Кримінальна відповідальність є одна з видів юридичної відповідальності, яка в свою чергу є частиною суспільної відповідальності. Соціальна (суспільна) відповідальність - це підзвітність кожного члена суспільства, положеність до відповіді, обов'язок дати звіт про свою суспільну поведінку. Відповідальність взагалі - значить обов'язок дати відповідь за свою суспільну поведінку і прийняти осуд, його негативні суспільні наслідки. Кримінальна відповідальність є різновид юридичної відповідальності. Вона виникає з порушення кримінально-правових норм, заборонень. Кримінальна відповідальність - це обов'язок особи, яка вчинила злочин, дати звіт про свої суспільне небезпечні дії та обов'язок піддатися кримінальному покаранню, стерпіти його юридичні наслідки. Обов'язок особи нести кримінальну відповідальність виникає з моменту вчинення злочину, з цього моменту виникають кримінально-правові відносини, в яких реалізується відповідальність. Кримінально-правові відносини виникають між особою, яка вчинила злочин, і органом правосуддя (державними органами, які борються зі злочинністю). Змістом кримінально-правового відношення є права та обов'язки його суб'єктів, передбачені законом: державний орган правосуддя має право і зобов'язаний:1) притягнути злочинця до кримінальної відповідальності - чинити допит, обшук, вимагати зізнання та викриття злочину; 2) застосувати до злочинця міри запобіжних заходів (підписку про невиїзд, взяти під варту та ін.), застосувати заходи по забезпеченню конфіскації майна злочинця та інше. Особа, яка вчинила злочин, зобов'язана:1) дати звіт про вчинення злочину; 2) отримати осудження; 3) стерпіти запобіжні міри і покарання. Ця ж особа має право вимагати: 1) щоб до неї був застосований той закон, який передбачає її відповідальність; 2) щоб щодо неї була застосована та міра покарання, яка передбачена порушеним нею законом. Реалізуються кримінально-правові відносини в кримінальному процесі: 1) вчинення злочину - виникнення кримінальної відповідальності; 2) порушення кримінальної справи і притягнення до відповідальності в якості звинуваченого; 3) постанова звинувального вироку; 4) призначення та виконання покарання; 5) наслідки відповідальності та покарання - судимість; 6) погашення чи зняття судимості. Після цього кримінально-правове відношення вважається реалізованим і припиняється, закінчується. На цьому закінчується і кримінальна відповідальність за певний злочин. 1. Підставою кримінальної відповідальності с вчинення особою суспільне небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. 2. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. 3. Ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу. Стаття 2 КК встановлює підстави кримінальної відповідальності, згідно з якими відповідальності підлягає особа, яка: а) вчинила передбачений законом злочин; б) винна у вчиненні цього злочину; в) підлягає кримінальній відповідальності за своїми суб'єктивними ознаками (віком, осудністю). Лише за наявності таких ознак вчиненого виникає підстава притягнення винної особи до кримінальної відповідальності. Всі ознаки підстави кримінальної відповідальності визначаються законом; лише ті з них можна вважати за такі ознаки, які прямо зазначені законом. Сукупність усіх ознак, встановлених законом, які визначають певне діяння як злочин, називається складом злочину. Склад злочину - єдина підстава кримінальної відповідальності.

6.Поняття та ознаки злочину. Класифікація злочину

1. Злочином є передбачене цим Кодексом суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. 2. Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі. Практичне значення поняття злочину в тому, що воно окреслює коло кримінальне караних діянь, дає злочинові чітку суспільно-політичну характеристику, вказує на його соціальну спрямованість і суспільну небезпечність, викриває зміст тих суспільних благ, які виступають його об'єктом, виконує роль міри для відмежування злочину від інших правопорушень. Враховуючи всі ознаки злочину, його можна визначити як заборонене кримінальним законом суспільне небезпечне, винне та протиправне посягання на суспільні відносини, що завдає або призводить до суспільне небезпечної шкоди чи утворює реальну загрозу заподіяння такої шкоди. Ознаки: Злочинне діяння. Злочинним діянням у кримінальному праві визнається поведінка людини - дії чи бездіяльність, - що спричиняє суспільне небезпечну шкоду, або загрожує заподіянням такої шкоди. Таке діяння містить у собі: а) дії (активна поведінка); б) бездіяльність (невиконання обов'язків); в) наслідки діяння; г) причинний зв'язок між діянням та його наслідками. Значення поняття діяння у визначенні злочину полягає в тому, що злочинною і караною визнається лише певна поведінка людини у вигляді дії чи бездіяльності. Не утворюють злочину і не можуть бути караними думки, переконання, погляди людини, хоча б вони були і дуже суспільна шкідливими. Суспільна небезпечність діяння - властивість злочину заподіювати тяжку шкоду пануючому в суспільстві правопорядку або ставити під загрозу заподіяння такої шкоди. Суспільна небезпечність злочину - це його об'єктивна проява, його зовнішня шкідливість. Суспільна небезпечність визначається: а) суспільною цінністю, важливістю тих суспільних відносин (об'єкта), на які спрямоване посягання; б) характером та розміром заподіяної шкоди; в) способом дії; г) мотивами дії; д) ступенем вини. Діяння визнається суспільне небезпечним за наявності сукупності цих його ознак. Злочин пошкоджує важливі, найбільш цінні суспільні відносини, і ці пошкодження значні, істотні, тобто цим спричиняється тяжка шкода. Дії, які не мають таких властивостей, не можуть визнаватися злочинними. Іншими словами, злочин - це небезпечне пошкодження суспільних відносин, яке загрожує вільному існуванню суспільства. І саме цим злочин і відрізняється від інших правопорушень. Суспільна небезпечність має два виміри - характер і ступінь. Характер суспільної небезпечності діяння складають його якісні показники. Визначається він суспільною цінністю об'єкта посягання, а також злочинними наслідками, способом вчинення злочину, мотивом і формою вини. Характером суспільної небезпечності відрізняються види злочинів. Так, характер суспільної небезпечності вбивства інший, ніж хуліганства. Ступінь суспільної небезпечності діяння складає кількість небезпеки, а вона визначається головним чином, способом вчинення злочину та розміром заподіяної шкоди. Ступенем суспільної небезпечності відрізняються злочини одного виду. Наприклад, ступінь суспільної небезпечності простої крадіжки значно менший від крадіжки з прониканням в житло. Протиправність діяння. Злочином може бути визнано лише таке діяння, яке позначене в законі, передбачене законом. Визнання чи не визнання того чи іншого діяння злочином - повноваження лише Вищого органу законодавчої влади України. Протиправність - форма виразу суспільної небезпечності діяння, що закріплена у законі. Протиправність є юридичним відображенням у законі суспільної небезпечності злочину, оскільки протиправним може бути визнане лише суспільне небезпечне діяння. Винність діяння. Згідно зі ст. 11 КК, злочином може бути визнано тільки винне діяння, тобто вчинене навмисно чи необережно. Невинне заподіяння суспільна небезпечної шкоди (casus) злочином не визнається. Саме винність діяння є головним внутрішнім змістом злочину, бо якраз у цьому знаходить вихід лиха воля злочинця. Тому і в провинність особі можна поставити лише такі дії та їх наслідки, які охоплювались її умислом, намірами, які вона передбачала або могла усвідомлювати та передбачати. Об'єктивно насталі наслідки, яких особа не могла усвідомлювати і передбачати, не можна ставити їй у провину. Караність діяння. Визнання діяння злочином водночас значить визнання і його караності, оскільки воно заборонене з погрозою покарання. Видом та розміром покарання, встановленого законом за конкретний злочин, дається оцінка його суспільної небезпечності, визначається його тяжкість, установлюються підстави віднесення його до тієї чи іншої групи у певній класифікації. Аморальність діяння - грубе порушенням панівної моральності суспільства. Порушення моральних норм дуже негативно впливає на дотримання кримінально-правових норм, оскільки порушення правових норм є водночас порушенням і норм моралі. А порушення моральних норм дуже послаблює силу закону, оскільки сила закону в його моральних підставах, засадах. Наскільки міцні моральні підстави, засади закону, настільки міцний і сам закон. Класифікація злочинів 1. Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості(покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання), середньої тяжкості(позбавлення волі на строк не більше п'яти років), тяжкі (позбавлення волі на строк не більше десяти років) та особливо тяжкі(позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі). 2. За ознаками та видами об'єктів виділяють: 1. Злочини проти особи. 2. Проти держави. 3. Посадові злочини. 4. Господарські злочини. 5. Проти власності та інші.3. За формами вини злочини розподіляються на: 1) навмисні - крадіжка, хабарництво, хуліганство, зґвалтування та інші; 2) необережні - порушення правил безпеки, халатність. Деякі злочини можуть бути вчинені як навмисно, так і необережно - вбивство, спричинення тілесних ушкоджень, знищення чужого майна тощо. 4. За мотивами вчинення злочини ділять на: 1) корисливі - викрадання, хабарництво; 2) вчинювані за мотивом помсти - вбивство; 3) вчинювані із хуліганських спонукань. Законодавча класифікація злочинів має значення для кваліфікації злочинів, для призначення виду і розміру покарання за злочин, для звільнення особи від кримінальної відповідальності чи від покарання за злочин.

7. Поняття складу злочину, його елементи та характеристика

Склад злочину -- це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об'єктивних і суб'єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне. Законодавець не в змозі (та у цьому і немає необхідності) виділити і нормативно закріпити всю сукупність ознак конкретного злочину. Тому законодавець виділяє з усієї сукупності ознак, які характеризують той чи інший злочин, найбільш важливі, значущі й найтиповіші, що однаково притаманні всім злочинам даного виду. Отже, обсяг ознак, що характеризують конкретно вчинений злочин, значно ширше за обсяг тих юридично значущих ознак, що визначають суспільно небезпечні діяння певного виду як злочинні. В той же час склад злочину виступає і як більш широке поняття, бо він містить характеристику не одного конкретного злочину, а всіх злочинів даного виду. Тому при встановленні ознак складу в конкретно вчиненому злочині потрібно йти не шляхом їх ототожнення, а через їх виявлення у вчиненому діянні і зіставлення з ознаками (елементами) видового поняття складу злочину, закріпленого в кримінальному законі. У нормах Загальної частини містяться лише ті об'єктивні і суб'єктивні ознаки складу, що притаманні усім злочинам або багатьом з них. Саме ці ознаки в поєднанні з ознаками, описаними в конкретних нормах Особливої частини, і утворюють склад конкретного вчиненого злочину. Склад злочину необхідно відмежовувати від самого злочину, тому що вони не співпадають, а лише співвідносяться як явище (конкретний злочин) і юридичне поняття про нього (склад конкретного виду злочину). Викладене дозволяє зробити такі важливі висновки: 1) склад злочину являє собою певну сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, що визначають конкретне суспільно небезпечне діяння як злочинне; 2) тільки в кримінальному законі встановлюється сукупність зазначених ознак; 3) перелік складів злочинів, передбачених законом, є вичерпним; 4) тільки у складі злочину визначається характер та обсяг відповідальності за вчинений злочин. Таким чином, склад злочину є єдиною і достатньою підставою кримінальної відповідальності: встановлення його ознак у конкретному суспільно небезпечному діянні особи означає, що є все необхідне для кримінальної відповідальності. Важливе значення складу злочину виявляється і в тому, що він дозволяє провести, по-перше, чітке розмежування між злочином і провиною, тобто незлочинним суспільно небезпечним діянням; по-друге, відмежувати один злочин від будь-якого іншого. У кожному складі злочину виділяють його елементи: Об'єкт злочину -- це те, на що завжди посягає злочин і чому він завжди заподіює певної шкоди. Це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом. Об'єктивна сторона -- зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об'єкту злочину. Обов'язковими (необхідними) ознаками об'єктивної сторони як елемента складу злочину є: діяння (дію чи бездіяльність), суспільно небезпечні наслідки і причинний зв'язок. Тому у злочинах з так званим матеріальним складом має бути встановлений причинний зв'язок між дією (бездіяльністю) і суспільно небезпечним наслідком, що настав. Суб'єкт злочину -- це особа, яка вчиняє злочин. Відповідно до ст. 18 «суб 'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність. Тому юридичні особи (підприємства, організації, установи, політичні партії, громадські організації і т.д.) не можуть бути суб'єктами злочинів. Неприпустимою є колективна відповідальність за вчинені окремими особами злочини. Відповідно до ст. 19 КК суб'єктом може бути тільки осудна особа, тобто така, яка під час вчинення передбаченого кодексом діяння, могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Тому особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки, не підлягає кримінальній відповідальності. У частині 1 ст. 22 КК встановлюється, що кримінальна відповідальність за загальним правилом настає з 16 років, а за окремі злочини, вичерпний перелік яких передбачений у ч. 2 ст. 22 (наприклад, вбивство, розбій, зґвалтування), відповідальність встановлюється з 14 років. Суб'єктивна сторона -- це внутрішня сторона злочину, бо вона включає ті психічні процеси, що характеризують свідомість і волю особи в момент вчинення злочину. Ознаками суб'єктивної сторони, як елементу складу, є вина, мотив і мета злочину. Обов'язковою (необхідною) основною ознакою суб'єктивної сторони будь-якого складу злочину є вина особи. Відповідно до ст. 23 КК виною є «психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності». При відсутності вини особи немає і складу злочину, навіть якщо в результаті її дії (бездіяльності) настали передбачені законом суспільно небезпечні наслідки. Умисел і його види -- прямий і непрямий. При прямому умислі особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. При непрямому умислі особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала настання цих наслідків. Необережність та її види: злочинну самовпевненість і злочинну недбалість. Злочинна самовпевненість виражається в тому, що особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. Злочинна недбалість має місце там, де особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачати. Кожний з розглянутих елементів складу має певну сукупність ознак. Залежно від їхньої ролі в характеристиці загального поняття складу ці ознаки поділяються на обов'язкові та факультативні. Обов'язкові це ті ознаки, які притаманні будь-якому складу злочину, без яких взагалі немає складу злочину. Факультативними визнаються ті ознаки, що не є обов'язковими для всіх складів злочинів і в різних складах можуть відігравати різну роль. До таких ознак слід віднести час, місце, обстановку і спосіб вчинення злочину (характеризують об'єктивну сторону), мотив і мету (характеризують суб'єктивну сторону), а також ознаки спеціального суб'єкта злочину і деякі інші. Наведений поділ ознак складу на обов'язкові і факультативні має важливе значення, тому що він сприяє більш глибокому з'ясуванню складів окремих злочинів та їх відмежуванню від суміжних. Якщо розглянуті ознаки в статтях Особливої частини КК не передбачені ні як обов'язкові, ні як кваліфікуючі, то вони на кваліфікацію злочину не впливають і можуть відігравати лише роль обтяжуючих або пом'якшуючих обставин, що враховуються при призначенні покарання (наприклад, п. 12 ст. 67 передбачає як обтяжуючу обставину вчинення злочину загальнонебезпечним способом).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8