|
Меню
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Теорія держави і права
|
|
|
| аконодавчі збори, по Гегелю, покликане забезпечити представництво станів. Його верхня палата формується за спадковим принципом з дворян, тоді як нижня - палата депутатів - обирається громадянами по корпораціях і товариствах. Представництво громадян в законодавчому органі необхідне для того, щоб довести до зведення уряду інтереси різних станів. Вирішальна роль в управлінні державою належить чиновникам, що здійснюють урядову владу. Як рахував Гегель, вищі державні чиновники володіють глибшим розумінням цілей і завдань держави, чим станові представники. Вихваляючи чиновницьку бюрократію, Гегель називав її головною опорою держави “відносно законності”. Княжа влада об'єднує державний механізм в єдине ціле. У упорядкованій монархії, за словами філософа, править закон, і монарху залишається тільки додати до нього суб'єктивне “я хочу”. З суб'єктивної сторони держава є духовним співтовариством (організмом), всі члени якого пройняті духом патріотизму і свідомістю національної єдності. Заснуванням такої держави Гегель вважав народний дух у формі релігії. Ми повинні, писав він, почитати державу як якесь земне божество. Держава - це хід бога в світі; “його підставою служить влада розуму, що здійснює себе як волю”. Політичний ідеал Гегеля відображав прагнення німецького бюргерства до компромісу з дворянством і встановленню конституційного ладу в Німеччині шляхом повільних, поступових реформ зверху. У вченні про зовнішнє державне право (міжнародному праві) Гегель піддає критиці кантівську ідею вічного світу. Дотримуючись в цілому прогресивних поглядів на відносини між державами, проводячи ідеї необхідності дотримання міжнародних договорів, Гегель в той же час виправдовує можливість рішення суперечок міжнародного характеру шляхом війни. До цього він додає, що війна очищає дух нації. У такого роду представленнях Гегеля позначилася його позитивна оцінка війни Німеччини з наполеонівською Францією. Політичне учення Гегеля зробило величезний вплив на розвиток політико-правової думки. Прогресивні положення, що містяться в ньому, послужили теоретичною основою і дали могутній поштовх розвитку ліберальних і радикальних концепцій, зокрема младогегельянського руху. Разом з тим в ученні Гегеля була закладена і можливість його консервативної інтерпретації. На початку 16 століття численні розрізнені прояви антиклерикалізму злилися в могутній потік Реформації, який поступово захлеснув майже всю Європу, сповістившись про народження нового різновиду християнства - протестантизму. У цю епоху радикального перелому в європейській культурі встановлювалися нові соціально-етичні орієнтири на сторіччя вперед. Центральною фігурою духовно-культурного життя 16 століття став Мартін Лютер, що сформулював основні положення протестантизму. Своє відношення до мирських правителів Лютер висловлює в роботі "Про світську владу". На його думку, що істинно повірили в Христа і люди, що належать Христу, "не потребують ні світського меча, ні в законі. І якби весь світ складався із справжніх християн, тобто з істинно віруючих, то не було б необхідності або користі ні в князях, ні в королях, ні в панах, ні в мечі, ні в законі". Оскільки ж мир повний зла, то Бог заснував світське правління, "стримуюче нехристиан і злих, що примушує їх, хоча б проти волі, зберігати зовнішній світ і спокій". Звідси Лютер робить висновок: "Раз меч корисний і необхідний для охорони миру, покарання гріха і захисту від злих, то християнин охоче підкоряється правлінню меча: платить податі, почитав начальство, служить, допомагає, робить все, що йде на користь світської влади, щоб її не забували і боялися". Лютер і в цьому питанні, як завжди, категоричний і не визнає півтонів. Далі він пише: "Якщо ти бачиш, що не вистачає катів, стражників, суддів, панів, то запропонуй свої послуги і займися цим, щоб не нехтувати властями, без яких не можна обійтися, і щоб вони не прийшли в занепад або не зникли". Проте, підкреслює Лютер, є сфера, втручання властей в яку не допустимо. Це - сфера душі. На думку Лютера, "якщо світська влада насмілюється диктувати закони душам, то вона грубо втручається в Правління Пани спокушає і псує душі". Тут християнин не повинен поступатися, інакше він зраджує Бога. Слухняність відноситься до світської, але не до релігійного життя. Значення лютеровських ідей виходило за рамки суто релігійної проблематики. Вони затверджували початкову (онтологічне) рівність всіх віруючих в головній - в очах Бога. Вони будили в мирянинові відчуття власної гідності і внутрішньої незалежності від всіх земних, "зовнішніх" сил. Так, Лютер принижував людину в "вертикальному" вимірюванні - в зіставленні з Богом і його суверенною волею. Але, тим самим, він прославляв кожного окремого індивідуума у вимірюванні "горизонтальному" - в зіставленні із земними владиками, оскільки визнавав його рівність в головній - в можливості його прямого зв'язку з Богом. Причому цей зв'язок опосередкує не Церквою, а тільки власною совістю, а також здатністю утілювати Волю Божім в мирській справі, що припала на долю людини. Лютер затверджував повну довіру до особового релігійно-духовного досвіду людини, що перевершує в очах Бога всі папські догми і хитромудрі інтелігентські умствовуння. Таким чином, в глибинному культурно-історичному сенсі, Лютер затверджував нове розуміння людини, відповідне духу свободи і індивідуалізму. ІІ. Тестові завдання2.1 Початок буржуазній державно-правовій ідеології було покладено:1) Дж. Локком; 2) Н. Макіавеллі; 3) Дж. Мільтоном. Відповідь:1) Крок у розвитку концепції громадянського суспільства зроблено Джоном Локком. Згідно з ним передумовою громадянського суспільства є стан, в якому "кожна окрема особистість, незважаючи на ранг, мала б рівновагу з іншими, самими останніми людьми... Встановити такі умови, при яких не міг би за своєю власною волею позбавитись від сили закону". І далі загальне резюме: "Для жодної людини, що належить громадянському суспільству, не може бути зроблено винятку з законів цього суспільства". Безперечна перевага цієї точки зору в тому, що, згідно з нею, неприпустиме позазаконне панування, позазаконне функціонування верховної влади. Стан, при якому відповідальність перед законом мають лише піддані цієї влади, руйнує політичний організм і низводить суспільство до природного стану. В зв'язку з цим Локк вважає в першу чергу за необхідне:1) приборкати "левіафана", тобто повернути верховну владу до лона закону;2) джерелом влади в державі зробити народ. На відміну від Гоббса, Локк зовсім не дивиться на людину як на абстракцію, яка набирає реальної сили лише тоді, коли вона укладає угоду "кожного з кожним", а потім знову розчиняється у натовпі. Він вважає, що "кожна людина з природи своєї вільна, і ніщо не в змозі примусити її підкорятися владі, за винятком угоди. Лише суспільна угода перетворює людину в справжнього громадянина цього суспільства". Саме Локку належить опрацювання принципів, які стали іманентними постулатами європейської цивілізації. По-перше, влада не повинна врядувати за допомогою деспотичних наказів. По-друге, вона повинна захищати громадян і в кожному разі не може припускатись експропріації їхньої власності. По-третє, влада не може вдаватись до свавілля, вона повинна постійно пам'ятати, що інтереси громадян можуть відрізнятися від інтересів влади. Але, мабуть, найбільшим досягненням локківської соціально-філософської думки слід вважати ідею розподілу влад у суспільстві: на законодавчу, виконавчу і судову. Від Локка починає свій розвиток ідея громадянського суспільства як суспільства приватних власників, що захищені від втручання держави особистою волею в формі суспільного договору. Власне кажучи, така інтерпретація громадянського суспільства надалі стала основним теоретичним підґрунтям сучасного лібералізму. Соціальна філософія Локка поставила крапку на соціально-філософській парадигмі античності і Середньовіччя. Локк, як і Гоббс, відкривають нову добу. Вони належать минулому і майбутньому одночасно. А на авансцену історії виходять нові суспільні сили, класи, які, з одного боку, починають активно впливати на хід соціальних перетворень, з іншого, - ще не готові до сприйняття демократичних цінностей громадянського суспільства та парламентської демократії. Світосприйняття цих людей, які щойно потрапили до історичного процесу, точно охарактеризував Карл Поппер: "Мене не цікавить традиція. Я хочу керуватися власними судженнями про речі. Сам, незалежно від будь якої традиції, визначу переваги і недоліки речей. Я хочу мислити власним розумом, а не за допомогою розуму людей, котрі жили колись дуже давно". 2.2 Сутність матеріалістичної (класової) теорії походження держави полягає в тому, що: 1) держава виникла в результаті суспільного договору; 2) держава є продукт і прояв непримиримості класових протиріч; 3) держава виникла в результаті психологічних потреб людей жити в рамках організованого суспільства, колективної взаємодії. Відповідь: 2) Дана теорія виходить з того, що держава виникла перш за все в силу економічних причин: суспільного поділу праці, появи надлишкового продукту і приватної власності, а потім розколу суспільства на класи з протилежними економічними інтересами. Як об'єктивний результат цих процесів виникає держава, що спеціальними засобами придушення і управління стримує протиборство цих класів, забезпечуючи переважно інтереси економічно пануючого класу. Суть теорії полягає в тому, що держава з'явилася на зміну родоплемінній організації, а право - звичаям. У матеріалістичній теорії держава не нав'язується суспільству ззовні, а виникає на основі природного розвитку самого суспільства, пов'язаного з розкладанням родового ладу, появою приватної власності і соціальним розшаруванням суспільства за майновою ознакою (з появою багатих і бідних) інтереси різних соціальних груп стали суперечити один одному. У нових економічних умовах, що складаються, родоплемінна організація виявилася нездатною керувати суспільством. Виникла потреба у владному органі, здатному забезпечувати перевагу інтересів одних членів суспільства в противагу інтересам інших. Тому суспільство, що складається з економічно нерівних соціальних шарів, породжує особливу організацію, що підтримуючи інтереси імущих, стримує протиборство залежної частини суспільства. Такою особливою організацією стала держава. За твердженням представників матеріалістичної теорії вона є історично плинним, тимчасовим явищем і відімре зі зникненням класових розходжень. Матеріалістична теорія виділяє три основні форми виникнення держави: афінську, римську і німецьку. Афінська форма - класична. Держава виникає безпосередньо і переважно з класових протиріч виникаючих всередині суспільства. Римська форма відрізняється тим, що родове суспільство перетворюється в замкнуту аристократію, ізольовану від численної і безправної плебейської маси. Перемога останніх підриває родовий лад, на руїнах якого виникає держава. Німецька форма - держава виникає як результат завоювання великих територій для держави над який родовий лад не дає ні яких засобів впливу. Основні положення матеріалістичної теорії представлені в роботах К. Маркса і Ф. Енгельса. Представники інших концепцій і теорій походження держави вважають положення матеріалістичної теорії однобічними, невірними, тому що вони не враховують психологічних, біологічний, моральних, етнічний і інші факторів, що обумовили формування суспільства і виникнення держави. Так, вважає Шершеневич, величезна заслуга економічного матеріалізму полягає в доказі видатного значення економічного фактору, завдяки якому "у кінцевому рахунку" можна зв'язати "навіть високі і шляхетні почуття людини з матеріальною стороною його існування". "У всякому разі, - продовжує Шершеневич, - економічний матеріалізм представляє одну із самих великих гіпотез у вченні про суспільство, здатну найкраще пояснити масу суспільних явищ". ІІІ. Загальна характеристика релігійно-міфологічних уявлень про державу і право в країнах Стародавнього Сходу у ІІ-І тис. до н. е. До країн Стародавнього Сходу ми відносимо Стародавній Єгипет, державні утворення Межиріччя (Шумер, Вавилонське царство), Стародавню Індію, Китай та інші. З появою держави і встановлених нею норм і правил поведінки люди почали розмірковувати про ці соціальні феномени, їхні сутність і роль у суспільному житті. Попервах ці роздуми, погляди на державу, а також її вимоги щодо правил поведінки людей, ясна річ, не були самостійними знаннями, а являли собою елементи синкретичного міфологічного світогляду. Згідно з міфологічними уявленнями наших предків, порядок, установлений на землі, розглядався ними як складова всесвітнього порядку, започаткованого Творцем. З огляду на це формувались і уявлення людей про їхнє місце у світі, взаємини з іншими людьми, права та обов'язки, державний устрій. Такий підхід до розуміння сутності держави, порядку, справедливості був характерним для більшості народів, про що свідчать перші літературні пам'ятки країн Стародавнього Сходу, Греції, Риму, а також Київської Русі. Але схожість підходів різних народів у визначенні першоджерела земних порядків мала місце тільки на початковій стадії виникнення цих поглядів. Із часом, розвиваючись, погляди на державу, порядок, справедливість почали різнитися, набувати різних напрямку й забарвлення. Це сталося на етапі з'ясування людьми питання про взаємозв'язок порядку небесного і відносин на землі. Зокрема, у Стародавньому Китаї вважалося, що такий зв'язок здійснюється імператором. Від імені Бога він утворенням держави встановлює порядок на землі та реалізує надані йому Богом владні повноваження. Решта осіб, які обіймають різні посади в системі державного управління, мають проводити в життя волю імператора, а значить, і Бога. Рівночасно в Стародавніх Індії та Єгипті, а також у Вавилоні побутував міф, згідно з яким боги були не лише джерелом влади, а й брали безпосередню участь у встановленні земного порядку, вирішенні долі людей. Цю концепцію подибуємо в літературних пам'ятках Стародавнього Єгипту, серед яких - "Повчання Птахотепа" (XXVII ст. до н. е), "Книга мертвих" (XXV-XXIV ст. до н. е), "Повчання гераклеопольського царя своєму синові" (XXII ст. до н. е).
Страницы: 1, 2, 3
|
|
|
|
|
|
НОВОСТИ
|
|
|
|
|
|
|
|