| гідно вказівок Гоара, акт омовення, особливо при хрещенні немовлят, вже у XVI столітті почав здійснюватися нерозривно з актом хрещення, як це практикується і тепер. У древній практиці Київської Митрополії акт омовення звершувався так само як і у грецькій, тобто, після семи днів після хрещення. У XV столітті послідування омовення у практиці нашої церкви досягло своєї повної зовнішньої форми і являло собою окремий від хрещення акт зі звичайними початковими молитвами. Омовення здійснювалося після окроплення, після чого слідувала сугуба єктенія та особливий відпуст: «Христос, що охрещує, освячує і просвічує Духом Святим молитвами… піклуватиметься і збереже від усіх зол співприємників його і всіх нас помилує і спасе, як Благий і Чоловіколюбний». Сучасне нам чинопослідування вперше зустрічається у требнику св. Петра Могили [49, 70-73]. І хоча цей акт складає у святителя окреме від хрещення чинопослідування, та усі молитви і дії тотожні з викладом цього чину у сучасному нашому требнику. З цього ж XVII століття починає з'являтися практика здійснення омовення відразу після хрещення, на що вказують замітки одного рукописного требника: «Якщо треба омити святе миро відразу після хрещення, тоді початок «Царю Небесний» не говоримо». Подібну практику можна прослідкувати майже в усіх требниках, виданих після 1639 року. Наступне чинопослідування, яке міститься у сучасному требнику після чину обмивання, носить назву «Молитва на постриження волосся». Воно складається з молитви на постриження волосся: «Владико Господи Боже наш, Ти образом Своїм звеличив людину», і молитви благословення: «Господи Боже наш, Ти з Твоєї милости купіллю хрещення освятив тих, що вірують в Тебе», та хрестоподібного постриження волосся похресника в ім'я Святої Трійці. Значення постриження волосся пояснює св. Симеон Солунський такими словами: «Архієрей постригає хрестоподібно волосся на голові похресника частково у знак того, що головою своєю він має Христа і що повинен молитися не з покритою головою, як і ап. Павло вчить, а разом з тим і покладаючи таким чином певну печать, чому і постригається хрестоподібно, щоб він відкинув усякий зайвий помисел… Крім цього, волосся похресника приносяться Христу, як початок і жертва від усього людського тіла». [4, 70-71].Стосовно того, коли постриження волосся увійшло у хрещальну практику, конкретної відповіді немає. У требнику св. Петра Могили акт постриження волосся знаходиться у чинопослідуванні під назвою: «Послідування омиття новоохрещеного у восьмий день» під заголовком «Молитва на постриження волосся» [49, 73-75]. Усі молитви у даному требнику повністю тотожні із сучасним чином. Отже, як ми бачимо, омовення похресника і постриження його волосся являло собою єдине чинопослідування, яке звершувалося окремо від хрещення через сім днів. Церковнослов'янські требники аж до XX століття вміщували у собі цей чин окремо від чину хрещення. І лише у другій половині XX століття, для більшої зручності, ці два акти стали невід'ємними складовими чину хрещення, що і прослідковується у сучасних требниках.IV.3 Спільне закінчення таїнства Хрещення і Миропомазання
Таїнства Хрещення і Миропомазання, які поєднані у сучасній богослужбовій практиці, складають єдине цілісне чинослідування. За всіма літургічними правилами у цьому чині є єдине спільне закінчення, яке стосується як хрещення так і миропомазання. Зокрема, воно складається з певних окремих елементів: співу «Всі, що в Христа хрестилися», читання Апостола і Євангелія, молитов на обмивання і постриження волосся, сугубої єктенії та відпусту. Хоча, у древності хрещення і миропомазання закінчувалося співом «Всі, що в Христа хрестилися» і 31 псалмом. Таке просте закінчення пояснюється часом здійснення хрещення, яке майже завжди чинилося перед Божественною Літургією і фактично з'єднувалося з нею. Чини омивання і постриження волосся, як окремі акти і разом з тим спільні з хрещенням були розглянуті у попередньому підрозділі. За сучасним чином таїнства миропомазання, після помазання похресника святим миром, священик разом з ним тричі обходить навколо купелі зі співом пісні “Всі, що в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися” На стародавність вживання цієї пісні при хрещенні вказує те, що вона співається на літургії замість “Святий Боже” саме у ті дні, котрі у древності були визначені для хрещення. Наступним актом у заключній частині хрещення є читання Апостола і Євангелія. Практика читання Апостола і Євангелія в чині хрещення не є древньою і бере свій початок не раніше XVII століття. Такий незначний вік цього акту у порівнянні з іншими актaми хрещення пояснюється тим, що у древності існувала практика здійснювати таїнство хрещення безпосередньо перед Божественною літургією, задля того, щоб причастити похресника відразу після його охрещення. І тому не було необхідності вміщувати біблійні читання у чин хрещення, бо вони читалися на літургії. Після VIII століття, коли хрещення у дитячому віці стало домінуючим над хрещенням у дорослому, час здійснення цього таїнства вже не був настільки прив'язаний до конкретних дат, як це було за існування інституту оголошених. Хрещення почало здійснюватися у будь-який час і поступово відділятися від літургії. Тому і з'явилася практика читання Апостола і Євангелія у заключній частині хрещення. Як зазначалося у попередніх розділах, таїнство хрещення і миропомазання до VIII століття закінчувалося співом 31 псалма. Будучи поєднаним з літургією біблійних читань, потрійної єктенії і відпусту не було. З VIII по XV століття заключна частина хрещення вилядала так: після погруження похресника у воду співали 31 псалом, після чого диякон виголошував єктенію (прохання якої невідомі) і співали “Всі, що в Христа хрестилися”. Далі слідувало помазання миром і здійснювалося постриження волосся. Весь чин закінчувався повторним співом 31 псалма. Вказівку на читання Апостола і Євангелія ми не знаходимо, бо далі слідувала літургія. [56, 445]. Про закінчення чину хрещення і миропомазання у XV столітті ми маємо свідчення св. Симеона Солунського. «Перед помазанням після хрещення, коли похресник вдягається у білу одежу, архієрей приносить подяку Богові, прославляючи його за спасіння того, хто відроджується водою та духом... Після помазання постригає хрестоподібно волосся на голові похресника... Архієрей, здійснивши й інші молитви, помолившись про те, щоб постриження слугувало на утвердження почуттів, і про багато чого іншого на спасіння його, і, прославляючи Бога, радісно бере похресника за руку і у супроводі восприємника обходить три рази навколо купелі... і співає разом з іншими: «Всі, що в Христа хрестилися». Потім, коли співці співають псалом: «Блаженні, кому прощено беззаконня» (31 псалом), він, йдучи перед похресником, приводить його перед жертовник і там подає йому страшне Причастя» [4, 71-73]. Згідно цьому описанню заключної частини хрещення ми бачимо, що і у XV столітті хрещення здійснювалося безпосередньо перед літургією і тому не вміщувало у собі читання Апостола і Євангелія. Також особливістю цього часу було те, що 31 псалом співався не у тому місці, де він знаходиться зараз, а співався у самому кінці хрещального чину. У XVI столітті завершальна частина чину хрещення набула форми, схожої до нашої сучасної. Літургіст А. Алмазов приводить у своєму дослідженні таїнства хрещення уривок з рукописного требника XVI століття. За цим требником після триразового співу, після занурення і 31 псалма слідує миропомазання і облачення у білі одежі зі словами: «Одягається раб Божий». Співу тропаря «Ризу подай мені світлу» немає. Після облачення в білі одежі, здійснюється триразове обходження навколо купелі зі співом «Всі, що в Христа хрестилися». Потім, як і зараз, здійснювалося постриження волосся, виголошувалася потрійна єктенія, відпуст і наставлення восприємнику [56, 452]. Порівнюючи практику XVI століття із нашою сучасною, видно, що різниця полягає у тому, що як і раніше, заключна частина хрещення не містить у собі Біблійних читань. Повного завершення свого формування заключна частина хрещення і миропомазання набула у XVII столітті, як і у випадку з усіма іншими чинопослідуваннями хрещення. Практика древньої Української Церкви у заключній частині хрещення, як і грецька, була сформована не відразу і містить у собі багато змін. Перші свідчення про її звершення походять з XII століття. У цей час за настановою єпископа Новгородського Ніфонта чин хрещення після занурення повинен був закінчуватися так: «Надягнувши ризи хресні і вінець, і помазавши святим миром подай йому свічку». Таким чином, заключна частина хрещення у XII столітті складалася з надягання на похресника білих риз і вінця, і подавання запаленої свічки напевно для того, щоб урочисто обійти навколо купелі. Не можна точно визначити, що то був за вінець, про який говорить єп. Ніфонт. Як відомо, у древності білий одяг, який вдягався на новоохрещеного, покривав і його голову. При цьому, верхня частина такого одягу була зшита з іншої тканини і зображала собою вінець новоохрещуваного. Можливо саме це мав на увазі єп. Ніфонт, коли повчав про чин хрещення. У XIV столітті свідчень про чинопослідування, яке розглядається, є більше, які, разом з цим, містять і більше особливостей. Загальна особливість усіх чинопослідувань хрещення цього часу складається передусім у тому, що співання 31 псалма після занурення немає, а відразу відбувається облачення у білі одежі. Останнє відбувалося без супроводу будь-яких слів і без співу стихири «Ризу подай мені світлу». Після облачення у білі одежі слідувала сугуба єктенія. Після прохання за архієпископа слідували наступні прохання за похресника: 1) «Щоб зодягнутися йому силою Божественною на супротивника миром помазання»; 2) «Щоб бути йому вмістилищем священним на сприйняття благодатного мира»; 3) «Щоб сподобитися йому звання, яким він названий». [83, 267]. Після миропомазання одягався на похресника кукіль зі словами: «Одягається раб Божий у кукіль незлобія». У закінченні відбувалося обходження навколо купелі, виголошувалася сугуба ектенія і відпуст. Читання Апостола і Євангелія тут не було, що пояснюється поєднанням хрещення з літургією. У XV столітті після миропомазання повинно було слідувати облачення похресника у білий одяг. Далі читалася молитва на постриження волосся, відбувалося саме постриження і читалася молитва благословення. Після постриження відбувалося обходження навколо купелі, сугуба єктенія і відпуст. У XVI столітті з'являється практика читання Апостола і Євангелія у заключній частині чину хрещення. Виникнення цієї практики пояснюється тим фактом, що незавжди була можливість поєднати хрещення з літургією, щоб відразу запричастити похресника. Повного закінченого вигляду заключна частина чинопослідування хрещення одержала у XVII столітті завдяки требника святителя Петра Могили [49, 66-69]. Єдина відмінність требника 1646 року у тому, що він не містить у чинопослідуванні таїнства хрещення і миропомазання чину омивання на восьмий день і постриження волосся, як це міститься у сучасному українському требнику. Св. Петро Могила поєднав ці два чини і вказав на час їх звершення - восьмий день після хрещення [49, 70-75]. Розділ V. Значення хрещення в сучасному екуменізміПід екуменізмом звичайно розуміють скерований до єдності рух християн різних конфесій, організаційним центром якого є Всесвітня Рада Церков, заснована у 1948 році в Урехті (Нідерланди). По суті ж екуменічний рух не зводиться до чітко визначених організаційних структур. Слово «екуменічний» (від гр. - всесвіт) [63, 868] увійшло до церковної термінології в перші роки християнства для позначення містичної повноти Єдиної Християнської Церкви[80, 233]. У Новому Завіті слово це зустрічається багаторазово: Мф. 24,14; Лк. 4,5; 21,26; Діян. 17, 31; 19,27; 24,25; Рим. 10,18; Євр. 1,6; 2,5; Одкр.3,10; 12,9; 16,14. Як рух до єдності, екуменічний рух набагато ширший і глибший за загальновживані визначення. Фактично він існує з XI ст., коли єдина Церква розділилась на Західну та Східну. Разом з трагічними наслідками цього розділення (ослаблення християнства в цілому, що привело до падіння Константинополя) вже з XI ст. з'являються свідчення міжцерковного спілкування, діалогу та переговорів. Спроби об'єднання обох Церков, як відомо, робилися не раз. У XIX ст., у зв'язку з посиленням прагнення християн до єднання, визначення «екуменічний» стали застосовувати до різних міжконфесійних міжнародних конференцій та з'їздів: таким чином виникло поняття «екуменічний рух». Термін «екуменічний» міцно увійшов у мову багатьох західноєвропейських країн у 20-ті роки XX ст. В англійській мові стосовно екуменічних конференцій та з'їздів цей термін не вживається для уникнення плутанини, бо Ecumenical Council означає «Вселенський Собор». Тому в 1948 році, коли було утворено Всесвітню Раду Церков, вона дістала у французькій та німецькій мовах назву «Екуменічна Рада Церков», а в англійській мові - «Всесвітня Рада Церков» (World Council of Churches). Досліджуючи розвиток російської богословської думки у XIX ст., архієпископ Волоколамський Пітирим зазначає, що питання про єдність Церкви було сформульовано ще у творах А. С. Хомякова, Ю. Ф. Самарина, І. В. Киреєвського, а з академічних богословів - у працях архієпископа (згодом патріарха) Сергія (Страгородського), професора протоієрея Є. Аквілова, професора Володимира (згодом архієпископа Іларіона) Троїцького та інших [85, 213]. «Суть еклезіологічних поглядів цієї блискучої плеяди мислителів та богословів була у визначенні Церкви як живого благодатного організму, в якому відбувається спасіння віруючих не силою авторитарної влади чи, навпаки, лише добровільно-особистісним спілкуванням людини з Богом, а живим спілкуванням любові в єдності благодаті та людської свободи, що проявлялась в конкретній історично-реальній формі. Своїм полемічним вістрям еклезіологія XIX ст. була націлена як проти універсалістських папістських домагань, так і раціоналістичних тенденцій протестантизму на Заході. Проте кінцевий результат цих досліджень породив з новою силою одвічно існуюче екуменічне прагнення в надрах російського релігійного суспільства». [85, 213].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15
|
