Це були основні народно-календарні свята в яких більш-менш збереглися старослов'янські звичаї. Як ми бачимо етнічні народні звичаї, обряди тощо, значно потерпіли від християнської релігії, яка намагалася стерти з народної пам'яті поганські звичаї і нав'язувала їм свої, хоча вони були дещо схожі. Звідси ми можемо і говорити про те, що до прийняття християнства в нас вже була високо розвинута культура, яка злилася з християнською, а не щезла взагалі. Вона розвивалася паралельно з християнською, яка прийшла з Близького Сходу, мала вже сформовану календарну систему, більше того, слов'яни наблизилися самі до віри в одного Бога - Вседержителя. Християнство дещо прискорило історичний процес, але при цьому занепала етнічна майже сформована релігія, з цілим комплексом народних звичаїв, обрядів, ритуалів, вірувань тощо. Східнослов'янські народи йшли власним шляхом розвитку, будували, хоч і повільніше, ніж в інших регіонах, але власну «культуру», при якій їм, природно, жилося б краще. Тож для етнічної культури Християнство тільки зашкодило, м'яко кажучи. Бо певні здобутки, які ми отримали, хоч і були сприятливими для прискорення розвитку, але розвитку не етнічного. Ось така в нас і вийшла культура.

Висновки

Дослідивши народну демонологію і міфо-ритуальну традицію слов'ян ми дійшли таких висновків.

В ході роботи був охарактеризований міф як джерело релігійних вірувань, демонологічних уявлень. Була описана міфологічна система. Розглянули міф в трьох рівнях, відповідно до яких і розглядались питання в курсовій роботі. Міфи - це форма світогляду. Це також різновид усної народної творчості, в якій переважають фантастичні уявлення про навколишній світ. Реально існував основний міф, на основі якого вже створювались інші (наприклад, боротьба «світла» і «темряви», «небесного і «земного» тощо).

Народні уявлення розвивались паралельно із історичним розвитком, тобто з самого початку формування слов'янських народів. Спочатку вони ще мали досить примітивний характер, приблизно ще з ІІ тис. до н.е., проста віра в жіночі божества, але згодом, минаючи віки, з соціально-економічним розвитком, з'являються нові божества, закріплюються старі, або занепадають, створюється високорозвинений культ верховного божества - Вседержителя, в залежності від домінуючої діяльності, ставився й бог, який відповідав за цю діяльність. Формуються уявлення про всесвіт, розвиток, закономірності, результатом чого став створений слов'янський календар.

Релігійні вірування виникли з міфів, які створив слов'янський народ, це була своєрідна форма світогляду, спосіб пояснення дійсності, це був засіб консолідації людей. Релігійні вірування напряму були пов'язані з потребами населення. Міфів було багато, як і варіантів релігійних вірувань. Вони були різними майже скрізь, бо не було консолідації, не було єдності, того зв'язку, який би зумів сформувати єдиний пантеон. Основний міф який існував, тільки те і зробив, що суть у всіх варіантах була одна ї таж.

Язичники чи як їх ще називали поганці, м'яко кажучи, значно постраждали від Християнської релігії. Щоб зазначити як вона вплинула слід зазначити на що вона могла вплинути, що було таке, що могло зачепити світову релігію і наштовхнути до рішучих дій, чому це її непокоїло. Слов'янська язичницька релігія досягла високого рівня розвитку, сформовані культи богів, окремі пантеони, наближені один до одного, зроблена спроба зробити єдиний пантеон при Володимирі Великому, так званий князівський, разом з спробою об'єднати слов'янські землі. Язичницька релігія наблизилася до віри в верховного Бога, який керував би всіма іншими, йому би поклонялись усі в першу чергу, вони поступово наближувались до віри в єдиного Бога, до створення своєї власної етнічної релігії. І тоді втрутилась світова релігія яка, природно, придушила розвиток етнічної, бо в цьому вже немає потреби - існує єдиний Бог у трьох іпостасях: отець, син і святий дух, який відповідає за все. Більше того, Християнська церква хотіла якнайскоріше знищити поганську віру, вводила різні заборони, примушувала хреститися, знищувала язичницьких ідолів, культи та нав'язувала свої суворі закони, називаючи язичницьких божеств - бісами, а духів - демонами, в розумінні - злий, поганий (від поганський - християнське позначення язичників, початково означало - селянський, селянин, а після християнізації змінилося, тому, що в сільську місцевість християнізація пройшла стороною і тому жителі села - поганці стали асоціюватися з словами не хрещений, язичник). Розуміючи, що стерти з народної пам'яті уявлення, віру, яка складалася тисячоліттями і яка була основою їхнього існування, практично не можливо, православна церква почала приєднували язичницькі культи до своїх, сподіваючись, що з часом люди забудуть свої рідні. На сучасному етапі ми це добре спостерігаємо, якщо порівняти календарі, свята, ритуали проведення (наприклад, язичницьке свято вшанування Бога Купала і християнське свято Івана Купала - різдво святого пророка Предтечі і Хрестителя Господнього Івана). З огляду на це не можна не помітити той факт, що якби не було сформованої релігії не було б що і приєднувати до сформованої. І ще одне спостереження: якщо можливе навіть часткове приєднання язичницької віри до християнської, разом з своїми обрядами, ритуалами, то це свідчить перш за все про схожість цих релігій. Вони схожі, бо суть в усіх релігіях одна. І всі релігії при цьому розвивались кожна в своїй колисці, і головне, майже нічим не відрізняються за суттю. Так само розвивалась і слов'янська етнічна релігія, тільки набагато пізніше, з об'єктивних історичних причин. Завдяки християнізації, відбулось прискорення розвитку культури слов'ян, але не етнічної.

Етнічні слов'янські звичаї зародились дуже давно, з незапам'ятних часів. Вони були тими неписаними законами якими керувались люди в повсякденному житті. З історичним розвитком був створений певний порядок виконання дії. Звичаї були напряму пов'язані з народним календарем, тобто існувала система звичаїв, як змінювалась циклічно раз на рік. Звичаї збереглися до нашого часу, тільки більш спростовані, аніж раніш.

Демонологічні вірування засновані на вірі в духів-демонів, які здатні впливати на людей, шкодячи чи допомагаючи їм. Тому їх розподіляють на «добрих» і «злих». Але існують і такі які іноді можуть змінитися і стати злими (наприклад - домовик). Демонологічні вірування здебільшого схожі на казки для неслухняних дітей, але вони є перш за все - формою світогляду, бо є також «нащадками» міфів. Особливістю було те, що люди однаково ставились як до добрих, так і до злих духів, бо вважали, що людина сама своїми діями визначає ставлення до неї духів -демонів чи божеств. Вони приносили жертви як добрим, так ї злим духам. А якщо духи зроблять щось погане, то людина звинувачує в цьому тільки себе.

Розглянувши проблемне питання про наявність стану жреців ми дійшли висновку, що такий стан ймовірніше був, принаймні мав бути, оскільки рівень розвитку язичницької релігії був високий як і культова обрядовість і потрібні були люди, які зналися б на цьому, які б слідкували за культовими місцями (святилища), які тоді вже існували. Князі і старійшини не могли цим постійно займатись(це, навіть об'єктивно, займало б багато часу), але присутність їх при цьому не виключається.

Питання про наявність єдиного верховного божества було найбільш дискусійним, але ми зуміли, все ж таки розібратись в ньому. Єдиного Бога в східних слов'ян та й взагалі в усіх слов'ян, не було. Це не був Род, як вважав Рибаков та інші, це не був і Перун, як свідчать деякі джерела і дослідники - його просто ніколи не існувало і не могло існувати з об'єктивних причин: слов'яни ніколи не були політично об'єднані, а від так і не могли мати спільних богів. Таке твердження було нами підтверджено в ході написання роботи, аналізуючи самостійно першоджерела і вивчаючи думки різних дослідників. Навіть кожне плем'я, кожний рід мав свого верховного божества, і рідко такий пантеон ставав єдиним навіть для групи сусідніх племен.

В ході виконання роботи ми зустрілися з рядом загально наукових проблем, відсутності єдиної загальновизнаної точки зору, навіть на здавалось би легкі питання. Не рідко ці проблеми пов'язані з політичними інтересами якоїсь влади, на задоволення інтересів якої працюють деякі вчені, кожні переслідують свої інтереси і тільки мабуть нам студентам, не боячись критики, можна робити сміливі висновки, висловлювати наукові думки і казати: «Хай, буде Правда!». Можливо, в майбутньому, такі не байдужі до сучасної науки студенти, стануть авторитетними дослідниками і відстоюватимуть свою точку зору вже на вищому науковому рівні, і писатимуть тоді студенти вже про інше… Так і треба бути - ми розвиваємось!

Список літератури

1.1 Асов А.И. Свято-Русские Веди. Книга Велеса. - М.: ФАИР-ПРЕСС, 2002. - 576 с.

1.2.Асов А.И. Славянские Боги и Рождение Руси (Мифы, легенды, «Велесова книга»). - М.: Вече, 2000. - 544 с.

1.3 Білик Б.І., Горбань Ю.А. та ін. Історія української культури: Зб. матеріалів і документів.- К.: Вища шк., 2000.- 607 с.

1.4. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнограф. нарис. - Харків: Фоліо, 2004. - 508 с.

1.5. Дмитриев Л., Понырко Н. Изборник: Повести Древней Руси.- М.: Худож. лит.,1989. - 447 с.

1.6. Клочек Г. Світ «Велесової книги». - Кировоград: Степова Еллада, 2001.- 160 с.

1.7. Осипов І.О. Українські традиції.- Харьків: Фоліо, 2003.- 573 с.

1.8. Понамарьов А.П. та ін. Українці: народні вірування, повір'я, демонологія. - К.: Либідь, 1991. - 640 с.

1.9. Сулима М.М. Давня українська література: Хрестоматія. - К.: Освіта, 1992. - 576 с.

2.1. Асов А.И. Славянская астрология: Звездомудрие, звездочетец, календарь, обряды.- М.: ФАИР-ПРЕСС, 2001. - 592 с.

2.2. Бокань В. Історія культури України. - К.: МАУП, 2001. - 256 с.

2.3. Велецкая Н.Н. Языческая символика славянских архаических ритуалов. - М.: София, 2003.- 240 с.

2.4. Гимбутас М. Славяне. Сыны Перуна.- М.: ЗАО Центрполиграф, 2003. - 216 с.

2.5. Закович М.М. Культурологія. Українська та зарубіжна культура. - К.: Знання, 2004. - 528 с.

2.6. Калакура Я.С. Українська історіографія: Курс лекцій. - К.: Генеза, 2004. - 496 с.

2.7. Колодний А. Релігієзнавчий словник. - К.: Четверта хвиля, 1996.- 392 с.

2.8. Левчук Л.Т. Історія світової культури. Культурні регіони.-К.: Либідь, 1997. -430 с.

2.9. Лозко Г.С. Коло Свароже: відродження традицій. - К.: Український письменник, 2004. - 223 с.

2.10.Наулко В.І. Артюх Л.Ф. та ін. Культура і побут населення України: Навчальний посібник. 2-е вид. - К.: Либідь, 1993.- 288 с.

2.11.Найдорф М.І. Наріси європейської міфотворчості. Науково методичне видання. - Одеса: Друк, 1999. - 36 с.

2.12.Петрухин В.Я. Славяне. Иллюстрированная мировая история.- М.: РОСМЭН, 1998.- 111 с.

2.13.Понамарьов А.П. Українська минувщина: Ілюстрований етнографічний довідник.- 2-е вид. - К.: Либідь, 1994.- 256 с.

2.14.Попович М. Нарис історії культури України. - К.: Артек, 2001. - 727 с.

2.15.Рыбаков Б.А. Язычество древней Руси. - М.: София, Гелиос, 2001. - 744 с.

2.16.Рыбаков Б.А. Язычество древних славян. - М.: София, Гелиос, 2002. - 592 с.

2.17.Семашко О.М. та ін. Українська та зарубіжна культура: Навчальний посібник. - К.: Знання, 2002.- 557 с.

2.18.Соболев Н.А. Мифология славян. Загробный мир по древнерусским представлениям. - СПб.: Лань, 1999. - 272 с.

2.19.Толочко П.П. Давня історія України. - К.: Либідь, 1995. - 219 с.

2.20.Хоменко В.Я. Українська і світова культура. Підручник. - К.: Україна, 2002. - 333с.

2.21.Чмихов М.О., Кравченко Н.М., Черняков І.Т. Археологія та стародавня історія України. Курс лекцій. К.: Либідь, 1992.- 374 с.

2.22.Яровий В.І. Історія західних та південних слов'ян. - К.: Либідь, 2001. - 630 с.

2.23.Яртись А.В., Щедринка С.М., Черепанова С.О. Лекції з історії світової та відчизняної культури. - Львів: Світ, 1994. - 496 с .

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9