підкреслюється роль олігополістичного змагання.

У всіх країнах загальновизнаним є факт широких можливостей ТНК і

неухильного розширення їхньої діяльності поза національними межами.

Загально визнана також їхня роль у широких вкладеннях капіталу в

національну економіку. Сама оцінка діяльності ТНК дається дуже по-різному,

починаючи від украй позитивною і закінчуючи вкрай негативною. Широко

обговорюється також проблема впливу ТНК на збільшення добробуту місцевого

населення, причому думки висловлюються самі різноманітні, від того, що вони

піднімають, до визнання, що вони знижують добробут.

За останні тридцять років ці відносини перетерпіли великі перерви: від

конфліктів до співробітництва. Якщо раніш уряди намагалися обмежити

діяльність ТНК, то сьогодні ТНК розглядаються ними як засіб зміцнення

національних позицій, створення національних переваг.

У 1990-і роки, уряди стали грати координуючу роль у використанні

виробничих можливостей, і іноземні інвестиції розглядаються як доповнення

до внутрішніх. Вони розробляють політику, що стимулює потік іноземних

інвестицій у їхні країни і порівняльні конкурентні переваги їх ТНК на

іноземних ринках.

Вважається також, що американські ТНК продовжують фінансувати баланс і

є головним джерелом зберігання обміну і балансу цього обміну з іноземними

країнами, що зміцнює американську глобальну військову і політичну позицію,

тому вони розглядаються як важливий чинник американського економічного і

політичного добробуту і глобального впливу. Природно, що ТНК, у свою чергу,

“бояться” націоналізації або визначеного обмеження своєї діяльності в

іноземних країнах і потребують істотної підтримки і захисту американського

уряду.

ТНК оцінюються також як провідники глобального економічного розвитку і

механізм поширення американської вільної підприємницької системи. Починаючи

з Плану Маршалла, ТНК приділялася роль посилення іноземних економік,

протистояння комунізму і соціалістичним моделям економічного розвитку.

Розділ ІІІ

Правове регулювання діяльності ТНК

3.1. Взаємовідносини ТНК і держави

Широке поширення і ріст ТНК у період після Другої світової війни є

одним із найважливіших феноменів останнього часу, що породило численні його

дослідження. Як уже відзначалося, при визначенні самого поняття ТНК самими

дослідниками звертається увага на те, що вони володіють, контролюють,

виробляють або надають послуги поза тією країною, де вони обгрунтовані,

відзначається неоднозначний характер власності ТНК, що може бути приватною,

державною або корпоративною (змішаною). По-різному оцінюється роль ТНК у

світовому економічному розвитку й у міжнародних відносинах, Але у всіх

країнах загальновизнаним є факт дуже широких можливостей ТНК і неухильного

розширення їхньої діяльності поза національними межами. Загально визнана

також їхня роль у широких вкладеннях капіталу в національну економіку. Сама

оцінка діяльності ТНК дається дуже по-різному, починаючи від украй

позитивної і закінчуючи вкрай негативною. У якості негативних факторів

виділяється те, що впроваджуючи сучасні технології, ТНК різко збільшують

безробіття, погіршують фінансові баланси і порушують правила нормальної

конкуренції. У багатьох країнах вказується на те, що власність і контроль

над ключовими економічними секторами переходить у руки іноземних

підприємств, що спричиняє істотний вплив на політичний суверенітет і на

зміну соціокультурних цінностей, тобто внесення іноземних цінностей і

зменшення ролі або повне знищення місцевих цінностей. Широко обговорюється

також проблема впливу ТНК на збільшення добробуту місцевого населення,

причому думки висловлюються самі різноманітні, від того, що вони

піднімають, до визнання, що вони знижують добробут. Обговорюється їхня

взаємодія з профспілковими організаціями в країнах, дискутується роль ТНК у

формуванні і реалізації інтересів споживачів, якості і цін товарів, ними

вироблених.

Однією з надзвичайно складних і суперечливих проблем, якій дається

різна характеристика в працях іноземних авторів, є проблема взаємовідносин

ТНК із національними урядами. Тут можна виділити три основні підходи:

ліберальний (ортодоксальний), марксистський (радикальний), націоналістичний

(неомарксиський) . Кожний із них по-своєму інтепретує взаємовідносини ТНК і

їхніх національних урядів.

За останні тридцять років у відносинах були великі перерви: від

конфліктів до співробітництва. Якщо раніш уряди намагалися обмежити

діяльність ТНК, то сьогодні ТНК розглядаються ними як засіб зміцнення

національних позицій, створення національних переваг.

Система відносин між державою і ТНК являє собою діалектичну єдність

протиріч. З одного боку, ТНК є важливим інструментом зовнішньоекономічного

і зовнішньополітичного впливу, і держава не може не використовувати це в

інтересах свого панування на світовій арені. З іншого боку, єдність

інтересів не виключає наявність протиріч. Держава постійно намагається

затвердити контроль над вивозом капіталу, товарів, технологій. ТНК

здійснюючи свою стратегію одержання довгострокових прибутків, впливають на

економічну кон'юнктуру країни-базування або країни, що приймає, і в

результаті вступають у протиріччя з визначеними засобами державного

регулювання економіки.

Дж. Даннінг у своїй статті "Уряд і ТНК: від конфронтації до

кооперації" розвиваючи свою "еклектичну теорію, досліджував відносини між

урядами і ТНК за останні три десятиліття й оцінив перспективу їхнього

розвитку. Основні його положення:

1). у минулому державна політика щодо ТНК не була явно пов'язана з

загальною державною стратегією, тому що ТНК контролювали вкрай незначну

частину економіки і уряд вважав результати регулювання діяльності ТНК

незначними;

2). сьогодні уряди змушені розглядати досягнення порівняльних переваг

в області ресурсів, що знаходяться під їхньою юрисдикцією, як самостійну

економічну ціль, відводячи все більше значення як зовнішнім, так і

внутрішнім інвестиціям. Це відбувається внаслідок зближення економічних

структур країн. Крім того, ТНК стають усе більш незалежними у виборі місця

розміщення своїх філій.

Дії урядів у 1960 - 1970-і роки Дж. Даннінг оцінює як нерегулярні і не

скоординовані ними спроби розробити економічну стратегію і тактику з

урахуванням росту прямих іноземних інвестицій, які звичайно призводили до

конфронтації з ТНК, причому перші ринулися збільшити свою частку за рахунок

діяльності ТНК.

У 1980-і роки глобалізація економіки і науково-технічний прогрес

сприяли переоцінці урядами політичних наслідків діяльності ТНК і зміні

відношення до них.

У 1990-і роки, уряди стали грати координуючу роль у використанні

виробничих можливостей, а іноземні інвестиції розглядаються як доповнення

до внутрішніх. Вони розробляють політику, що стимулює надходження іноземних

інвестицій у їхні країни і підвищення конкурентних переваг ТНК на іноземних

ринках.

Стратегічна єдність інтересів ТНК і держав цілком конкретно

виявляється й у тому факті, що державна політика, партійна система, армія

не можуть існувати без опори на фінансово-технічну підтримку ТНК. У

постійну частку витрат, необхідних для зовнішньоекономічної експансії ТНК,

перетворилися витрати чисто політичного порядку. Так, вартість

парламентських виборів у Японії за останні двадцять років збільшилася в 70

разів. Загальні витрати на вибори президента і складу Конгресу США

виростили з 1976 року до 1980 рік із 160 млн. доларів до 2,2 млрд. доларів.

Природно, неможливо одержувати від якоїсь організації багато тисяч

доларів і при цьому не потрапляти під її вплив. Дійсно, 87 % корпорацій

вважають, що ці "пожертвування" потім виливаються у вигідне для них

законодавство і політичний курс.

Цільовою формою зв'язку великого бізнесу з органами державної влади є

система лоббірування, спрямована на відстоювання інтересів ТНК. Сучасна

лобістська система ТНК містить у собі цілі відділи корпорацій і їхніх

об'єднань, різноманітні неформальні контактні організації, фонди, бюро і

т.д. Вони ставлять за ціль впливати на прийняті законодавчі акти,

діяльність партій, результати виборів і рішення судових органів.

Крім того, в останні десятиліття ТНК не обмежуються тільки

фінансуванням яких-небудь політичних діячів. Найбільші власники ТНК самі

входять до складу урядів і балотуються на посади глав держав. Так, в уряді

Р.Рейгана кожний четвертий член був мультимільйонером. Більш того, багатьом

із них були довірені державні посади в секторах економіки, у яких вони до

призначення мали свої фінансові інтереси.

Оскільки американські корпорації є вкладниками капіталу, то вони

спричиняють важливий вплив на закордонну виробничу стратегію, і звичайно,

основна увага з питань відносин ТНК і урядів приділяється саме їм.

Американські політичні лідери переконані, що національні інтереси США

реалізуються шляхом експансії корпорацій у виробництві товарів і послуг.

Прямі іноземні вкладення розглядаються як основний інструмент, за допомогою

якого США можуть підтримувати свої позиції на іноземних ринках. А

закордонна експансія ТНК - це засіб підтримки американської домінуючої

позиції у світовій економіці, що постійно розширюється, і насамперед у

Західній Європі і Японії. Ця експансія вважається більш ефективною, ніж

розширення експорту США.

ТНК оцінюються також як провідники глобального економічного розвитку і

механізм поширення американської вільної підприємницької системи. Починаючи

з Плану Маршалла, ТНК приділялася роль посилення іноземних економік і

протистояння комунізму і соціалістичним моделям економічного розвитку.

Таким чином, ТНК мають величезні можливості брати участь у політичних

процесах не тільки в країнах базування, але і країнах, що приймають.

Необхідно відзначити і те, що уряди інших країн теж усе частіше стали

розглядати ТНК як інструмент своєї національної політики, наприклад, у

плані більш безпечного забезпечення своїх країн сировинними матеріалами. У

ряді випадків при ослабленні американських ТНК їхнє місце займають японські

й інші корпорації.

Як вже було сказано вище, держава грає важливу роль у становленні

національних міжнародних корпорацій, на зустрічах і консультаціях між

керівниками розвинутих держав питання підтримки і стимулювання ТНК займають

значне місце. Така практика одержала широке поширення насамперед у

відношеннях між країнами «великої сімки» (США, Японія, Англія, Франція,

ФРН, Італія і Канада), глави держав і урядів котрих, починаючи з 1975 р.,

регулярно проводять зустрічі на найвищому рівні.

3.2. Міжнародно-правове регулювання ТНК

Міжнародно-правове регулювання діяльності ТНК як на регіональному,

такі на універсальному рівні сьогодні ще далеке від бажаного, хоча вже є

міжнародно-правові документи, які використовуються для регулювання

діяльності ТНК.

Щодо регіонального рівня, то до таких документів передусім слід

віднести прийняту 21 червня 1976 p. Декларацію про міжнародні інвестиції і

багатонаціональні підприємства. До Декларації додавався ще й такий

документ, як Керівні принципи для багатонаціональних підприємств. Норми

цього документа не мають імперативного обов'язкового характеру. Їх

виконання є добровільною справою.

До системи Керівних принципів ТНК належать: дотримання міжнародного

права; підпорядкованість праву країни перебування; урахування політики цієї

країни в галузі розвитку та права; співробітництво з країною перебування з

виключенням практики підкупу та субсидій, а також обов'язкове невтручання у

внутрішні справи.

Важливу роль у регулюванні міжнародних правових відносин за участі ТНК

відіграють країни Андської групи — субрегіонального торгово-економічного

об'єднання, створеного в межах Латиноамериканської асоціації інтеграції.

Андський пакт укладено у 1969 p. Болівією, Колумбією, Перу, Чилі (до 1976

p.) і Еквадором. Основними цілями групи цих країн є використання інтеграції

для прискорення економічного розвитку країн-учасниць; сприяння поступовому

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7