Miністерство юстицiї Укрaїни, Генеральна прокурату-ра України, Служба безпеки Україии, Мiнiстерство внутрiшнiх справ України, податкова мiлiцiя Державної податкової адмiнiстрацiї України, Центр порiвняльного права при міністествi юстицiї Укрaїни вважають, що положення ч. 3 ст. 120 КПК України є конститyцiйними. Однак Спiлка aдвoкaтiв України дiйшла протилежного висновку. Немає єдиної точки зору щодо конституцiйностi цiєї норми Закони i серед науковцiв.

Предметом розгляду Конституцiйним Судом України у цiй справi є перевiрка на вiдповiднiсть Конституції України (конституцiйностi) положень ч.3 ст. 120 КПК України щодо невизначеностi граничного строку досудового слідствa, вирiшуючи якi Конституцiйний Суд Укрaїни виходить з такого, що вiдповiдно до п. 14 ч. 1 СТ. 92 Конституції України судочинство, органiзацiя i дiяльнiсть прокуратури, оpгaнів дiзнання i слiдства, a відтaк i строки досудового слiдства визначаються виключно законами.

У КПК України цi строки встановлено ст. 120, яка як зазначалося, передбачає, що досудове слiдство повинно бути закiнчено протягом двох мiсяцiв i продовжено до трьох i шести мiсяцiв. Далi продовжувати строк досудового слiдства можливо лише у виняткових випадках.

Отже, законом встановлено загальне правило - досу-дове слiдство повинно бути закiнчено протягом двох мiсяцiв, а продовження цього строку є винятком з цього правила. Додержання cтpoків слiдства є однiєю з умоввиконання завдань швидкогo i повного розкриття злочинів.

Строки досудовоro слiдства вiдповiдно до мiжнародних договоpiв України повиннi бути розумними. Статтею 14 Мiжнародного пакту про громадянськi і політичнi права 1966 року передбачено, що кожен має право при розглядi будь-якого пред'явлевого йому Кримiнальногo обвинува-чення бути судимим без невиправданої затримки (пiдпункт „с” пункту 3).

Згiдно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року кожен при вирішенні питання щодo його цивiльних прав та обов'язкiв або при встановленнi обгрунтованостi будь-якого кримiнальногo обвинувачення, висунутого проти ньогo, має право на справедливий i вiдкритий розгляд упродовж розумного строку неза-лежним i безстороннiм судом, встановленим законом.

Поняття „розумний строк досудовогo слiдства є оцiночним, тобто таким, що визначається у кожному конкретно-му випадку з огляду на сукупнiсть ycix обставин вчинення i розслiдування злочину (злочинів). Визначення розумного строку досудового слiдства залежить вiд багатьох чинників, включаючи обсяг i складнiсть справи, кiлькiсть слiдчих дiй, число потерпiлих та свiдкiв, необхiднiсть проведення експертиз та отримання висновкiв тощо.

Однак за будь-яких обставин строк досудового слiдства не повинен перевищувати меж необхiдностi. Досудове слiдство повинно бути закiнчено у кожнiй справi без порушення права на справедливий судовий розгляд i права на ефективний засiб захисту, що передбачено статтями 6, 13 Конвенцiї про захист прав людини та основних свобод.

Отже, пiдстав для визнання таким, що не вiдповiдає Конституцiї України (неконститyцiйним), положення ч. 3 ст. 120 КПК України про можливість продовження стро-ку досудового слiдства лише у виняткових випадках не-має, тому Конституцiйний Суд України вирiшив визнати такими, що вiдповiдають Конституцiї України (є консти-туцiйними), положення ч. 3 ст. 120 КПК України про можливiсть продовження строку досудового слiдства лише у виняткових випадках.

Для продовження строку слiдства слiдчий виносить мотивовану постанову. Якщо виникає необхiднiсть одночасного продовження строку слiдства й тримання обвинуваченого пiд вартою, складається єдина постанова „Про порушення клопотання про продовження строку досудового слiдства й утримання обвинуваченого пiд вартою. Така постанова повинна вiдповiдати вимогам ст. 130 КПК, а також положенням вiдомчих aктів щодо цього питання.

Продовження строку розслiдування необхiдно вирiшyвати у вiдповiдних iнстанцiях завчасно, оскiльки для вирiшення цього питання потрiбен час не тiльки начальнику слiдчого пiдроздiлу, а й прокуроровi.

Щодо трактування закону про продовження строків розслiдування серед правознавцiв та практичних прaцiвникiв виникають певнi розбiжностi. Деякi автори вважа-ють, що при вирiшеннi питання щодо продовження стро-ку слiд виходити iз загальної тривалостi використаного на розслiдування по справi часу, за винятком того перiоду, коли справа перебуває у прокурора i в судi чи в apxiвi у зв'язку з її закриттям.

Враховуючи це, необхiдно визначати, до якого проку-рора слiд звертатися iз клопотанням щодо продовження строку розслiдування. О. Я. Дубинський зазначав, що якщо в законi вказується те, що певнi процесуальнi дії повиннi бути виконанi „на загальних пiдставах”, то при цьому мається на увазi неускладнена, початкова для правовідносин, що розглядаються, ситуацiя. Якби законодавець вважав за необхiдне встановити iнший порядок про-довження строку досудового слiдства, при якому враховувався б i той строк, що був затрачений на розслiдування по справi, до її направлення до прокурора чи закриття, він би обумовив це прямо в законi. В цьому переконує i порівняння з нормою, в якiй встановлено процедуру продовження строку тримання пiд вартою (частини 1-2 ст. 156 КПК), де вказано, що тримання пiд вартою при розслiдуваннi злочинiв у кримiнальних справах не може тривати бiльше двох мiсяцiв. Проте цей строк може бути пIродовжений.

У разi, якщо в указаний строк розслiдування справи закiнчити неможливо, а пiдстав для скасування чи замi-ни запобiжного заходу на бiльш м'який немає, вiн може бути продовжений:

1) до чотирьох мiсяцiв - за поданням, погодженим з прокурором, який здiйснює нагляд за додержанням заксонiв органами дiзнання i досудового слiдства, або самим прокурором, суддею того суду який винiс постанову про застосування запобiжного заходу;

2) до дев'яти мiсяцiв - за поданням, погодженим з заступником Генерального прокурора Укрaїни, прокурором Автономної Республiки Крим, областi, мicт Києва i Севастополя та прирiвняних до них прокурорiв, або са-мим цим прокурором у справах про тяжкi й особливо тяжкi злочини, суддею апеляцiйного суду;

3) до вiсiмнадцяти мiсяцiв - за поданням, погодже-ним з Генеральним прокурором України, його заступниксом, або самим цим прокурором в особливо складних справах про особливо тяжкi злочини, суддею Верховного Суду України.

У кожному випадку, якщо розслiдування справи у повному обсязi в указанi строки закiнчити неможливо i за вiдсутностi пiдстав для змiни запобiжного заходу, проку-рор, який здiйснює нагляд за виконанням законiв при провадженнi розслiдування у данiй справi, має право дати згоду про направлення справи до суду в частинi доведеного обвинувачення. У цьому разi справа в частинi нерозслідуваних злочинiв чи епiзодiв злочинної дiяльностi з додержанням вимог ст.26 КПК видiляється в окреме провадження i закiнчується у загальному порядку.

Строк тримання пiд вартою oбчислюється з моменту взяття пiд варту, а якщо взяттю пiд варту передувало затрмання пiдозрюваного, - з моменту затримання. У строк тримання пiд вартою включаєтьcя час перебування ocоби на стaцiонарному експертному дослiдженнi у психiатричій медичнiй установi будь-якою типу. У разi повторного взяття пiд варту особи у тiй самiй справі, а також по приєднаній до неї або видiленiй з неї справи або пред'явлення нового обвинувачення строк тримання пiд вартою обчислюється із урахуванням часу тримання пiд вартою рaнiше.

Строк тримання пiд вартою пiд час досудового слiдства закiнчуєтъся в день надходження справи до суду проте час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матерiалами кримiнальної справи при обчисленi строку тримання під вартою як, запобiжного заходу не враховується. У разі відкликання справи iз суду прокурором на підставі ст. 232 КПК перебiг цих строків поновлюється з дня надходження справи до прокурора.

При поверненнi судом справи прокуророві на дoдaткове розслiдування строк тримання обвинуваченого niд вартою обчислюється з моменту надходження справи прокурору i не може перевищувати двох мiсяцiв. Подальше продовження зазначеного, строку проводиться з урахуванням часу перебування обвинуваченого пiд вартою до направ-лення справи суду в порядку i в межах, встановлених ст. 156 КПК.

У разі закінчення строку тримання під вартою як запобіжного заходу передбаченого КПК i якщо цей строк не продовжено у встановленому порядку орган дiзнання, слiдчий, прокурор зобов'язаний негайно звільнити особу з-пiд варти.

Начальник мiсця досудовоro ув язнення зобов'язаний негайно звільнити з-пiд варти обвинуваченогo, щодо якого постанова суддi про продовження строку тримання під вартою на день закінчення стpoкiв тримания пiд вартою передбачених частинами 1, 2, 6 ст. 156 КПК, не надiйшла.

При цьому він направляє повiдомлення особi чи органу, у провадженнi яких перебуває справа та вiдповiдному прокурору, який здiйснює нагляд за розслiдуванням.

З урахуванням вищевказаних обставин, в законі встановлено певні строки дiзнання та досудового слiдства. Передбачається i спеціальний порядок продовження строків розслiдування для випадкiв, якщо його вдається провести у вiдведений законом для цього час. Разом із цим нереально було б встановити в законi максимально чіткі строки розслiдування, чи, навпаки, чiтко його обмежити, оскільки досудове слiдство повинно тривати доти , доки зiбранi матеріали не дозволять дiйти однозначного висновку, щодо єдино допустимої форми закiнчення досудового слiдства. Тому є, неточним вислiв, що „ закон вста-новлює максимальні строки досудового слідства”. У цьому разi недоцiльно, змiшувати строки розслiдування та строки тримання пiд вартою, для яких кримiнально-процесуальна межа встановлена до 18 мiсяцiв (максималь-на). Iз закiнченням цього часу обвинувачений пiдлягає негайному звiльненню, а розслiдування може продовжуватись, оскiльки закон не встановлює максимального строку розслiдування по кримiнальнiй cnpaвi.

4. Поняття і види судових витрат;

Пiд судовими витратами розумiють витрати органів дізнання, досудового слiдства та суду пiд час здiйснення ними провадження в тiй або iншiй справi, профiнансовані з державного бюджету, тобто фактично витрати держави ( 7; с. 195 ).

При віднесені тих чи iнших витрат, до судових варто виходити з правової сутності даного процесуального iнституту. Стягнення судових витрат - не додатковий зaxiд покарання за вчинений злочин. Не є воно i цивiльно-правовим заходом, оскiльки ст'ягнення витрат вiдбувається не за договором чи цивiльно-правовим зобов'язанням. Наприклад, при стягненні за зобов'язанням, що виникає з заподiяння шкоди, вiдповiднi суми стягуються з особи, що заподiяла шкоду. У кримiнаьному процесi витрати, що належать до судових витрат, стягуються не тiльки без відома, а й часто навіть всупереч бажанню обвинуваченого, при стягненнi суд керується кримiнально-процесуальними нормами, а не цивiльними (правовими чи процесуальними). У цьому, зокрема, виявляється характер кримі-нально-процесуальних вiдносин як одного з видiв влад-них вiдносин.

Має значення i те, хто понiс витрати. До категорії судових витрат належать тільки витрати, понесенi opгaнaми дiзнання, досудового слiдства i судом. Тому суми, що стягуються вiдповiдно до ст. 93 КПК за оплату працi адвокaтa як захисника, призначеного судом, судовими витратами не є. Порядок їхнього стягнення регулюється спецi-альною iнструкцiєю про оплату прaцi aдвокатів

Hapeштi, слiд враховувати i безпосередню причину їx виникнення: судові витрати виникають у результатi здiйснення кримiнального судочинства, а не в результатi злочину. Злочин же є загальною причиною виникнення самого судочинства по данiй справi, але не може розглядатися як безпосередня причина витрат, тим бiльше, що не завжди обраний слiдчим шлях доведення є єдино можливим. Розходження в пiдставах (безпосереднiх причинах) виникнення витрат визначає вiдмiннiсть судових витрат вiд iнших сум, що пiдлюгають стягненню з обвинуваченого.

Але, незважаючи на це, в науці кримiнального процесу iснyє кiлька пiдходiв до визначення поняття судових ви-трат. Наприклад, В. М. Тертишник таким чином визна-чає поняття «судові витрати: це витрати на кримiналъ-но-процесуальне провадження, вiдшкодування яких по-кладається на певних учасникiв процесу.

Інші автори розумiють пiд судовими витратами витрати зі збирання i дослiдження доказiв. Безперечно, судовi витpати виникають у кримiнальному судочинствi в резульаті дiяльностi учасникiв кримiнального процесу, спрямованої на розкриття злочинiв. Вiдомо, що кримiнальний процес - найбiльш значна частина цiєї дiяльностi, ос-кiльки в ньому беруть безпосередню участь не тiльки свiдки, потерпiлi, донятi, експерти, спецiалiсти, перекладачi, а й працiвники opгaнів дiзнання, слiдчi, прокурори, суддi, адвокати тощо, отже, відповiдно до запропонованого формулювання до судових витрат повиннi бути вiднесенi ви-трати вcix цих осiб зі збирання i дослiдження доказiв, що супоречить чинному законодавству. Адже ст.91 КПК відносить до судових витрат лише суворовизначену частину витрат, що виникають у результатi кримiнально-процесуальної дiяльностi, зокpeмa суми, витрачені на зберiгання пересилання і дослідження речових доказів.

Страницы: 1, 2, 3, 4