що випускається, послуг, що надаються, та потреб суспільства, уточнення

критеріїв ефективності та розвитку суспільного виробництва в усіх його

ланках стає нагальною потребою, необхідністю. Це питання тим більше є

важливим для кожної з функціонально-методичних підсистем управління, одною

з яких є прийняття рішень, оскільки тут на основі системи техніко-

економічних показників, критеріїв та обмежень забезпечується функціонування

об'єкту (системи) управління відповідно до об'єктивно діючих економічних

законів.

107

v\

О.А. Подсолонко

Третій етап, на відміну від двох попередніх, практично є вже початковим

етапом процесу прийняття рішень. Саме з моменту оцінення ступеня досягнення

критеріїв ефективності управління та розвитку всіх систем та її просторово-

об'єктних підсистем, з моменту виявлення відхилень фактичних значень

техніко-економічних показників від запланованих, фіксується необхідність

прийняття рішень. Безумовно, тут виникає необхідність методичного

обгрунтування меж кількісного відхилення показників, за підвищення яких уже

втручається управлінський персонал, відповідного прийняття рішень,

залучення того чи іншого рівня системної ієрархії.

Вирішення завдання виявлення ступеня досягнення критеріїв як за

кінцевими, так і за проміжними цілями розвитку системи ускладнене

динамічністю зміни змісту цих цілей. На кожному наступному етапі (часовому

періоді) розвитку системи однакові з попередніми етапами кількісні

результати характеризуватимуть неоднаковий ступінь досягнення критеріїв

розвитку. Це відповідно впливатиме на прийняття управлінського рішення.

Четвертий етап практично вирішує проблему виявлення ситуацій, що

призвели до відхилень фактичного розвитку суспільного виробництва від того,

що вимагається відповідно до завдань, що визначені поставленими цілями

розвитку суспільства. Пошук таких ситуацій, виявлення відхилень доцільно

проводити методом дедукції — від загального до часткового. Інакше кажучи,

спочатку має бути встановлено факт наявності відхилення в досягненні

загальної цілі розвитку системи кожного рівня — від найвищого до

найнижчого: народне господарство, галузь, підприємство.

Далі відхилення розчленовується за складовими. Тут велике значення має

встановлення пріоритету відхилень, за якими необхідно оперативно прийняти

рішення, здійснити управлінський вплив. Розглядаючи склад кількісно-якісних

показників, що характеризують розвиток суспільного виробництва в умовах

галузі, її підприємств, напевно, пріоритет варто надати сукупності

показників та критеріїв, які дозволяють судити про виконання чи невиконання

замовлень споживачів (планів поставок відповідно до укладених договорів).

Лише на цій основі далі деталізують відхилення за причинами їх виникнення.

Наступним кроком активного пошуку причин відхилень комплексу

розглянутих підсистем управління, очевидно, є аналіз якості випущеної

продукції чи наданих послуг, те, наскільки вони

108

Менеджмент: теорія та практика відповідають державним, перспективним чи

світовим стандартам. І лише після цього доцільно розглядати відхилення та

їх причини з виконання планів з обсягу виробництва в номенклатурі

продукції. В економічній практиці традиційно було прийнято, на відміну від

наведеної, зворотну послідовність розгляду результатів діяльності

підприємств, об'єднань, галузей; така послідовність існує й досі.

Відповідно ухвалення рішення підлягає цій послідовності, що в результаті

не дозволяє забезпечити всій системі управління досягнення кінцевої цілі

розвитку суспільства. Запропонована послідовність аналізу відхилень та

орієнтації прийняття рішень на досягнення кінцевих народногосподарських

результатів дозволяє усунути зазначене відхилення, недолік.

Окрім виявлення причин відхилень в одержанні кінцевих результатів з

підвищення добробуту та всебічного розвитку кожного члена суспільства,

виникає необхідність дослідження причин відхилень у досягненні умов їх

отримання — забезпечення безупинного росту та вдосконалення виробництва.

Сюди належать відхилення показників рівня використання трудових та

матеріальних ресурсів, виробничих потужностей та причини, що їх зумовили.

За умови кількісної обмеженості зазначених вихідних ресурсів безупинний

ріст та вдосконалення виробництва можливі лише на основі зниження їх

витрат, підвищення їх питомої віддачі. Відповідно управлінські рішення

орієнтуються на досягнення цієї цілі.

Найважливішим завданням в процесі підготування рішень на основі виявлених

причин відхилень за всіма перерахованими результатами та вихідними умовами

їх отримання є розподіл ухвалення кожного рішення в часі та за рівнем

системної ієрархії. Ці питання досить специфічні та складні; їх буде

розглянуто нижче. На п'ятому рівні встановлюється, чи є випадковими чи

закономірними причини, що призвели до відхилень у розвитку, які тенденції

їх зміни (вони згасають, прогресують чи мають маятниковий характер). При

цьому широко застосовують математичні методи дослідження. Цей етап фактично

визначає направленість рішення, що приймається з кожного відхилення, пошук

стандартних рішень та вибір варіанта управлінського рішення.

Тут вирішується завдання класифікації управлінських ситуацій, причин,

що їх породили та викликали відхилення, які було розглянуто в попередньому

етапі, рівнів системної ієрархії, для яких характерні ці ситуації, та

варіанти управлінських рішень для кожної ситуації та кожного ієрархічного

рівня. Слід зазначити, що

109

О.А. Подсолонко

цей етап постійно розвивається. Класифікації управлінських ситуацій,

причин, що їх породжують, та варіантів управлінських рішень, що є

властивими для кожної ситуації, розробляються на основі аналізу великих

об'ємів інформації про хід процесу розвитку суспільного виробництва, про

фактичний зміст основних етапів управління цим розвитком. Такий аналіз

проводять для взаємопов'язаних систем різного рівня складності (наведених

раніше просторово-об'єктних підсистем). Зазначені класифікації доповнюються

та оновлюються інформаційно відповідно до змісту розвитку суспільного

виробництва, що постійно змінюється, динаміки його цілей, природною для

таких умов появою диспропорцій, що породжують ситуацію та причини відхилень

у розвитку виробництва.

На шостому етапі на основі сформованої в попередніх п'яти етапах

інформації порівнюють фактичні ситуації, що призвели до відхилення від

поставлених цілей розвитку системи та її підсистем, з контрольними,

стандартними ситуаціями. Вивчають кількісні оцінки управлінських рішень за

стандартними ситуаціями, розглядають варіанти цих рішень. Необхідна для

цього інформація може бути оформлена структурно-графічно або таблично.

Безумовно, найперспективнішим є вирішення цього завдання за допомогою

сучасної обчислювальної техніки, еко-номіко-математичних методів.

На цьому етапі аналізують, які наслідки мали ті чи інші варіанти

ухвалених рішень, виявляють, наскільки кількісно-якісні оцінки цих рішень

відповідають результатам їх реалізації за кожною порівнюваною ситуацією.

Поряд з підготуванням конкретних управлінських рішень з ситуацій, що

аналізуються, та причин, що їх породили, тут відбувається уточнення та

оновлення масивів стандартних ситуацій та кількісно-якісних оцінок за ними,

які використовуються при ухваленні рішень.

На сьомому етапі, на відміну від п'ятого та шостого, де вирішувалося

завдання не лише з підготування управлінських рішень, потрібних у процесі

оперативного втручання до процесу розвитку суспільного виробництва, а й

поточного та перспективного забезпечення системи прийняття рішень,

здійснюється оперативний вибір варіантів управлінських рішень.

Для кожної ситуації, за відхиленнями показників, що характеризують

рівень суспільного виробництва, ступінь досягнення критеріїв управління з

кінцевих та проміжних цілей, обґрунтовується вибір того чи іншого варіанту

управлінського рішення.

110

Менеджмент: теорія та практика

При цьому перебирання варіантів для кожної ситуації відбувається в

напрямку послідовного дотримання таких умов:

7. визначеність очікуваного впливу на кінцеві чи проміжні

результати розвитку;

8. визначеність впливу на рівень використання вихідних ре

сурсів та потужностей;

9. конкретність осіб чи колективів — виконавців рішення,

що приймається.

Восьмий етап є логічним завершенням сьомого етапу. Тут безпосередньо

відбувається ухвалення управлінського рішення. Як було вже зазначено, ці

рішення можуть стосуватися як позитивних, так і негативних відхилень.

Рішення можуть мати найрізноманітніший характер, але всі вони

впорядковуються завдяки застосуванню використаного в дослідженні методу,

який дозволив дати взаємопов'язані класифікації підсистем управління та

управлінських рішень.

Разом з перерахованими в сьомому етапі умовами вибору варіантів

рішення безпосереднє прийняття рішень стосується практично обов'язкового

відображення його змісту та очікуваних дій у двох провідних методах

управління — плануванні та стимулюванні. Тут треба нагадати про їх провідну

роль у системі управління.

Якщо уважно розглядати суть управлінського рішення, його ухвалення, не

можна не звернути увагу на те, що воно практично за будь-якою з ситуацій

втілюється в одному з видів планів — оперативному (календарному), поточому

(техніко-еконо-мічному) чи перспективному. Інакше кажучи, ухвалення

управлінського рішення направлене на коректування чи розроблення якогось із

планів розвитку суспільного виробництва.

Враховуючи те, що зазначені управлінські рішення часто приймаються в

умовах, прийнятих до виконання поточних планів, що збалансовані за всіма

видами ресурсів, щоб їх змінити, потрібне додаткове економічне стимулювання

виконавців виробничого процесу або посилення їх відповідальності за

забезпечення досягнення потрібних параметрів розвитку виробництва. Тому

управлінське рішення з одного боку оформлюється як нове планове завдання, а

з іншого — воно має характеризувати, яку міру заохочення чи

відповідальності нестиме виконавець цього процесу за його виконання чи

невиконання. На цьому самому етапі вирішуються питання необхідності

вдосконалювання нор-

111

О.А. Подсолонко

мативної бази планування, методів планування, стимулювання, господарського

розрахунку та комерційних взаємовідносин.

На дев'ятому етапі ухвалені рішення закріплюють у відповідних

документах. Ці документи носять директивний характер планових завдань, що

затверджуються керівником системи, а також стимулююче-санкціональний

характер господарських договорів. У них висвітлено перераховвані в сьомому

етапі умови.

Десятий, завершальний етап процесу ухвалення рішень грає роль

зворотного зв'язку як у цьому процесі, так і в усій системі управління. З

одного боку, тут здійснюється контроль виконання ухвалених рішень

виконавцями процесів суспільного виробництва, а з іншого — контролюється

ступінь досягнення проміжних та кінцевих цілей розвитку під впливом

ухвалених рішень. Фактично на цьому етапі перевіряють, наскільки кількісно-

якісні оцінки рішень, ухвалених з певних ситуацій, відповідають результатам

їхнього впливу на розвиток суспільного виробництва. У випадку

невідповідності та якщо відхилення тривають у ході розвитку об'єкта, процес

підготування та ухвалення управлінського рішення повторюється з шостого

етапу.

Таким чином, ухвалення рішень у системі управління є важливим

самостійним етапом. Забезпечення єдності етапів ухвалення рішення та решти

етапів процесу управління розвитком суспільного виробництва потребує

застосування типового підходу в дослідженні систем управління. Розроблення

класифікації підсистем управління є основою класифікації управлінських

рішень.

Етапи процесу ухвалення управлінських рішень системно охоплюють усі

етапи процесу управління та базуються на змісті класифікацій підсистем

управління та ухвалених рішень. Найважливіші методи управління — планування

та стимулювання, що опосередковано відбивають у системі управління

суспільним виробництвом дію об'єктивних економічних законів, які

забезпечують досягнення кінцевої мети розвитку суспільства, є також і

основними методами реалізації ухвалюваних управлінських рішень.

2.1.4. Принципи управління виробництвом

В економічній літературі при дослідженні проблем управління дуже

поширене застосування основних принципів. Враховуючи те, що проблема

ухвалення рішень є складовою части-

112

ргя та практика

Me н е дж мент: те о

ною, самостійним етапом процесу управління, доцільним є застосування цих

принципів для розв'язання досліджуваної проблеми.

Необхідно з позицій системного підходу сформулювати такі принципи

управління, які б дозволили спрямувати систему управління будь-яким

об'єктом суспільного виробництва на досягнення кінцевих цілей розвитку

суспільства, на забезпечення системного взаємозв'язку всіх аспектів

розвитку цих об'єктів та їх діяльності.

Нижче представлено такі принципи управління виробництвом:

1. Спрямованість елементів системи на кінцевий результат усієї

системи — співпадання цілей розвитку системи та всіх її

підсистем.

2. Територіально-технологічна взаємодія всіх підсистем системи.

3. Єдність об'ємних, якісних та споживчих характеристик роз

витку системи, — єдність локальних та кінцевих результатів

діяльності та розвитку системи.

4. Мінімалізація витрат простих елементів процесу праці при

одержанні кінцевих результатів.

5. Структурна єдність обробки інформації за функціями та ме

тодами управління та адекватність методів управління суті

процесів, які вони відбивають.

6. Динамічний взаємозв'язок результатів розвитку системи.

7. Наскільки управлінські рішення відповідають змісту функцій

персоналу кожного ієрархічного рівня та суті керованих про

цесів.

8. Повнота й достатність усіх видів забезпечення (кадрового,

соціального, організаційно-економічного, інформаційно-алго

ритмічного, технічного та технологічного, екологічного, мате

матичного та юридичного) системи управління та її підсистем.

Виконання першого принципу в умовах ринку дозволяє забезпечити

сумірність різних сторін діяльності (розвитку) системи та її підсистем

через єдиний критерій ефективності управління та набір стандартних техніко-

економічних показників.

Другий принцип дозволяє в узагальненому вигляді показати в системі

управління взаємодію підрозділів на всіх етапах суспільного виробництва

(всередині народного господарства, будь-якої його галузі, окремих

підприємств та їхніх підрозділів). Тут відображається структура суспільного

виробництва, його складові, враховується зазначена раніше ієрархічна

структура

113

О.А. Подсолонко

суспільства, територіально-галузеве формування та розвиток народного

господарства.

Дотримання третього принципу дає можливість забезпечити сумірність

натуральних показників розвитку виробництва, якісних та споживчих

характеристик продукції та підкорити одержання локальних результатів

розвитку підсистем кінцевому результату розвитку системи.

Врахування четвертого принципу дозволяє в умовах кількісно-якісної

обмеженості вихідних ресурсів (простих елементів процесу праці) — трудових,

матеріальних, фінансових, та виробничих потужностей забезпечити

максимальний ріст ефек-.тивності виробництва при одержанні кінцевих

результатів.

П'ятий прнцип передбачає забезпечення:

11. систематизації інформації про стан розвитку суспільно

го виробництва в усіх елементах за методами управління;

12. структурної єдності системи показників у всіх методах

управління;

залежності розміру фондів економічного стимулювання, зокрема

матеріального та морального заохочення, від планових темпів розвитку

системи, а також від рівня відносних кінцевих показників розвитку системи в

народногосподарському та міжнародному розрізі.

Шостий принцип дає можливість дослідження об'єкту управління не як

статичного предмету, а як динамічної системи, що розвивається, в якій для

кожного періоду розвитку властивий певний стан, а результати розвитку всіх

періодів взаємопов'язані.

Сьомий принцип — завершальний у системі управління, зокрема для етапу

ухвалення рішень. Зовні цей принцип формулюється просто, але зміст його

досить складний, здійснення бага-тоетапне. Тут треба відповідно до

(наявної) ієрархії виробництва та властивого їй розподілу праці

управлінського персоналу кожного рівня розкрити зміст функцій цього

персоналу в усіх ланках кожного рівня, визначити склад необхідної для

ухвалення рішень інформації, яка висвітлює зміст керованих процесів.

Восьмий принцип підтверджує необхідність створення фундаменту системи

управління, у структурі якого є всі види її забезпечення. Від того,

наскільки повно представлено та розроблено кожне з перерахованих

забезпечень, залежить завершеність розробок за всією системою управління,

надійність її функціонування.

114

Менеджмент: теорія та практика

Наступні методичні розробки базуються на умовах урахування змісту

кожного з перерахованих принципів та їх взаємодії.!

2.1.5. Реалізація принципів управління .,

в процесі ухвалення рішень

Забезпечення спрямованості елементів системи на кінцевий результат

При дотриманні першого принципу управління вирішується завдання

забезпечення збігу цілей розвитку окремих підсистем та всієї системи.

Окремі підприємства, об'єднання та галузі є підсистемами складнішої

системи — народного господарства. Тому цілі розвитку систем нижчого рівня

мають відповідати цілям розвитку ' загальної системи, до якої вони

належать. Розглянута раніше цільова орієнтація управління дає уявлення про

те, наскільки різноманітними є цілі розвитку народного господарства та його

складових, про великий набір техніко-економічних показників, що дозволяють

оцінити ступінь досягнення цих цілей. Разом з тим узагальнено досягнення

кінцевої мети розвитку суспільного виробництва вимірюється за допомогою

показника внутрішнього продукту (ВВП). Цей показник вимірює вартість

кінцевої продукції, що її було вироблено за конкретний період на території

країни. На основі цього показника порівнюють рівень розвитку країн світу з

вироблення ВВП на душу населення (як правило — у доларах США). У ньому

акумулюються та опосередковано проявляються рівень використання вихідних

виробничих ресурсів, рівень досконалості техніки та технологій, якість

продукції, що випускається, чи послуг. На рівні підприємств таким

показником є товарна продукція. Вона має певні недоліки, про які було

зазначено раніше. На її основі вираховується прибуток, що в умовах реальних

підприємств дозволяє порівнювати кінцеві результати діяльності з витратами

на їх отрамання. Чим вищим є прибуток окремих підприємств та організацій,

тим більшим він буде в галузях, регіонах, у цілому по народному

господарству.

Ми свідомо пропускаємо всі елементи і складності формування прибутку

як для рівня підприємств, так і для всього народного господарства, щоб це

дослідження не втрачало цілеспрямованість.

115

О.А. Подсолонко

На основі порівняння всіх сторін діяльності системи та її підсистем

через прибуток забезпечується їхня спрямованість на кінцевий результат

розвитку системи.

Розглядаючи з кібернетичних позицій регіон, область, окреме

підприємство як "чорну скриню" (див. рис. 6), не можна не помітити

можливість розгляду на вході до цієї "скрині" типових елементів, що

властиві будь-якому соціально-економічному та виробничому об'єкту: живої

праці V, засобів праці (основних фондів) Сс та предметів праці (обігових

коштів) Сп Вихід зі "скрині" також є типізованим. Діяльність як конкретних

підприємств, так і регіонів завжди можна представити у вигляді кінцевих або

проміжних результатів, що мають певні об'ємні кількісні характеристики Р0,

їх якісний рівень Рк та рівень відповідності конкретним вимогам споживачів

цієї продукції чи результатів Рп.

Якщо абстрагуватися від технологічної суті процесів одержання

зазначених результатів, можна зазначити, що сукупність вихідних елементів

(F+ Сс + CJ дає можливість одержати сукупність кінцевих результатів (Р0 +

Рк + PJ. Важливою умовою при цьому є забезпечення такого рівня використання

вихідних елементів при досягненні необхідних для суспільства результатів,

який би дозволив отримати максимальний прибуток у народному господарстві:

(Р0 + РК + РП) - (V+ Сс + Q = m, m -> мах.

Забезпечення територіально-технологічної взаємодії всіх підсистем при

досягненні кінцевого результату розвитку системи

Другий принцип управління потребує типізації підходу до структури

процесу виробництва. Таку типізацію прийнято раніше в логістиці виробництва

у структурі об'єкту управління. Запропонована графічна структура зображує

п'ять послідовних етапів виробничо-технологічного процесу будь-якого

підприємства та один етап допоміжного обслуговування виробництва, що

присутнє в усіх попередніх етапах.

Така структура характерна також для вищих технологічних рівнів —

об'єднання, галузі.

В цілому в народному господарстві аналогічний підхід також може бути

взято за основу та застосовано для всіх територіальних підрозділів. 116

Менеджмент: теорія та практика

Конкретний зміст кожного з етапів може істотно відрізня

тися для різних рівнів суспільного виробництва. Щоб уникнути

плутанини та для забезпечення єдності в системі управління на

родним господарством у процесі взаємодії територіально-техно

логічних підсистем при досягненні кінцевого результату виникає

еобхідність розроблення класифікацій підрозділів, видів їхньої

діяльності, складу продукції, яку вони випускають. В умовах об

роблення інформації, яка використовується в управлінських

рішеннях на ЕОМ, на базі таких класифікацій необхідно розроб

ляти відповідні класифікатори. ,.А

• В Забезпечення єдності

об'ємних, якісних та споживчих

характеристик розвитку системи

Дотримання цього принципу в узагальненому вигляді направлене на

порівняння всіх проміжних (локальних) результатів з кінцевими результатами

розвитку. В даному випадку є ціль випуску такої проміжної продукції та

одержання таких локальних результатів, які дозволятимуть одержати найвищі

кінцеві результати.

При цьому необхідно забезпечити єдність абсолютно різних

Страницы: 1, 2, 3