| все-таки таке з'єднання форм регулювання варто віднести скоріше до недоліків, чим до позитивних властивостей форм правових норм. Тут відкриваються широкі можливості для їхнього вільного тлумачення спеціальними суб'єктами, що виконують норми, тому що значеннєвий зміст подібних оборотів украй невиразно. Який випадок вважати винятковим, а який немає -- невідомо. Однак не випливає в цих технічних прийомах бачити промах законодавця. Компетентні органи свідомо йдуть на їхнє використання в законодавчій практиці, тому що розраховують на юридичну кваліфікацію, на досить високий рівень загальної й правової культури тих, хто безпосередньо причетний до реалізації відповідних норм. Інакше кажучи, право не може постійно залишатися в тих самих обкреслених, традиційних формах вираження своїх норм. Ці форми необхідно збагачувати.Зобов'язуючі, що забороняють і управлінні норми у свою чергу можуть бути класифіковані і по інших різних підставах. Так, наприклад, заборони підрозділяють: по сферах громадського життя -- соціально-економічні, політичні, особисті; по функціональному призначенню -- заборони в широкому і вузькому змісті; по характері й обсягу правового матеріалу -- інформативні й елементарні; по ступені визначеності -- абсолютні і відносні й іншіПраву властивий особливий різновид норм, що виходять від державних органів, але наділених силоміць рекомендаційних норм. Учені по-різному оцінюють їхню природу. Одні виразно вважають їх нормами права (Л.С. Явич, П.Е. Недбайло), інші настільки ж категорично відносять їх до «проміжної стадії», визначеному етапу в створенні норми (Н.Г. Александров і інші.). Нарешті, є і більш стримані судження, що виключають крайності в оцінці рекомендаційних норм. Так, А. В. Міцкевич вважає, що в рекомендаціях, як правило, сполучиться метод суспільного регулювання з правовими формами впливу держави на суспільні відносини. Такі рекомендації одночасно встановлюють юридичні обов'язки по відношенню, наприклад, до органів місцевого самоврядування про дотримання наданих прав. Це і дозволяє вважати рекомендаційні норми, нормами правовими, управляючими, у кінцевому рахунку забезпеченими правовими санкціями.5) По ступені активізації соціально корисної діяльності суб'єктів права норми права умовно можна поділяти на звичайні й заохочувальні. У принципі усі вони «заохочують» таку діяльність, але виділення заохочувальних норм доцільно тому, що вони найчастіше спеціально спрямовані на стимулювання правомірної діяльності, такий, котру суб'єкти юридично не зобов'язані робити. Це -- правова сприятлива реакція на правомірне діяння, що перевершує звичайні вимоги поводження (жінка, що має п'ятьох і більш дітей, має право на пенсію при досягненні 50-літнього віку).Заохочувальні норми мають чітко виражену елементну структуру, причому диспозицією є заохочення, тобто надання різних матеріальних, духовних благ. Заохочувальні норми -- це різновид управлінних або зобов'язуючих норм. Діапазон їхньої дії у праві усе більш розширюється, причому заохочення нерідко передбачаються і за звичайне виконання обов'язків. Це спонукує рядучених убачати в заохоченнях не особливі заохочувальні норми права, а лише «заохочувальні санкції» до діючих норм. Цей термін є метафорою, відходом від звичайного розуміння санкції в юридичному змісті, перенесенням у право загальсоціологічного розуміння санкції як відповідної реакції на будь яку дію, що заслуговує на увагу.Заохочувальні норми варто вважати нормами права, але виступаючі не як правила поведінки, а як державний заклик до визначеного поводження. При настанні відповідних умов у компетентного органа виникає не тільки право на застосування заохочення, але іноді й обов'язок заохочувати.6) По способах установлення правил поведінки норми права поділяються на категоричні й диспозитивні. Перша формулює визначене правило поведінки, виключає який-небудь вибір, хоча може встановлювати як заборона, зобов'язання, так і дозвіл; друга надає суб'єктам самим визначати конкретний зміст своїх прав і обов'язків і встановлює правило на випадок, якщо суб'єкти не скористалися своєю правомочністю. Наприклад, ч. 1 ст. 223 Громадянського Кодексу Російської Федерації визначає, що право власності в набувача речі за договором виникає з моменту її передачі, якщо інше не передбачено законом або договором.7) По технічних прийомах установлення правила поведінки норми права поділяються на визначені, бланкетні і відсильні.Визначені -- безпосередньо містять опис правила поведінки в статті, у якій вона викладається. бланкетні -- роблять відсилання в самому загальному виді до нормативно-правового акта в цілому або до його частини. Відсильні -- містять посилання на правило поводження, що утримується в конкретних статтях даного нормативно-правового акта (наприклад, частина Ill Кримінального Кодекса Російської Федерації).8) По безпосередньому предметі впливу правові норми можна класифікувати на соціально-технічні й соціальні. Соціально-технічні -- регулюють використання людиною технічних кошт, сил природи (правила експлуатації технічних кошт, технологічні режими, стандарти, норми витрати сировини, норми у сфері охорони природи і так далі..). Будучи затвердженими компетентними органами, вони стають юридично обов'язковими і тим самим виступають регуляторами відносин між людьми. Їхнє значення в епоху науково-технічної революції й зростання ролі права в зміцненні зв'язку науки з виробництвом усе більш зростає. Соціальні -- регулюють суспільні відносини, суб'єктами яких є люди, їхні колективи, громадські організації та інші.9) Класифікацію норм права можна проводити і по ознаках, властивим гіпотезі, диспозиції, санкції . Отже правові норми класифікуються за багатьма крітеріями: за галузевою приналежностю, юридичною чинностю, за ступенем спільності, за характером (або складом), ступенем активізації, способах установлення правил, технічних прийомах, безпосередньому предметі впливу по ознаках, властивим гіпотезі, диспозиції, санкції . РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТЛУМАЧЕННЯ НОРМ ПРАВА 2.1. Поняття тлумачення правової норми і його необхідність як процесу. Термін "тлумачення" (interpretatio) має багато значень. Під тлумаченням (тлумаченням) найчастіше розуміється любий пізнавальний процес, спрямований на пояснення явищ природи або суспільних явищ. У більш вузькому змісті слова під тлумаченням розуміються пояснення виражень, формул/символів, тобто знаків природної або штучної мови. Терміном "тлумачення" позначається також сукупність значень (змістів), що надається знакам природної або штучної мови. Таким чином, під тлумаченням розуміється, з одного боку, визначений розумовий (пізнавальний) процес, спрямований на пояснення знакової системи, а з інший результат цього процесу, виражений у сукупності висловлень природної мови, що надає зазначеній системі визначене значення (зміст). У юридичній науці й практику аналогічно вживається термін "тлумачення права (або закону)". І тут, з одного боку, під тлумаченням права розуміється визначений розумовий процес, спрямований на встановлення змісту норм права шляхом виявлення значень і значення термінів і виражень (знаків природної мови), закладених у нормативних актах. Таке розуміння тлумачення позначається звичайним шляхом вираження "з'ясування значення (змісту) норм права". Воно знаходить свою характеристику в сукупності засобів тлумачення. З іншого боку, під тлумаченням права (норм права, закону) розуміється результат розумового процесу (з'ясування), що фіксується в сукупності мовних висловлень, що відбивають зміст норм права. Черданцев А. Ф. Толкование советского права, М., 1979. - С. 5-6. Тлумаченні правової норми являє собою складне явище інтелектуально-волевого характеру, спрямоване на пізнання й пояснення змісту права з метою їх найбільше правильної реалізації. Вопленко Н.Н. Официальное толкование норм права. М.. 1976. - С.5. Тлумачення є необхідним і дуже важливим елементом юридичної діяльності, хоча в багатьох випадках цей процес зовнішньо непомітний, оскільки відбувається найчастіше автоматично, як саме собою, що розуміється, без ясно вираженої цілі тлумачити словесне вираження правової норми. Це пояснюється тим, що, тлумачення нормативного акта звичайно, є не самоціллю, а лише засобом для того, щоб правильно зі знанням справи здійснювати правові норми в реальному житті, а також видавати підзаконні нормативні акти. Пиголкин А.С. Толкование нормативных актов в СССР, М., 1962, С. 25 Тлумачення у своєму першому значенні, внутрішній розумовий процес, що відбувається у свідомості особи, що застосовує правову норму, - це необхідний підготовчий етап, передумова для правильного рішення конкретної справи, проведення кодифікаційної роботи, упорядкування зборів і картотек законодавства, урахування нормативних актів. Тлумачення ж, як виражене зовні роз'яснення сенсу правової норми, об'єктивується як у формі офіційного акта державного органа, так і у формі, що даються громадськими організаціями або окремими особами рекомендацій і порад, що не мають формально обов'язкового характеру. Пиголкин А.С. Толкование нормативных актов в СССР, М., 1962. - С. 8. Його ціль забезпечити правильне й однакове здійснення тлумачення норми у усіх випадках, на який вона розрахована, усунути неясності і можливі помилки при її застосуванні. Зазначені аспекти найбільше чітко проглядаються при застосуванні права: особа або орган, що застосовують юридичну норму, повинні усвідомити їхній зміст і ознайомитися з роз'ясненнями, що даються офіційними органами, наукою права. З'ясування норм передбачає ціль установити її зміст у повному обсязі, у той же час роз'яснення має, як правило, більш конкретне призначення - розкрити зміст того або іншого терміна, пояснити на кого поширює своя діяльність, що тлумачить норма. Необхідність тлумачення норм права обумовлено їхніми ознаками, особливостями форм вираження зовні і функціонування. Неясність правової норми може зовнішньо проявитися в таких формах: недостатня визначеність; недостатня точність тих або інших слів і виражень у нормативному акті; неповнота норми, коли законодавець не взяв до уваги деякі сторони суспільних відносин, що він хотів врегулювати; внутрішнє протиріччя самої правової норми. Спасов Б.П. Закон и его толкование, М., 1986. - С. 169. Істотною ознакою норм права є їх загальний і абстрактний характер (нормативність), поширення їхньої дії на широке коло суб'єктів і ситуацій. У той же час норми права реалізуються в конкретних діях суб'єктів, застосовуються до конкретних ситуацій. Тому в ході реалізації, і правозастосування, зокрема, виникає необхідність конкретизувати ті або інші змістовні елементи норм права, виражені в загальній і абстрактній формі, і в такий спосіб наблизити зміст норм права до конкретних ситуацій. У ході тлумачення загальні й абстрактні норми перекладаються на мову більш конкретних висловлень, що не викликають сумніву про відносність, що тлумачиться норми саме до даної ситуації, що підлягає юридичному дозволові. Кожна норма права регулює визначений вид суспільних відносин, обкреслений у нормах права в самих загальних рисах. Конкретні ж відношення визначеного виду, регульовані нормами права, не тільки багато чисельні, але і мають індивідуальні ознаки, особливостями, хоча і містять, зберігають істотні риси, властивому усьому виду відношень. Ця індивідуальність відношень у процесі застосування до них норм права породжує різноманіття питань, відповіді на який можна одержати тільки шляхом тлумачення. Необхідність тлумачення норм права обумовлена також особливостями зовнішнього оформлення норм права, їх, мовно-логічною і юридичною формою. правовідносин законодавець при оформленні норм права використовує також формальну, діалектичну й інші види логік, що також вимагає роз'яснення змісту правових норм. Необхідність тлумачення норм права обумовлена і тим, що норми права взаємопов'язані. Це означає, що норми права діють не ізольовано одна від одної, а в певній системі. Вони регулюють певну систему однорідних суспільних відносин, якщо брати певні правові інститути. вузах Встановлюється однозначному тлумачення не повинно вносити поправок у діючому нормативно-правові акти. Воно не повинно підміняти правотворчий процес. Тлумачення пов'язано з необхідністю з'ясувати загальні й спеціальні юридичні терміни. Правильне тлумачення норм права необхідне для всіх форм реалізації правових норм -- при дотриманні, використанні, виконанні й особливо при застосуванні норм права. В юридичній науці склалось три підходи до розуміння й визначення тлумачення правових норм. По-перше, тлумачення -- це є з'ясування значення і змісту правових норм для себе; по-друге, це є роз'яснення правових норм для інших, по-третє, це є одночасний процес -- з'ясувати й роз'яснити зміст і значення правових норм, понять і термінів як для себе, так і для інших. 2.2. Сутність і значення тлумачення норм права. Сутність тлумачення як специфічної діяльності укладається в особливостях самого права як суспільного явища. Дані властивості такі,що викликають необхідність тлумачення. Це нормативність, загальобов'язковість, системність, формальна визначеність, державна примусовість. Істотною ознакою норм права є їх загальний і абстрактний характер (нормативність),поширення їхньої дії на широке коло суб'єктів і ситуацій. У той же час норми права реалізуються в конкретних діях суб'єктів, застосовуються до конкретних ситуацій. У ході тлумачення загальні й абстрактні норми переводяться на мову конкретних висловлень, що не викликають сумніву про відносини тлумачного нормативного акта до ситуації, що підлягає юридичному дозволу. Індивідуальність відносин, випадків, суб'єктів породжує в процесі застосування до них норм права питання, на котрі можна одержати відповіді тільки шляхом тлумачення.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
|
