Відшкодування матеріальної шкоди у кримінальному процес

37

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Відшкодування матеріальної шкоди у кримінальному процесі

Київ 2004

План

Вступ.

1. Реституція.

2. Компенсація.

3. Циільний позов.

4. Відшкодування моральної шкоди.

а).Порядок роз'яснення прав особі яка зазнала шкоди від злочину.

б). Обставиною, що підлягає доказуванню.

5. Умови та порядок відшкодування майнової шкоди.

Виновок.

ВСТУП.

Будь-яке злочинне діяння як юридичний факт посягає на суспільні відносини і є причиною негативних змін у них. У силу об'єктивно існуючої причинно - наслідкової залежності воно породжує визначені для кожного його окремого виду шкідливі наслідки, що конкретно виражаються у збитку, який заподіюється об'єктам злочину, охоронюваних як кримінальним , так і іншими галузями права .

Саме наслідки злочину є основним елементом його суспільної небезпеки, а їхній характер визначається змістом суспільних відносин, яким даний злочин заподіює шкоду. В.Н. Кудрявцев відзначає, що основними показниками небезпеки злочинної дії є: “а) значемість можливих наслідків; б) імовірність їхнього настання; в) поширеність дій подібного роду” [1,c.100]. Значемість реальних або можливих наслідків є основним показником небезпеки злочинного діяння, хоча зрозуміло, що ступінь суспільної небезпеки реально заподіяних шкідливих наслідків незрівнянно більший, ніж імовірність їх настання.

Законодавець лише в деяких випадках вважає злочинне діяння закінченим з моменту створення небезпеки настання шкідливих наслідків. У юридичній літературі під наслідками злочину розуміються шкідливі зміни в охоронюваних законом суспільних відносин (об'єктах), що являються його результатом [2,c.78;3,c.16]. У одних випадках злочин наносить шкоди власності, у інших заподіюється шкода життю, здоров'ю громадян, їх майну, у третіх - порушує встановлений у державі правопорядок і т.д.

Отже, за своїм характером шкідливі наслідки злочину досить різноманітні і їх можна класифікувати за різними ознаками. Обравши в якості класифікаційної ознаки наявність або відсутність у результаті вчиненого злочину матеріального збитку, його наслідки можна розділити насамперед на матеріальні і нематеріальні. Якщо нематеріальні наслідки (політичні, моральні, фізичні страждання та ін.), незважаючи на всю їхню вагу і суспільну небезпеку, визначити кількісно, оцінити у грошовому еквіваленті не можливо, то матеріальні виражаються насамперед у майновому збитку, заподіюваному в першу чергу матеріальним об'єктам злочинного посягання, що володіє кількісною характеристикою. Отже, його можна виразити у грошовому еквіваленті і усунути .

Стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної та творчої діяльності. Право приватної власності непорушне й охороняється законом. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності. Ст. 13 Конституції України встановлює принцип рівності всіх суб'єктів права власності перед законом. Громадянин набуває права власності в результаті підприємництва, вкладення грошей в кредитні організації, а також внаслідок спадщини та інших угод, не заборонених законом. Умови та порядок відшкодування майнової шкоди , завданої майну фізичної особи , яка потерпіла від злочину , встановлюється законом.

Об'єктами права власності можуть бути будь-які матеріальні цінності, гроші, акції , цінні папери та інші об'єкти , не заборонені законом в обігу.

Норми кримінального права охороняють державну, комунальу та приватну власність, майнові права і інтереси державних і громадських організацій (юридичнх осіб), а також громадян, установлюючи кримінальну відповідальність за посягання на них шляхом розкрадань, присвоєнь, навмисного або необережного пошкодження майна.

Заподіяння матеріального збитку злочином виступає у різних його складах по-різному. В одних матеріальний збиток складає мету злочинця. Так, при посяганні на державну, комунальну або приватну власність метою злочинця є заподіяння матеріального збитку шляхом вилучення майна у власника. Цим вилученням матеріальних цінностей злочин цілком вичерпується. Нерідко відносинам власності заподіюється шкода у процесі посягання на основний об'єкт. Так, об'єктом хуліганства є громадський порядок. Однак у залежності від способу вчинення хуліганських дій останніми може бути заподіяно шкоду особистим благам громадян (здоров'ю) або відносинам власності, результатом чого є майнова шкода. Матеріальна шкода як один зі шкідливих наслідків вчинення злочину виникає не тільки в результаті посягання на відносини власності у формі визначених материальних об'єктів. Він виникає і при посяганні на особу її права (наприклад, трудові - ст. ст. 172,173 КК України). Спрямовані проти життя і здоров'я громадян злочини (убивство, тілесні ушкодження, побої і т.д.) спричиняють шкоду, а саме - фізичну, яку безпосередньо відшкодувати неможливо. Але шкода фізична, як правило, поєднанна з матеріальною , тобто матеріальними витратами, що були понесені потерпілими в зв'язку з утратою годувальника, утратою заробітка, відновленням здоров'я і т.д.

Шкідливі майнові наслідки злочину - це результат протиправного діяння, що одночасно вявляється кримінальним і цивільним (у широкому його розумінні) правопорушенням. Однак при його вчиненні виникає два види охоронюваних правовідносин - кримінальне і цивільне [4,с.268; 5,с.66-67]. Якщо в кримінальному правовідношенні правопорушникові (злочинцеві) протистоїть держава , то цивільно - правове відношення виникає між правопорушником і юридичною особою або громадянином, якім злочином заподіяну матеріальну шкоду. Зміст останнього складає право потерпілих осіб на відновлення порушеної злочином майнової сфери, з одного боку, і кореспондуючий цьому праву обов'язок правопорушника відшкодувати шкоду. У першому із названих правовідносин реалізується кримінальна відповідьальність, у другому - цивільно - правова (майнова).

Суб'єктом захисту майнових прав потерпілих від злочину є орган , що здійснює кримінальний процес. Захист майнових прав потерпілих осіб здійснюється у встановленому кримінально - процесуальним законом порядку шляхом реалізації передбачених кримінально - процесуальних норм.

Чинне законодавство передбачає такі способи відновлення порушеного матеріального стану при провадженні у кримінальній справі , участь у яких бере слідчий:

а) реституція (ст. 80, 81 КПК України);

б)добровільне відшкодування шкоди винною особою чи цивільним відповідачем;

в) розгляд цивільного позову в кримінальній справі (ст. 28 КПК України);

Кожний з перерахованих кримінально-процесуальних способів відновлення порушеної злочином майнової сфери потерпілих осіб розрахований на визначену ситуацію, і їх реалізація залежить насамперед від характеру самого збитку.

1. Реституція.

Одним зі способів захисту порушених злочином майнових прав потерпілих осіб, що використовується у кримінальному процесі, є повернення їм майна (грошей, цінностей, інших речей), протиправно відчужених внаслідок вчинення злочину. Реституція -- найдавніше правило, спрямоване на захист права власності, широко застосовуване ще згідно з Руською правдою часів князя Володимира. Реституція -- це особлива форма відшкодування матеріальних збитків, яка застосовується судом без пред'явлення позову з боку потерпілого та полягає у поверненні речі хазяїну, а не в сплаті її вартості.

У даний час у кримінально - процесуальній доктрині ще немає повного поняття реституції, що пояснюється в першу чергу недостатньою увагою до цього кримінального - процесуального інститута. Так, А. Г. Мазалов визначає її як : „ Повернення речей законним власникам" [5,с.20]. Безумовно, таке визначення є занадто загальним, оскільки не містить вказівки на ознаки, властиві цьому кримінально - процесуальному явищу. Більш вдале визначення, запропоноване 3.3. Зинатулліним, на його думку „ Під кримінально - правовою реституцією треба розуміти відновлення матеріального становища потерпілого шляхом повернення йому речей або інших матеріальних цінностей, безпосередньо втрачених внаслідок вчинення злочину "[6,с.29]. З врахуванням цього кримінально - правову реституцію можна визначити як відновлення порушеного злочином майнового положення потерпілих осіб шляхом повернення їм неправомірно відчудженого майна - речових доказів, виявлених і вилучених або прийнятих від інших осіб органами, що здійснюють кримінальний процес.

Умови реституції в сучасному кримінальному процесі визначаються положеннями ст. 79-81 КПК України. Передумовою реституції є перебування тієї або іншої цінності в розпорядженні органів правосуддя (відчужена цінність була вилучена в процесі слідчих чи інших процесуальних дій). Не підлягають реституції речі , вилучені з цивільного обігу, та предмети, вручені як хабар, за винятком випадків вимагання хабара.

Частина 3 ст. 79 КПК України визначає: "В окремих випадках речові докази можуть бути до вирішення справи в суді повернуті їх власникам, якщо це можливо без шкоди для успішного провадження у справі". Згідно зі ст. 81 КПК України питання про речові докази , в тому числі і про вилучені матеріальні цінності, може вирішуватись постановою слідчого про закриття справи , при цьому:

-- знаряддя злочину, що належать обвинуваченому, конфіскуються;

-- речі, вилучені з обігу, передаються відповідним установам або знищуються;

-- речі, які не мають ніякої цінності і не можуть бути використані, знищуються , а у випадках , коли заінтересовані особи просять про це , можуть бути передані їм;

-- гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, передаються в дохід держави ;

-- гроші, цінності та інші речі, які були об'єктом злочинних дій, повертаються їх законним володільцям, а якщо їх не встановлено то ці гроші, цінності та речі переходять у власність держави.

У законних власників варто відібрати розписки про те, що повернуте майно не буде ними відчужено яким - небудь способом і збережеться до закінчення провадження по справі. Хоча це якоюсь мірою обмежує право власника (зокрема, право розпорядження) по відношенню до належної йому речі, проте дає можливість використовувати її корисні властивості.

Спір про належність речей , що підлягають поверненню, вирішується в порядку цивільного судочинства.

Для потерпілого від злочину є важливим положення про те, що гроші, цінності та інші речі, які були об'єктом злочинних дій , повертаються їх законним володарям. Такі властивості реституції, як натуральність і, як правило, швидкість відновлення майнового стану безперечо вказують на її позитивні сторони.

Отже, відшкодування збитку має місце у випадку, коли він заподіяний, тобто коли зменшилась вартість майна. Але якщо останнє є в натурі, не ушкоджене і його законний власник має можливість одержати його назад, то суб'єктивне право власника на це майно не втрачається і говорити про заподіяння майнового збитку в такому випадку було б неправильно. Відшкодування шкоди припускає не повернення утраченого майна, а відшкодування заподіяних збитків або передачу потерпілим особам майна того ж роду і якості замість знищеного чи зіпсованого .

Кримінально-правова реституція є найбільш простим способом захисту порушеного майнового права потерпілих осіб. З її допомогою законодавець розраховує оперативно відновити майнове становище, яке існувало до вчинення злочину. Одночасно з цим досягається й інший позитивний ефект, злочинець позбавляється можливості скористатися результатами своєї злочинної діяльності, а протиправно відчуджене ним майно не іде у цивільний обіг.

Однієї з особливостей реституції, як одного, з процесуальних способів захисту порушених злочином майнових прав потерпілих осіб, є те, що вона реалізується не тільки судом, але і в передбачених законом випадках і іншими органами, що ведуть кримінальний процес, а саме органом дізнання, слідчим і прокурором. Ці органи наділені правом, а при зазначених у кримінально - процесуальному законі ситуаціях на них покладається обов'язок повернути об'єкти злочинних дій їхнім законним власникам. Це має місце у наступних випадках:

а) при припиненні провадження по кримінальній справі у передбачених кримінально - процесуальним законом підставах ( ч. 1 ст. 214 КПК )

б)при принятті ними рішення повернути речові докази їхнім законним власникам до закінчення провадження по кримінальній справі, (ч. 3 ст. 79 КПК );

в) якщо речові докази піддаються швидкому псуванню (ч. 4 ст. 80 КПК).

Суд, а в передбачених законом випадках і інші органи зобов'язані повернути речові докази - об'єкти злочинних дій їх законному власникові. У цьому випадку важливого, насамперед практичного, значення набуває питання про те, хто ж є законним власником і на чим підтверджується його повноваження на одержання вилучених у нього у результаті злочину матеріальних цінностей. Очевидно, що відповідь на це питання варто шукати в першу чергу в Цивільному кодексі України.

Страницы: 1, 2, 3, 4