IV.За суб'єктами, що реалізують гаранти, розрізняють: гарантії Верховної Ради України як органу, що ви ключно законами визначає зміст прав і свобод людини та громадянина та гарантії цих прав; гарантії Президента України як гаранта прав і свобод людини та громадянина; гарантії органів виконавчої влади, які забезпечують реалізацію наданих громадянам прав та свобод; судові гарантії, покликані захищати та поновлювати права і свободи; гарантії прокуратури, яка здійснює представництво інтересів громадянина у суді у випадках, визначених за коном; адвокатські гарантії щодо забезпечення права на за хист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні юридичних справ; гарантії міжнародних органів та організацій, членом яких є Україна.

V.За особливостями правового статусу, що гарантуєть ся, визначають: загальні гарантії, які закріплені конституційне та по ширюються на всіх суб'єктів суспільних відносин у рівніймірі; родові, що сприяють захисту інтересів певних кате горій громадян. Як правило, закріплюються певними нор мативними актами. індивідуальні гарантії як фактори організаційного, процесуального, матеріального та правового характеру, що забезпечують реалізацію прав особи у конкретних життєвих обставинах на основі закону.

VI. За змістом розрізняють: контрольні гарантії, що забезпечують можливість вияви їй порушення прав особи та підвищити ефективність поновлення порушених інтересів; процедурні гарантії, які визначають порядок, способи, умови впровадження норм матеріального характеру, визначення та дотримання процедури їх реалізації; організаційно-технічні гарантії забезпечують реаліза цію правового статусу шляхом використання засобів технічні зв'язку.

У юридичній літературі останнього часу механізм характеризують як соціально-правовий. Він є системою засобів та факторів, які забезпечують повагу до прав і свобод людини, що є суттєвими для повного та вільного розвитку. Основним призначенням соціально-правового механізму с захист суб'єктивних прав та їх поновлення, а його фундаментальне призначення визначається у процесі реалізації функцій.

У науковій літературі 70-х рр. були зроблені спроби ви тичити названі функції. Академік М. Матузов обґрунтував можливість існування восьми функцій [ 18, с. 65], професор Р. Лівшиц вивчав одну, провідну функцію соціально-правового механізму суб'єктивних прав -- забезпечення прав людини [ 20, с. 84], відповідаючи решті функцій допоміжного характеру.

Правомірним є визначення як функцій механізму гарантування прав людини охоронної, регулятив ної, виховної, інформаційної та компенсаційної.[ 7, с. 279 ]

Механізм соціально-правового захисту відображає права та свободи особи як вищу цінність; рівень соціальної спра ведливості у суспільстві, ступінь гарантованості прав та сво бод особи; здійснення суспільного порядку та безпеки. Зга даний вище механізм характеризується певною структурою, яку складають взаємодіючі елементи.

Органи державної влади і місцевого самоврядування, що реалізують законодавчо закріплені гарантії у межах пов новажень. Підприємства, установи та організації гарантують права і свободи своїх працівників. Політичні партії та громадські організації щодо гаран тування прав їх учасників. Спеціалізовані державні органи і громадські органі зації, до повноважень яких входить захист та гарантування прав і свобод. Засоби масової інформації як засіб доведення змісту та можливостей гарантій до адресатів. Система нормативних актів, що закріплюють гарантії та регламентують порядок їх здійснення.

Отже, основними факторами підвищення дієвості роботи механізму соціально-правового захисту прав людини, як й інших засобів гарантування цих прав, є: створення ефективних контрольних процедур поновлення порушених прав; вдо сконалення правової бази з регулювання та захисту прав і свобод людини на національному та міжнародному рівнях, вдосконалення механізму реалізації конституційних прав і свобод; поширення інформації про права та свободи люди ни; надання допомоги професійними юристами, що розроб ляють проблеми прав людини, парламентарям та населен ню; підвищення рівня правової культури і свідомості всіх суб'єктів права.

2.2 Соціальна і особистісна цінність суб'єктивних прав

Суттєве значення для глибокого і різнобічного вивчення суб'єк тивних прав має ціннісний (аксіологічний) підхід. Під соціаль ною цінністю суб'єктивних прав слід розуміти значущість для суспільства і його розвитку реалізації конкретних суб'єктивних прав. Далі вбачається доцільним визначити соціальну й особистісну цінність суб'єктивних прав з урахуванням найголовніших сфер суспільних відносин, в яких ці права реалізуються.

Соціальна цінність суб'єктивних прав з економічного погляду вбачається в тому, що їх наявність: а) відображає можливості держави матеріально забезпечувати реалізацію певних суб'єк тивних прав і б) забезпечує суб'єктам можливість активної участі в економічному житті суспільства і тим самим сприяє зміцненню його матеріального становища.

Під політичним кутом зору соціальна цінність суб'єктивних прав виявляється в тому, що вони: а) є мірою досягнутого в сус пільстві прогресу стосовно встановлення дійсного демократизму, визнання і забезпечення свободи особи; б) забезпечують громадя нам активну участь в усіх сферах суспільного життя і тим самим активізують соціально-політичне життя суспільства; в) фіксу ють певні повноваження і стимулюють суспільно корисну по ведінку суб'єктів [ 15, с. 264].

Соціальна цінність суб'єктивних прав з ідеологічної позиції полягає в тому, що вони: а) є втіленням пануючих у суспільстві поглядів на демократію, гуманізм, права особи; б) виступають дійсним засобом пропаганди досягнень суспільства в гуманітар ній сфері; в) є інструментом викриття перекручень дійсних досягнень суспільства в гуманітарній сфері.

З юридичних позицій соціальна цінність суб'єктивних прав вбачається в тому, що вони: а) є правовим інструментом розвитку демократії в суспільстві на основі принципів гуманізму і свободи особи; б) визначають систему взаємних юридичних прав і обо в'язків держави й особи; в) виступають регулятором поведінки громадянина шляхом фіксації певних еталонів поведінки, що від повідають інтересам суспільства; г) є інструментом поєднання порядку й організованості з активністю і самостійністю пове дінки громадян.

Під особистісною цінністю суб'єктивних прав слід розуміти те значення, яке має для громадянина, для його розвитку, задово лення інтересів і потреб наявність і реалізація певних повнова жень, що виходять з тих чи інших суб'єктивних прав.

Цінність суб'єктивних прав для особистості з економічного погляду вбачається в тому, що вони надають можливість вимагати від держави відповідного матеріального забезпечення в реалізації повноважень, що випливають з того чи іншого суб'єктивного права.

З політичної позиції цінність суб'єктивних прав для особис тості виявляється в тому, що вони: а) уможливлюють визначен ня реального положення особи як вищої цінності в державі та суспільстві; б) вказують особистості, в яких сферах і в якому просторі держава розглядає її як вирішальну силу в політичних процесах суспільства.

Цінність суб'єктивних прав для особистості з ідеологічної точки зору вбачається в тому, що вони дають змогу індивіду уявити, якою мірою в них виражено принципи демократії, гума нізму, справедливості, що мають загальнолюдську цінність.

Отже, з юридичної точки зору особистісна цінність суб'єктивних прав вбачається у тому, що вони: а) є засобом упорядкування суспільних відносин і дозволяють громадянину планувати свою поведінку і прогнозувати поведінку інших суб'єктів; б) визначають систему конкретних повноважень громадянина у найважливіших сферах суспільних відносин; в) є юридичним інструментом на буття громадянином тих чи інших соціальних благ; г) слугують основою системи юридичних та інших засобів забезпечення учас ті громадян у найважливіших сферах соціальних відносин.

3. Правовий захист. Особливості правового захисту людини в Україні, відносно її правового стану

Основні права людини закріплені у міжнародно-правових актах, що дістали широке визнання. Утворені і функціонують спеціальні міжнародні органи, які здійснюють захист цих прав та контроль за їх дотриманням. [19, с. 95-127]

Поступове утвердження на міжнародному рівні ідеї про людину як найвищу соціальну цінність, процес розвитку міжнародних стандартів з прав людини, підвищення ролі та значущості міжнародних механізмів у їх забезпеченні дають можливість зробити висновок про формування в сучасний період ще одного права людини - права на міжнародний захист.

Однак реальна можливість здійснення та захисту основних прав людини конкретною особою забезпечується насамперед юридичними механізмами тієї або іншої держави. Іншими словами, основними гарантами прав людини є національне законодавство і сама держава, на території якої проживає дана особа. Про це, зокрема свідчать і встановлені процедури міжнародного правозахисту: особа може реалізувати своє право на міжнародний захист лише в тому разі, якщо вона вичерпала всі внутрідержавні засоби правового захисту (до речі, слід вказати й на те, що скористатися таким правом можуть громадяни не кожної держави, а лише такої, яка визнала юрисдикцію відповідних міжнародних органів). Тому саме держава (відповідно до ст. 2. Міжнародного пакту про громадянські і політичні права) зобов'язана забезпечити кожну людину, якщо її права порушені, ефективними засобами правового захисту.

Звідси й випливає необхідність вдатися до короткої характеристики системи правового захисту людини, який утому чи іншому вигляді повинен існувати у будь-якій сучасній державі.

В Конституції України закріплений увесь комплекс основних прав людини, кожне з яких має бути забезпечене відповідним юридичним механізмом.

Що ж являє собою такий механізм, з яких елементів він складається? Правовий механізм забезпечення прав людини - це система ефективних юридичних засобів реалізації, охорони і захисту прав людини [29, с. 49-51]. Він складається з наведених нижче елементів.

Національне законодавство, що є основою усього юридичного механізму забезпечення прав людини. Визначаючи зміст позитивних законів, будучи їх соціальним джерелом, права людини, щоб перетворитись з можливості в реальність, повинні бути опосередковані ними, піднесені до рангу юридичних. Тому особливого значення набуває визнання і закріплення в національному законодавстві основних прав людини відповідно до міжнародно-правових актів. Хоч правова система України і допускає безпосередню дію укладених і належним чином ратифікованих нею договорів поряд і нарівні з внутрідержавним законодавством, відповідно до Закону України “Про дію міжнародних договорів на території України” від 10 грудня 1991 року, важливість останнього полягає також і в тому, воно передбачає й всі інші юридичні засоби реалізації, охорони і захисту прав людини. Тому національне законодавство є визначальним, головним елементом юридичного механізму забезпечення прав людини.

Кожне право людини здійснюється у певному порядку, певній послідовності. Порядок реалізації деяких з них визначається тільки самою людиною. Але значна більшість прав, визнаних і зафіксованих у законодавстві, потребує встановлення відповідних процедур з боку держави, тому що без їх допомоги взагалі не може бути реалізована. В таких випадках відсутність належної юридичної процедури перетворює приписи законів про права людини на формальні, декларативні положення.

Юридична процедура реалізації прав людини - це встановлена в законі і спрямована на здобуття людиною певних особистісних і соціальних цінностей послідовність і узгодженість дій уповноваженого і зобов'язального суб'єктів, а також обсяг, зміст, форми, способи, методи та строки їх вчинення.

Слід зазначити, що головним критерієм необхідності юридичної процедури для реалізації прав людини є тип юридичного обов'язку, яким забезпечується це право. Інакше кажучи, таким критерієм виступає активність або пасивність дій зобов'язальної особи (тобто активний чи пасивний юридичний обов'язок). Отже, встановлення юридичних процедур потрібно там, де реалізація того чи іншого права (наприклад, права на освіту) залежить від виконання позитивних зобов'язань - обов'язку вчиняти активні дії - іншими суб'єктами.І навпаки, там, де реалізація права залежить від власної активної поведінки особи, її волі і бажання (наприклад, права на честь, гідність та ділову репутацію), а інші суб'єкти зобов'язані лише не вчинювати певних дій, утриматись від них (в наведеному прикладі - не посягати на честь гідність та ділову репутацію особи), у встановленні саме юридичної процедури нема потреби.[ 29, с. 50]

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5