3) вимогами до формування ціни цінних паперів, що розміщуються у такий спосіб (має визначатися з урахуванням ст. 42 Закону «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15 березня 2001 р. та може збільшуватися лише на суму комісійної винагороди агента);

-- агент з продажу перевезень (особа, призначена перевізником, згідно з агентською угодою, представляти інтереси перевізника при продажу перевезень на рейси перевізника, і, якщо має відповідні повноваження, -- на рейси інших перевізників), у тому числі морський агент (суб'єкт підприємницької діяльності, який відповідно до договору морського агентування діє як постійний представник судновласника і за винагороду здійснює послуги в галузі торговельного мореплавства). Агентські відносини у сфері перевезень морським транспортом характеризуються такими рисами:

1) сфера виникнення перевезення морським транспортом;

2) морський агент -- агентська організація як постійний представник судновласника, яка за договором морського агентування за винагороду зобов'язується надавати послуги в галузі торговельного мореплавства судновласникові від його імені, а в разі відсутності заперечень судновласника та наявності відповідних повноважень може також діяти на користь іншої договірної сторони;

3) плата за послуги агентських організацій всіх форм власності встановлюється Міністерством транспорту України за погодженням з Міністерством економіки України; права та обов'язки агента, судновласника або іншого довірителя визначаються Кодексом торговельного мореплавства (статті 117--118);

4) можливість укладення агентського договору як на визначений, так і на невизначений строк (в останньому випадку кожна із сторін договору вправі розірвати договір за наявності серйозних причин, які підтверджують його невиконання, сповістивши другу сторону про це не пізніше ніж за три місяці з часу, коли їй стало відомо про такі причини). У разі перетину державного кордону яхтою також може діяти морський агент (суб'єкт підприємницької діяльності, який відповідно до договору морського агентування виконує певні дії та формальності щодо сприяння капітанові яхти у виконанні обов'язків, пов'язаних з перетинанням державного кордону). Можливість використання агентів на підставі відповідного договору передбачена і Повітряним кодексом України (ст. 60).

Закон України «Про Державну програму авіаційної безпеки цивільної авіації» від 20 лютого 2003 р. також містить положення щодо агентів, зокрема визначення понять «агент перевезень» (персонал служби пасажирського обслуговування, який здійснює реєстрацію пасажирів та оформлення їх багажу за правилами авіаперевізника та діючими технологіями), «зареєстрований агент, експедитор вантажу» (зареєстрована відповідним уповноваженим органом виконавчої влади юридична особа, яка провадить комерційну діяльність з експлуатантом і забезпечує контроль на безпеку стосовно вантажу, кур'єрських і поштових відправлень (ст. 5), обов'язки та відповідальність агента (статті 61, 97, 98, 114--116). Як свідчать зазначені положення, комерційним агентом, що відповідає встановленим ГК вимогам, у сфері повітряних перевезень є зареєстрований агент, оскільки він має бути суб'єктом комерційної (підприємницької) діяльності, а агент з перевезень -- персонал служби пасажирського обслуговування, який виконує свої обов'язки згідно з трудовим договором;

-- агентські відносини у сфері туризму, яким притаманні такі риси: 1) спеціальне регулювання; 2) функції агента виконують суб'єкти туристичної діяльності -- туристичні оператори/туроператори (юридичні особи, створені згідно із законодавством України, для яких виключною діяльністю є організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на туроператорську діяльність) та туристичні агенти/турагенти (юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи -- суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг інших суб'єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на турагентську діяльність); ці особи зобов'язані дотримуватися ліцензійних вимог та здійснити фінансове забезпечення своєї цивільної відповідальності (гарантією банку або іншої кредитної установи) перед туристами; 3) договір на туристичне обслуговування, що укладається між клієнтом та турагентом чи туроператором, є різновидом агентського договору, оскільки має відповідати загальним вимогам про агентський договір та спеціальним вимогам, передбаченим Законом «Про туризм»;

-- агентські відносини у сфері страхування характеризуються: спеціальним регулюванням; особливостями правового статусу страхових агентів (відповідно до Закону «Про страхування» ними мають бути фізичні або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності, а саме: укладають договори страхування, одержують страхові платежі, виконують роботи, пов'язані із здійсненням страхових виплат і страхових відшкодувань); такі агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за винагороду на підставі договору доручення із страховиком; разом з тим підзаконним нормативно-правовими актами передбачається, що між страховиком (у тому числі страховиком-нерезидентом) і його страховим агентом укладається агентський договір, що відповідає міжнародній практиці встановлення агентських відносин;

-- агентська діяльність у сфері банківської діяльності, зокрема щодо валютно-обмінних операцій:

1) нормативно-правове регулювання: Закон «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. валютні операції відносить до категорії банківських операцій, які можуть здійснюватися не лише банками на підставі банківської ліцензії, а й іншими юридичними особами на підставі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій (ст. 47); така діяльність підлягає патентуванню; відповідно до Інструкції про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 грудня 2002 N 502, агентом у цій сфері може бути юридична особа -- резидент, що внесена до Державного реєстру фінансових установ, або юридична особа, що не є фінансовою установою, однак має право надавати фінансові послуги з обміну валют у порядку, встановленому законодавством України, і яка уклала агентський договір з банком згідно із законодавством України про здійснення від імені банку та за рахунок коштів банку валютно-обмінних операцій з іноземною валютою через пункти обміну іноземної валюти (п. 1.1 гл. 1); зазначена Інструкція встановлює вимоги до статутного капіталу такої організації-агента (повинен становити не менше 250 000 грн.), та її установчими документами має бути передбачено надання фінансових послуг з обміну валют), до агентського договору, що укладається між агентом і банком (фінансовою установою), порядку його укладення (зокрема, погодження з територіальним управлінням НБУ), перевірки діяльності агента з точки зору дотримання ним вимоги чинного законодавства щодо порядку обміну валют (пункти 2.3--2.18 гл. 2), порядку здійснення валютно-обмінних операцій, в тому числі відповідальності за його порушення (глави 3--9); проведення перевірок дотримання такими організаціями-агентами вимог валютного законодавства України здійснюється відповідно до встановленого порядку;

-- агентські відносини у сфері міжнародного кредитування відрізняються особливістю нормативно-правового регулювання (зазвичай регулюються міжнародними угодами про надання кредиту, складової якого є відповідний агентський договір; останній передбачає виконання агентом низки визначених умовами договору дій, спрямованих на реалізацію положень кредитної угоди щодо використання за цільовим призначенням коштів, безповоротно наданих Україні Міжнародним банком реконструкції та розвитку; разом з тим, агентом за подібними угодами є державні установи (в даному випадку Директорат програм розвитку освіти), а отже, частина ознак комерційного посередництва (в розумінні гл. 31 ГК) у такому випадку відсутня (агент не є суб'єктом господарювання і не отримує агентської винагороди);

-- агентський договір у сфері зовнішньоекономічної діяльності має відповідати встановленим вимогам до зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

Цей короткий (і далеко не повний, з огляду на обмежений обсяг статті) аналіз нормативно-правових актів, матеріалів судової практики та договорів свідчить про наявність особливих рис в агентських відносинах, що складаються в певних сферах господарської діяльності та/або на певних ринках. Насамперед, це: 1) спеціальне нормативно-правове регулювання, зумовлене специфікою певних сфер діяльності; 2) особливості правового статусу комерційного агента, що характеризуються спеціальними вимогами до нього (ліцензування та/або патентування діяльності, в певних випадках -- вимоги щодо наявності статусу юридичної особи та розміру капіталу останньої); 3) додаткові (порівняно з відповідними положеннями ГК (статті 295--305) вимоги до агентського договору та відповідальності сторін договору; 4) наявність в агентських відносинах значної кількості учасників, включаючи й спеціально уповноважений орган держави у певній сфері господарської діяльності (на певному товарному ринку), наділений низкою повноважень, у тому числі щодо контролю за діяльністю сторін договору, а у випадках участі в агентських відносинах держави (в особі уповноваженого органу) як принципала -- відсутність у останньої статусу суб'єкта господарювання в розумінні відповідних положень ГК (ст. 55).

З огляду на викладене доцільно у ГК закріпити відкритий перелік видів агентських відносин та комерційних агентів залежно від сфер їх діяльності (на зразок вищенаведеного), що допоможе практичним працівникам зорієнтуватися у визначенні нормативно-правових актів (положення гл. 31 ГК чи спеціального акта законодавства) при укладенні агентських договорів і відповідно -- визначенні вимог до комерційного агента та суб'єкта, в інтересах, від імені та за рахунок якого він діє (останнього доцільно, відповідно до усталеного у світовій практиці регулювання агентських відносин, іменувати принципалом). Крім того, в спеціальних актах законодавства, прийнятих до набуття чинності ГК (зокрема у Законі «Про страхування»), має сенс передбачити укладення між агентом і принципалом агентського договору (а не договору доручення) з визначенням особливих вимог до нього з огляду на наявність значних відмінностей між цими договорами (чому буде присвячена наступна стаття).

Використана література

1. Дрішлюк А.І. Агентський договір: цивільно-правовий аспект: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Одеська національна юридична академія, 2003. -- 20 с.

2. Полтавський О.В. Договір морського агентування: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Національний ун-т внутрішніх справ. -- X., 2004. -- 20 с.

3. Сергєєва Н.М. Організаційно-правові основи морського агентування: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Одеська національна юридична академія, 2000. -- 21 с

4. Васильєва В.А. Цивільно-правове регулювання діяльності з надання посередницьких послуг: Монографія. -- Івано-Франківськ, 2006. -- 346 с

5. Коротка P.M. Види комерційних агентів // Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих вчених. 36. наук, праць науково-практичної конференції студентів та аспірантів (19--20 квітня 2007 p.). -- К.: Промінь, 2007. -- С. 222.

6. Коротка Р. Місце інституту комерційного посередництва в господарському праві // Юридична Україна. -- 2007. -- N 6. -- С. 80--86.

7. Коротка Р. Особливості агентських відносин в окремих сферах господарювання: агентування у сфері приватизації державного майна з використанням міжнародних фондових ринків II Юридична Україна. -- 2007. -- N 11. -- С. 62--69.

Страницы: 1, 2