Людина також створена на славу Божу і для об'явлення досконалостей Його (Сир. 17:7-8, 17:10-11; Іс. 43:7; 61:3). Усе існування її повинно бути спрямоване до однієї цілі - слави Божої: "Отож прославляйте Бога в тілі своєму та в дусі своєму, що Божі вони" {1 Кор. 6:20); "Тож коли ви їсте, чи коли ви п'єте, або коли інше що робите,- усе на Божу славу робіть!" (1 Кор. 10:31; пор. Мф. 5:16). Життя ангельське є безперервним славословленням на честь і похвалу Господа (Іс. 6:3; Пс 102:20; Об. 4:8).

У діях Божих щодо світу і людини остання їх ціль є славою Божою. Спаситель свідчить, що найвеличніше діло Божественної любові - викуплення людей - має на меті славу Божу: "Тепер ось прославивсь Син Людський, і в Ньому прославився Бог" (їв. 13:31; пор. 8:50-54; 17:1-4),- говорив Він у прощальній бесіді з учнями. Так само і друге пришестя Господа на землю буде ради слави Його: "Прийде [Спаситель світу],- говорить апостол, - прославитися у Своїх святих і появити Себе того дня на подивусім, які увірували" (2 Сол. 1:10, Хоменко).

Отже, всі дії Божі мають одну ціль - Його безконечну славу, або прояв Його вічних досконалостей у часовому і зовнішньому бутті: "Все Господь учинив ради цілей Своїх", - говорить Мудрий. За словами апостола: "Усе через Нього й для Нього створене!" (Кол. 1:16), "все ради Нього й усе від Нього" (Євр. 2:10); "все з Нього, через Нього і для Нього" (Рим. 11:36), "щоб Бог був у всьому все" (1 Кор. 15:28).

Слава Творця у досконалості й блаженстві творінь є загальною й останньою метою всього створеного буття. Само собою зрозуміло, що цим не виключаються й особливі, окремі цілі для окремих видів створених істот, для світу ангельського, землі і земних творінь, для людини. Але ці окремі цілі підлеглі вказаній найвищій меті.

Створення світу ради слави Божої не стоїть у якому-небудь протиріччі з ученням про створення всього для блаженства творінь. По суті - це не дві мети, а тільки дві сторони однієї і тієї ж цілі, яка розглядається з різних точок зору і в різних відношеннях. Слава Божа не є щось подібне до славолюбства людського. Бог "шукає" Собі слави не так, як шукають її люди: Його слава нерозривно з'єднана з блаженством творінь, - вона і є їх досконалістю і блаженством. Наскільки творіння засвоює, відображає славу Божу, Його досконалості і через це прилучається до Творця, Джерела істинної досконалості і блаженства, - настільки можливе і його блаженство.

УЧАСТЬ УСІХ ОСІБ СВЯТОЇ ТРОЙЦІ У СПРАВІ ТВОРЕННЯ

Об'явлення і Церква вчать, що справа творення належить не одній якійсь Іпостасі Божества, а всім Трьом Особам Святої Тройці: "Віруємо,- навчають східні патріархи,- що триіпостасний Бог, Отець, Син і Святий Дух,- є Творець усього видимого і невидимого" (Посл. 4 розд.).

І. Натяки на участь усіх Осіб Св. Тройці у справі творення знаходяться в Старому Заповіті: "Напочатку Бог створив Небо та землю" (Бут. 1:1); «/ сказав Бог: "Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою"» (Бут. 1:26). Але є в Святому Письмі й такі свідчення, в котрих окремо вказується на творчу діяльність тієї чи іншої Особи Святої Тройці.

Так, про першу Іпостась мовиться: "Для нас один Бог - Отець, що з Нього [походить] усе" (1 Кор. 8:6). У молитві апостольській (Дії 4:24-28) початкові слова: "Владико, що небо, і землю, і море, і все, що в них є, Ти створив" - звернені, власне, до Бога Отця.

Про участь Сина Божого у світотворенні Святе Письмо говорить: "Усе через Нього постало, і ніщо, що постало, не постало без Нього" (їв. 1:3); "Ним створено все на Небі й на землі... усе через Нього й для Нього створено!" (Кол. 1:16).

На участь Святого Духа у світотворенні більш ясно вказано у Старому Заповіті. В словах "Дух Божий ширяв над поверхнею води" (Бут. 1:2) Дух змальовується неначе вливаючим життя у новостворену матерію. Можна вбачати подібні вказівки у словах псалмоспівця, у яких Дух зображається відмінним від Отця: "Посилаєш Ти Духа Свого - вони [живі істоти] творяться, і Ти відновляєш обличчя землі" (Пс. 104:30). Взагалі ж Дух Святий щодо світу в Біблії зображається переважно Джерелом життя і Творцем усього творіння (Лк. 1:25; їв. 3:6, 20, 22, 23; 1 Кор. 12:8-11 та ін.).

Церквою вчення про участь усіх Осіб Святої Тройці у справі творення внесено до Нікео-Царгородського символу. Він вчить вірувати в "Бога Отця ... Творця Неба і землі, всього видимого і невидимого", в "Сина Божого... через Якого все сталося" і в "Духа Святого, Господа Животворчого".4

II. У чому полягала участь кожної Особи Святої Тройці у справі творення? Біблія не відкриває нам це з повною ясністю, але можна знайти вказівки, з яких видно різницю у творчій діяльності Отця, Сина та Святого Духа. Так, у Писанні є вирази, що все походить від Отця (1 Кор. 8:6; 2 Кор. 5:18), через Сина (їв. 1:3; Кол. 1:16; Євр. 1:3 та Ін.). в Дусі (Еф. 2:18; Рим. 11:36). Древні вчителі Церкви цю думку Святого Письма коротко висловлювали так: "Отець творив світ через Сина в Дусі Святому" або "все від Отця через Сина в Дусі Свято-му". Докладніше Василій Великий різницю у творчій діяльності Осіб Святої Тройці визначив так: "У творенні їх (ангелів) уявляй першочергову причину створеного - Отця, і причину творчу - Сина, і причину здійснюючу - Духа, так що службові духи мають буття за волею Отця, набувають буття під дією Сина і здійснюються в бутті присутністю Духа... Внаслідок цього уявляй Трьох - пануючого (повеліваючого) Господа, творче Слово і стверджуючого Духа"; "Божий Дух завжди остаточно здійснює все, що походить від Бога через Сина" (О Св. Духе, 16; Против Евн., 5).

Показуючи так різницю діяльності Осіб Святої Тройці, древні вчителі, проте, не допускали думки, начебто Син і Дух були тільки службовим знаряддям при творенні. Вони творчо виконували Отчу волю (їв. 1:3). Кожна з Іпостасей має повну і досконалу силу для дії і творення. Причина такого розподілу - у волі Триіпостасного Бога, Який саме так захотів явити Себе світу. При єдності і нероздільності за природою Осіб Святої Тройці, неправильно було б творчість Отця вважати непричетною Сину і Духові, а творчість Сина і Духа - непричетною Отцю.

ПОРЯДОК ТВОРЕННЯ СВІТУ І ГОЛОВНІ ВИДИ СТВОРЕНОГО

Бог призвав до буття три види творінь: світ духовний, світ матеріальний і людину. Про порядок, у якому одержали буття різні види творінь, можна мати пізнання тільки з об'явлення Божого. Це тому, що початкове походження всього

існуючого стоїть поза і вище області, яка доступна спостереженню. В об'явленні про порядок світотворення міститься таке вчення:

Перше за всі творіння Бог створив світ невидимий, духовний - царство безтілесних духів. З деяких вказівок Письма (Іов 38:7) можна зробити висновок, що творення світу духовного було закінчене до того як почалося творення світу чуттєвого.

Після створення царства безтілесних духів Бог створив світ чуттєвий, історія походження якого викладена на початку Книги Буття.

Закінчилося світотворення створенням людини (чоловіка і жінки}, яка за тілесною своєю природою належить до світу чуттєвого, є вищим його членом, вінцем творення, а за душею - до світу найбільш чутливого, духовного. В ній - зіткнення і поєднання двох світів: світу чистих духів і світу чистої матерії.

Розкриття в детальних рисах учення про походження вказаних головних видів творіння є предметом докладного вчення про Бога - Творця світу.

ТВОРЕННЯ СВІТУ ВИДИМОГО. МОЙСЕЄВА РОЗПОВІДЬ ПРО ТВОРЕННЯ СВІТУ І її ІСТОРИЧНИЙ ХАРАКТЕР

Вчення про походження світу речовинного міститься в об'явленні, у священній історії світотворення, якою починається Письмо, тобто в Першій книзі Мойсеевій (Бут. 1). Це - основа всього богооб'явленого вчення про походження світу видимого. Повніше і докладніше, аніж у цій книзі, не говориться про походження світу ніде ні в Старому, ні в Новому Заповітах; доповнення цієї розповіді в пізніших священних письменників полягає лише в більш ясній вказівці, аніж у Мойсея, на участь у справі творення всіх Осіб Св. Тройці, І в цей же час, хоч би хто з них говорив про світотворення, кожен говорить згідно з Книгою Буття. Вона ж лежить в основі всіх церковних викладів догмата про Бога як Творця речовинного світу.

Чи є розповідь Мойсея про поступовість творення світу історією, чи це алегорія, в якій вільно зображається можливий або більш-менш імовірний порядок світотворення для наочного вираження думки про те, що Бог є Творець світу?

Мойсей дивився на свою розповідь як на історію. Він помістив її на початку своєї історичної книги. Якщо вся його книга - історична, то, звичайно, так потрібно дивитися і на розповідь про світотворення. Закони про суботній спокій (Вих. 20:8-11, 31:12-17) і про ювілейні свята не могли б мати обов'язкової сили, якби не були обґрунтовані на історичній істині.

Як на істинну історію світотворення дивились на роз-повідь Мойсея і пізніші священні письменники Старого Заповіту, а також новозаповітні. Це можна побачити з їхніх численних свідчень, які підтверджують досто-вірність Мойсеєвої оповіді (див. напр.: Бут. 1:2, 7, 15; Пс. 32:6-9,148:4; 104:19; 2 Кор. 4:6; Євр. 4:3-4таін.). Сам Спаситель на прикладі розповіді про створення людини (Бут. 1:27, 2:24) утверджував нерозривність шлюбу як Божественної установи й осуджував розлучення (Мф. 19:4-6); ап. Павло звідси робить висновки, які ви-значають правила поведінки в подружньому житті (1 Кор. 11:3-12; Еф. 5:25-33 та ін.).

Як історію сприймали розповідь Мойсея і юдейські тлумачі (за винятком Філона), не виражаючи сумніву в її Божественному походженні. Таке розуміння було панівним і в давньоотецькому вченні про світотворення. Лише деякі з них дивились на неї як на іносказання, в якому безсумнівна лише думка, що Бог є Творець усіх речей (Климент Олександрійський, Оріген і блаж. Августин). Більшість, і при цьому із найбільш авторитетних і найвідоміших отців і вчителів Церкви (Василій Великий, Амвросій Медіоланський, Григорій Нісський, Іван Золотоустий, а також св. Епіфаній, блаж. Феодорит, Єфрем Сирин, Іван Дамаскин і багато ін.), розуміли розповідь Мойсея в буквальному значенні і відповідно до цього тлумачили її. "Ніхто не повинен думати,- говорить св. Єфрем Сирин,- що шестиденне творіння є іносказанням" (На Бут.).

Необхідно однак пам'ятати, що розповідь Мойсея не є звичайною історичною розповіддю. Оскільки свідком творення ніхто з людей бути не міг, то предмет його міг бути відкритий тільки Самим Богом. Творення - це об'явлення Боже. Воно дане було, без сумніву, не тільки пророкові Мойсею, але і першим людям. Шляхом споглядання природи і власних узагальнень вони не могли дійти до висновку, що світ був створений за шість днів, що сьомий день був благословенний і освячений. А тому в основі викладу Мойсеєм історії шестиденного творення були і Божественне Об'явлення, і Передання.5

ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ РЕЧОВИННОГО СВІТУ

Мойсей розрізняє два головних види творіння: загальне, початкове, яке полягало у створенні самої речовини світу, та частинне, що слідувало за за-гальним і полягало в утворенні з першоствореної речовини силою і премудрістю Творця різних видів творінь протягом шести епох різної тривалості, які названі "днями". "Той, Хто вічно живе, усе разом створив" (Сир. 18:1),- говорить премудрий син Сираха, маючи на увазі це творення. Про шестиденне творення всього чуттєвого світу творчою діяльністю Бога з цієї першоречовини інший мудрець Старого Заповіту говорить, що рука всемогутня "створила світ із безформної маси" (Мудр. 11:17, Хоменко).

ТВОРЕННЯ ЗАГАЛЬНЕ

У Першій книзі Мойсеевій сказано: "Напочатку Бог створив Небо та землю. А земля була пуста та порожня, і темрява була над безоднею, І Дух Божий ширяв над поверхнею води" [Бух. 1:1-2). Отже, першою творчою дією Божою щодо створення Всесвіту було створення Неба І землі. Під землею Мойсей розумів не землю у власному значенні, яка створена пізніше, а те, що знаходилося спочатку в стані змішаності й невлаштованості,- матерію, з якої розвивалося подальше світотворення. Але що потрібно розуміти під Небом? Слова "небо", "небеса", крім значень атмосферного й астрономічного, мають у Старому Заповіті ще значення символічне, переносне. Під Небом нерідко розуміється в Письмі світ гарній (2 Кор. 12:2), місце перебування Бога (Пс. 68:34; З Цар. 8:27-30; Мф. 6:9; їв. 6:38; Євр. 8:1 та ін.), ангелів (Пс. 148:1-2; Мф. 18:10; Еф. 1:20 та ін.), які називаються воїнством небесним (3 Цар. 22:19-21; Пс. 148:2; Лк. 2:13 та ін.), і святих Божих (4Цар. 2:11; Мф. 6:20; 19:21; Євр. 10:31 та ін.).

Існує думка, що в переносному значенні вжито слово "Небо" і на початку Книги Буття, під Небом розуміють тут "небеса небес" (3 Цар. 8:27, ЗО, 39), або світ невидимий, ангельський, створений перед світом видимим. Святий же Іван Золотоуст, маючи на увазі це, мовить: "Мойсей не говорить про сили невидимі, не говорить: спочатку створив ангелів чи архангелів... Напочатку Бог розстеляє небо, а потім підстеляє землю, спершу робить дах, а потім основу" (На Бут. 11:2). Точно так інші знамениті тлумачі Шестиднева (напр., Василій Великий, Григорій Нісський, блаж. Феодорит, Єфрем Сирин, Іван Дамаскин) розуміли під першоствореними небом і землею - небо і землю в буквальному розумінні, не розуміли слово "небо" в переносному, духовному значенні.

Страницы: 1, 2, 3