Найсуттєвішою рисою банківського сектору України є його незначна питома вага в економіці, ізольованість від її реального сектору. Власний капітал українських банків становить близько 5% від ВВП, тоді як у багатьох країнах з перехідною економікою цей показник наближається до 40%, а в розвинених - 80% і більше. Звісно, така банківська система не є і не може бути ефективним інструментом політики економічного розвитку країни Алексеєнко М.Д. Банківський капітал: стан та перспективи розвитку в Україні 2003 года. Автореф. дис... д-ра екон. наук. --К., 2003. С. 12.. Отже, важливими проблемами вітчизняних банків залишаються підвищення якості активів та капіталізація банків.

Стабілізація та подальший розвиток банківської системи перебувають у тісному взаємозв'язку з нарощенням обсягів банківського капіталу. Воно повинно відбуватися не лише за рахунок власних джерел, залучених та позичених коштів, а й у результаті реорганізації банків через їх злиття чи приєднання, створення банківських об'єднань та входження банків до складу фінансово-промислових груп. Масштаби вітчизняної економіки вимагають і вимагатимуть у майбутньому наявності різних за розміром банків, що мають свою нішу. Великі банки спроможні підтримувати великі комерційні структури, кредитувати важливі програми, виконувати функції розрахункових центрів для клієнтів завдяки розвиненій мережі філій, упроваджувати в регіони новітні банківські продукти та технології, тобто стати справжніми фінансовими супермаркетами для клієнтів. Наявність середніх та малих банків має свої переваги: більшу гнучкість, керованість, ширші можливості щодо індивідуального підходу до потреб клієнтів. Головне, що потрібно враховувати, - це прибуткову діяльність банків, якої вони повинні беззаперечно дотримуватися.

Ефективність формування та використання банківського капіталу пов'язана не лише з операціями банків, а й з наданням клієнтам послуг. Водночас банківські операції та послуги взаємозв'язані, надаються клієнтам одночасно, в одному “пакеті”.

В Україні простежується тенденція поступового зменшення кількості зареєстрованих та діючих банків, а також їх трансформація із товариств з обмеженою відповідальністю в акціонерні, причому відкритого типу. Регіональне розміщення банків свідчить про їх зосередженість у небагатьох регіонах, зокрема у м. Києві - понад 54% усієї кількості банків. Територіальна концентрація та деконцентрація банків має як переваги, так і вади, змушуючи банки приділяти підвищену увагу розвитку власної філійної мережі, удосконаленню її структури та управління. Стратегія регіонального розвитку банківської системи повинна виходити з принципу: банки для регіонів, а не регіони для банків.

Формування банківського капіталу відбувалося і відбувається у складних умовах реформування економіки держави. Соціально-економічна нестабільність країни протягом тривалого періоду, недосконалість правових та організаційних умов функціонування банківської системи негативно позначилися на капіталізації банків, їх фінансовій стійкості і фінансових результатах.

На банківський капітал суттєво впливають грошові заощадження, які утворюються у суспільстві. Попри поширене використання в економічній літературі та практиці терміна “заощадження” для досліджень у даній сфері характерним є відсутність чітко окреслених підходів до його трактування. Відтак пропонується виходити з таких основних положень: заощадження формуються не тільки у домашньому господарстві, а й у таких суб'єктів економіки, як фірми та держава; слід ураховувати сукупні доходи суб'єктів ринку, а не лише поточні доходи або окремі їх види; одержувані суб'єктами економіки доходи виступають не тільки у грошовій формі та використовуються не лише на споживання, а й на сплату податків і неподаткових платежів. За такого підходу заощадження є частиною доходів суб'єктів економіки, не використаною на споживання, сплату податків і неподаткових платежів і призначеною для забезпечення потреб у майбутньому. Це дало змогу запропонувати в роботі комплексну класифікацію заощаджень за ознаками, що впливають на практику використання заощаджень під час формування ресурсної бази банків. Актуальним є групування заощаджень: за формою нагромадження (грошові, натурально-речові та фінансові активи); мотивами утворення (мотивовані та немотивовані); стимулами утворення (добровільні та вимушені); характером мобілізації (організовані та неорганізовані). Саме організовані грошові заощадження слугують найважливішою складовою ресурсної бази банківської системи. Здійснюючи посередницьку діяльність, банки забезпечують рух грошових потоків в економіці, сприяють поєднанню у неперервний процес виробництво, розподіл, обмін і споживання, а також перетворенню нагромадженої у грошовій формі вартості в капітал, спрямовуваний на розвиток економіки.

Перед банками постають надзвичайно актуальні завдання мобілізації та ефективного перерозподілу коштів між секторами економіки, посилення їх ролі у формуванні та організованому використанні заощаджень населення, зміцнення позицій банків на грошовому ринку. Це можливо лише за умови достатньої стабільності та фінансової стійкості банківської системи, наявності довіри до неї населення та інших кредиторів через розміщення грошових коштів у банківських установах, подальшого розвитку грошового ринку та запровадження нових фінансових інструментів.

4 Захист стабільності формування банківського капіталу банків

Комерційні банки виступають посередниками між тими клієнтами, які мають тимчасово вільні кошти, і тими, які цих коштів потребують. Як свідчить практика, для успішної роботи банки не можуть використовувати тільки власний капітал, тому основну частку повинен становити позичений капітал (кошти). Всі можливості комерційних банків у залученні коштів регламентуються НБУ, тому нормативне значення показника залучених та позичених коштів не має перевищувати розмір власного капіталу більше ніж у 12 разів, у різних країнах співвідношення між власним і залученим капіталом може відповідати таким співвідношенням: від 1:10 до 1:100, в Україні воно відповідає межі 1:20. Проте саме власний капітал має важливе значення для ефективного здійснення банківської діяльності. Він виконує три важливі функції Козлов С. Банківська система: стан, особливості та взаємозв'язок із фінансовою безпекою // Юридична газета, №10(46), 01 июня 2005 г.:

захисну -- страхування вкладів і депозитів, що гарантує певний захист інтересів кредиторів комерційного банку у випадку його ліквідації або банкрутства;

оперативну -- особливо важлива у період початку функціонування банку, що надає можливість за рахунок власного капіталу профінансувати придбання основних засобів, оренду приміщення та початок фінансової діяльності;

регулюючу -- при встановленні економічних нормативів регулювання комерційних банків важливе місце відводиться нормативам капіталу банку.

Багато аспектів діяльності господарських товариств нині взагалі не регламентуються, що дає декому змогу нехтувати або прямо порушувати права та законні інтереси учасників банку.

З метою захисту капіталів банку правові засади надання, використання і повернення банківського кредиту мають грунтуватися на поєднанні інтересів банку, його учасників, вкладників і позичальників з урахуванням загальнодержавних інтересів. Їх узгодження неможливе без системного регулювання кредитних відносин, установлення підвищеної відповідальності позичальника за своєчасне і повне повернення кредиту. Тому є на доцільність забезпечити системний підхід до правового регулювання банківського кредитування, законодавчо закріпити принцип підвищеної відповідальності позичальника за повне і своєчасне повернення банківського кредиту.

Доцільним є переважне застосування пені (замість підвищення розміру процентної ставки за кредит) в разі невиконання або неналежного виконання позичальником умов кредитної угоди.

Питанню захисту капіталів банків допомагало б спрощення механізмів передання у власність банку заставленого майна та реалізації предмета застави у разі неповернення боргу позичальником. Доцільно законодавчо врегулювати питання порушення процедури банкрутства за умови, якщо боржник не повернув кредитодавцю борг у розмірі меншому, ніж триста мінімальних заробітних плат.

Доцільним видається й створення спеціалізованих установ, які працювали б за схемою застав. Зокрема, передбачити можливість перепродажу банками ненадійних активів таким установам, які б, у свою чергу, займалися усім ланцюжком процедури компенсації цих активів, із судовою процедурою включно.

У разі несвоєчасного погашення кредиту або процентів за його користування надати право всім банкам-кредиторам (а не лише тим з них, які одночасно є банком-кредитором та обслуговуючим боржника банком) видавати наказ про примусову оплату боргового зобов'язання.

Низька активність банків і суб'єктів господарювання у галузі банківських гарантій викликані недосконалістю українського законодавства. У ньому поняття “гарантія” сформульоване неясно і недостатньо повно, оскільки правила чинного законодавства про поруку поширюються на гарантію. Це обмежує застосування різних видів гарантій (зокрема, безумовних) та слугує однією з причин недовіри іноземних банків та компаній до гарантій українських банків. Потрібно законодавчо врегулювати визначення поняття “гарантія”, з урахуванням при цьому досвіду економічно розвинутих країн, і в сфері банківських гарантій у тому числі.

5 Проблема внутрішніх та зовнішніх загроз для банківської системі України

Стратегія розвитку банківської системи має спрямовуватися на посилення можливостей банків щодо акумулювання заощаджень і перетворення їх на інвестиції. Стан банківської системи (рівень капіталізації, обсяг кредитів, відсоткова ставка, частка довгострокових кредитів, якість послуг) зумовлює кредитний потенціал банків, оптимальність розрахунків, можливості активізації фондових операцій, обсяг інвестицій.

Проблеми банківської сфери є водночас проблемами фінансової безпеки держави. Низький рівень капіталізації посилює ризики у діяльності банків, зменшує їхню здатність до перерозподілу коштів у масштабах економіки.

Через недосконалість банківського менеджменту виникають такі проблеми: мала потужність; низький рівень довіри населення до комерційних банків; недосконалість державного регулювання банківської сфери. За певних умов ці проблеми перетворюються на серйозні загрози безпеці банківської системи та фінансовій безпеці країни.

Безпеку банківської системи слід розглядати у двох аспектах. По-перше, з погляду фінансових наслідків її діяльності для окремих контрагентів банків і для всієї держави. По-друге, у сенсі відвернення наявних і потенційних загроз фінансовому стану самої банківської системи.

Розглянемо наступні характерні загрози в банківській сфері України Кірєєв О., Заруба Ю. Підвищення конкурентоспроможності банку: стратегічний підхід / Вісник НБУ, 2003, № 11.:

незначний рівень надійності та капіталізації банківської системи;

невідповідність діяльності банківських установ вимогам щодо обслуговування реального сектору економіки і населення;

ризикованість кредитної політики комерційних банків та недосконалість їх відсоткової політики;

нестабільність фінансового стану значної кількості комерційних банків.

В останні роки маємо тенденцію до динамічного зростання капіталізації банківської системи України. Проте темпи зростання капіталу банків не встигають за розширенням зобов'язань та активів банків. Загалом же обсяг капіталізації усіх українських банків є катастрофічно малим (станом на червень 2006 р. -- 3,8 млрд дол. США), що створює реальну загрозу фінансовій безпеці держави. Взагалі весь капітал банківської системи України відповідає капіталу середнього європейського банку. Отже, розраховувати на те, що українські банки можуть бути джерелом серйозних інвестицій в економіку України, не доводиться.

Для критично недокапіталізованих банків мають бути передбачені такі заходи впливу з боку НБУ: зобов'язання продажу акцій; заборона на виплату дивідендів; обмеження на рівень процентних ставок по зобов'язаннях; заборона на виплату надлишкових компенсацій менеджменту і на прийняття депозитів від банків-кореспондентів; введення обмежень на сплату відсотків за боргами та здійснення великих операцій, що істотно відрізняються від їх звичайної діяльності.

До інших загроз у банківській сфері відносять Методичні рекомендації щодо оцінки рівня економічної безпеки України / За ред. А.І.Сухорукова. -- К.: НІПМБ, 2003. -- 64 с.:

надмірний обсяг готівкового обігу;

відсутність економічних механізмів запобігання банкрутств великих банків;

недосконалість методичних підходів до оцінки можливих ризиків, що супроводжують банківську діяльність;

відсутність обґрунтованої стратегії розвитку парабанківських установ;

недостатній рівень маркетингу, менеджменту та правового регулювання у фінансово-кредитній сфері;

криміналізація окремих ланок банківської системи;

послаблення фінансової самостійності через тиск на банківську систему міжнародних інституцій та іноземних держав і ТНК.

Страницы: 1, 2, 3