Частина шоста статтi 29 Закону мiстить застереження стосовно того, що скарги на порушення, якi мали мiсце до дня виборiв, можуть бути поданi не пiзнiше двадцять четвертої години дня, що передує дню виборiв [19, 265]. Застосування цiєї норми Закону, як i деякi iншi, також не було однаковим. Так, апеляцiйний суд Донецької областi ухвалою вiд 11 квiтня залишив без розгляду скаргу Х. на рiшення ОВК № 58 вiд 30 березня, що була направлена до суду 10 квiтня, вмотивувавши своє рiшення пропуском семиденного строку на подання скарги [1, 59].

Згiдно з положеннями частини восьмої статтi 29 Закону, скарга, що надiйшла до вiдповiдної ВК або до суду напередоднi дня виборiв, розглядається невiдкладно. Практична реалiзацiя цього положення ускладнилася тим, що iнодi ВК вищого рiвня приймали свої рiшення, наприклад про скасування реєстрацiї кандидатiв, пiзно ввечерi напередоднi дня виборiв. Часом особи, реєстрацiя яких як кандидатiв була скасована, встигали оскаржити такi рiшення ВК, а iнодi - нi. Подекуди й суди фiзично не мали змоги розглядати скарги того ж дня. Разом iз тим судова практика у цьому питаннi також характеризується неоднаковiстю застосування положень Закону. Крiм того, пiдстави для неоднакового тлумачення та застосування правових норм були закладенi положеннями Закону, вiдповiдно до яких останнiй термiн подання скарги (двадцять четверта година дня, що передує дню виборiв) i прийняття рiшення у справi за скаргою, збігаються, що наочно демонструється судовими рiшеннями у двох справах [3, 35]. Так, в ухвалi Верховного Суду України, яким залишено без розгляду скаргу кандидата К. на бездiяльнiсть ЦВК, зазначається, що кандидат подав скаргу 30 березня о 23:57 [1, 45]. З одного боку, видається, що кандидат, оскаржуючи неправомiрну, на його думку, бездiяльнiсть ЦВК, дотримався необхiдного строку, подавши скаргу до 24:00 дня, що передує дню виборiв. Але суд, зазначивши в ухвалi, що оскаржуються порушення, якi мають бути усуненi в судовому порядку до дня виборiв, вiдмовив заявнику у розглядi його скарги.

Дещо iншою є ситуацiя iз розглядом апеляцiйним судом Сумської областi скарги кандидата Л. на постанову ОВК № 158, що була направлена до суду 30 березня. Очевидно, що розгляд справи за цiєю скаргою зайняв значний час та тривав усю нiч, тому рiшення суду про задоволення вимог скарги та скасування вiдповiдного рiшення ОВК датовано вже 31 березня [12, 115].

Значний масив судової практики становлять рiшення, що стосуються оскарження рiшень ВК вищого рiвня про встановлення результатiв виборiв. Не торкаючись у цьому роздiлi проблеми предмета цих скарг, розглянемо лише правовий аспект стосовно строкiв подання та розгляду вiдповiдних скарг. Нагадаємо, що вiдповiдно до вимог частини шостої статтi 29 Закону про порушення, якi мали мiсце пiд час пiдрахунку голосiв та встановлення результатiв голосування в роботi ДВК, скарга може бути подана до ОВК або до суду протягом двох днiв пiсля дня виборiв [19, 265]. Наразi з'являється проблема, яка, на думку авторiв цього дослiдження, не знайшла свого належного правового врегулювання та у якiй поєднуються у комплексi проблеми строкiв подання скарг, предмета та належних доказiв, а саме: у випадку, коли предметом скарги до ЦВК або апеляцiйного суду є результати виборiв, наприклад в ОВО, то чи можуть бути наведенi та прийнятi докази, що засвiдчують порушення, якi сталися пiд час голосування та пiдрахунку голосiв, але не були предметом окремих скарг до ОВК чи мiсцевого суду? [6, 263]

Цiкаво дослiдити, як ця проблема розв'язувалася при розглядi скарг у судовому порядку. Апеляцiйний суд Запорiзької областi розглянув скаргу Б. вiд 5 квiтня на постанову ОВК № 83 щодо результатiв виборiв. Заявник скарги доводив свої вимоги даними щодо певної кiлькостi порушень, якi, на його думку, мали мiсце до дня виборiв та пiд час голосування. З одного боку, заявник Б. нібито вже пропустив строк на оскарження цих порушень, але вказанi порушення не становили предмета даної скарги, а, натомiсть, були використанi як докази [1, 61]. Отже, суд розглянув справу за скаргою, дослiдив наведенi докази, визнав, що пiд час проведення виборiв мали мiсце деякi порушення, якi не вплинули на результати виборiв, та своїм рiшенням вiдмовив у задоволеннi вимог заявника скарги.

Схожу правову позицiю зайняв Верховний Суд України у своїх рiшеннях за скаргами кандидатiв Є. та Ш. на вiдповiднi постанови ЦВК. В обох випадках заявники Є. та Ш. зверталися до ЦВК з вимогами про скасування постанов ОВК, доводячи свої вимоги фактами порушень, що мали мiсце безпосередньо пiд час голосування та пiдрахунку голосiв у ДВК. Рiшеннями ЦВК скарги Є. та Ш. на постанови двох ОВК про встановлення результатiв виборiв були залишенi без розгляду внаслiдок порушення строкiв на оскарження. Верховний Суд України при розглядi справ установив, що предметами обох скарг було визнання виборiв недiйсними у двох одномандатних виборчих округах (далі - ОВО). Своїми рiшеннями Верховний Суд України частково задовольнив вимоги Ш. та Є., а також зобов'язав ЦВК розглянути по сутi їхнi скарги [12, 119-121].

Дозволимо собi критично оцiнити положення частини шостої статтi 29 Закону стосовно можливостi оскарження порушень, якi мали мiсце пiд час пiдрахунку голосiв та встановлення результатiв голосування в роботi ОВК, до ЦВК або до суду протягом п'яти днiв пiсля виборiв. Враховуючи той факт, що деякi ОВК приймали свої рiшення стосовно результатiв протягом декiлькох днiв пiсля дня виборiв, це позбавляло окремих кандидатiв можливостi оскаржувати такi рiшення. Ця проблема знайшла своє вiдображення i у судовiй практицi. Так, Верховний Суд України розглянув скаргу кандидата Ж. на постанову ЦВК вiд 7 квiтня, якою ОВК № 35 було зобов'язано, у тому числi, забезпечити органiзацiю уточнених вiдомостей протоколiв ДВК про пiдрахунок голосiв, а на пiдставi протоколiв ДВК, включно iз тими, якi мають помiтку „уточнений”, встановити пiдсумки голосування в ОВО. Заявник скарги, посилаючись на положення частини шостої статтi 29 Закону стосовно строкiв на оскарження вiдповiдних порушень, стверджував, що приймаючи таке рiшення 7 квiтня, ЦВК порушила право Ж. на оскарження рiшення ОВК про пiдрахунок голосiв через сплив вiдповiдного строку на подання скарги. У рiшеннi суду, яким скаргу Ж. було задоволено частково, зазначається, що необхiдно враховувати швидкоплиннiсть виборчого процесу та вимоги стосовно строкiв подання скарг, неможливість поновлення чи продовження цих строкiв, що, у свою чергу, позбавляє суб'єктiв виборчого процесу реалізувати своє право на оскарження прийнятих рiшень ОВК та ДВК, а усунення порушень пiд час складання ОВК протоколу про пiдрахунок голосiв в ОВО слiд покласти на ЦВК [1, 72-73].

Разом з тим слід зазначити, що 15 квiтня апеляцiйний суд Запорiзької областi розглянув скаргу М. на рiшення ОВК № 82 вiд 14 квiтня про визнання обраним депутата, тобто пiсля спливу п'ятиденного строку, передбаченого на оскарження рiшень ОВК. Рiшенням суду постанову ОВК вiд 14 квiтня було скасовано. Рiшення у цiй справi, а також одне iз рiшень апеляцiйного суду Черкаської областi стали пiдставами для звернення Д. до Верховного Суду України iз заявою про перегляд рiшення Верховного Суду України, прийнятого попередньо за скаргою Д., за винятковими обставинами у зв'язку iз неоднозначним застосуванням судами загальної юрисдикцiї одного i того ж положення Закону. Верховний Суд України вiдмовив у задоволеннi заяви Д. на тiй пiдставi, що обов'язковою умовою для перегляду справи за винятковими обставинами є її попереднiй касацiйний розгляд. Постановленi Верховним Судом України та апеляцiйними судами рiшення є остаточними та оскарженню не пiдлягають [12,123]. Рiшення у цiй справi спонукає нас розглянути також iнший аспект правозастосовчої дiяльностi судiв: рiшення суду та його виконання.

Рiшення суду. Згадаємо, що положеннями статтi 29 Закону не встановлено вимоги стосовно рiшення суду у справi, що стосується виборiв народних депутатiв. Такi вимоги визначаються статтею 243/15 ЦПК. Згадаємо i той факт, що пiд час пiдготовки та проведення чергових виборiв редакцiя глави 30-В ЦПК була чинною в iншiй редакцiї, i її норми, вiдповiдно до частини другої роздiлу ХIII Закону, могли бути застосованi лише у частинi, що не суперечить положенням Закону. До речi, саме на цю процесуальну особливiсть розгляду судами виборчих спорiв звертали увагу й суддi Верховного Суду України пiд час серiї науково-практичних конференцiй для суддiв мiсцевих та апеляцiйних судiв [3, 35].

Ми вже наводили приклади фактичного застосування процесуальних положень статтi 29 Закону за аналогiєю при вiдсутностi вiдповiдних норм матерiального та процесуального законодавства, у тому числi й рiшення Печерського та Шаргородського районних судiв. Не пiддаємо жодному сумнiву правомочнiсть суду на пiдставi статтi 124 Конституцiї України прийняти до свого провадження подiбну скаргу та керуватися за умови вiдсутностi вiдповiдного закону за аналогiєю процесуальними нормами статтi 29 Закону. Але висловимо певне занепокоєння стосовно фактичного застосування (також за аналогiєю) положень статтi 24315 ЦПК (у старiй редакцiї) про те, що рiшення суду є остаточним та оскарженню не пiдлягає, та сумнiв стосовно того, як подiбне застосування закону за аналогiєю вiдповiдає вимогам статтi 129 Конституцiї України, якою визначаються основнi засади судочинства, у тому числi забезпечення оскарження рiшень суду крiм випадкiв, встановлених законом. Юристи переконанi, що до набрання чинностi новою редакцiєю глави 30-В ЦПК у випадках розгляду судами виборчих спорiв, процесуальний порядок яких прямо не був передбачений положеннями глави 30-В ЦПК, судовi рiшення у цих справах не могли вважатися остаточними, а також такими, що набирали законної сили вiдразу пiсля проголошення й не могли бути переглянутi в установленому порядку [2, 480-482].

Розглянемо й iншу сторону цiєї проблеми. У разi надходження до суду скарг та заяв iз пропущенням вiдповiдних процесуальних строкiв, а також оформлення скарг без дотримання вимог, визначених положеннями статтi 29 Закону, такi скарги та заяви залишались ухвалами суду без розгляду або заявнику вiдмовляли у прийняттi скарги чи заяви. Положеннями глави 30-В ЦПК встановлено, що рiшення суду при розглядi таких справ є остаточним та оскарженню не пiдлягає. Це положення є цiлком зрозумiлим та виправданим з огляду на швидкоплиннiсть виборчого процесу. Разом з тим виникає питання: чи пiдлягають оскарженню ухвали про вiдмову у прийняттi або залишеннi без розгляду заяви та скарги, зважаючи на те, що положеннями Закону та ЦПК прямо не передбачено, що такi ухвали також остаточнi та оскарженню не пiдлягають. За даними авторiв цього матерiалу, у переважнiй бiльшостi вiдповiдних ухвал суду було зазначено, що ухвала остаточна та оскарженню не пiдлягає; в ухвалах деяких судiв таке посилання вiдсутнє зовсiм. I лише в ухвалi Мелiтопольського мiсцевого суду Запорiзької областi, якою залишено без розгляду скаргу кандидата П. на неправомiрнi дiї кандидата Р. у зв'язку iз пропуском належного строку, зазначається, що ухвала може бути оскаржена до апеляцiйного суду Запорiзької областi [12, 136].

Положеннями статтi 24 ЦПК визначено масив цивiльних справ, пiдвiдомчих судам, у тому числi справи щодо спорів, які виникають iз цивiльних правовiдносин, та справи, якi виникають з адмiнiстративно-правових вiдносин, перелiченi у статтi 236 ЦПК. Частиною другою статтi 5 ЦПК встановлюється, що у справах позовного провадження подаються позовнi заяви, а у справах, якi виникають з адмiнiстративно-правових вiдносин, - скарги i заяви. Отже, законодавець розрiзняє за формою та змiстом документи, що подаються заiнтересованими особами до суду з вимогами про захист i вiдновлення їхнiх порушених прав та мають рiзну правову природу: приватно-правову та публiчно-правову. Вiдповiдно, i порядок розгляду рiзних за правовою природою спорiв встановлюється положеннями окремих пiдроздiлiв роздiлу III ЦПК: „А. Позовне провадження” та „Б. Провадження по справах, що виникають з адмiнiстративно-правових вiдносин”. Крiм того, передбачений рiзний, порядок обчислення судових витрат для цих категорiй справ [30]. У зв'язку з цим може виникнути логiчне запитання: яким чином має дiяти суд у разi, коли серед вимог, зазначених у скарзi, що розглядається в порядку пiдроздiлу Б. роздiлу III ЦПК, є вимоги майнового характеру, наприклад вимоги про вiдшкодування матерiальної чи моральної шкоди?

Напевно, у розглядi майнових вимог заявнику скарги може бути вiдмовлено на тiй пiдставi, що iснує iнший порядок розгляду таких справ, а саме - позовне провадження. Таке припущення, до речi, узгоджується iз правовою позицiєю щодо застосування судами цивiльного та цивiльного процесуального законодавства, висловлену колегiєю у цивiльних справах Верховного Суду України. Вiдповiдно до цiєї позицiї, ЦПК надає право суду залишати скарги або заяви без розгляду (вiдмовляти у їх прийняттi) у справах, що виникають iз адмiнiстративних правовiдносин, у разi встановлення наявностi спору про право, який розглядається в порядку позовного провадження [4, 260-261].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10