набувати агрономічно цінної структури.

Структура чорноземів південних зовні мало відрізняється від структури чорноземів звичайних, але міцність агрегатів дещо знижена через менший вміст гумусу і наявність увібраного натрію. Із зміною механічного складу від глинистих до легкосуглинкових зменшується і міцність агрегатів, відповідно змінюються водно-фізичні властивості (табл. 3.4.).

Реакція чорноземів південних нейтральна або слабкокисла, рН водної витяжки 6,5--7,5. Сума обмінних увібраних основ коливається від 5--15 до 17--50 мг-екв на 100 г ґрунту. [8]

Залежно від вмісту гумусу запаси загального азоту становлять 0,17--0,28 %. У чорноземах південних достатні запаси валового фосфору -- 0,12--0,15%, багато калію. Кількість обмінного увібраного натрію становить 0,1--1 мг-екв на 100 г ґрунту.

Потенціальна родючість чорноземів південних така сама, як і звичайних, але використання різко обмежується недостатнім зволоженням. Тому вони є цінним меліоративним фондом для розвитку іригації.

У ході аналізу матеріалі в таблиці та бібліографічних джерел стає зрозумілим, що водно-фізичні властивості задовільні, структура в них майже така, як і у чорноземів звичайних, але водотривких агрегатів уже значно менше, до 25-30 % в орному шарі.

Таблиця 4

Фізико-хімічні властивості чорноземів південних

Це пов'язано з меншим вмістом гумусу, а також появою в ґрунтово-вбирному комплексі обмінного натрію. Нижча в них і забезпеченість азотом та фосфором, але дуже висока - калієм. їх бонітет дорівнює 50-58 балам.

6. Сільськогосподарське використання

Ґрунти зони (чорноземи звичайні і південні, каштанові і світло-каштанові солонцюваті та коричневі ґрунти) характеризуються високим вмістом гумусу. Сонячної енергії і тепла тут достатньо для розвитку сільськогосподарських культур з тривалим вегетаційним періодом і одержання високих урожаїв.

Водночас у південному Степу завжди спостерігається нестача вологи: річна кількість опадів становить 300-- 410 мм, з них на травень -- серпень припадає 170--200, а в посушливі роки-- 150 мм. Внаслідок цього бувають значні недобори урожаю. Часті посухи наносять сільському господарству велику шкоду. Різке зменшення валового збору зерна та інших культур у посушливі роки негативно позначається на кормовій базі тваринництва, що знижує його продуктивність.

Висока родючість чорноземів і економічне значення їх привертали увагу багатьох вчених - ґрунтознавців. Але досягнути максимальних врожаїв можливо за умови інтенсивного зрошення.

Зрошення -- вирішальний фактор для вирощування високих і стійких урожаїв сільськогосподарських культур на південних чорноземах. На зрошуваних землях господарства вирощують високі врожаї рису, овочів, кормів.

У Степу зосереджено 83,3 % зрошуваних земель -- 1,9 млн га (загальна площа їх 2,28 млн га).

Застосування зрошення і хімізації землеробства сприяє розширенню асортименту і зміні структури посівних площ сільськогосподарських культур, розвитку рисосіяння і промислового овочівництва. Без добрив неможливо виростити високий стабільний врожай навіть основної культури зони -- озимої пшениці. Саме це і визначає збільшення об'ємів застосування мінеральних та органічних добрив.

В умовах інтенсивного землеробства особливу увагу слід приділяти вмісту в ґрунті органічної речовини, зокрема гумусу. Для кожного типу ґрунтів існує і мінімальний вміст гумусу. Для чорноземів південних він становить менше 4, а для каштанових ґрунтів -- менше 2,5 %. Зниження запасів гумусу в ґрунті при екстенсивних системах землеробства призводить до погіршення його структури, порушення оптимальних умов водного, повітряного і теплового режимів. Спостерігаються зміни біологічних процесів, підвищується нагромадження залишків пестицидів і солей важких металів, розвиваються ерозійні процеси.

Отже, можна зробити висновок, що сільськогосподарська продукція вирощена на чорноземах, характеризується високою якістю. Особливо це стосується твердих пшениць, які завжди користувалися популярністю на світовому ринку. До того ж у чорноземній зоні інтенсивно розвивають тваринництво, птахівництво, бджільництво тощо.

Чорноземи південні, завдяки своїй високій родючості, є ґрунтами універсальної придатності під усі сільськогосподарські культури і плодово - ягідні насадження.

7. Заходи покрашення родючості ґрунтів

Існують певні заходи які покращають родючість чорноземних ґрунтів.

Першочергове значення має зяблева оранка плугами з передплужниками на глибину 22-25, а під цукрові буряки, кукурудзу - на 25 - 30 см, проведена слідом за збиранням урожаю.

У посушливі роки на чистих від бур'янів полях кращі результати дає поверхневий обробіток ґрунту дисковими лущильниками на глибину 10-12 см з наступним боронуванням. Раціонально застосовувати на цих ґрунтах такі способи обробітку, які б сприяли поліпшенню водного ґрунту в передпосівний період з метою одержання своєчасних і дружних сходів, а також способи, які сприяють нагромадженню та збереженню максимальних запасів вологи в глибоких горизонтах ґрунту (затримання , талих вод навесні, снігозатримання, насадження лісосмуг тощо). [5]

Чорноземні ґрунти, незважаючи на високу їх природну родючість, ефективно реагують на внесення добрив.

Калійні добрива на чорноземах насамперед необхідно вносити під такі культури, як цукрові буряки, соняшник тощо.

Ефективність зрошення підвищується при внесенні добрив. Забезпечення рослин вологою та елементами живлення дає можливість збільшити густоту насадження рослин.

Зрошення уже в перший рік знижує інтенсивність нітрифікації. Вміст у ґрунті нітратного азоту зменшується. Після багаторічного зрошення початковий рівень забезпечення рослин нітратним азотом треба підтримувати щорічним внесенням азотно-фосфорних добрив.

Якщо в сівозміну вводять люцерну і мінеральні добрива застосовуються разом з гноєм, то при тривалому зрошенні в ґрунті нагромаджується органічна речовина, яка легко гідролізується, що підвищує вміст у ґрунті нітратного азоту.

Фосфорні добрива на зрошуваних землях мають тривалу післядію. Тому їх дози необхідно визначати залежно від вмісту в ґрунті засвоюваних фосфатів. Для ґрунтів південного Степу оптимальний вміст в орному шарі засвоюваних фосфатів 30--40 мг на 1 кг ґрунту.

Зрошування підвищує рухомість у ґрунті калію. Тому на зрошуваних каштанових ґрунтах, чорноземах південних калійні добрива мало впливають на врожайність сільськогосподарських культур. Більш ефективні вони на супіщаних ґрунтах півдня.

Досить ефективним на зрошуваних землях є внесення гною. Він посилює використання рослинами елементів мінерального живлення.

Запаси гумусу в ґрунті стабілізуються при щорічному внесенні на 1 га сівозмінної площі чорноземів звичайних 4 т гною. Нагромадження його запасів можливе при внесенні 6 т/га і більше високоякісного підстилкового гною.

Щоб запобігти зменшенню запасів органічної речовини в ґрунті, вносять і мінеральні добрива. За даними Ерастівської дослідної станції, в дев'ятипільній зерновій сівозміні при внесенні за ротацією повного мінерального добрива (N130P140K150) вміст гумусу практично не змінився: на початку ротації становив 4,15, а наприкінці -- 1,1:5 %.[2]

У північному Степу па чорноземі звичайному при внесенні мінеральних добрий па фоні оптимальних норм гною в перші два періоди запаси гумусу дещо зменшувались, а в третьому періоді помітно збільшилися і поліпшився поживний режим ґрунту.

Отже, можна зробити висновок, що серед усіх ґрунтів чорноземи найбільш агрономічноцінні. Ці ґрунти мають найбільшу потенціальну родючість, максимальне використання якої - основне завдання сільськогосподарського виробництва. Основними агротехнічними заходами, спрямованими на підвищення родючості чорноземів, є раціональні способи обробітку їх, нагромадження вологи, внесення добрив, поліпшення структури посівних площ, вирощування найбільш високоврожайних культур і сортів тощо.

Висновки

Чорноземи - багатство нашої країни. Ми у своїй роботі дали повну характеристику цим ґрунтам. Поряд з цим чорноземи зазнають ерозії, внаслідок чого на цих землях необхідно планувати комплекс заходів по запобіганню ерозії, боротьбі з нею. Залісенню підлягають всі масиви сильно еродованих земель. У посушливих районах агро - технічні заходи повинні бути спрямовані на забезпечення ґрунту вологою та ефективне використання її. На мало гумусних ґрунтах слід також збагачувати грунт на органічну речовину і поглиблювати орний шар.

У світовому землеробстві чорноземи, як зазначено у роботі, використовують переважно під посіви найважливіших продовольчих культур: пшениці, кукурудзи, ячменю, цукрового буряку, соняшнику, садових, овочевих, городніх, лікарських, квіткових культур, винограду, горіхоплідних, лісових та багатьох інших культур. У зв'язку з цим чорноземи є найбільш освоєними ґрунтами земної кулі, а потенціальні ресурси для розширення орних площ у чорноземній зоні практично відсутні. Сільськогосподарська продукція, вирощена на чорноземах, характеризується дуже високою якістю. Особливо це стосується твердих пшениць, які завжди користувалися популярністю на світовому ринку. Чорноземи, завдяки своїй високій родючості, є ґрунтами універсальної придатності під всі сільськогосподарські культури і плодово-ягідні насадження. Не випадково, що використання цієї родючості найважливішим завданням сільськогосподарського виробництва на чорноземах. Проте екологічно орієнтована реалізація цього завдання не прості справі. Першою перешкодою тут стає дефіцит вологи в період вегетації культур.

Екологізована система накопичення і зберігання в чорноземах вологи атмосферних опадів набуває воістину вирішального значення. На це спрямовані правильна організація й устрій території, створення полезахисних лісосмуг, снігозатримання та інші прийоми, які оптимізують їх водний режим.

Список використаної літератури

1. Гамаюнов В.Е. Почвоведение.- Херсон, 1997.- 292с.

2. Энциклопедический словарь юного географа - краэведа. Сост. Г.В. Карпов.- М.: Педагогика, 1981

3. Казидуб О.Є, Єріна О.І. Основи сільськогосподарських знань

4. Основи сільського господарства: Навч. Посібник/Б.М. Польських, М.І. Стеблянко, Р.Д. Чмир, В.С. Яворський.- 2-ге вид, перероб. і доповн.- К.: Вища школа, 1991.-296с.

5. Попович П.Д. Джамаль В.А. та ін. Придатність ґрунтів під сади та ягідники Київ урожай 1981р

6. Почвоведение/И.С. Кауричев, Н.П. Панов, и др.; под ред. И.С. Кауричева.- М.: Агропромиздат, 1989.-718 с.

7. Лобова Е.В., Хабаров А.В. Почвы.- М.: Мысль, 1983.- 304с

8. Чорний І.Б. (Чорний, Іван Борисович) Географія ґрунтів з основами

ґрунтознавства: Навч. посіб. для студ. географ. фак. пед. Вузів. - К.:

Вища школа, 1995.- 240с.

9. Сергеев Е.М. Грунтоведение М., МГУ 1973 с.386.

Страницы: 1, 2