Націоналізм на противагу правам індивідуума (людини і громадянина) висуває ідею прав нації, яка розуміється як єдиний соціальний організм, об'єднуючий людей за ознакою єдиної мови, єдиної культури.

Крайня форма націоналізму - расизм - вважає, що весь розвиток культури обумовлюється перш за все расою, об'єднуючою людей за ознакою крові, і тому найголовнішим завданням держави і права є збереження і поліпшення раси.

Одним з найважливіших елементів правової психології є правове відчуття, або як його ще називають - «правова совість». От як описує її суть сучасний автор в контексті «заходу» і «сходу»: «Правова «совість» интуітивнє розуміння, прагнення до справедливого життєвого, етичного права. Відчуття совісті в праві є постійна спрямованість суб'єкта на наближення об'єктивного права, його іманентної відповідності вимогам трансцендентального, ідеального права. Для західної юридичної психології характерний більший акцент на формально-юридичних, політичних, а не на духовних чинниках (релігія, моральність і ін.). Цю закономірність на змогла подолати навіть велика Реформація з її релігійно-етичною переоцінкою людського буття. В ході проникнення протестантського віровчення у всі сфери життєдіяльності суспільства мінялися світогляд, світовідчування, світосприймання, ідеологія людей буржуазного миру. Але правова психологія, на відміну від трудової, релігійної, етичної, не була так сильно зачеплена, не піддалася кардинальним змінам. У ній не знайшлося гідного місця релігійному і етичному відчуттю правової совісті, що, поза сумнівом, звузило її можливості Исаев И. А. История политических и правовых учений России XI-XX вв.отв. ред. Н.И. Химичева. М: Юрист. -2003 г.-с. 56-57..

Досі своє образним комплексним утвореннями, що включають в свій склад і правову ідеологію, і правову психологію, виступає юридичний світогляд (правовий ідеалізм) і правовий нігілізм. Юридичний світогляд є особливим уявленням про право, коли воно розуміється як вища цінність, що підпорядковує собі всі інші цінності. Право при цьому сприймається як фетиш, як якийсь чудодійний засіб, здатний змінити мир, зробити суспільство і державу здійсненим, а людей щасливими. Досі своє образним комплексним утворенням, що включають в свій склад і правову ідеологію, і правову психологію, виступає юридичний світогляд (правовий ідеалізм) і правовий нігілізм. Основи для подібного зору були закладені в ХVI-ХVIII столітті. Успіхи природних наук створювали ілюзію, що не тільки мир природи, але і мир соціальний можна раціонально пізнати і раціонально ж облаштувати. Досить написати розумні закони, щоб усунути всі суспільні суперечності і створити довершений політичний устрій. Найбільш яскраво це уявлення про право був відображено в ідеології французької освіти ХУ111 в., але в тому або іншому ступені їм пройняті всі суспільства, що відносяться до західноєвропейської культури. Право в них зайняло місце Бога і отримало цьому теоретичне виправдання в протестантській філософії, зокрема у Канта. Звідси і знамените тепер затвердження Канта про те, що найсвятіше, що є у Бога на землі, це право людини Исаев И. А. История политических и правовых учений России XI-XX вв.отв. ред. Н.И. Химичева. М: Юрист. -2003 г.-с.58..

Правовий нігілізм є крайність іншого роду. Слово «нігілізм» в перекладі означає заперечення. Відповідно правовий нігілізм є теорією і практикою заперечення має рацію як позитивно-ціннісного явища. У своєму теоретичному дискурсі правовий нігілізм спирається на певне праворозуміня і, заперечуючи цінність створюваного таким чином уявлення про право, обґрунтовує необхідність відмови від нього. Зрозуміло, створюваний при цьому образ права позбавлений привабливості. Найчастіше право асоціюється з насильством, з державним примушенням, з свавіллям влади. Іншими словами, право в цьому випадку представ негативною цінністю, і тому його неприйняття є цілком природним і етично необхідним. При цьому він акцентує увагу принциповій протилежності західної «правової держави» євразійській (і іконному російському) «обов'язковій державі». Філософія євроазійців, по Дугину, базувалася на зіставленні органіцистського, холістського підходу до суспільства і підходу механіцистського, «атомарного», «індивідуалістичного», «контрактного». При цьому органіцизм (холізм) бачить історичні народи, держави і суспільства як органічна суть, як цілісні природні істоти, що народжуються спільно «з духу і з грунту, з органічного поєднання суб'єктних і об'єктних аспектів».

Атомарний підхід, навпаки, розглядає всі соціально-історичні утворення - етноси, держави, класи - як наслідок довільного об'єднання в групи окремих атомарних осіб, індивідуумів, яке фіксується в яких-небудь формах «контракту», «договори». При цьому неделімим, «константним» є тільки індивідуум, а решта всіх утворень кінець кінцем є історичним свавіллям і не володіє ніякою самостійною онтологією.

Концепції має рацію в альтернативних соціальних моделях протистоїть, як вважає Дугин, концепція обов'язку. Н. Алексеев для цього використовує термін «тяглова держава». «У найбільш чистій формі така «тяглова система» взагалі не знає і не визнає ніяких прав, але всюди затверджує тільки обов'язки. Це витікає з філософської установки традиційного суспільства, яка розглядає індивідуума як частина цілого, як несамостійну і не самодостатню проекцію на одиничне загального. Звідси індивідуум представляється лише частинкою єдиного цілого - церкви, держави, народу, нації, общини. Це - громадський принцип, принцип передування загального у формуванні цілого» Марченко М. Н., ред., Под ред. Марченко М.Н. Теория государства и права: Учебник - М,: Зерцало 2009 г.- с. 156..

Величезне значення правосвідомості для нормальної дії має рацію в суспільстві і державі підкреслювалося багатьма правознавцями. Але особливого значення ця тема набула в творчості Ільіна. От як він формулював три аксіоми правосвідомості, без засвоєння яких не може бути повноцінного правового суб'єкта: перша аксіома правосвідомості - відчуття духовної гідності. Форма людського життя визначається тим, що людина є не просто жива істота, але є істота духовне, тобто здібне до сприйняття об'єктивно цінного змісту і що має можливість вибрати для цього необхідний спосіб життя. Саме цим визначається його духовна гідність. Тому відчуття власної гідності - знак духовного самоствердження душі в абсолютно-цінному предметі (Бозі). Здорова правосвідомість цілком покоїться на відчутті власної духовної гідності. Тільки суб'єкт, що відчуває свою духовну гідність, може поважати право і в той же час створювати право, яке не було б принизливе для людини. Громадянин, що володіє зрілою духовною самосвідомістю, осмислює і освячує всі елементи свого суб'єктивно-правового статусу: всі свої повноваження, обов'язку і забороненій і не принижує себе злочином. Ще необхідно відчуття власної гідності для всякої державної влади. Якщо гідність держави визначається його метою, то гідність влади - її суспільним рангом Марченко М. Н., ред., Под ред. Марченко М.Н. Теория государства и права: Учебник - М,: Зерцало 2009 г.- с.159-160..

Людина, що поважає себе лише постільки, поскільки його поважають інші, - не поважає себе, його томить відчуття власної малоцінності, пихатість і жадання зовнішнього успіху. Той, хто поважає себе за силу, красу, багатство - поважає не себе, а випадкові і скороминущі акциденциі своєї особи. Душевний устрій раба - людина, звикла не поважати себе. Своє уявне звільнення він здійснює через зовнішній бунт. Тому політичний режим, що не вирощує в народі відчуття власної гідності, приречений на розкладання.

Друга аксіома правосвідомості - автономія або самозаконність духу. Бути духом - означає визначати себе і управляти собою, тобто мати силу, що направляє життя до благих цілей. Але внутрішня автономія повинна знаходити необмежений зовнішній прояв. Людина, позбавлена права на зовнішнє самовизначення, ніколи не стане громадянином. Автономною є така правосвідомість, яка, виконуючи вимоги закону, не насилує себе, тому що шукає тієї ж мети, якою служить закон.

Третя аксіома правосвідомості - взаємне духовне визнання. Кожний з суб'єктів, вступаючи в правовідносини, визнає право як основу своїх дій; визнає свою гідність і свою автономію; визнає гідність і автономію іншого.

Таким чином, аналіз правосвідомості з філософської і психологічної позиції доповнює поняття суспільної правосвідомості і дає підстави зрозуміти велике значення цієї категорії в теорії держави і права.

Розділ 2. Стан і перспективи розвитку сучасної правосвдомості громадян України

2.1 Основні риси сучасної масової правосвідомості в Україні

З моменту набуття незалежності до сьогодення пройшло вже 18 років. Але українська держава продовжує формування і правова свідомість суспільства в постійних змінах.

Життя суспільства залежить від взаємодії багатьох різноманітних чинників - зовнішніх і внутрішніх, історичних і сучасних, об'єктивних і суб'єктивних, матеріальних і духовних.

Масова свідомість визначається загальним рівнем розвитку засобів виробництва, характером суспільних відносин і рівнем усієї культури суспільства. Активна, свідома участь громадян у суспільному житті вимагає, у свою чергу, наявності таких факторів: політичної інформованості і компетентності, як показників загального ставлення до правових знань і можливості свідомо оцінювати ті чи інші альтернативи; активності і власне залучення, як міри участі населення у різних формах громадсько-політичного життя (членство у партіях, громадських рухах, участь у виборах, контактах із представниками влади та опозиційних сил, причетність до впливу на еліти тощо) Дмитрєнко Ю.М., Підходи до дослідження української правосвідомості в перехідний період розвитку суспільства// Харків: ХДУХТ, 2007. - 15 с...

Одним з основних факторів, що вплинули на свідомість громадян сьогоднішньої України, є наслідки ідеологічної обробки населення колишнього СРСР інституціями політичної соціалізації (від дитсадка і школи до вузу і парткому) та ЗМІ. Як відомо, у СРСР існувала розгалужена система комуністичного виховання, головний принцип якої полягав у невідворотності й усеохопленності всіх і кожного єдиним ідеологічним впливом. Ця система, зазнаючи деяких організаційних змін, проіснувала впродовж усієї історії СРСР і підготувала не одну ідейно витриману генерацію радянських людей, політична свідомість яких навіть за нових, посткомуністичних умов зберігає чимало стереотипів ідеологічного минулого. Розчарування у парадигмах призвело до підсилення підозрілості і критицизму у сприйнятті людьми дійсності, цинізму у ставленні до ідеалів.

З 1994-го по 2004-ій роки відбувалося накопичення протестного потенціалу. Тільки об'єктивні економічні зміни в країні перевели цей протест з соціального в політичне русло. В кінці 2003-го - початку 2004-го на перші позиції в системі особових цінностей вишли правосвідомість, цивільні права (свобода, справедливість, рівність), законопокірність, доступ до участі в політичному житті, а також демократичність державного пристрою. Респонденти стверджували, що їм важливо розуміти, якою буде їх держава (демократичним або авторитарним) і як вони в нім житимуть. Для них велику роль грали самостійність і упевненість у власних силах, що, на їх думку, краще всього може забезпечити демократичну державу. Більшість громадян усвідомівали, що Україна ще не стала такою державою Дмитрєнко Ю.М., Підходи до дослідження української правосвідомості в перехідний період розвитку суспільства// Харків: ХДУХТ, 2007. - 16 с...

Тому вибори-2004 вони сприйняли як унікальну можливість змінити ситуацію в країні до кращого. А спроби фальсифікацій і маніпулювання розцінювалися як замах на їх майбутнє. За даними моніторингових досліджень Інституту соціальної і політичної психології, вперше з 1997 року восени 2004-го перше місце серед чинників, здатних підштовхнути людину до участі в масових акціях протесту, зайняв мотив "порушення прав людини". На той час рівень громадянськості українського суспільства завдяки зростанню матеріального добробуту громадян підвищився настільки, що забезпечення комфортних умов для самореалізації і бажання жити в гідній країні піднялися в шкалі пріоритетів над завданням фізичного виживання. Відмічений останніми роками президентство Леоніда Кучми інтенсивне економічне зростання виявилося не бар'єром, а стимулом до боротьби з існуючим політичним режимом.

По структурі політичної культури і політичній поведінці населення в той час (2004 рік) в термінології Карла Поппера Україна наблизилася до стандарту відкритого суспільства, тобто суспільства, де політична еліта може бути усунена від влади без кровопролиття. При цьому низький рівень довіри до державних структур свідчить про відсутність механізмів обліку вимог суспільства Волочай С. Волочай Е. Права и свободы человека в Украине // Материалы II Межрегиональная конференция "Доступ к правосудию"-с.7..

Оскільки демократичні перетворення не привели одразу до очікуваного негайного зростання добробуту, в суспільстві поширюється ностальгія за минулим зумовлена, зокрема, особливістю людської пам'яті зберігати з минулого здебільшого саме позитивні моменти. В Україні сталося те, що є своєрідною реакцією на невиправдані очікування - одночасне існування суспільства, яке намагається перейти до якісно іншої форми - від маси до громадянського суспільства, і особистості на яку тиснуть соціальні негаразди і яка сподівається знайти хоч би який захист від них у різних ціннісно-нормативних вимірах.

Страницы: 1, 2, 3, 4