За відповідності усім зазначеним вище вимогам громадянин не може бути обраний до Верховної Ради України лише утому разі, якщо він має непогашену і не зняту у встановленому законом порядку судимість. Однак наявність непогашеної судимості за злочин, вчинений з необережності (тобто коли особа не бажала, але передбачала можливість виникнення суспільно небезпечних наслідків своєї дії чи бездіяльності та лег-коважно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла передбачати -- наприклад, убивство з необережності); не є юридичною перепоною для обрання громадянина народним депутатом України.

Особи, обрані до складу парламенту, мають здійснювати депутатські повноваження на постійній основі. Це означає, що вони повинні відмовитися від іншого представницького мандата і не можуть перебувати на державній службі. Що ж до несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, то вона повинна бути встановлена спеціальним законом.

При вирішенні цього питання у деяких країнах парламентаріям забороняється займатися будь-якою діяльністю, крім наукової та викладацької, а поєднання депутатських повноважень і посад у структурах виконавчої влади принципово не допускається. В інших державах, наприклад, у Великій Британії, прем'єр-міністром може бути лише депутат парламенту -- представник партії, яка має у ньому більшість голосів.

Повноваження народних депутатів України почи-наються від моменту складання ними перед Верховною Радою присяги такого змісту: "Присягаю на вірність Україні. Зобов'язуюсь усіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу.

Присягаю додержуватися Конституції України та законів України, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників".

Текст присяги перед відкриттям першої сесії новообраної Верховної Ради зачитує найстарший за віком народний депутат України. Потім депутати ставлять свій підпис під її текстом, що й означає її складання. Якщо ж депутат відмовляється скласти передбачену Конституцією присягу, він втрачає депутатський мандат. У такому разі у відповідному виборчому окрузі повинні відбутися нові вибори до Верховної Ради України.

У деяких державах, де набуття депутатами повноважень також обумовлюється необхідністю складання присяги, відмова зробити це може мати інші наслідки. Так, якщо депутат італійського парламенту не складе присягу протягом трьох пленарних засідань, він не втрачає депутатський мандат, однак позбавляється депутатських прав до виконання передбачених у зв'язку зі складанням присяги процедур.

Конституція закріплює низку гарантій, покликаних забезпечити сприятливі умови для виконання депутатами своїх повноважень, а також захистити їх від репресій. Однією з таких гарантій є депутатська недоторканність. Народних депутатів України не може бути притягнено до будь-якого виду юридичної відповідаль-ності за діяльність, яку вони здійснюють у ході реалізації депутатських повноважень. Йдеться про виступи у парламенті чи в його комісіях, про позицію при голосуванні з того чи іншого питання тощо. Це правило чинне і після того, як депутат втрачає свої повноваження.

Однак з нього є виняток: депутати несуть юридичну відповідальність за образу чи наклеп. Ця особливість покликана запобігати зловживанню народними обранцями своїм статусом, дисциплінувати їх. Вона закликає керуватися не емоціями, а неспростовними, юридично значущими фактами.

Депутатська недоторканність означає й те, що народного депутата України не можна притягнути до кримінальної відповідальності, затримати чи заарештувати, якщо на це немає згоди Верховної Ради. Така згода має бути висловлена у відповідній постанові, прийнятій на пленарному засіданні парламенту. Однак для допиту депутата як свідка згоди парламенту не потрібно.

Депутатська недоторканність поширюється на членів практично всіх парламентів світу, але її зміст може відрізнятися від недоторканності народних депутатів України. Так, у Росії та деяких інших країнах депутата можна затримати, заарештувати, обшукати, якщо він затриманий на місці вчинення злочину, без звернення до парламенту за одержанням згоди на це.

Обсяг повноважень народних депутатів України визначається Конституцією і законодавством. Ці повноваження починаються від моменту складення депутатом присяги і припиняються одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради відповідного скликання.

Конституція України (ст. 81) передбачає й можливість дострокового припинення депутатських повноважень у разі:

1. їх складення за особистою заявою депутата. Конституція не визначає причин подання такої заяви, а тому вони можуть бути будь-якими. Однак для складення повноважень необхідно, щоб Верховна Рада визнала ці причини переконливими;

2. набрання законної сили обвинувальним вироком щодо депутата. Треба мати на увазі, що притягнення до кримінальної відповідальності, арешт, винесення судом обвинувального вироку ще не є законними підставами для дострокового припинення депутатських повноважень. Так, вирок набуває законної сили через десять днів після оголошення, а в разі його оскарження -- після здійснення відповідних процедур;

3. визнання депутата судом недієздатним або безвісно відсутнім. Суд може визнати депутата, як і будь-яку іншу особу, недієздатним, якщо він внаслідок душевної хвороби, травми та інших причин не може розуміти значення своїх дій або керувати ними. Безвісно відсутньою вважається особа, про яку за місцем її постійного проживання протягом року немає ніяких відомостей;

4. припинення громадянства депутата або його виїзду на постійне проживання за межі України. Ці обставини призводять до втрати депутатом юридичних або фактичних зв'язків з нашою державою, що й робить неможливим виконання ним депутатських обов'язків;

5. смерті депутата.

За наявності зазначених вище обставин питання про дострокове припинення повноважень народного депутата України розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради. Відповідне рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість від конституційного складу Верховної Ради, тобто не менш як 226 депутатів.

Достроково за рішенням суду повноваження народного депутата України припиняються й у разі невиконання ним вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, тобто коли після обрання до Верховної Ради особа не відмовляється від інших мандатів або продовжує перебувати на державній службі. Відповідна процедура має бути врегульована законом.

Однією з конституційних форм депутатської діяль-ності є депутатський запит -- звернення народного депутата до певного органу чи посадової особи дати офіційне пояснення з питань, які належать до їхньої компетенції.

Процедура здійснення депутатського запиту встановлена Законом України " Про статус народного депутата України" від 17 листопада 1992 р. та регламентом Верховної Ради України. Відповідно до регламенту депутатський запиту письмовій формі вноситься Голові Верховної Ради, оголошується ним на засіданні та передається Секретаріату, який зобов'язаний негайно надіслати текст запиту відповідному адресату. Офіційна письмова відповідь на запит у семиденний або інший, встановлений Верховною Радою, термін повинна бути надіслана Голові Верховної Ради та депутату, який його вніс. За наполяганням автора запиту і не менш як однієї п'ятої частини від фактично обраних до Верховної Ради депутатів відповідь може бути обговорена на пленарному засіданні Верховної Ради, s Підсумки такого обговорення дістають вияв у постанові, яка разом із текстом депутатського запиту і відповіддю на нього публікується у Відомостях Верхов-ної Ради України та газеті "Голос України".

Гарантією ефективності депутатського запиту є закріплений у ч. 2 ст. 86 Конституції України обов'язок відповідних посадових осіб повідомити народного депутата про результати розгляду його запиту.

Організація роботи Верховної Ради України

Відповідно до Конституції України Верховна Рада може здійснювати свої повноваження лише тоді, коли обрано не менше двох третин від її конституційного складу (тобто не менше 300 народних депутатів) і працює сесійно.

Вона збирається на першу сесію не пізніше як на 30-й день після того, коли Центральна виборча комісія офіційно оголосила результати виборів. Перше засідання Верховної Ради відкриває найстарший за віком народний депутат України,, який веде його доти, поки Верховна Рада не обере свого Голову.

Сесії Верховної Ради можуть бути черговими, тобто такими, що починають свою роботу у встановлені Конституцією України строки (першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року), і поза-черговими, які можуть скликатися на вимогу не менш як третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради або на вимогу Президента України.

Позачергові сесії скликаються Головою Верховної Ради із зазначенням питань, які виносяться на їх розгляд.

Якщо указом Президента в Україні запроваджується воєнний чи надзвичайний стан. Верховна Рада повинна зібратися у дводенний строк на позачергову сесію без офіційного скликання її. Це пояснюється тим, що, по-перше, відповідно до п. 31 ст. 85 Конституції України такий указ має бути затверджений (або скасований) Верховною Радою у дводенний строк, а по-друге, тим, що надзвичайність обставин може утруднити, а то й унеможливити виконання формальностей, пов'язаних з офіційним скликанням сесії.

Може скластися ситуація, коли встановлені Конституцією України строки повноважень Верховної Ради закінчуються під час воєнного чи надзвичайного стану, тобто в умовах, за яких організація і проведення виборів нового складу парламенту практично неможливі. У такому разі Конституція передбачає подовження повноважень Верховної Ради до дня першого засідання першої сесії Верховної Ради, яку буде обрано після скасування воєнного чи надзвичайного стану.

Конкретний порядок роботи Верховної Ради України, тобто порядок формування її комітетів і комісій, проходження законопроектів тощо, встановлюється Конституцією. Крім того, він має бути визначений законом про регламент Верховної Ради, який їй ще треба прийняти.

Усі свої рішення Верховна Рада може приймати лише на пленарних засіданнях (загальних зборах депутатів) шляхом голосування, яке може бути таємним чи відкритим і здійснюватися підняттям рук, бюлетенями чи за допомогою технічних засобів. Депутат повинен брати участь у голосуванні особисто, він не може доручати голосувати від свого імені іншим депутатам.

Рішення приймаються у формі законів, постанов та інших актів простою більшістю від конституційного складу Верховної Ради (не менше 226 голосів народних депутатів). Лише з питань, пов'язаних із внесенням змін до Конституції та усуненням Президента України з поста в порядку імпічменту, рішення приймаються відповідно не менш як двома третинами та трьома четвертими від конституційного складу Верховної Ради.

Засідання Верховної Ради України проводяться відкрито. Це означає, що на них дозволяється присутність журналістів і запрошених осіб, а самі засідання можуть транслюватися по радіо, телебаченню тощо. Однак у разі розгляду питань, які недоцільно розголошувати, приміром, пов'язаних із національною безпекою, чи таких, що стосуються деяких аспектів організації та діяльності Верховної Ради, за рішенням більшості від її конституційного складу можливе проведення закритих засідань. У роботі таких засідань беруть участь лише депутати та спеціально запрошені особи. Хід роботи та прийняті рішення у засобах масової інформації не висвітлюються.

Для керівництва своєю роботою Верховна Рада обирає Голову, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України. Ці посадові особи обираються зі складу депутатів Верховної Ради і за потреби можуть бути відкликані.

Повноваження Голови Верховної Ради зумовлені забезпеченням її діяльності. У відносинах з іншими органами державної влади та з органами влади іно-земних держав Голова Верховної Ради виступає як її представник.

Конкретний порядок здійснення Головою Верховної Ради своїх повноважень, його взаємовідносини з Першим заступником і заступником конституційно не врегульовані. Відповідно до ч. З ст. 88 Конституції України ці питання мають бути врегульовані законом про регламент Верховної Ради України.

Із метою здійснення законопроектних робіт, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до повноважень Верховної Ради України, утворюються її комітети, які працюють постійно. Для розгляду питань, що мають тимчасовий характер або не належать до тих, які підлягають розгляду в уже існуючих комітетах, Верховна Рада може створювати тимчасові спеціальні комісії.

За необхідності проведення розслідувань, пов'язаних із питаннями, що зачіпають інтереси усього суспільства, Верховна Рада може створювати тимчасові слідчі комісії. Для їх створення необхідно, щоб за це проголосувало не менш як 150 народних депутатів (одна третина від конституційного складу Верховної Ради). Треба зазначити, що такі комісії не входять до системи органів правосуддя, а тому їхні висновки і пропозиції не є вирішальними для слідства і суду. Можна говорити про те, що результати роботи тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України мають насам-перед політичне значення і є визначальними для формулювання відповідних висновків суто політичного характеру.

Конституцією України не врегульовано конкретний порядок організації і діяльності комітетів, тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісій. Вирішення цих питань віднесено до відповідного законодавства.

Аналогічні положення містяться у конституціях абсолютної більшості сучасних держав.

Повноваження Верховної Ради України

Конституція закріплює широкі повноваження Верховної Ради України, які визначають її місце і роль у державі. Ці повноваження за сутністю і призначенням можна поділити на декілька груп. Найважливішими є повноваження щодо: внесення змін до Конституції України; прийняття законів; визначення засад політики держави та програм суспільного розвитку; взаємовідносин Верховної Ради і Президента України; формування інших державних органів; організації адміністративно-територіального устрою нашої країни; здійснення зовнішніх функцій держави, а також бюджетні та контрольні повноваження.

Верховна Рада може розглядати питання про відповідність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри, що спричиняє його відставку. Питання про відповідальність Кабінету Міністрів може бути розглянуто за пропозицією не менш як 150 народних депутатів України (однієї третини від конституційного складу Верховної Ради). Резолюція недовіри Кабінету Міністрів України вважається прийнятою, якщо за неї проголосувало не менш як 226 народних депутатів, тобто більшість від конституційного складу Верховної Ради.

З метою забезпечення певної стабільності в роботі Кабінету Міністрів можливості Верховної Ради щодо розгляду питання про його відповідальність обмежу-ються. Конституція забороняє розглядати це питання більше одного разу протягом однієї чергової сесії, а також протягом року після схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів. Ці правила є, по суті, одним із проявів принципу поділу влади. Адже в них нарівні із закріпленням певної форми контролю однієї гілки влади над іншою (повноваження Верховної Ради України розглядати питання про відповідальність Кабінету Міністрів) гарантовано обмеження впливу однієї гілки влади на іншу (встановлення певних умов, за яких це питання може розглядатися).

Конституція України (ст. 92) визначає широке коло питань, які можуть вирішуватися Верховною Радою виключно шляхом прийняття законів. Це стосується:

1. прав і свобод людини і громадянина та їх гарантій;

2. засад використання природних ресурсів і освоєння космічного простору; зовнішніх відносин, зовнішньоекономічної діяльності; утворення і діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян, засобів масової інформації; місцевого самоврядування;

3. територіального устрою України;

4. основ національної безпеки, організації Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку;

5. бюджетних відносин, податків і зборів, статусу національної та іноземної валют на території України;

6. одиниць ваги, міри і часу; порядку встановлення державних стандартів;

7. амністії та низки інших питань.

Страницы: 1, 2