Міфи давнього Єгипту
РЕФЕРАТ на тему: „Міфи давнього Єгипту” м. Харків У процесі передачі з покоління в покоління знань, відомостей про звичайні й незвичайні явища формується особлива форма закріплення пам'яті людства -- міф (від грецького mythos - переказ, сказання). Міфи являють собою складне культурне явище. В них своєрідно відбита прадавня історія людства, і кожне нове покоління сучасних людей прочитує її в дусі засвоєних (або втрачених) культурних традицій. Міф -- ця почуттєве уявлення про світ, коли людина не протиставляє себе природі. У ньому завжди присутній узагальнюючий початок. Міфи пояснюють появу різних природних і культурних особливостей, оповідають про походження космосу й людини, розповідають про зірки й планети, про чудесних істот -- родоначальників племені, про надприродне фантастичне споріднення між певними групами людей (родом, племенем) і тотемом, оспівують подвиги героїв, попереджають про кінець світу й катастрофи. Міфи відображують всілякі стихії, властиві природі, космосу, людині. У них живуть і діють боги, одержимі людськими пристрастями, що володіють тими ж пороками й чеснотами. Міфи складалися в ту історичну епоху, коли звірі представлялися рівними богам, боги -- людям, а люди -- звірам. У ті далекі часи люди ще не відокремлювали себе від природи й не проводили чіткої відмінності між різними сферами своєї діяльності. Міфологія того періоду включала всю культуру первісної людини. Лише пізніше з неї виділилися релігія, наука, мистецтво. В муках пізнання й перетворення природи люди самі створювали собі богів, одночасно покладаючись на їхній захист, підтримку і всебачення. Міфологічне пізнання -- це пізнання езотеричне, або, іншим словом, -- таємне. Воно передавалося через ритуальні посвяти особливо підготовленим особам і само по собі, як вважалося, володіє якоюсь надприродною силою. Міфологія й за межами первісного ладу протягом усієї історії людства була й донині залишається істотним аспектом культури. Міфотворчість розглядається як найважливіше явище в культурній історії людства. У первісному суспільстві міфологія являла собою основний спосіб розуміння миру. Людині із самих ранніх часів доводилося осмислювати навколишній світ. Міфологія й виступає як найбільш рання, первісна форма духовної культури людства, що відповідає прадавньому й особливо первісному суспільству. Міфологія зіграла значну роль у генезисі різних ідеологічних форм, послуживши вихідним матеріалом для розвитку філософії, наукових уявлень. Через казку й героїчний епос, що виникли в глибоких надрах фольклору, з міфологією виявляється пов'язаною й література, зокрема, оповідальна. Відповідно драма й почасти лірика спочатку сприймали елементи міфу безпосередньо через ритуали, народні свята, релігійні містерії. У сучасній науці панує думка про тісний зв'язок між міфологією й релігією, які при цьому, залишаються самостійними. Джерела релігії й міфології різні: коріння релігії - у безсиллі людини перед сліпими природними й соціальними стихіями; міфології - в елементарній потребі людського розуму в розумінні й поясненні навколишньої дійсності. Виражаються релігія й міфологія у формах, обумовлених і загальним рівнем суспільно-культурного розвитку, і конкретно-історичними факторами. Міфи - цей витвір народної фантазії, що наївно пояснює факти реального миру. Вони народжуються із природньої допитливості людства, на ранніх стадіях його розвитку, на ґрунті трудового досвіду. В міру розширення цього досвіду, разом зі зростанням матеріального виробництва, розширюється коло міфологічної фантазії, ускладнюється її зміст. Маючи різне коріння, міфологія й релігія мають загальне - фантазію, що персоніфікує. Саме це, вже на ранніх стадіях розвитку, сприяє включенню міфологічних уявлень в область релігії. Таким чином, міфологія тісно пов'язана з релігією, але в той же час вона залишається самостійною, зберігає відому незалежність від релігії. Центральну групу міфів становлять міфи про походження світу, всесвіту (космогонічні міфи) і людини (антропогонічні міфи). Звичайно в космогонічні міфи вплітаються теогонічні сюжети - міфи про походження богів і антопогонічні міфи - про походження людей. У числі широко розповсюджених міфологічних мотивів - міфи про чудесне народження, про походження смерті. Порівняно пізно виникли міфологічні уявлення про загробний світ, про долю. Джерела вивчення міфології Прадавнього Єгипту відрізняються неповнотою й не систематичністю викладу. Характер і походження багатьох міфів реконструюються на основі пізніх текстів. Основними джерелами, по яких вивчають міфологічні уявлення про вірування, культи, обряди стародавніх єгиптян є різноманітні релігійні тексти: гімни й молитви богам, записи поховальних обрядів на стінах гробниць. Найважливішими є так звані «Тексти пірамід» - найдавніші тексти заклять, замовлянь і молитов, що супроводжували заупокійні царські ритуали, вирізані на стінах внутрішніх приміщень пірамід фараонів V і VI династій Прадавнього царства (XXVI-XXIII ст. до н.е.). Для реконструкції найважливіших сторін життя суспільства стародавнього Єгипту використовуються й так звані «Тексти саркофагів», що збереглися на саркофагах епохи Середнього царства (XXI-XVIII ст. до н.е.), а також «Книга мертвих», яка створена від періоду Нового царства й до кінця історії стародавнього Єгипту. Це найпопулярніша збірка релігійних текстів і заклять у стародавньому Єгипті. Примірники ілюстрованої «Книги мертвих» клалися до гробниць поруч із мумією померлого і слугували йому дороговказом у потойбічному світі. Єгипетська міфологія почала формуватися в VI-IV тисячолітті до н.е., задовго до виникнення класового суспільства. У кожній області (номі) складався свій пантеон і культ богів. В уяві стародавніх єгиптян світ буквально кишів найрізноманітнішими богами та духами. Боги у вигляді тварин, з головами птахів і звірів, боги-скорпіони, змієбоги діють у єгипетських міфах поряд з божествами в людському вигляді. Чим могутнішим вважався бог, тим більше приписувалося йому культових тварин, у вигляді яких він міг з'являтися перед людьми. Єгиптологи налічили в староєгипетському пантеоні понад дві тисячі богів! Можна сміливо стверджувати, що навряд чи існувала в країні якась живність, яку бодай в одному з номів не вважали б священною. Найпоширенішим був культ священного бика Апіса. Апіс сприймався як уособлення продуктивної сили природи і родючості. Культ священних тварин проявився в зооморфному зображенні богів. Так, сонячного бога спершу зображували у вигляді лева чи сокола, богиню Сохмет - у вигляді левиці, місячного бога Тота (його ще вважали богом мудрості й письма) - у вигляді ібіса, охоронця підземного царства Анубіса - у вигляді шакала, бога війни Віпуата - у вигляді вовка, охоронцями особи фараона вважали сокола, коршака, гадюку та бджолу, самого ж фараона зображували у вигляді сфінкса. Сфінкс же -- божество, що охороняє кордон пустелі, стереже Єгипет від Сета -- бога смерті і гарячого спопеляючого вітру -- представлявся у вигляді лева з людською головою. Деякі звірі і птахи стали вважатися душами богів і жили при храмах. Щоб бути визнаним втіленням божества, тварина повинна була володіти особливим кольором, формою плям, рогів. Після смерті трупи священних тварин муміфікувалися і захоронювались. Археологами знайдені цілі кладовища биків, кішок, крокодилів. Згодом єгиптяни перейшли на антропоморфну іконографію своїх богів, частину яких вони напіволюднили (зображували з тілом людини й головою тварини чи птаха). Так, бог Ра мав голову сокола, Сохмет - лева, Анубіс - шакала, Хатхор - корови, Хнум - барана. Інших же (Озіріса, Птаха, Амона, Хонсу, Мін, Атума, Ізіду та ін.) піддали цілковитій антропоморфізації. Судячи з даних археології, в самий прадавній період єгипетської історії ще не було космічних богів, яким приписували створення світу. Учені вважають, що перша версія цього міфу (космогонічні міфи) виникла незадовго до об'єднання Єгипту. Вищим культом в країні був культ сонячного божества. Єгипет називали «країною Сонця», фараонів -- «синами Сонця». Згідно із цією версією, сонце народилося від союзу землі й неба. Це уособлення, безсумнівно, більш прадавнє, ніж космогонічні ідеї жерців з великих релігійних центрів. Як звичайно, від уже існуючого міфу не відмовлялися, і образи Геба (бога землі) і Нут (богині неба), як батьків бога сонця Ра, зберігаються в релігії протягом усієї прадавньої історії. Захід і схід Сонця в різних міфах пояснювався по-різному. У одних -- небесне зведення представлялося у вигляді корови з тілом, покритим зірками, а іноді -- в образі жінки-богині, яка, зігнувшись, пальцями рук і ніг торкається землі. У такому випадку зникнення і появу Сонця пов'язували з проковтуванням світила і новим його народженням (щоранку Нут народжує на світ сонце й щовечора ховає його на ніч у своєму череві). З інших уявлень Ра вдень пливе по небу в човні до західних гір. Там він пересідає в нічний човен, допливає до східних гір, звідки, витримавши битву зі своїм ворогом-змієм, знову з'являється на небі. Символом незмінного відродження Ра був знак анх - це хрест у якого замість верхньої палички знаходиться коло. У середньовічній алхімії анх був символом безсмертя. Богословські системи, що пропонували іншу версію створення світу, виникли, імовірно, у один і той же час у декількох найбільших культових центрах Прадавнього Єгипту: Геліополі, Гермополі й Мемфісі. Кожен із цих центрів оголошував творцем світу свого головного бога, який був, у свою чергу, батьком інших богів, що поєднувалися довкола нього. Загальною для всіх космогонічних концепцій була ідея про те, що створенню світу передував хаос води, зануреної у вічну пітьму. Початок виходу з хаосу зв'язувався з виникненням світла, втіленням якого було сонце. Уявлення про водний простір, з якого з'являється спочатку невеликий пагорб, тісно пов'язане з єгипетськими реаліями: воно майже в точності відповідає щорічному розливу Нілу, мулисті води якого покривали всю долину, а потім, відступаючи, поступово відкривали землю, готову до оранки. У цьому сенсі акт створення миру як би повторювався щорічно. Єгипетські міфи про початок світу не являють собою єдиної, цільної розповіді. Часто ті самі міфологічні події зображені по-різному, і боги в них виступають у різному вигляді. Жерці Геліополя створили свою версію виникнення світу, оголосивши його творінням бога сонця Ра, ототожненого з іншими богами-творцями Атумом і Хепрі («Атум» значить «Досконалий», ім'я «Хепрі» можна перевести як «Той, хто виникає» або «Той, хто приводить до виникнення»). Атума звичайно зображували у вигляді людини, Хепрі - у вигляді скарабея, а це значить, що його культ припадає на той час, коли богам надавали вигляд тварин. Цікаво, що в Хепрі ніколи не було власного місця культу. Як уособлення висхідного сонця, він був тотожний Атуму - призахідному сонцю й Ра -, що світить удень. Вигляд скарабея, що надається йому, був пов'язаний з переконанням, що цей жук здатний розмножуватися сам по собі, звідси його божественна творча сила. А вид скарабея, що штовхає поперед себе свою кулю, підказав єгиптянам образ бога, що котить сонце по небу. Міф про створення світу Атумом, Ра й Хепрі записаний в «Текстах пірамід», а на той час, коли текст його вперше був висічений у камені, він, імовірно, існував уже давно й був широко відомий. Згідно «Текстам пірамід», Ра-Атум-Хепрі створив себе сам, виникнувши з хаосу, іменованого Нуном. Нун, або Першоокеан, зображувався звичайно як неозорий передвічний водний простір. Атум, з'явившись із нього, не знайшов місця, на якому йому можна було б утриматися. Тому він у першу чергу створив пагорб Бен-Бен. Стоячи на цьому острівці твердого ґрунту, Ра-Атум-Хепрі приступив до створення інших богів. Оскільки він був один, першу пару богів йому довелося породити самому, виплюнувши з рота богів-близнюків: бога повітря Шу й богиню вологи Тефнут. Поява дітей в Атума зумовлює появу подвійності. Від союзу цієї першої пари народилися Геб (бог землі, а по суті сама Земля) і Нут (богиня неба або саме Небо). Вони у свою чергу породили: Озіріса й Ізіду, Сета й Нефтиду. Так виникла Велика Дев'ятка богів - Геліопольська Еннеада. Таким чином, згідно з геліопольським міфом, з'явилися земля й правлячі нею божества. За уявленням прадавніх єгиптян вгорі перебуває Нут, внизу Геб, а між ними Шу й Тефнут. Ця версія створення світу не була єдиною в єгипетській міфології. За одним з переказів, творцем людей був, наприклад, гончар - бог Хнум, що уособлювався у вигляді барана, який виліпив їх із глини. Богослови Мемфісу, найбільшого політичного й релігійного центру Прадавнього Єгипту, одного з його столиць, включили у свій міф про створення світу багатьох богів, що належали різним релігійним центрам. Але найбільше вшановувалася так звана Мемфісська дев'ятка богів: творець Птах і вісім його дітей, серед яких були бог сонця Атум - око Птаха, бог знань Тот - язик Птаха, бог родючості Апіс - душа Птаха, бог повітря Шу - дихання Птаха, богиня вологи Тефнут - слина Птаха та інші. Птах вважався верховним богом, творцем усіх богів і світу. Його називали владикою істини, божеством справедливості. Про Птаха говорили, що він - це сонце й місяць одночасно. Іноді він вважався заступником ремесел. У Мемфісському варіанті Птах творив думкою та словом. Він як правило, зображувався у вигляді мумії, у щільно прилеглому одязі, з поголеною головою. Птах часто зображувався разом з крокодилом, якого він топче ногами - символом мороку, зі скрабеєм (гнойовим жуком) на голові - символом воскресіння. У Фівах головним богом був Амон - бог-творець усього сущого, що змушує природу щороку відроджуватись. Священна тварина Амона - баран. Тому до храмів, присвячених Амону, вели доріжки з обох боків прикрашені баранячими головами. Зображувався бог у вигляді людини в червоній короні з двома високими чорними пір'їнами і сонячним диском, рідше - із головою барана. Амон ототожнювався з богом сонця Ра - Амона-Ра. Його дружина, богиня Мут, вважалася царицею неба і володаркою ночі, вона ж була матір'ю сонця, що сходить. Мут завжди зображувалася з подвійною короною - емблемою панування над Верхнім і Нижнім Єгиптом. Священна тварина Мут - корова. Видимим втіленням Амона вважався Ніл, якому Єгипет зобов'язаний був своєю родючістю. У таких випадках Амона називали Амон-Ніл або Кнуфіс. З Амоном пов'язане обожнювання фараонів - «синів бога». Вважалося, що фараон народжується від звязку Амона з царицею-матір'ю, до якої бог приходить у вигляді її чоловіка. Тому Амон і фараони - єдині владики світу, його правителі.
Страницы: 1, 2
|