| p align="left">* цивільно-правову відповідальність (Цивільний кодек¬с , ст. 14, 17 Закону України від 12 травня 1991 р. № 1023-XII «Про захист прав споживачів»);[3] * адміністративно-правову відповідальність (ст. ст. 156-1, 167-172, 188-2, 244-4 та інші норми Кодексу України про адміністра¬тивні правопорушення); * фінансово-економічну відповідальність (ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів»);[7] * кримінальну відповідальність (ст. ст. 225, 227 Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. № 2341-ІІІ) та інші примусові заходи, спрямовані на захист прав споживачів-пoкупців. Стаття 23 цілком присвячена відповідальності за порушення законодавства про захист прав споживача. Вона докладно описує скільки стягується за кожне правопорушення. Я вважаю, що більш наглядно і зрозуміло буде оформити це у вигляді таблиці. Всі вище наведені штрафи стягуються з суб'єктів підприємницької діяльності до державного бюджету.[9] № Зміст порушення Майнова відповідальність Розмір мінімальної відповідальності Відповідальності у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат 1 Відмова споживачеві в реалізації його прав при виконанні робіт (наданні послуг), та права на належну якість продукції Десятикратний розмір вартості продукції, виходячи з цін, що діяли на час придбання цієї продукції 2 неоподатковані мінімуми доходів громадян 2 Виготовлення або реалізація продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів 50% вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги 10 неоподаткованих мінімумів доходів громадян 10 неоподаткованих мінімумів доходів громадян 3 Реалізація продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, але у документах, згідно з якими її передано на реалізацію, відсутні реєстраційні номери сертифіката відповідності або свідоцтва про визнання відповідності та/або декларації про відповідність, якщо це не встановлено технічним регламентом з підтвердження відповідності на відповідний вид продукції 50% вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги 10 неоподаткованих мінімумів доходів громадян 10 неоподаткованих мінімумів доходів громадян 4 Виготовлення або реалізація продукції, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів стосовно безпеки для життя, здоров'я та майна споживачів та навколишнього природного середовища 300% вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги 25 неоподаткованих мінімумів доходів громадян 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян 5 Реалізація продукції, забороненої відповідним державним органом для виготовлення та реалізації (виконання, надання) 500% вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян 6 Реалізація небезпечного товару (отрути, пестицидів, вибухо- і вогненебезпечних речовин тощо) без належного попереджувального маркування, а також без інформації про правила та умови безпечного його використання 100% вартості одержаної для реалізації партії товару 20 неоподаткованих мінімумів доходів громадян 20 неоподаткованих мінімумів доходів громадян 7 Відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію 30% вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги 5 неоподаткованих мінімумів доходів громадян 5 неоподаткованих мінімумів доходів громадян 8 Реалізація товару, строк придатності якого минув 200% вартості залишку одержаної для реалізації партії товару 5 неоподаткованих мінімумів доходів громадян 9 Порушення умов договору між споживачем і виконавцем про виконання роботи, надання послуги 100% вартості виконаної роботи (наданої послуги) за попередній календарний місяць 5 неоподаткованих мінімумів доходів громадян За порушення законодавства України про захист прав споживачів Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність за такі правопорушення, як: порушення правил торгівлі, виконання робіт і надання послуг (ст. 155), порушення працівником підприємства торгівлі чи громадського харчування правил торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами (ст. 156), випуск чи реалізацію продукції, яка не відповідає вимогам стандартів, сертифікатів відповідності, норм, правил і зразків якості (ст. 167) та ін.[7] У теорії кримінального права недоброякісною визнається продукція, що не відповідає вимогам, які характеризують її властивості, тобто продукція, виготовлена з порушенням затверджених для неї стандартів, норм і правил, в результаті чого така продукція або взагалі не може бути використана за її цільовим призначенням, або вимагає істотної переробки Кримінальна відповідальність полягає у застосуванні заходу кримінального покарання щодо фізичних осіб, винних у скоєнні злочину. Така відповідальність передбачається нормами Кримінального кодексу України, зокрема, ст. ст. 225, 227 -- за обман покупців та замовників, випуск або реалізацію недоброякісної продукції тощо. При порушенні своїх прав споживачі можуть звертатися і до суду, який здійснює захист їхніх прав, передбачених законодавством. При задоволенні вимог споживача він одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Слід пам'ятати: споживачі звільняються від сплати державного мита за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.[5] 3.3 Практика розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів Важливою гарантією здійснення прав споживачів є їх судовий захист. Вивчення практики розгляду судами справ даної категорії показало, що вони вирішуються в основному правильно. Поряд з цим є випадки неоднакового застосування чинного законодавства, деякі суди допускаються помилок при визначенні підвідомчості та підсудності справ, неповно з'ясовують їх дійсні обставини, не реагують окремими ухвалами на причини правопорушень, вирішують справи невиправдано тривалий час. [14] Враховуючи, що у судах виникли питання щодо застосування Закону України “Про захист прав споживачів”, які потребують роз'яснень, та з метою забезпечення ефективності цього захисту Пленум Верховного Суду України ПОСТАНОВЛЯЄ: 1. Звернути увагу судів на необхідність розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів у точній відповідності із законом та в установлені для цього строки. Оскільки Закон не визначає певних меж своєї дії, судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають із договорів купівлі-продажу, майнового найму (в тому числі найму (оренди) жилого приміщення -- в частині відносин між наймачем (орендарем) і наймодавцем (орендодавцем), який одночасно є виконавцем комунальних послуг і послуг по ремонту житлового фонду та інженерного обладнання), побутового прокату, безоплатного користування майном, підряду (в тому числі побутового замовлення чи абонементного обслуговування), доручення, перевезення громадян та їх вантажу, комісії, схову, страхування, із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг). Відносини, щодо захисту прав споживачів можуть виникати також з актів законодавства або з інших угод, які не суперечать Закону. Вирішуючи питання про характер правовідносин між споживачем та продавцем (виготівником, виконавцем), про наявність підстав і умов їх виникнення, про права і обов'язки сторін, суд має виходити як із норм Закону і прийнятих згідно з ним актів законодавства, так і з відповідних норм Цивільного кодексу України та іншого законодавства, що регулюють ті ж питання і не суперечать Закону. Якщо положення нормативних документів суперечать чинному законодавству, суд застосовує норми цього законодавства. У тих випадках, коли в чинному законодавстві немає спеціальної норми щодо укладеної сторонами угоди про обслуговування, суд застосовує загальні положення про зобов'язання, передбачені главами 14-19 ЦК. [3] Відповідно до ст. 24 Закону споживачі за власним вибором звертаються до суду за місцем свого проживання, або за місцем знаходження відповідача, або за місцем заподіяння шкоди, або за місцем виконання договору. Жоден із цих судів не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви або переслати її до іншого суду з мотивів непідсудності. Заява про захист прав споживача має повністю відповідати вимогам ст. 137 ЦК щодо форми й змісту позовної заяви, зокрема, містити відомості: про те, яке право споживача порушено; коли і в чому це виявилося; про способи захисту, які належить вжити суду; про розмір сум, щодо яких заявлено вимоги, з відповідними розрахунками і обґрунтуванням; про докази, що підтверджують позов. До заяви повинні бути додані необхідні документи -- залежно від заявлених вимог (наприклад, договір, квитанція-замовлення, квитанція-зобов'язання, транспортна чи інша накладна, чек). [13] Вирішуючи справи про захист прав споживачів, суди мають виходити з того, що відповідно до ст. 4 Закону держава: забезпечує громадянам захист їх інтересів як споживачів; надає можливість вільного вибору товарів (робіт, послуг) та набуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час вибору й використання товарів (робіт, послуг) відповідно до їх потреб; гарантує придбання або одержання іншими законними способами товарів (робіт, послуг) в обсягах, що забезпечують рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я та життєдіяльності. [2] Вирішуючи справи про захист прав споживачів у зв'язку з придбанням товарів неналежної якості, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 12, 14 Закону : 1) такі вимоги можуть заявляти споживачі, котрі мають на товари квитанції, товарні чи касові чеки або інші письмові документи, а щодо товарів, на які встановлено гарантійні строки, -- технічні паспорти чи документи, що їх замінюють. 2) товаром неналежної якості слід вважати такий, що не відповідає вимогам нормативних документів, умовам договору або вимогам, які до нього пред'являються, наданій щодо нього виготівником чи продавцем інформації, а також проданий після закінчення строку його придатності чи фальсифікований. При поверненні речі неналежної якості її амортизація в період гарантійного строку до уваги не береться; 3) вирішуючи питання про заміну товару (в тому числі виготовленого за межами України), суд за відсутності аналогічного товару на час розгляду справи може (залежно від вимог споживача) зобов'язати продавця надати такий же товар після його надходження або -- за згодою споживача -- інший товар з наявного асортименту з відповідним перерахунком вартості. При неможливості виконати рішення, яким продавця зобов'язано замінити товар на інший, суд може змінити спосіб виконання 4) зазначені у п.1 ст. 14 Закону вимоги споживача про застосування заходів захисту не можуть бути задоволені, коли продавець, виготівник (підприємство, яке виконує їх функції) доведуть, що недоліки товару виникли внаслідок порушення споживачем правил користування ним або його зберігання. [4] Відповідно до ст. 18 Закону продавець, виготівник, виконавець зобов'язані своєчасно надавати споживачеві необхідну достовірну інформацію про товар (роботи, послуги) у доступній наочній формі, яка б забезпечувала можливість компетентного вибору. Надання інформації у технічній документації, на етикетці, тощо іноземною мовою без перекладу в зазначеному вище обсязі слід розцінювати як відсутність необхідної інформації. Розглядаючи позови, пред'явлені у зв'язку з відмовою підприємства, установи, організації чи громадянина-підприємця укласти договір купівлі-продажу чи договір про виконання робіт або надання послуг, суду належить враховувати як передбачене ст. 19 Закону право громадян на задоволення їх потреб у сфері торговельного та інших видів обслуговування, так і наявність у підприємця реальної можливості задовольнити вимоги споживача. Зокрема, суд не може визнати безпідставною відмову в укладенні договору, якщо відповідач доведе, що виконання роботи (надання послуги) виходить за межі його статутної діяльності або перевищує його виробничі (технологічні) можливості. При цьому такими, що виходять за межі статутної діяльності підприємця, можна вважати роботи (послуги), виконання яких не передбачене установчими документами і не оголошене ним (у тому числі не зазначене у правилах побутового чи інших видів обслуговування, правилах виконання окремих видів робіт або надання окремих видів послуг). Проте відсутність у статутних документах положень про виконання певних робіт (послуг) ще не свідчить про правомірність відмови укласти договір, якщо така діяльність відповідає загальним завданням, передбаченим цими документами. [2] При постановленні рішення, яким суд зобов'язує продавця, виготівника, виконавця вчинити певні дії на захист прав споживачів (наприклад, провести ремонт, здійснити обмін, заміну, купівлю-продаж), у резолютивній частині необхідно вказувати строк, протягом якого після набрання рішенням законної сили відповідач зобов'язаний це зробити. Рішення суду, яке набрало законної сили, про протиправність дій продавця, виготівника виконавця щодо невизначеного кола споживачів і про припинення цих дій є обов'язковим для суду, що розглядає позов конкретного споживача про цивільно-правові наслідки зазначених дій, у питаннях, чи мали місце ці дії та чи вчинено їх даними особами. [14] Висновки Права споживачів дуже багатогранна тема, дискусію на яку можна проводити вічно. Тому відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» можемо визначити головні права споживачів які допоможуть захиститись. Споживач має право на: 1) державний захист своїх прав; 2) гарантований рівень споживання; 3) належну якість товарів (робіт, послуг), торговельного та інших видів обслуговування; 4) безпеку товарів (робіт, послуг); 5) необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про товари (роботи, послуги): їх кількість, якість, асортимент, а також про їх виробника (виконавця, продавця); 6) відшкодування збитків, завданих товарами (роботами, послугами) неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здоров'я людей товарами (роботами, послугами) у випадках, передбачених законодавством; 7) звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав; 8) об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів). Але навіть знаючи всі свої права споживач кожен день залишається незахищеним від недоброякісної продукції, робіт чи послуг.
Страницы: 1, 2, 3, 4
|
