Казкові персонажі - повидимому, учасники ритуалу в їхніх мифологізованному обличчі і проводири тих класів єств, що самі належать до нижчого рівня: такі баба-яга, кощій, диво-юдо, лісний цар, водяний цар, морський цар.

До нижчої мифології відносяться різні класи неіндивидуализованної (часто і не людинообразної) нечесті, духів, тваринних, зв'язаних зі всім мифологичним простором від вдома до лісу, багна і т. П.: домові, лешие, водяні, русалки, вила, пропасниці, мари, мори, кикимори, судачки у західних славян; з тваринних - ведмедь, вовк.

2. Протиставлення як основий принцип побудови міфів словян

Відомості про слов»янських божеств, що дійшли до наших часів, знаходять своє роз»яснення у народних казках та піснях, зводяться до боротьби світлих та темних сил природи, плодючості з безпліддям, літа з зимою, світла з темрявою, життя зі смертю, Білобога з Чорнобогом.

Життя - смерть. В слв'янськ мифології божество дарує життя, плодороддя, довголіття - була жива у східних славян і Рід у східних славян. Але божество може приносити і смерть: мотиви вбивства зв'язані в слов'янській мифології з Чернобогом, Перуном, що поражають демонічного супротивника. Воплощениями хвороби і смерті були Новь, Марена, власне Смерть як фольклорний персонаж і клас нижчих мифологичних єств: мара, замора, кикимора. Символи життя і смерті в слов'янській мифології - жива вода і мертва вода, древо життя і сховане біля нього яйце з кощеевою смертю, море або багно, куди посилається смерть або хвороби.

Чет - нечет - найбільш абстрактне і формалізоване вираження всієї серії противопоставлений, елемент мета опису всієї слов'янської мифології. Воно припускає вичленення сприятливих парних і несприятливих непарних чисел, наприклад дні тиждня: четвер зв'язаний з Перуном, п'ятниця - з Мокошью. Цілісні числові структури в слов'янської мифології - троїчна (три рівня світовогодерева, бог Триглав, більша роль числа три і російському фольклорі), четвертичная (четирьохголовий сбрученський идол, можливе об'єднання в одне божество чотирьох персонажів мифології балтійських славян - Яровит, Руевит, Поревит, Поренут), семерична (сімь богів давньоруського пантеона, може бути давньоруський Симаргл), девятерічня і двенадцатирічня (дванадцять як завершення ряду 3 - 4 - 7). Несчастливі непарні числа, половина, дефектність характеризують негативні поняття і персонажі, наприклад число "13", лихо одноглазе.

Протиставлення чоловічий - жіночий сопіввідносяться з опозицією правий - лівий в весільних і похоронніх ритуалах (де жінки сидять ліворуч від чоловіків). Істотно відмінність чоловічих і жіночих мифологічних персонажів по функціям, значимості і кількості: малочисельнність жіночих персонажів в пантеоне, співвідношення типу Див - диви, Рід - рожанниці, Суд - судениці. Особливо значна роль жіночого почала в магії, колдовства.

Протиставлення небо - земля (підземне царство) втілене в приурочене божества до неба, людини до землі. Подання про "отмикання" неба і землі святим Юріем, богородицею, жаворонком або іншим персонажем, що створить сприятливий контакт між небом і землею, зв'язані у славян з початком весни. Мати сиру земля - постійний епитет вищого жіночого божества. В преісподні перебувають єства, зв'язані зі смертю (наприклад, русалочки-земляночки), і самі небіжчики.

Протиставлення південь - північ, схід - захід в космічному плані описують просторову структуру по відношенню до сонця, в ритуальному плані - структуру святилищ, що орієнтувалися по сторонам світла, і правила поведінки в обрядах також чотири міфологізованих вітер, співвідношенних зі сторонами світла.

В протиставленні суші - море особливе значення має море - місце перебування численних негативних, здебільшого жіночих персонажів; житлі смерті, хвороб, куди їх відсилають в заговорах. Його втілення - море, океан-море, морський цар і його дванадцять дочерей, дванадцять лихорадок. Позитивний аспект втілюється в мотивах приходу весни і сонця із-за моря. На означене протиставлення наслоївається інше: сухий - мокрий (можна порівняти Илля Сухій і Мокрий, икола Сухій і Мокрий поєднання цих признаків в Перуне, богу молнії - вогню ідоща).

Протиставлення вогонь - волога втілюються в мотивах протиборіння цих стихій і вор-птах, словацький "птах-огневик", птах Страх - Рах в російських заговорах з її ісушущуючими вихрями), Вогняна Марія (зв'язана з Громовитим Илльею в сербських і болгарських піснях, протиставлена Марії Макрине (від "мокрий")). Особливу роль грає "живий вогонь" в численних ритуалах, обряд спалення, запалення костра і обряди визивання доща (пеперуда, додола - у південних славян), культ колодців. Вогонь і вода з'єднуються в образах Перуна, Купала, вогняної ріки.

Мифологічними втіленнями протиставлення день - ніч є ночници, полуночници і статі денніци, Зори - ранкова, полуденна, вечірня, полуночна. Конь Свантовита удень білий, вночі - забризганий брудом.

З цими уявленнями переплелися погляди на загробне життя та культ предків. Душі усопших вітали у певній далекій країні у кінці всесвіту, там, де знаходиться сонце. Ця країна називалась у слов»ян нав»єм, вирієм, раєм, пеклом. У цю країну споряджали покійника як далеку подорож, що досягалась належним погребінням. До здійснення похоронного обряду душа скиталась на землі. Душа приречена на висне скитання на землі, якщо правильного обряду не було виконано, так душі дівчат чи дітей, що втонули у воді, перетворюються на русалок та мавок. Щоб полегшити покійнику подорож до царства мертвих, слов»яни застосовували спалення: вогонь від погребального вогнища відділяв душу від тіла та направляв її до раю.

Ранні відомості про східнослов'янську мифології всходять до літописних джерел. Згідно "Повісті тимчасових років", князь Владимир Святославович вчинив спробу створити в 980 році загальнодержавний пантеон Києві, на кучугурі поза княжому дворві були поставлені идоли богів Перуна, Хорса, Даждьбога, Стрибога, Симаргла і Мокоши. Головними божествами пантеона були громовержец Перун і "скотий бог" Велес, противостоявші друг другу топографічні (идол Перуна на кучугурі, ідол Велеса - внизу, можливо, на київському Подолі, певно, по соціальній функції (Перун - бог княжної дружини, Велес - всієї іншої Русі). Єдиний жіночий персонаж київського пантеона - Мокошь - зв'язаний з характерними жіночими заняттями (особливо з прядінням). Менш ясен останній бог пантеона Симаргл деякі дослідники вважають цей персонаж що запозичалися з іранской мифології, інші трактують його як персонаж, що об'єднає всі сім богів пантеону Прийняття Владимиром християнства в 988 притягло за собою знищення ідолі і замкне язицтва на Русі і його обрядів. Тим не менше, языцькі пережитки збереглися.

Вступ христианства в слов'янських землях (з 9 сторіччя) поклало кінець офіційному існуванню слов'янської мифології, сильно зруйнувавши її вищі рівні, персонажі які стали розглядатися як негативні, якщо тільки не ототожнювалися з христианськими святими, як Перун - зі святим Іллею, Велес - зі святим Власіем, Ярила - зі святим Юрієм (Георгієм). Нижчі же рівні слов'янської мифології, як і система загальних протиставлень, виявилися більш тривкими і створювали складні поєднання з панівною христианськой релігією. Збереглася, передусім, демонологія: віра в що летів, водяного. У південних славян існував складний мифологічний образ вила (сербський), самовила, самобида (болгарський), - гірських, водяних і повітряних духів. Общеславянский польовий дух - полудница, у східних славян - полевик. Численні мифологичні образи зв'язувалися (особливо у східних славян) з домашнім господарством: наприклад всім відомий домової, у нього існувала величезна кількість імен (російський домової): дедко, дедушко, доброхот, доброжил, суседко, господар він, самий), (український) хатний дiдко, (білоруський): хатник, господар, (польський): skratz, (чеський): skritek, skrat, krat. Існували також духи окремих дворових будівель - банник, овинника.

Пізніше язичницькі обряди обожнення природи поєдна-лись з християнськими віруваннями про народження, смерть і воскресіння Христа. Прикладами служать такі християнські свята, як Різдво,Великдень(Пасха),Спастощо. Поступово більша частина обрядової поезії втратила своє культове значення, і лише колядки (які виконуються під Різдво) та щедрівки (під Новий рік і на Водохреще) трива-лий час зберігали ознаки своїх колишніх магічних функцій.

3. Міфологія народів світу: антична, кельтська та вірування вікінгів

Слід наголосити, що слов»янська язичницька релігія мала свою національну специфіку, але була подібна до язичницьких релігій інших народів.

У той же час серед найвизначніших джерел міфів світу можна назвати античну міфологію, яку поряд з біблійською по праву вважають найбільш значущою за ступенем її впливу на подальший розвиток багатьох народів.

Стародавні греки були видатними міфотворцями Європи. Саме вони винайшли слово «міф» (оповідання).

Все суще утворилося із Хаосу, що являв собою боротьбу стихій. Першими з»явились Гея-земля, Тартар - пекло. Від Геї народився Уран - небо, а потім від Урана та Геї - Кронос, циклопи та титани. Перемігши титанів, Зевс царює на Олімпі та стає правителем світу та гарантом всесвітнього порядку. Міфи були покладені за основу усіх літературних пам»яток Стародавньої Греції, включаючи «Трою» та «Одіссею» Гомера.

Подібно до перуна слов»ян, верховний бог Зевс був громовержцем. Землеробське населення особливо шанувало Деметру - «матір хліборобів». Також елліни шанували та боялися Артеміду - богиню диких звірів та полювання, та Афіну, яка була не лише богинею мудрості, але і покровительницею винахідників, ремісників - особливо гончарів. Міщани також поважали Гермеса - бога подорожей, торгівлі. Вважалося що він виготовив перші ваги, встановив вимірювальні стандарти. Діячи культури вклонялися Аполлону - богу мистецтв, та його музам. Моряки приносили жертви Посейдону - богу моря. Богом війни був Арес - йому вклонялися воїни.

В Елладі на протязі всієї її історії вершилися жертвоприношення тваринні, та навіть людські. Фемістолк, сучасник 5-го століття до н.е, найпросвітнішого віку Еллади, власноручно задушив трбох парубків у якості жертви напередодні Саламінської битви. В Афінах, у найкультурнішому та найдемократичнішому полісі, завжди утримувались в особливих установах хворі злочинці, що час від часу оголошувались «козлами відпущення» у тяжкі дні та підлягали ритуальному побиттю камінням чи спаленню. На сцені еллінських театрів проливалась реальна кров тих трагічних героїв, які згідно сценарію, повинні були загинути - в останній момент замість основного актора виводився дублер.

Досить специфічною була язичницька релігія народів Скандинавії. Її особливість, зокрема, полягає у тому, що язичництво там існувало дуже тривалий час. Скандинавські боги розділялися на 2 сім»ї : асів та ванів. Аси були найчисельнішими. Верховним божеством у них був Одін - бог війни та мудрості, поезії та битви. Проте, він мав запальний та непередбачуваний характер. Згідно саг, Одін був однооким - своє око він віддав за можливість випити з джерел мудрості. Його зброєю був спис та їздив він верхи на восьминогому коні - Слейпнирі. Він мав двох воронів - Хугіна та Муніна. Вони кожного дня літали по всьому світу та збирали новини. Жив Одін в Валгаллі «прибіжищі мертвих». Сюди валькірії приводили до нього воїнів з поля битви. Тут вони проводили час в ігрищах та відпочивали в очікуванні наступної битви з силами зла. У решті решт Одін з воїнами програли битву. Одін загинув під час битви з вовком Фенриром. Настав Рагнарок - кінець світу, але потім виник новий світ.

Згідно іншої теорії, наймогутнішим з богів був Тор - син Одіна. Але він мав зовсім іншу вдачу - на нього завжди можна було розраховувати, він до всього ставився з розумінням. Мав велику фізичну силу та боровся зі злом, уособленням якого були велетні а також Мидгорський змій. Тор їздив у візку, запряженому козлами, а за зброю мав молот М»єльнир. Прикраса у вигляді мініатюрного молоту Тора зазвичай носили на шиї. Після введення християнства маленький молот Тора , що носили як амулет, замінили хрестом.

Існували також інші боги - добрий син Одіна Бальдр, сторож богів Хеймдалль, бог Фрей та його сестра богиня Фрея - як символи плодючості. Існували злі велетні - вороги богів та людей, можна було зустріти хитрого та підступного бога Локі, що був батьком змія Мідгорда й вовка Фенрира.локі мандрував поміж богами та велетнями, спричиняв свари між ними, багаторазово обманував тих та інших. Давні скандинави також вірили в ельфів, що жили в глибинах землі, духів, що супроводжують людину та його сім»ю. на відміну від слов»янських, скандинавські жертвопринесення відрізнились крайньою жорстокістю. Так, археологами було віднайдено староданів храм, де було знайдено страченими 99 чоловік, на ряду з 99 кіньми, собаками та півнями. Зокрема, було принесено в жертву 9 живих осіб чоловічої статі, чиї тіла були повішені у священому лісі біля храму.

Особливе місце в міфології народів Европи посідає кельтська міфологія. Колись кельти займали величезну територію сучасних Франції, Бельгії, Швейцарії, частини Німеччини, Австрії, Італії, Іспанії, Венгрії та Болгарії. Проте, у наші часи потомки войовничих кельтів населяють головним чином історичну область Бретань, півострів Корнурл, Уельс, Шотландію, острів Мен та Ірландію. Своєрідність кельтських міфів полягає перш за все у тому, що в них частіше за все мова йде про героїв та рідше про про богів. Ідеалом вони вважають безстрашного Кухуліна, який один захищав Ольстер від вторгнення ратей королеви Коннахта Медб. Криваві битви та двобої - головна тема ккельтських міфів - можуть видатись менш жахливими, якщо пам»ятати про віру кельтів у реінкарнацію душ. Їх загробний світ, на відміну від античного, не був темним прибіжи щем тіней. Його можна назвати раєм, місцем відпочинку душ перед поверненням у наш світ. Ще однією яскравою рисою кельтських міфів є любовний трикутник - частіше за все це юна прекрасна богиня, фея чи діва та двоє чоловіків, молодий відважний воїн та мудрий старець.

Висновок

Народні ідеали і сподівання знайшли своє втілення в казках, легендах, переказах. Образність та художня символіка фольклору створилисвоєрідний, багатий, неповторний поетичний фонд українського народу. Як більш рання, порівняно з писемністю, народна творчість не була поглинута нею. Навпаки, вона зберігалася та існувала поряд з літературою і слугувала джерелом для численних літературних творів.

Аналіз культурологічних, археологічних, історіографічних джерел, пам'яток історії та культури дає змогу зробити висновок: відбувалася безперервна зміна численних поколінь, кожне з яких освоювало і користувалось усіма здобутками культур своїх попередників, робило свій внесок у культурну спадщину.

Стародавня слов'янська культура на українських землях формувалася протягом довгого часу, і в цьому процесі значну роль відігравали традиції місцевих народностей, а також культурні зв'язки з сусідніми народами. Культура давніх слов'ян характеризується цілісністю і самобутністю. На її грунті виникла культура Київської Русі.

Список використаної літератури

1. Б.А. Рыбаков «Язычество древних славян», -М.:Русское слово, 1997

2. В. Калашников «Боги древних славян», -М.:Белый город, 2003

3. Д. Гаврилов, А. Наговицын «Боги славян. Язычество. Традиция», -М.:Рефл-Бук, 2002

4. Легенды и сказания Древней Греции и Древнего Рима, -М.:Правда, 1988

5. Мифы, легенды и предания кельтов, -М.:Центрполиграф, 2004

6. Роэсдаль Э. Мир викингов: викинги дома и за рубежом. СПб.: Всемирное слово, 2001. - 270с.

Страницы: 1, 2