| Патріархальна теорія виходить з того, що держава виходить з родини. Є результатом розростання родини. Держава, по Аристотелю, є не тільки продуктом природного розвитку, але і вищою формою людського спілкування. Вона охоплює собою всі інші форми спілкування (родину, селища). У ній останні досягають своєї кінцевої мети - «благого життя» - і завершення. У ній же знаходить своє завершення і політична природа людини. Державна влада, на думку прихильників патріархальної теорії, є ніщо інше, як продовження батьківської влади. Влада государя, монарха - це патріархальна влада глави родини. Патріархальна теорія служила в середні століття обґрунтуванням абсолютної («отеческой») влади монарха.2.3. Договірна теорія Теорія договірного походження держави і права пояснює походження держави суспільним договором - результатом розумної волі народу, на основі якого відбулося добровільне об'єднання людей для кращого забезпечення волі і взаємних інтересів. Окремі положення цієї теорії розвивалися в V - IV століттях до н.е. софістами в Древній Греції. «Люди, ті, що зібралися тут! - звертався до своїх співрозмовників один з них (Гіппій 460 - 400 р. до н.е.) - Я вважаю, що ви всі отут родичі, свояки і співгромадяни по природі, а не за законом: адже подібне родинно подібному по природі. Закон же, пануючий над людьми, примушує до багато чого, що огидно природі». Марченко М.Н. Теория государства и права. - М.: Зерцало, ТЕИС, 1996, 476 С. Основою даної теорії є положення про те, що державі передував природний стан людини. Умови життя людей і характер людських взаємин у природному стані уявлялися не однозначним чином. Гоббс бачив природний стан у царині особистої волі, що веде до «війни всіх проти всіх»; Руссо вважав, що це є мирне ідеалістичне первісне царство волі; Локк писав, що природний стан людини - у його необмеженій волі. Прихильники природного права вважають державу результатом юридичного акту - суспільного договору, що є породженням розумної волі народу, людським заснуванням чи навіть винаходом. Тому дана теорія зв'язується з механічним уявленням про походження держави, що виступає як штучний здобуток свідомої волі людей, погодившихся з'єднатися заради кращого забезпечення волі і порядку. Гольбах, наприклад, визначав суспільний договір як сукупність умов для організації і збереження суспільства. Дідро суть свого розуміння суспільного договору виклав у такий спосіб: «Люди швидко здогадувалися, - писав він ,- що якщо вони будуть продовжувати користатися своєю волею, своєю незалежністю і нестримно віддаватися своїм пристрастям, то положення кожної окремої людини стане більш нещасливим, чим якби він жив окремо; вони усвідомили, що кожній людині потрібно поступитися частиною своєї природної незалежності і скоритися волі, що представляла б собою волю всього суспільства і була б, так сказати, загальним центром і пунктом єднання всіх їх воль і всіх їхніх сил. Таке походження держав». Дидро Д. Соч. Т. VII. М., 1939. С. 236. Класичне обґрунтування договірна теорія одержала в працях Руссо. Виходячи з історичного досвіду він прийшов до висновку, що правителі стали дивитися на державу як на свою власність, а на громадян як на рабів. Вони стали деспотами, гнобителями народу. Деспотизм, по Руссо, вищий і крайній прояв суспільних розходжень: нерівності багатих і бідних як наслідку приватної власності; нерівності сильних і слабких як наслідку влади ; нерівності панів і рабів як наслідку попрання законної влади владою сваволі. Ця нерівність стає причиною нової негативної рівності: перед деспотом усі рівні, тому що кожний дорівнює нулю. Але це уже не стара природна рівність первісних людей, а рівність як перекручування природи. Руссо вважає, що в інтересах створення правомірного державного устрою і відновлення щирої рівності і волі треба укласти вільний суспільний договір. Головна задача цього договору полягає в тому, щоб «знайти таку форму асоціації, що захищала й охороняла б загальною сукупною силою особистість і майно кожного учасника й у якій кожен, з'єднуючись з усіма, корився б, однак, тільки самому собі і залишався б таким же вільним як він був раніш». Див. : Руссо Ж.-Ж. О причинах неравенства. СПб., 1907. С. 87. Обґрунтовуючи договірну теорію Руссо відзначає: «Кожний з нас віддає свою особистість і усю свою міць під верховне керівництво загальної волі, і ми разом приймаємо кожного члена як нероздільну частину цілого». Руссо Ж.-Ж. Об общественном договоре., М., 1938 С. 13.Влада монарха є похідною не від божого провидіння, а від самих людей. Дана теза, покладена в основу договірної теорії походження держави, була найбільше яскраво і докладно розвинута Полем Гольбахом ( 1723 - 1789) у його роботі «Священная зараза или естественная история суеверия».Виступаючи проти широко розповсюдженої в середні століття ідеї божественного походження влади королів, «являючихся представниками і подобою бога на землі», Гольбах пише, що в практичному плані ця ідея служила виправданням усемогутності, безконтрольності влади, сваволі монархів і їх найближчого оточення. «Гордість привілейованих людей, - відзначає автор, - одержала в силу божественного права влади бути несправедливими і веліти іншими людьми. Останні вірять, що повинні відмовитися на користь своїх панів від власного щастя, повинні працювати тільки на них, боротися і гинути в їхніх війнах. Вони вірять, що повинні безумовно підкорятися бажанням самих навіжених і шкідливих царів, яких небо послало їх у гніві своєму.Ідея божественного походження влади монарха, констатує Гольбах, привела в багатьох країнах до того, що «государ став єдиним джерелом милостей». Він «розбещував суспільство і розділяв його, щоб панувати». При такому положенні речей «нація була доведена до незначності; власне нерозуміння зробило її не здатною забезпечувати свою безпеку, противитися заподіюваному їй злу і винагороджувати за послуги, що робляться їй; самі громадяни забули її й ігнорували і не визнавали. У кожній країні одна центральна особа запалювала всі пристрасті, приводила їх у дію для своєї особистої вигоди і нагороджувала тих, кого вважала найбільш корисним для своїх цілей».Далі Гольбах зауважує, що «воля монарха зайняла місце розуму». Примха монарха стала законом. Милість його стала мірилом поваги, честі, суспільної пошани. Воля монарха «визначала право і злочин, справедливість і несправедливість. Злодійство перестало бути злочином, якщо було дозволено монархом». Гноблення ставало законним, якщо відбувалося від його імені. Податки йшли тільки на «божевільні витрати монарха на угамування апетитів його ненаситних царедворців».Як же практично обстояла справа з волею, справедливістю і з правом у тих країнах де панувала теорія божественного походження держави і права?Відповідаючи на це питання, Гольбах писав, що воля в цих країнах була заборонена монархом, «тому що стискувала його розбещеність. І піддані «незабаром повірили, що все дозволене государем гідно і похвально».У такий спосіб Гольбах зробив висновок у відношенні ідеї справедливості, государі, «обожнені релігією і розбещені попами», у свою чергу, розбещували душі своїх піданих, вирощували «серед них боротьбу інтересів», знищували відносини, що існували між ними, «робили людей ворогами один з одним і убивали в них моральність».Якби нації, настільки принижені у своїх правах і власних очах, заявляв Гольбах, «здатні були звернутися до розуму, вони, звичайно, побачили б, що тільки їхня воля може надавати кому-небудь вищу владу». Вони побачили б, що ті земні боги, перед якими вони падають, у сутності просто люди, яким вони ж, народи, доручили вести їх на щастя, причому ці люди стали однак, бандитами, ворогами і зловжили владою проти народу, що дав їм у руки цю владу».Та й самі государі, міркував далі автор, якби вони здатні були «запитувати природу і свої щирі інтереси», якби вони очнулись від сп'яніння, у яке приводить їх фіміам, «воскуриваємий їм служителями марновірства», вони б зрозуміли, що «влада, заснована на згоді народів, на їх прихильності, на їх дійсних інтересах, набагато сильніша влади, що спирається на ілюзорні домагання». Вони б знайшли, що справжня слава полягає в тому, щоб зробити людей щасливими, справжня могутність - у тому, щоб поєднувати їх бажання й інтереси, справжнє покликання - у діяльності, таланті.Аналогічних поглядів на природу влади і держави дотримувалися й інші прихильники і послідовники договірної теорії походження даних інститутів.Заперечуючи ідеї божественного походження держави і права, Олександр Радищев (1749-1802) вважав, що держава виникає не як результат деякого божественного провидіння, а як наслідок мовчазного договору членів суспільства з метою спільного захисту слабких і пригноблених. Держава, на його думку, «є велика махина, ціль якої є блаженство громадян».Джон Локк (1632 - 1704) виходив з того, що всяке мирне утворення держав мало у своїй основі згода народу. Говорячи у відомій роботі «Два трактати про правління» з приводу того, що «з державами відбувається те саме, що і з окремими людьми: вони звичайно не мають ніякого уявлення про своє народження і дитинство», Локк разом з тим докладно розвивав ідеї щодо того, що «об'єднання в єдине політичне суспільство» може і повинне відбуватися не інакше, як за допомогою «однієї лише згоди». А це, на думку автора, і є «весь той договір, що існує чи повинний існувати між особистостями, що вступають у чи державу».Питання про те, що собою представляє суспільний договір, яким повинен бути його зміст і призначення, так само як і багато аналогічних питань одержали найбільш яскраве і ґрунтовне висвітлення в ряді трактатів Жана-Жака Руссо (1712 - 1778) і особливо в його знаменитій праці «Про Суспільний договір».Основна задача, що покликана вирішувати Суспільний договір, складається на думку Руссо, у тому, щоб «знайти таку форму асоціації, що захищає й огороджує всією загальною силою особистість і майно кожного з членів асоціації, і завдяки якій кожен, з'єднуючись з усіма, підкоряється, однак, тільки самому собі і залишається настільки ж вільним, як і колись».Розглядаючи державу як продукт Суспільного договору, породження розумної волі народу, а точніше - людського заснування чи навіть винаходу, Руссо виходив з того, що кожна людина передає в загальне надбання і ставить під вище керівництво загальної волі свою особистість і всі сили. У результаті «для нас усіх разом кожен член перетворюється в нероздільну частину цілого». Це колективне ціле, на думку Руссо, є не що інше, як юридична особа. Раніш воно іменувалося «цивільною громадою». Пізніше - «Республікою чи Політичним організмом». Члени цього політичного організму називають його «Державою, коли він пасивний, Суверенітетом, коли він активний, країною - при зіставленні його з йому подібними».Держава розглядається Руссо як «умовна особистість», життя якої полягає в союзі її членів. Головною його турботою, поряд із самозбереженням, є турбота про загальне благо, про благо всього суспільства, народу. З усього сказаного про природно-правову теорію походження держави і права випливає, що її прихильники виходять з того, що народ має природне, невідчужуване право не тільки на створення держави на основі Суспільного договору, але і на її захист. Теорія суспільного договору зазнає критики по різних причинах. Так, Коркунов думав, що договірні початки в утворенні суспільства і держави приводять до вкрай індивідуалістичного розуміння суспільного життя. При цьому особистість «визнавалася над всім пануючою і все визначальною. Не особистість вважалася обумовленою суспільним середовищем, а навпаки, суспільний порядок був цілком обумовленою сваволею окремих особистостей». Коркунов М.Н. Лекции по общей теории права. СПб., 1894 С. 184-185. Шершеневич писав, що прихильники механічного уявлення рідко ставали на точку зору історичної дійсності, остільки суспільний договір для них тільки методологічний прийом. «Для них не важливо, чи було так в історії чи ні, їм важливо довести який вигляд повинне прийняти суспільство, якщо припустити, що в основі його лежить суспільний договір, обумовлений згодою усіх, без чого ніхто не може вважати себе зв'язаним суспільними узами». Приблизно з таких же позицій оцінює договірну теорію Трубецький. Він затверджує, що «не суспільство є продукт вільної творчості людини, а навпаки, людина є продукт історично сформованих суспільних умов, визначеного історичного середовища, частина соціального організму, підлегла законам цілого». А.І.Денисов, будучи прихильником матеріалістичної теорії походження держави, писав, що «договірна теорія антиісторична, тому що в основу громадського життя кладе індивіда, людину. Разом з тим ця теорія однобічна: підкреслюючи, що історичний розвиток повинний визначаться природою людини, вона не враховує того, що людина впливає на природу і створює собі нові умови існування». Прихильники інших концепцій походження суспільства і держави, як правило, відносяться до неї критично, знаходять у ній істотні вади. І це цілком природно, тому що будь-яка існувавша й існуюча теорія походження держави являє собою лише суб'єктивний погляд людської думки на процеси об'єктивного порядку. Пізнати закономірності суспільного розвитку, виникнення і функціонування держави - задача, як підтверджує історія, надзвичайно складна. Її вирішення можливе на основі одночасної інтеграції і диференціації наукових зусиль різних шкіл і напрямків, що займаються питаннями походження держави і права. Незважаючи на те, що науковість договірної теорії оцінювалася досить неоднозначно і суперечливо, аж до повного заперечення її історичної самостійності, проте деякі аспекти даної концепції знайшли своє реальне втілення в практиці державного будівництва. Прикладом цього можуть служити Сполучені Штати Америки, що у своїй конституції юридично закріпили договір між народами, що входять у їх склад, і визначили мету цього договору: утвердження правосуддя, охорону внутрішнього спокою, організацію спільної оборони, сприяння загальному добробуту.
Страницы: 1, 2, 3, 4
|
