Один із найсуперечливіших персонажів. З одного боку відьма виступає як лиха людина, що окрім шкоди та неприємностей нічого не робить, з іншого існують "білі" відьми - знахарки, котрі лікують людей, знімають пристріт, порчу. Розпізнати відьму дуже важко, бо вона ховається під жіночою подобою, щоправда існують і відьмаки, але вони ніякої шкоди не роблять, а лише позбавляють людину від поганого впливу відьми. Іноді вночі відьма перетворюється на чорну кішку і краде молоко у корів, іноді її можна побачити у вигляді клубка ниток, або ж копиці сіна.

Відьми доставляють багато неприємностей: можуть зглазити, наврочити, зробити "завій", або "залом". Якщо Ви коли-небудь знайдете поблизу своєї оселі переплетені нитки, то остерігайтесь, можливо, Вам пороблено.

Є декілька способів розпізнати відьму. На Івана Купала вони завжди повинні викупатися у воді, аби набратися сили. На Великоднє Богослужіння, коли священик і вся паства виходять із церкви перед Хресним ходом відьми будь-що намагаються залишитись. Вони також полябляють зваблювати молодих хлопців, аби покатавшись у нього на спині занапастити потім його молоду душу. Відьми бувають рожденні та роблені. Рожденних відьом важко не впізнати - як тільки вони роздягнуться, то навіть сліпий помітить хвоста.

Перед смертю відьма повинна передати своє вміння ком-небудь, якщо вона цього не зробить то помре у страшних муках. Найчастіше свою майстерність вони передають невісткам. Щоб відьма легше померла (у випадку коли не знайшлося бажаючих навчитися її майстерності) треба у даху її будинку пробити отвір.

Способи захисту від відьмацьких чар різноманітні. Найпростіший з них, але самий дієвий це молитва до Господа нашого. Якщо ж відьма напала на Вас у Вашій оселі, то можна відбитися гілочкою свяченої верби. Якщо у Вашому житті відбуваються всілякі негаразди і у Вас постійно позичають гроші - не позичайте більше, особливо жінкам.

Водяник

Водяник -- демонологічний образ стародавніх повір'їв багатьох народів, що уособлював різновид нечистої сили. Як і всі духи, що є на землі, він, за українськими легендами про створення світу, походить від чорта. Цей образ зв'язаний з реліктами давніх язичницьких вірувань і культів, з поклонінням слов'ян-язичників божеству рік, озер і криниць. Відтак водяник є персоніфікованим втіленням небезпечної водяної стихії, для задобрювання якої мельник та рибалки приносять жертви у вигляді солі, хліба, вареної риби та ін. В його образі водночас поєднуються антропоморфні та зооморфні риси: він подібний до діда з довгою бородою, проте має й хвіст. Важливою рисою, що позначає причетність водяника до нечистих сил, є його здатність перевтілюватись у різні істоти; у чоловіка, дитину, козла, пса, качура, рибу тощо.

Мислився водяник як володар ставків, водоймищ, що старшує над русалками та опікується рибами. Вважалося, що живе він у вирах річок, коло млинів. Зловорожі дії водяника щодо людини полягали в тому, що, розгнівавшись, він міг руйнувати греблі, млини, розливати ріки, топити людей.

Лісовик

Лісовик -- міфологічний образ, що уособлював небезпеку, яка підстерігає людину в лісі. Фіксований у народних оповідях образ лісовика утворився шляхом поєднання дохристиянських вірувань в одухотворену природу, що супроводжувалися антропоморфізацією явищ навколишнього світу (дух криниці втілювався в образі дівчини, дух лісу -- в образі старого діда тощо), християнсько-біблійних сюжетів про протиборство Бога і Сатани при творенні світу та апокрифічних переказів про легендарних лісових людей (лісовиків, лісовок, полісунів, пастухів звірів тощо). Тому й замальовуються лісовики в різних іпостасях та з відмінними функціями. Здебільшого, це лісовий чорт, що може прибирати різного вигляду (вихру, свічки, людини, тварини). Найчастіше він замальовується як старезний, кошлатий дід, який, на відміну від людей, не має тіні. Здатність лісовика до перевтілення та відсутність тіні визначають його як представника нечистих духів. Про його нечисту природу свідчить і прагнення запопасти душі мисливців, які відрікаються від Бога, одержуючи у винагороду різну дичину від лісовика. Лісовики зваблювали жінок, збивали людей з дороги, душили їх та робили різну шкоду.

Були й інші версії, за якими лісовики -- це лісові люди, пастухи звіра, у функції яких входило охороняти звірів від хижаків, мисливців, різних небезпек. Вважалося, що лісовики бувають не лише чоловічої, а й жіночої статі -- «лісниці», «лісові дівки». Лісові люди вели своє лісове господарство, створювали сім'ю і жили, як і звичайні люди. Хоч на вигляд вони були подібні до людей, та походили від тварин (вовчиць, ведмедиць, олениць), тому їх ще називали «самосіями». У традиційних повір'ях нерідко ці істоти теж ототожнювалися з нечистою силою, тому проти них уживали різні охоронні засоби. Функції «лісуна» як господаря лісових звірів пізніше переходять до святого Юрія, який виступає опікуном дикого звіра.

Мара

Мара -- міфічна богиня зла, хвороб і смерті. Пізніше -- уособлює тривожний і неспокійний сон. Мислилась людиноподібною істотою, що насідала на сонну людину, а коли людина прокидалася, миттю зникала. На Бойківщині цей персонаж виступав уособленням біди. На Поділлі демонологічний образ мари персоніфікувався у вигляді страшної істоти жіночої статі, що з'являється як нічний привид чи видіння і є злою, нечистою силою

Домовик

Дух оселі, що оберігає помешкання. Він невидимий і живе за піччю, або ж відразу біля порогу. Побачити домовика можуть зовсім маленькі діти. Іноді він показується на великі свята - Різдво, Великдень, Трійцю. Цікаво, що зовнішній вигляд домовика в народній уяві залежить від матеріального стану сім'ї в домі якої живе домовик. В бідніших домах він голий, в багатших покритий шерстю.

Домовик не любить сварок, він слідкує за тим щоб у родині був лад та спокій, щоб сім'я дотримувалась традицій та звичаїв. Не любить домовик коли дівчата ходять з непокритою головою і лягають спати голими.

Якщо кожен член родини поважає домовика, то він може допомагати в господарстві, особливо чоловікам. Якщо ж його чимось розгнівити, або ж не запросити на своє нове помешкання, то тоді добра не чекай - і робота буде не ладитись, і стосунки між членами родини значно погіршаться.

Домовик може віщувати долю. Для цього він душить людину уночі, і тоді треба запитати: "На добро чи на зло?". Якщо на добро то нічого не скаже, якщо ж на зло то дихне на Вас холодним подихом.

Є у домовиків і своє свято - 10 лютого на день Єфрема Сирина. Кожна господиня цього дня повинна приготуват улюблену страву домовика - кашу, і залишивши її на ніч запросити домовика на вечерю.

Домовика, незважаючи на всі його гарні риси, християнська релігія вважає нечистою силою. Хоча в дохристиянські часи він виконував роль доброго духа - заступника та охоронця оселі .

Крім домовика, українська демонологія розрізняє ще й дворового духа -- дворовика (стригу) -- повелителя худоби та всього господарства, котрий, за повір'ями, має помічника -- спориша.

Мавки

Мавки (нявки, бісиці) -- міфічні істоти, що уособлюють душі дітей, котрі народилися мертвими або померли нехрещеними. Їх ще називають потерчатами, страдчатами, повітрулями, лісними, лоскотницями. У деяких районах Поділля побутувало повір'я, ніби мавки -- це викрадені нечистим діти. Дослідники вважають, що повір'я про мавок -- своєрідні варіації відомих й іншим народам вірувань у русалок, німф. За народними оповідями, вони мають вигляд гарних молодих дівчат; залишають сліди босих дитячих ніг; улаштовують танці, ігрища, особливо «на молодика». Співом та своїм привабливим виглядом заманюють до себе хлопців і залоскочують їх або заводять у безвість. Оберегом від мавок слугували часник, цибуля, полин. Щоб убезпечити себе від мавки, радилося також вивернути сорочку.

Упир

Упир то страшний чоловік, який допомагає відьмам у їх нечистих справах. Здебільшого їх сила набагато більша, ніж у відьом та і шкоди вони роблять значно більше. Це вампіри, які поступово випивають кров тієї людини з якою живуть. З ними можна зустрітись і при повному місяці, особливо в день рівнодення. В деяких розповідях говориться, що упирі - це душі нечестивих, які померли наглою смертю, а потім вселились в чисту християнську душу, іноді зустрічається думка, що той хто став упирем спочатку продав свою душу чорту.

Упирі страшенно бояться і часнику (до речі, сучасна наука доводить, що справді є така хвороба "вампіризм", і що справді хворі на неї бояться часнику).

Незважаючи на те, що упиря дуже важко розпізнати, бо вони переховуються під обличчям звичайних чоловіків, український народ, іноді несправедливо, називав упирями похмурих, невеселих та злих людей, які цурались веселих компаній і масових гулянок. Такі люди, за народною думкою, вдень сидять вдома, бо бояться світла Божого, а свої чорні справи роблять уночі.

Вій

Вій -- міфологічна істота, зображувана в антропоморфному образі старого дідугана з величезними бровами. Назву свою отримав через довгі і густі вії, що тягнуться аж до землі. У народних переказах відомий під назвою «шолудивий Буняк». Погляд його згубний для людей: вбиває кожного, на кого погляне; від нього ж, за народним повір'ям, «западають» міста з будинками під землю, а на їх місці утворюються озера або провалля. Людей рятує лише те, що він нікого не бачить крізь свої густі вії і брови.

Як вважають дослідники, нерідко прообразом ворожих міфологічних істот ставали чужоземні вороги доісторичної епохи, що залишали у народній пам'яті смутний, гнітючий і важкий образ. В окремих сюжетах (про Буньо -- татарського ватага) вловлюються мотиви, які могли послужити виникненню у народній уяві такої зловорожої істоти.

Слушною видається думка, що з міфологічними оповідями про вія тісно пов'язане повір'я про «недобрі очі» і «зурочення», від яких буцім усе гине й руйнується.

Дика баба

Баба (дика баба) -- фантастичний образ народної міфології, зафіксований переважно на Західній Україні. В українському фольклорі окреслюється слабо. На Гуцульщині -- це висока, худа, з довгим волоссям жінка, якій приписували ворожі щодо людини функції (вона сидить у кукурудзі, може «вбити дитину залізним макогоном» або залоскотати до смерті). А на Бойківщині змальовується як нешкідливий міфологічний персонаж (натрапити на неї можна було в лісових хащах або в полі). Існувало повір'я, що зловлена в полі, вона служитиме господарю як вірна наймичка. Подекуди вірили, що дика баба любить підміняти людських ще не хрещених дітей своїми («відміни», «обмінки»). Деякі дослідники відносять цей міфологічний образ до рідкісних реліктів вірування в жіноче уособлення домовика -- «домовичку», «доманю», генетично пов'язане з прадавньою богинею життя і родючості.

Ререлесник

Перелесник -- різновид злого духа, що падаючою зіркою відвідує людей, прибираючи вигляду близьких, рідних, коханих. Перелесника («летавиця», «летавицю») можна було «дістати» з великої туги та жалю за покійною коханою людиною (подекуди вважалося, що перелесник -- це дух небіжчика, за яким жалкують). Утілившись в образ померлої людини, перелесник нібито вступав у подружнє життя і з живими людьми. Діти, що народжувалися від перелесника, начеб мали мішкуватоподібний вигляд, погано розвивалися і були ненаситні в їжі.

На відміну від «Антипка» (чорта), якого, як вважалося, можна відігнати, викуривши свяченим зіллям, перелесника вигнати з хати, в якій він поселився, важко. Щоб позбутися його, рекомендувалося, за народними повір'ями, користуватися освяченими «рутою», «тойою», «маруною». У ряді районів сюжети про перелесника змішувалися із сюжетами про змія та про упиря. Згідно з цими повір'ями, перелесник висушував людину, з якою мав стосунки, висмоктуючи з неї кров. Він міг завдати й іншої шкоди (спалити хату, задушити людину тощо). Цей образ української демонології є уособленням небезпечних атмосферних та космічних явищ (блискавки, метеоритів та ін.). Образ перелесника зустрічається як фантастичний персонаж художньої літератури.

Змій

Змій (метеор) --популярний персонаж українського фольклору. У формуванні уявлень про нього простежуються як давня погансько-язичницька традиція, так і біблійно-християнські й середньовічно-фантастичні мотиви. Усна традиція українців інкримінувала зміям зловороже ставлення до людей (зваблюють дівчат і жінок, вбивають людей, спалюють їхню оселю). Як представник нечистої сили, змій може перевтілюватися: ударившись об землю, прибирає вигляду молодого, привабливого парубка. Звичайно нагадує «куль соломи», з якого сипляться іскри. Проте може виглядати і як людина (лише з кількома головами) чи перекинутися вужем. Змій має й крила, які знімає, відвідуючи людей.

Заманюючи дівчат, він підкидає на дорогу шовкову хустку, перстень чи запаску. Котра з дівчат підніме якусь річ і принесе додому, до тієї він і ходить по ночах у вигляді парубка і висмоктує кров. Щоб позбутися його, потрібно віднести знайдену річ назад. Важливою рисою, що виказує приналежність змія до світу нечистої сили, є й те, що він полює за людськими душами (підмовляє людей записати йому за викуп свою душу).

Чугайстер

Чугайстер (лісовий чоловік) -- фантастичний образ української демонології. Виступає у фольклорних оповідях у невиразному окресленні: у вигляді високого, «лісового чоловіка», зодягнутого в білий одяг. Змальовували його як звичайного чоловіка, шкіра якого покрита довгим волоссям. Своїм поводженням і виглядом він нагадує лісовика, лісуна. Хоча, за побутуючими версіями, чугайстер -- це заклятий чаклунами чоловік, якому «пороблено». Найбільш поширеним цей образ був на Гуцульщині. За повір'ями тих країв, чугайстер ловить лісових нявок і поїдає їх. Проте до людей чугайстер нібито ставиться доброзичливо, поспілкувавшись з ними при зустрічі, він відпускає їх, не завдавши шкоди. Образ чугайстера -- це оригінальний персонаж демонології українців, пов'язаний з давніми анімістичними та антропоморфічними поглядами на сили і явища природи, з вірою у чародійство і перевертнів.

3. Демонологія в літературі

Дуже широко використовувались українські пізнання з демонології і в літературі. Наприклад, «Лісова пісня» Лесі Українки. З одного тільки складу драми-фейерії видно,що вона вся наскрізь прошита демонологічним мотивом,але з західним характером. Та не тільки Леся Українка зверталась до народних вірувань. Говорячи про демонологію просто не можна не помітити таку постать,як М.В.Гоголь. Всі дивились фільми або читали його твори «Вій», »Вечори на хуторі близ Диканьки» та ін. Не обминув цього питання і Т.Г.Шевченко. Але в його творчості ми найчастіше зустрічаємо цю саму «нечисть» як обездолених та нещасливих,що покінчили життя самогубством.

Отже, підсумовуючи вище викладене,українська демонологія має за основу руську культуру. Якраз у руський період демонологія і набрала найбільшого розвитку і розквіту. Прихід протилежного за релігійними цінностями християнства частково зупинив розвиток цього напрямку українського фольклору. Та розвиток продовжувався, і навіть саме християнство поступово набрало деякого язичницького колориту. Яскравою ознакою української демонології є дуже багатий пандемоніум, що базується на силах природи. Не обминули демонології також і видатні українські письменники. На мою думку,не зважаючи на тисячолітнє (!!!) панування християнства, стійке вірування в сили природи у вигляді нечистої сили збереглись і понині.

Страницы: 1, 2