|
Меню
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Види підприємств за формами власност
|
|
|
| алежно від способу створення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні. Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством i формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Корпоративне підприємство створюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, а також на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть відноситися до малих, середніх або великих підприємств. Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро за середньорічним курсом Нацбанку України щодо гривні. Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує 1000 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну 5 млн. євро за середньорічним курсом Нацбанку України щодо гривні. Усі інші підприємства визнаються середніми. У випадках існування залежності від іншого підприємства (вирішальна залежність -- це встановлення між підприємствами відносин контрольного підпорядкування за рахунок участі контролюючого підприємства в статутному фонді іншого підприємства) таке підприємство буде визнаватися дочірнім. Майже кожний вид підприємства науковці умовно поділяють на певні підвиди, а саме: підприємства, що здійснюють діяльність на основі державної власності: · державне унітарне -- це підприємство, що створюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, i входить до сфери його управління; · державне комерційне -- це підприємство, яке є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту на принципах підприємництва i несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з Господарським кодексом та іншими законами; · казенне -- це підприємство, що створюється за рішенням Кабінету Міністрів України в галузі народного господарства (наприклад, коли законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам); підприємства, що здійснюють діяльність на основі комунальної власності: · комунальне унітарне (комерційне, некомерційне) -- це підприємство, що створюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності i входить до сфери його управління; підприємства, що здійснюють діяльність на основі колективної власності: · кооператив -- добровільне об'єднання громадян на засадах членства з метою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що ґрунтується на їх особистій трудовій участі та об'єднанні майнових пайових внесків, участі в управлінні підприємством та розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі в його діяльності; · підприємство споживчої кооперації -- це споживче товариство -- самоврядна організація громадян, які на основі добровільності членства, майнової участі та взаємодопомоги об'єднуються для спільної господарської діяльності з метою колективного організованого забезпечення своїх економічних i соціальних інтересів; · підприємство об'єднань громадян та релігійних організацій -- унітарне підприємство, засноване на власності об'єднання громадян (громадської організації, політичної партії) або власності релігійної організації для здійснення господарської діяльності з метою виконання їх статутних завдань; підприємства, що здійснюють діяльність на основі приватної власності: · приватне підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства; інші види підприємств: · фермерське господарство -- форма підприємництва громадян з метою виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції; · орендні підприємства -- підприємства, створені орендарем на основі оренди цілісного майнового комплексу існуючого державного або комунального підприємства чи майнового комплексу виробничого структурного підрозділу (структурної одиниці) цього підприємства з метою здійснення підприємницької діяльності; · підприємства з іноземними інвестиціями -- підприємства будь-якої форми власності, у яких статутний фонд (іноземна інвестиція) становить не менш як 10%; · іноземні підприємства -- це організаційно-правова форма підприємства, статутний фонд якого (іноземна інвестиція) становить 10%. Крім того, в Господарському кодексі визначено поняття «господарські товариства» -- це підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна i участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. Відповідно до ст. 80 Господарського кодексу до господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства. Акціонерним товариством (закритим чи відкритим) є господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, i несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій. Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, i несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю внесли свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів. Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів i яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників. Повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства i несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном. Командитним товариством є господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність i несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники). Для порівняння: нормами Цивільного кодексу передбачено підприємницькі (господарські товариства та виробничі кооперативи) та непідприємницькі (споживчі кооперативи, політичні партії, громадські організації тощо) товариства. 2.2 Особливості правового регулювання відносин власності в УкраїніНаша держава, як ми звикли це чути, ніколи не відрізнялась досконалістю і внутрішньою узгодженістю власного законодавства. Якнайяскравіше про це може свідчити правова “реформа”, що відбувається упродовж останніх пару років: парламент один за одним приймає фундаментальні законодавчі акти, які у більшості випадків багато в чому один одному суперечать. Напевне, не буде перебільшенням твердження про те, що чи не найбільш постраждалим від постійної критики і дискусій став новий і перший в Україні Господарський кодекс, прийнятий 16 січня 2003 року і вступив в силу на початку поточного року. На сьогоднішній день існують дві головні причини такого неоднозначного сприйняття правового акту. Перша з них - груба неузгодженість кодексу з діючим законодавством. Цю причину пояснити легко, адже з моменту розробки кодексу і до його прийняття сплинуло чимало часу, за який багато нормативно-правових актів, на підставі яких і сформовано кодекс, було поправлено або змінено; водночас парламенту не вистачило зосередженості і терпіння для того, щоб паралельно вносити зміни до проекту кодексу. А, отже, його норми були “воскрешенні” з минулого і зайняли своє місце поряд з оновленими положеннями законодавства. Друга причина породжена доктринальним сприйняттям системи правового регулювання майнових відносин. Справа в тім, що традиційно в нашій державі, як і в більшості держав континентальної правової сім'ї, зобов'язальні відносини між фізичними та юридичними особами (тобто ті, що пов'язані з різного роду зобов'язаннями, порядком укладання, виконання, зміни і розірвання договорів) регулювалися інститутами цивільного права, кодифікованими у Цивільному кодексі. Натомість дублювання цих інститутів у положеннях Господарського кодексу призвело до плутанини: яким же кодексом керуватися? (до речі це питання досі залишається дискусійним), і, як наслідок, - до негативного сприйняття документу. Що ж пропонує нам Господарський кодекс України? У його преамбулі зазначено: “Господарський кодекс України відповідно до Конституції України встановлює правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності.” Мета кодексу - забезпечити зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, утвердження суспільного господарського порядку в економічній системі України... Як планувалося, розмежувати сферу дії Цивільного і Господарського кодексу повинна окрема норма, що визначить предмет регулювання ГК України. В Розділі I “Основні засади господарської діяльності” встановлюється, що кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин в сфері господарювання. Ключовим поняттям цього положення є термін “господарювання” та “господарська діяльність”, які розшифровуються як діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Водночас, стаття 4 Господарського кодексу зазначає, що не є предметом регулювання кодексу майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України. ЦК України в свою чергу регулює відносини, що виникають між особами, наділеними цивільно-правовою дієсуб'єктіністю, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. З інститутів ЦК України вбачається, що деякі види зобов'язальних відносин, які ним регулюються, безпосередньо пов'язані з реалізацією продукції, виконанням робіт та наданням послуг вартісного характеру - що, відповідно до ГК, є предметом регулювання Господарського кодексу. В той же час п. 2 статті 4 ГК України визначає, що навіть якщо під предмет регулювання ГК і не підпадають відносини, урегульовані ЦК України, все одно їх особливості визначаються саме ГК України. Таким чином, можемо спостерігати абсолютну плутанину - з одного боку Господарським кодексом не регулюються майнові відносини, а з іншого боку, саме цей кодекс встановлює особливості їх регулювання, відповідно норми ГК є спеціальними по відношенню до норм ЦК, що майже блокує застосування ЦК в регулюванні майнових відносин. Парадоксально, але факт. Господарський кодекс містить положення, які закріплюють основні напрями та форми участі держави і місцевого самоврядування у сфері господарювання. Одним з таких напрямів є антимонопольно-конкурентна політика, вихідні засади якої знайшли відображення в главі 3 ГК України, що має назву “Обмеження монополізму та захист суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції”. Норми даної глави містилися в Законі України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції” від 1998 року. На момент прийняття кодексу цей закон втратив чинність, оскільки 11 січня 2002 року його замінив закон “Про захист економічної конкуренції”, докорінно змінивши в порівнянні з попереднім законом, а, отже, і кодексом, регулювання таких правопорушень в сфері конкуренції як антиконкурентні дії органів державно влади, зловживання монопольним положенням на ринку, антиконкурентні узгоджені дії тощо. Таким чином, вбачається абсолютна неузгодженість кодексу з чинним актиконкурентним законодавством. Кодекс поділяє господарську діяльність на комерційну - підприємництво, і некомерційну, що здійснюється суб'єктами господарювання для досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку. Одним із суб'єктів господарювання відповідно до ГК є підприємство. Господарський кодекс зберіг усю існуючу на сьогоднішній день різноманітність форм і видів підприємств, та об'єднань підприємств. Так, нормами кодексу урегульована діяльність державних та комунальних унітарних підприємств, державних комерційних та казенних підприємств, господарських товариств (до речі акціонерні товариства в кодексі так і залишаються поділеними на відкриті і закриті, на відміну від Цивільного кодексу). Врегульована діяльність виробничих і споживчих кооперативів, підприємств об'єднань громадян і релігійних організацій.
Страницы: 1, 2, 3, 4
|
|
|
|
|
|
НОВОСТИ
|
|
|
|
|
|
|
|