гравців, вони завжди відбуваються ніби вперше, оскільки утворюють щоразу

нові ситуації. І кожен раз для одного - це успіх, перемога, для іншого

невдача, поразка, іншими словами пізнання себе і своїх можливостей.

Дуже важливо вміло дозувати навантаження в грі. Адже надмірна

емоційність під час гри заважає дітям контролювати свій стан. Коли

з”являються симптоми втоми (пасивність, порушення точності і контролю дій,

блідість тощо), потрібно зменшити навантаження. Регулювати його можна

різними способами: скоротити тривалість гри, ввести перерви, змінити

правила гри тощо.

Закінчувати гру треба свожчасно. Затягування може призвести до

зниження інтересу в гравців, їх перевтоми. Передчасне або раптове

закінчення викликає не задоволення. Щоб уникнути цього, потрібно вкластися

в час, відведений для гри.

Постійно розучувати з дітьми рухливі ігри недоцільно, краще

удосконалювати рухи і дії у знайомих іграх та модифікувати їх хід. У той же

час організатор постійно повинен тримати в полі зору те, як дотримуються

гравці правил чесної гри, дружби, як проявляють уміння вигравати та

програвати

2.2. Процес набуття суспільного досвіду в сюжетно – рольових іграх.

Процес соціалізації дитини відбувається і в такому виді соціальних

ігор, сюжетно- рольові. Назва цих ігор вказує на необхідність двох

обов”язкових компонентів – сюжету (тобто місця, дії, колізії) і ролей.

Уявне місце, в якому відбувається гра може знаходитись в далекому і

недалекому минулому, в сьогоденні або майбутньому, воно може бути реальним,

добре відомим гравцям або фантастичним.

Сюжетно-рольові ігри на основі життєвих, літературних, фільмових

вражень вільно відтворюють соціальні відносини і матеріальні об”єкти або

розгортають фантастичні ситуації, які не мають аналогів у житті. Ця

особливість сюжетно-рольових ігор виступає технологією апробації дитиною

майбутніх соціальних ролей. Ті психічні стани, які гравці переживають у

певному виді ігор, закарбовуються у свідомості і пізніше відіграють

провідну роль у процесі самовизначення особистості, пошуку її власної

ідентичності. При чітко продуманій організації такі ігри дають для

соціалізації школяра значно більше ніж хороше оповідання чи бесіда.

Для того, щоб сюжетно-рольова гра розгорталась, була дійовою і

насиченою подіями, необхідно врахувати моменти: попереднє знайомство з

об”ктом гри (якщо це ігри “Пошта”, “Суд”, “Шлях до причалу” (сценарії

додаються) то бажане попереднє знайомство з установами, їх роботою).

- чим менші діти, тим більш наочною повинна бути гра, тобто

потрібні такі атрибути, які допомагають входити в

роль;квитки для касира, шаблі для козаків і т.д.

- найкраще коли такі ігри відбуваються устані емоційного

напруження гравців, коли існують конфліктні ситуації в

сюжеті, протиборство учасників і необхідність самостійно

приумати рішення;

- розподіляючи ролі, необхідно врахувати особливості дітей,

даючи одним можливість зміцнити свій авторитет, проявити

себе, іншим – зблизитись, потоваришувати, третім – стати

більш організованим, розкутим тощо.

- допомогти дитині “увійти”в роль. З цією метою тим, хто

збирається імпровізувати пропонують уявити себе в ролі і

відповісти на питання (Чого він хоче досягти в житті? Що

цінує в інших? Яких друзів має?)

- вибір сюжету гри повинен відповідати запитам та ітересам

дітей, які самі можуть запропонувати такі сюжети, основні

ролі іситуації;

- в сюжеті повинна бути закладена певна ідея, яка б

виконувала функції регулятора поведінки;

- виховний ефект сюжетно-рольових ігор все ж досягається не

стільки сюжетом, скільки тими взаємовідносинами, які

виникають у грі.

Та найнеобхіднішою умовою успішного проведення рольових ігор є уміння

вдало зайняти ігрову позицію, яка базується на здатності переходити із

реального плану в ігровий відчувати радісний внутрішній стан дитинства.

Уміння “скинути з себе все доросле”, викликає довір”я у дітей, стати

керівником порадником, який сприймається як здатний усе зрозуміти товариш –

в цьому полягає майстерність організатора рольових ігор.

У практиці виховної роботи до сюжетно-рольовихігорь належать також

ігри-подорожі, психологічні ігри-тренінги, виховні та ділові ігри, які

моделюють певні виробничі, та комунікативніситуаціїдля розв”язання їх

учасниками.

Ігри-подорожі обов”язково мають певні етапи (“пункти”, “станції”), на

яких виконуються завдання трудового, пізнавального, художнього, спортивного

характеру. Такі ігри можуть відбуватись з різних навчальних

предметів:географічні, літературні, математичні та ін. У цих іграх

передбачені ігрові ролі “організаторпів”, “суддів”, “контролерів”,

“саистентів”. Відбуваються такі ігри найчастіше як змагання між командами.

Психологічні ігри-тренінги мають характер системних вправ з навчання

спілкуванню, та пізнанню власних можливостей.

Важливими являються і виховні ігри, які теж мають тренінговий

характер. Ці ігри потребують грунтовної інформативної підготовки дітей, під

час якої вони знайомляться з правилами етикету. На основі цих знань і

виробляються уміння та навички поведінки.

Розділ 3. Керівництво поведінкою дітей у ході гри.

У змісті правил ігор визначено, як діти повинні поводитися під час

виконання ігрового завдання. У тих випадках, коли гравці додержують

правил, вони виступають у заздалегідь передбачені взаємини один з одним.

Але тому, що діти часто діють тільки за власним бажанням, вони не завжди

виконують умови гри. В результаті їх взаємини порушуються або складаються

довільно. Щоб уникнути цього керівник організовує їх ігрову діяльність,

тобто комплектує групи для гри, інструктує дітей перед початком гри, керує

їх поведінкою в ході гри аналізує і оцінює дії гравців.

Взаємини дітей і організатора у грі набувають ігрового відтінку. Якщо

педагог зацікавлений грою, дає вказівки через її правила і дії як учасник

гри, у гравців виникає ігровий настрій, бажання виконати завдання. Це

сприяє встановленню між дітьми і вихователем ігрових взаємин. Коли

вихователь не зацікавлений грою діти підкоряються йому, але грають без

емоційного піднесення.

Прагнення перемогти (виграти) іноді спонукає дітей діяти, не рахуючись

з інтересами колективу. Тому, коли організатор неуважно керуватиме їх

іграми, в них розвиватимуться такі негативні риси характеру, як егоїзм,

нестриманість тощо.

3.1. Інструктування дітей на початку гри.

Педагог, організовуючи гру дітей, докладно пояснює їм її зміст,

розподіляє між гравцями ролі, роздає матеріали гри. Його вказівки

визначають поведінку гравців протягом усієї гри.

Отже, інструктаж перед грою має велике значення для встановлення

ігрових взаємин між дітьми: правильно розкривши зміст правил, вихователь

тим самим спрямовує поведінку гравців у потрібному напрямі, визначає

критерій вимог до них.

Проте, діти, слухаючи пояснення гри добре запам”ятовують ігрове

завдання і не завжди звертають увагу на зміст правил. Це видно з їх

відповідей під час повторення умов гри. Діти докладно пояснюють ігрове

завдання, але не згадують про зміст правил. Вони запам”ятовують тільки те,

що їм треба зробити в процесі гри, і не цікавляться, як слід поводитися під

час виконання ігрового завдання. Внаслідок цього порушуються правила гри.

Потрібно враховувати це і під час пояснення гри звертати увагу дітей

на зміст правил, пропонувати їм повторити їх. Згодом, коли діти починають

надавати правилам більшого значення, вони в разі потреби самі запитують про

них.

Під час пояснення правил гри треба доводити дітям необхідність їх

виконання. Важливо також спочатку пояснювати ігрове завдання, а потім

ігрові дії і правила, бо вони підпорядковані ігровому завданню. Тільки

знаючи його дитина зрозуміє, чому треба виконувати саме такі дії і правила.

У пояснення гри необхідно дати дітям вказівки, якими вони мають керуватись

у своїх діях, наприклад, сказатиїм, що визначає їх перемогу в грі (виграє

той, хто виконає першим ігрове завдання, додержуватиме правил гри). Такі

настанови сприяють тому, що всі гравці старанно виконують ігрове завдання.

Під час пояснення гри важливо викликати в дітей інтерес до неї.

Спостереження показують, що діти зацікавлюються грою і добре засвоюють

ігрове завдання, коли воно пояснено образно, емоціонально.

Пояснюючи гру“Жмурка з дзвіночком”,організатор підкреслює, що втікач

повинен тихенько бігти від жмурки, щоб той не почув його кроків, і подавати

сигнали тільки дзвіночком. Пояснення супроводжується відповідною мімікою і

жестами; тон таємничий. Раптом, одна з дівчаток просить піти й перезутися в

тапочки: “щоб жмурка не почув”. Раніше дівчинка не думала про черевики,

навіть забула зняти їх. Уявивши, як вона поводитиметься, коли втікатиме від

жмурки, дівчинка згадала про них.

З цього прикладу видно, що живе, емоційне пояснення гри впливає на

почуття дітей, викликає в їх уяві відповідні образи. Завдяки цьому діти

яскраво уявляють, як вони діятимуть в ході гри, і легко запам”ятовують її

правила.

Інтерес до гри великою мірою залежить також від загального характеру

їх взаємин з організатором ігор.

Спостереження за організацією і проведенням ігор показали, що на

пропозиції різних вихователів пограти діти реагують по-різному. Слова

одного з них вони зустрічають радісно. До пропозиції іншого ставляться

байдуже, хоча й не відмовляються від гри.

Так, наприклад, ігри проведені та організовані у “Витівній майстерні”

КМПДЮ завжди проходили цікаво, викликали в дітей піднесений настрій.

Організатор завжди заохочувала ініціативу й винахідливість гравців,

задовольняла їх потребу в активній ігровій діяльності. Навіть незнаючи, яку

гру їм запропонують, діти були впевнені, що вона буде цікавою. Це

пояснюється тим, що в попередніх іграх організатор неодноразово

задовольняла їх потребу весело пограти, і в них сформувався стійкий інтерес

до гри. Слово “гра” стало для дітей сигналом до захоплючої діяльності. Тому

вони з радістю зустрічають пропозицію пограти й активно включаються в будь-

яку гру.

Одже, щоб діти завжди цікавилися іграми і брали в них активну участь

потрібно створити в них стійкий інтерес до ігрової діяльності і

підтримувати його (нагадати дітям, як вони цікаво гралися минулого разу,

ускладнити завдання, умови і правила гри, послатися на досвід ігрової

діяльності окремих гравців тощо).

Під час пояснення ігрового завдання розв”язати деякі організаційні

питання. Якщо, наприклад, у грі використовуватимуться малюнки, куби, м”яч

чи інші матеріали, то треба спочатку звернути увагу дітей на ці предмети,

назвати гру і пояснити її зміст. Пояснення повинно бути чітке, коротке і

цілеспрямоване, щоб діти мали повне уявлення про всю гру. Це допоможе їм

скласти план своєї діяльності, зрозуміти завдання, що стоять перед

колективом і визначити свою роль у їх виконанні.

Якщо в грі є два ігрових завдання,що їх діти виконуватимуть по черзі,

то спочатку треба пояснити всю гру, а потім розподілити ролі.

У деяких іграх від цього правила можна відступити. Наприклад, у грі

“Де наш будиночок” вихователь спочатку ділить дітей на групки-“будиночки”,

а потім пояснює її зміст. Це допомагає дітям краще зрозуміти, яку роль вони

виконуватимуть, і як їм слід поводитися.

Після пояснення гри і розподілу ролей треба поцікавитись, як діти

зрозуміли завдання і запропонувати їм такі поради бувалого гравця:

1. Вигравай лише чесним способом, бо інакше перемога не принесе тобі

задоволення.

2. Не зазнавайся, якщо в тебе все виходить і ти виграєш.

3. Якщо умієш щось добре робити, навчи товаришів – нехай вони стануть

спритними і умілими.

4. Вигравати у сильного суперника цікавіше.

5. Не смійся над тим хто програє: і ти можеш стати переможеним.

6. Не падай духом, коли програєш, адже попереду ще багато цікавих

ігор.

7. Не ображайся на переможця, привітай його з перемогою.

8. Не сердься і на тих, із-за кого, можливо, трапилась поразка. Вони

потребують твоєї підтримки.

9. Життя складається з перемог і поразок. Навчись їх сприймати як

належить.

Спостереження показують, що поведінка дітей під час

ігрової діяльності змінюється залежно від того, як організатор керує грою.

Наприклад, організатор Берестягської зош чітко пояснила

гру “Де наш будиночок”, звернувши увагу дітей на найважливіші ігрові

моменти: “Ми звами візьмемося за руки і зробимо маленькі кола. Це –

“будиночки”. В середину їх стануть діти з цифрами в руках. Це “номери

будиночків”. За сигналом “номери” міняються місцями. Після цього “мешканці”

повинні в”їхати в свої “будинки”, відшукавши їх за “номерами”. “Мешканці”,

які правильно вселились в свій “будиночок” перемагають.

У процесі пояснення організатор перевірила (вибірково),

чи запам”ятали діти який номер їх будиночка.

Діти швидко перейняли правила гри: “Іра тут не жила” –

сказав один хлопчпи, побачивши, що дівчинка помилилась. “Сергій не може

знайти свій будиночок, я йому допоможу” – каже Наташа.

У ході гри організатор підтримує у дітей інтерес до

неї: “ Не виграли діти з “будинку №3” – не всі мешканці зібралися, не

виграли і діти з “будинку №7” – сюди інший жилець прийшов.

Добре пояснивши умови гри і вміло керуючи діями дітей

організатор викликала вних ігровий настрій. Гравці швидко зрозуміли свої

обов2язки під час гри й охоче виконували вказівки. Коли дехто з них почав

вигукувати, що знайшов “будиночок” організатор зауважила: “Мало першим

знайти, треба організовано вселитись”. Перемогу вона визначає так: “

витримані організовані мешканці будинку №8 першими вселились в свої

квартири вони виграли.”

Гра пройшла весело, цікаво і організовано. Діти добре

засвоїли її програмний зміст і ознайомилися з деякими нормами спілкування в

колективі. Завдяки тому, що застосовувались різні прийоми активізації

ігррової діяльності, діти отримують можливість керувати грою, регулюють її

темп, стежать за додержанням правил.

3.2. значення оцінювання і аналіз поведінки дітей у ході гри.

Важливу роль у справі прищеплення дітям навичок поведінки в

суспільстві відіграє оцінка, яку організатор дає вчинкам і діям гравців.

Оцінка сприяє закріпленю знань дітей про норми і правила поведінки,

спілкування один з одним, протте як їм поводитись в грі, як добитись

успіху, виконуючи ігрове завдання.

Оцінка організатора є зразком для дітей, яких він організовує

на гру. Залежно від того, що він сказав по вчинки гравця, в дітей

формується певне ставлення до свого товариша.

Доброзичливе ставлення до дій гравця і характер взаєминдітей

немалою мірою залежать від того, як глибоко вихователь оцінює їх дії.коли в

оцінці враховується тільки факт виконання завдання, гравці намагаються

досягти успіху в грі будь-якими способами. Якщо ж звернути увагу на те, чи

діти додержують встановлених правил, вони виконують умови гри, стежать за

ігровими діями товаришів.

Досвід організаторів в проведенні гри показує, що

систематичний контроль за ігровою діяльністю дітей, а також оцінка їх

поведінки сприяють тому, що гравці цікавляться діями інших і навіть

намагаються контролювати їх.

У деяких іграх контроль за діями дітей передбечано в змісті

ролі. Так у грі “ Знайди своюпару” воротарі пропускають через ворота тільки

тих гравців, які правильно нідібрали пару.

Якщо в грі передбачено підрахунок результатів, то він має бути

наочним. Для цього систематично повідомляють про зміни в рахункку і час

гри. В кінці гри важливо визначити позитивні і негаттивні дії учасників,

пояснити найдоцільніші способи ігрових дій. Бажано відзначити кращих

вечучих, капітанів, суддів, звернути увау на порушення правилгри,

дисципліну.

Обов”язково відзначити тих, гравців, які сороммилися грати з

іншими, це надасть їм сміливості для іншого разу.

Наприклад, під час проведення гри “Мар”я та Іван” в Київському

міському палаці дітей та юнацтва організатор відмітила дівчику, яка не

приймала участі у грі, лише спостерігала за діями інших. Вона сказала, що

не дивлячись ні на що дівчинка всім своїм вилядсм була з нами , тому вона

теж грала. І дійсно в наступній грі дівчинка прийняла участь.

Отже, від правильного оцінювання залежить чи вахочуть діти

ще грати і в якому настрої покинуть ігровий майданчик.

Висновки.

Дитинство є суттєвим періодом у розвиту людини. У дитячому

мозку відбуваються швидкозмінні процеси. Гра – це добровільна, своєрідна

діяльність дитини. Росте вона, розвивається і гра також в послідовних

фазах.

Гра охоплює все: рух, мислення, нові інформації, новий досвід,

комунікацію, працю, розвагу, послух правилам, є середовищем для розвитку

фізичного, розумового, суспільного, розвитку характеру дитини. Треба

підкреслити факт, що усуспільнення дитини відбувається у великій мірі

завдяки іграм з правилами. Додержування правил у грі, яого належне розуміня

приходить повільно, має особливе значення процесі морального розвитку

дитини, її закономірного, заснованого на вимогаг справедливості мислення,

дружнього ставлення до других. Гра є не лише своєрідною діяльністю але

також значимим процесом внутрішнього

перевтілення. (Г. Гетцер)

Чимало ігор створили діти. Наші ігри мають риси нашої

культури. Отож, ігри мають особливе значення не для однієї дитини чи

організованої групи, але й для всього суспільства. Батьки й організатори

повинні постійно мати на увазі незабутню думку В. Сухомлинського: “Дитина

має справжнє емоційне і інтулектуальне життя тільки тоді, коли вона живе в

світі ігор, казки, музики, фантазії і творчості. Без цього вона не краща за

здавлену квітку”.

Ми живемо в час прискореного розвитку людства, зумовленого

високою технологією, зокрема телекомунікацією і комп”ютером, які мають

великий вплив на наше мислення, наш спосіб щоденого життя, праці, розваги і

т. ін.

На зламі епох мало приготувати дітей лише до легкого,

багатого на розваги життя, важливо виростити громадян здатних думати

глобально, а діяти локально, здатних встояти в складній, часто небажаній

дійсності, здатних творити нові українські культурні цінності.

Тому суттєвим є створення ігровими засобами таких ситуацій,

щоб діти відчули й зрозуміли, що потрібно їм для їхнього особистого й

сусупільного життя.

Ігровими заняттями можна вивчити все: мову, історію,

географію, культуру, техніку та ін. Але найважливіше те, що в ігровій

ситуації формується характер.

Страницы: 1, 2, 3