Християнське віровчення. Католицька церква

План

Вступ

1. Християнське віровчення

2. Католицька церква - її походження, особливості віровчення

3. Католицькі свята та обряди та їх значення

Висновок

Вступ

Християнство, безперечно, представляє одне з самих величних явищ в історії людства.

Нами мимоволі опановує почуття подиву, коли ми вивчаємо історію християнської церкви: вона нараховує вже два тисячоріччя, і все ще стоїть перед нами, повна життя, а в деяких країнах більш могутня ніж державна влада. Сьогодні, загалом 2 106 962 000 в 238 країнах світу або 33 % населення Землі вважають себе християнами

Ось чому, усе, що так чи інакше сприяє кращому розумінню цього грандіозного явища здобуває величезне практичне значення.

Зокрема, вивчення свят, традицій та обрядів розкривають сутність християнства, його історію та вплив на життя суспільства.

Мені, як віруючий людині, дуже цікаво дослідити цю тему, щоб розуміти і вірити, бо як сказав Блаженний Августин «Віруй, щоби розуміти; розумій, щоби вірити».

1. Християнське віровчення

Християнство (від грец. - «помазанник», «мессія») - монотеїстична релігія, разом з іудаїзмом і ісламом входить в групу авраамічних релігій. Поряд з ісламом та буддизмом входить в число трьох світових релігій.

Християнство зародилося на Сході Римської імперії (території сучасного Ізраїлю) (в Палестині) в I ст. н.е., засновником християнства є Ісус Христос. В наш час християнство є однією із найпоширеніших релігій світу - її притримуються більше чвертки людства. Християнство займає перше місце в світі по географічному розповсюдженню, тобто майже в кожній країні світу є хоча б одна християнська громада.

Християмнство - є віровченням про Всезнаючого, Всюдисущого та вічного Бога Творця неба і землі (Бога Отця Вседержителя), Його єдинородного несотворенного Сина - Господа Ісуса Христа (Бога Ісуса Христа), та Животворчого Святого Духа, що говорив через пророків (Бога Духа Святого), Їх Єдину Волю та Сутність у Святій Трійці. Центральне місце в християнстві займає втілення та зшестя на землю Сина Божого з метою спасіння людства від гріха жертівним Розп'яттям на Голгофі, Його Воскресіння, Вознесіння на Небо та Друге Пришестя судити усіх живих та мертвих людей. Християнство визнає існування світу видимого і світу невидимого (світу духовного), безсмертної людської душі та ангелів), визначає природу людини - її сотворення, гріхопадіння (перворідний гріх) та Викуплення Христом, її майбутню долю - воскресіння мертвих і страшний суд, її вічне блаженство (рай) або вічне прокляття (пекло). Віруючі послідовники цих догматів звуться християнами, беруть участь в видимому поклонінні Христу в церквах (місцях особливої присутності Бога) і духовному служінні цьому Богові через сповнення Його настанов, покаяння у випадку їх порушення, регулярно спілкуються з Ним через молитву. Сотні християн покидають світське життя і віддаляються в монастирі чи скити (див. ченці), щоби повністю посвятити себе служінню та хвалінню Христа. Християнство вчить, що метою людського життя є освячення людини, повернення до первинної природи, через обоження людини через причастя в Бозі Христі, завдяки Його Викупительній Самопожертві за людські гріхи. Особи, що досягли такого освячення, часто через мучеництво на взірець Христа і визначилися найвищими чеснотами християнської побожности, прославившись чудами, шануються у традиційному християнстві як святі.

Центром християнства є особа Ісуса Христа, який є однією з осіб Трійці - одночасно Сином Божим та Сином Людським.

Головне у християнстві вчення про боголюдину - Ісуса Христа, який прийняв страждання і смерть заради спокутування первородного гріха.

Згідно з постулатами християнства, що базуються на Біблії, внаслідок першородного гріха, вчиненого Адамом та Євою, кожна людина є грішною, відтак смертною і підлягає засудженню Богом. Оскільки Бог любить світ та людей, він послав свого Сина, який, будучи безгрішним, своєю смертю на хресті викупив людей від належного їм покарання. Таким чином, спасіння досягається вірою в Ісуса Христа та прийняттям його жертви, а також покаянням - відверненням від гріхів та приведенням свого життя у відповідність з Божими заповідями.

Християнська Церква об'єднує християн у святу спільноту, яка теж зветься Тілом Христовим чи Невістою Христа і розглядається як своєрідний Ноїв Ковчег, спасіння поза яким є неможливим. Через церкву передаються таїнства та благодать, вона ж уділяє хрещення (яке є духовним очищенням та оновленням у Христі) новим катехуменам.

Роль духовного наставництва та годування виконує Святе Письмо, яке вважається за Слово Боже.

Велику роль на земному шляху християнина до вічного блаженства відіграє Боже Провидіння.

І католицизм, і православ'я, визнають священними сім Святих Таїнств: Євхаристія, Покаяння, Миропомазання, Соборування, Священство, Хрещення та Вінчання

2. Католицька церква - її походження, особливості її віровчення

Риммо-Катомлимцька Церква (лат. Ecclesia Catholica Romana) - інститут католицької Церкви латинського обряду (частково амвросіанського, ліонського й мосарабського) із центром у Ватикані на чолі з Папою Римським, який є її земним головою. Від інших церков Римо-католицька церква відрізняється організаційною централізованістю та найбільшим числом прихильників (біля чверті населення світу в 2004 р.); неформально й найчастіше іменується просто Католицькою церквою. Відповідно традиції, характеризується чотирма відмінними ознаками: єдина, свята, вселенська (що й означає слово католицька), й апостольська.

Головні моменти навчання Римо-Католицької церкви викладені в Апостольському, Нікейському й Афанасієвському символах віри, а також у декретах і в канонах Ферраро-Флорентійського, Тридентського й І і ІІ Ватиканських соборів. Узагальнена доктрина викладена в «Катехізисі».

Після розколу зі східними православними церквами у 1054, римський католицизм став єдиною духовною владою у західній Європі. Церковні діячі мали великий політичний і духовний авторитет, процвітало чернецтво. Напочатку 16 століття зростаюча хвиля протестантизму виявила потребу негайних реформ всередині церкви: Собор у Тренті (1545-1563) скликаний для обговорення цих реформ, широко визначив сьогоднішній догматичний, дисциплінарний, і літургійний характер римо-католицизму, хоча важливі зміни започатковано і введено на другому Ватиканському Соборі. Загалом римо-католики покладаються більше на традицію і авторитет, особливо щодо тлумачення Біблії, ніж більшість протестантських церков.

Організація церкви є високоцентралізованою та ієрархічною і рішення папи посилюються доктриною безпомилковості (при проголошенні урочистих тверджень «ex cathedra» з питань віри, промульгованою у 1870 році. Інші прийняті доктрини включають трансубстанцію і чистилище. Кількість таїнств була закріплена до семи з 12 століття. Почитання Діви Марії, яке процвітало у Середні Віки, зазнало значного відродження у 19 столітті; заохочується теж ушанування святих та поклоніння їм. Оздоблення церкви, музика, і культовий одяг більш розвинені, ніж у протестантських церквах. До середини 20 століття латина лишалася єдиною мовою богослужіння.

Римо-католицизм поширився по світі завдяки активним місіонерським зусиллям з 16 століття - і є нині найчисельнішою християнською деномінацією.

3. Католицькі свята та обряди

Римсько-католицькі церковні свята, як і християнські свята в цілому, - складне переплетення народних традицій і християнської обрядовості. Дохристиянський календар аграрно-скотарських свят, що розподілялися часом року, відзначав важливі в господарській діяльності термін настання зими, весни, літа й осені. Головна частина календарних і культових свят пристосовувалася до зимового і літнього сонцестояння. Церква прагнула прикріпити народні звичаї до визначених днів християнського календаря - церковним святам, дням пам'яті святих.

Найбільшого впливу Церква домоглася в католицьких країнах - Іспанії, Португалії, Італії, Франції, Польщі, Латинській Америці. Велику роль зіграли характерні для католицизму урочиста літургія, пишна обрядовість і яскравий музичний супровід, що підсилюють емоційний вплив на парафіян. Дні пам'яті визначених святих зробилися не тільки днями обов'язкового відвідування богослужіння, але і віхами в розподілі сільськогосподарських робіт, зміни часів року.

Римсько-католицький літургійний рік містить два види свят: неперехідні і перехідні. Перші закріплені за визначеними датами року, другі щороку змінюють своє місце в цивільному (Григоріанському) календарі.

Перехідні свята завжди приходяться на весняний час року в залежності від дати святкування головного з християнських католицьких свят - Великодня, настання якого обчислюється по місячному календарю. Нерухомі і рухливі церковні свята щороку сполучаються інакше.

Літургійний рік починається з Адвента, періоду передріздвяної Посту (від лат. adventus - пришестя). Він відраховується від 4-го неділі перед Різдвом. Під час Адвента віруючі готуються до другого пришестя Христа, згадують про пророкування пророків і Іоанна Хрестителя про пришестя Спасителя. Католицька церква вважає Адвент часом загального покаяння. Пам'ятні дні окремих святих, що приходяться на період Адвента, не зв'язані з циклом різдвяних звичаїв. Це день св. Варвари - покровительки ремісників (4 грудня). 6 грудня день св. Миколи відомий своїм "дитячим" акцентом - діти чекають подарунків, за традицією "принесених" святим .

8 грудня відзначається одне з головних богородичних свят - Свято Непорочного Зачаття Діви Марії, культ якого дуже популярний у католицизмі. Це свято було офіційно закріплене догматом папи Пия IX у 1954 році. Відповідно до католицького віровчення, обраниця Батька Небесного, була чистої від наслідків первородного гріха від народження.

Різдво - одне з найважливіших християнських свят. Змістом його є факт Народження Дівою Марією Сина Божого Ісуса Христа, незвичайної події, що від неї весь християнський світ веде своє літочислення. Римо-Католицька Церква, більшість протестантських церков, а також деякі православні - включаючи Константинопольску (крім Афона), Антиохійську, Олександрійську, Кіпрську, Болгарську, Румунську й Грецьку святкують Різдво в ніч з 24 на 25 грудня. Різдву Христовому передує чотиритижневий піст. Його останній день називається Святим Вечором. Це друге після Великодня свято з чотирма Літургіями (Месами): напередодні ввечері, уночі, на світанку і вдень.

Безсумнівну першість в усьому літургійному році має свято Пасхи, під час якої християни святкують перемогу воскресіння Христа над гріхом, смертю і дияволом. Смерть і воскресіння Христа залишаються центром, як проповідування, так і Літургії Церкви. Як початок спасіння християни святкують Різдво Христове. Різдво після Пасхи посідає друге за рангом місце, потім слідують усі інші церковні свята.

Церква учить, що народження Христа відкрило можливість для порятунку душі і вічного життя для кожного віруючих. Значення Різдва для пересічної людини пов'язане зі ставленням тієї ж пересічної людини до Христа. Відповідь на запитання: «Хто такий Христос? Ким Він є для мене?» є фундаментальною. Син Божий зійшов з неба, щоб ми, люди землі, увійшли у небо; Бог став людиною, щоб ми увійшли в божественне життя. Різдво Христове таким чином є для людини визначною подією в історії спасіння всього людства і цієї конкретної особи зокрема.

Свято Різдва Христового започаткувалося декілька століть після народження Ісуса, воно народилося у Римській імперії в перших поколіннях християн, як реакція на язичницькі святкування. Про це добре розповідає о. Ю.Я. Катрій у книзі “Пізнай свій обряд”: «У Римі від 17 до 23 грудня відбувалися поганські торжества в честь бога Сатурна або Хроноса. Ці святкування звалися Сатурналія. Відразу після них 25 грудня були великі радісні торжества в честь „непереможного сонця”. Кесар Авреліян 25 грудня 274 року проголосив сонце-бога головним опікуном римської імперії і присвятив йому святиню на Марсовім Полі в Римі. Свято бога-сонця святкували 25 грудня тому, що тоді наступає зимовий зворот сонця, дні стають довші і сонце більше гріє. Цей день вважався наче народженням сонця і його перемогою над темрявою ночі. Отож, християнський Рим, щоб протидіяти язичницькому Римові, на місце бога-сонця ставить своє християнське Сонце - Богочоловіка і Його народження також святкує 25 грудня». Отож в перших століттях не існувало свята Різдва Христового. Для нас сьогодні важко уявити християнство без Різдва, але перше покоління обходилося без нього. Для перших поколінь учнів Христа найважливішими святами були їхні недільні зібрання, які святкувалися як Пасха тижня. Як і юдеї, перші християни щороку святкували Пасху. У цьому тижневому і річному циклі літургійного року християни читали Святе Писання і, звичайно, не оминали тих фрагментів, які розповідають про Різдво Христове. У своєму щоденному житті християни мали досвід, що Христос є для них світлом, яке просвітлює їхнє життя, Сонцем, яке розпорошує темряву їхнього гріха. Тому згодом, у вільні дні язичницьких торжеств Сатурналіїв і в особливо день народження сонця, християни змогли протиставити ідолопоклонству сонця свою віру в Христа - справжнє Сонце, яке освітлює тих, хто знаходиться в мороку гріха і смерті.

Страницы: 1, 2, 3