Статут Казимира Великого
6 ЗмістВступ 21. Загальні риси формування польської держави 32. Перші зводи польського звичаєвого права 53. Особливості процесу створення статуту 1347 р. 64. Основні статті пам'ятника та їх характеристика 9Висновки 18Список використаної літератури 20 ВступВивчення історії держави і права південно та західнослов'янських країн створює передумови для найкращого розуміння історії держави і права в слов'янських країнах. Актуальність обраної теми дослідження полягає у досить значній вазі вивчення процесів становлення державності та законодавства зарубіжних країн для процесу державотворення у нашій країні. Вивчення основ правового устрою дозволяють зрозуміти характер впливів, що здійснювали західнослов'янські країни, зокрема Польща, на Українську державу. Різні шляхи переходу до феодалізму обумовили і конкретно-історичні форми соціальної стратифікації, і специфіку правового становища окремих груп населення феодального суспільства в тих чи інших країнах. Але у всіх, без винятку, феодальних державах існували панівні верстви феодалів, які були суб'єктами права приватної або державної власності на землю, і пригноблені феодально-залежні селяни, які вели дрібне господарство і були змушені у зв'язку з системою позаекономічного примусу віддавати значну частину отриманого ними продукту представникам панівної верхівки.Соціальна і правова структура населення у феодальних державах визначалась особливою складністю. Так, у багатьох країнах поряд з основними станами, а також у їх складі, існували численні групи населення, які відчутно різнилися між собою за своїм правовим статусом.Мета даного даної роботи полягає у намаганні розкрити всі особливості процесів становлення державності та законодавства, що протікали на землях середньовічної Польщі.1. Загальні риси формування польської державиПерші достовірні відомості про Польщу відносяться до другої половини ХХ ст. Польща вже тоді була порівняно великою державою, створеною династією Пястів шляхом об'єднання декількох племінних князівств. Перший історично достовірний правитель Польщі - Мєшко I (правив в 960-992 рр.) з династії Пястів, володіння якого - Велика Польща - перебували між ріками Одер й Вісла. При правлінні Мєшко I, що боровся з германською експансією на схід, поляки в 966 р. були похрещені в християнство латинського обряду. В 988 р. Мєшко приєднав до свого князівства Сілезію й Помор'я, а в 990 р. - Моравію. Його старший син Болеслав I Хоробрий (роки правління 992-1025 рр.) став одним з найвидатніших правителів Польщі. Він установив свою владу на території від Одера й Ніси до Дніпра й від Балтійського моря до Карпат. Зміцнивши самостійність Польщі у війнах зі Священною Римською імперією, Болеслав прийняв титул короля (1025 р.). Після смерті Болеслава феодальна знать, яка підсилилася, виступила проти центральної влади, що призвело до відділення від Польщі Мазовії й Помор'я. Болеслав III (роки правління 1102-1138 рр.) повернув Помор'я, але після його смерті територія Польщі була розділена між його синами. Старший - Владислав II - одержав владу над столицею Краковом, Великою Польщею й Помор'ям. У другій половині ХІІ ст. Польща, як й її сусіди Німеччина й Київська Русь, розпалася. Розпад призвів до політичного хаосу; васали незабаром відмовилися визнавати повновладдя короля й за допомогою церкви значно обмежили його владу. У середині ХІІІ ст. монголо-татарська навала зі сходу спустошила більшу частина Польщі. Не менш небезпечними для країни були набіги, що не припинялися литовців і пруссів з півночі. Аби захистити свої володіння, князь Мазовії Конрад в 1226 р. запросив у країну тевтонських лицарів з військово-релігійного ордена хрестоносців. Протягом нетривалого часу тевтонські лицарі завоювали частину прибалтійських земель, що пізніше стала називатися Східною Пруссією. Цю землю заселили німецькі колоністи. В 1308 р. держава, створена тевтонськими лицарями, відрізала Польщі вихід до Балтійського моря. В результаті роздробленості Польщі стала зростати залежність держави від вищої аристократії й дрібнопомісного дворянства, у чиїй підтримці вона потребувало для захисту від зовнішніх ворогів. Винищування населення монголо-татарами й литовськими племенами призвело до припливу на польські землі німецьких поселенців, які або самі створювали міста, що управлялися за законами Магдебурзького права, або одержували землі як вільні селяни. На відміну від них польські селяни, подібно селянам майже всієї Європи того часу, стали поступово попадати в кріпосну залежність. Возз'єднання більшої частини Польщі здійснив Владислав Локеток (Ладислав Короткий) з Куявії - князівства в північно-центральній частині країни. В 1320 р. він був коронований як Владислав I. Однак національне відродження більшою мірою пов'язане з успішним правлінням його сина, Казимира III Великого (роки правління 1333-1370). Казимир зміцнив королівську владу, реформував управління, юридичну й грошову системи по західному зразку, обнародував звід законів, що одержав найменування «Віслицькі статути» (1347 р.), полегшив положення селян і дозволив оселитися в Польщі євреям - жертвам релігійного переслідування в Західній Європі. Йому не вдалося повернути вихід до Балтійського моря; він також втратив Сілезію ( що відійшла до Чехії), але захопив на сході Галичину, Волинь і Поділля. В 1364 р. Казимир заснував у Кракові перший польський університет - один з найстарших у Європі. Не маючи сина, Казимир заповів королівство своєму племінникові Людовику I Великому (Людовику Угорському), у той час одному із самих впливових монархів Європи. При Людовиці (роки правління 1370-1382) польські дворяни (шляхта) одержали т.зв. Кошицький привілей (1374 р.), відповідно до якого вони звільнялися майже від всіх податей, одержавши право не платити податки вище певної суми. Замість цього дворяни обіцяли передати престол одній з дочок короля Людовика. 2. Перші зводи польського звичаєвого праваПершим відомим зводом польського звичаєвого права вважається т. зв. Ельблонгська книга. Написана вона німецькою мовою як посібник для суддів-хрестоносців ХІІІ ст. На цей час частина польських селян уже була повністю закріпачена. Іншу частину становили напіввільні селяни-кмети. У обов'язки останніх входило косіння панського сіна протягом трьох днів у сінокіс та участь їх дружин у зборі зернових під час жнив у панському маєтку. Заможні кмети додатково поповнювали стан дрібного рицарства - шляхти, тобто остаточного розмежування між класами ще не відбулося. Віра (грошовий викуп) за убивство кмета, німця-колоніста чи приїжджого складала 30 гривень, життя шляхтича і купця оцінювалося в 50. За переховування грабіжника або вбивці село колективно сплачувало штраф (кругова порука). Право XIII ст. захищає не лише життя, але й майно заможних класів суворіше, ніж простолюду. Так, крадіжка коня оцінюється штрафом у 12 гривень, але, якщо кінь князівський, штраф зростає до 70. Крадіжка з будинку селянина чи рицаря-шляхтича карається однаково -- 12 гривень, але з князівського підвалу - уже 50. За вбитого, знайденого на території села чи міста, якщо убивця невідомий, несеться колективна відповідальність. Після смерті бездітного рицаря його майно переходить до дружини, після смерті кмета - до пана, а дружині зостається лише постіль.Подібно до германського, польське право того часу також у спірних випадках вдається до ордалій - випробувань поєдинком, розпеченим залізом чи водою. Пан може для судового поєдинку виставити свого кмета. Крім грошових штрафів застосовуються ще й інші засоби покарання - кваліфікована смертна кара та вигнання. Ув'язнення як самостійний вид покарання була відсутня.Як уже згадувалося, систематизацію польського права провів король Казимир III Великий. Для Малої Польщі близько 1347 р. було створено т. зв. Віслицький статут, для Великої Польщі у 1346-1347 рр., - Петраковський. Цими актами було систематизовано правові норми служби в ополченні, становище духовенства, відносини поміщиків з селянами тощо. Велика увага зверталася на право власності. Зокрема, обмежувалося право «мертвої руки». Селяни отримували право відходу від поміщика, але не більше 2 на село. Поміщик, який приймав селян понад установлену норму, мусив повернути решту «з усіма речами». Власник помістя був самостійним у своєму володарюванні. Характерна для Західної Європи система сюзеренітету-васалітету (король - герцог - граф - рицар-шевальє) у Польщі не склалася. Усі дворяни з точки зору права були рівні між собою, усі зобов'язані службою королеві (а не своєму сюзерену, як це було у Західній Європі).3. Особливості процесу створення статуту 1347 р.До числа найцікавіших і найбільш докладних польських правових пам'ятників відноситься «Повний звід статутів Казимира Великого», що став правовим вираженням завершального процесу об'єднання розрізнених польських земель. наприкінці XIII в. Тенденція централізації країни, що виникла в XIV ст. призвела до створення єдиної Польської держави під владою короля Казимира III Великого царювало з 1333 по 1370 р.До Казимира III польські суди керувалися в основному нормами звичаєвого права, які мали залежно від місцевих умов свої особливості в кожнім князівстві й до XIV ст. і багато в чому вже застаріли. Крім того, джерелами права служили окремі князівські розпорядження, що найчастіше суперечили один одному.В умовах об'єднання країни виникла необхідність у виданні загальнодержавного зводу законів, що привів би в систему усе що раніше діяли закони й звичаї, що зберегли своє значення, додав би їм загальнообов'язкову силу на території всієї Польської держави, а також включив би в себе необхідні нові законоположення позовних вимог. «Повний звід статутів Казимира III» і «Доповнення до зводу статутів Казимира III» нараховують 165 статей і складаються із двох статутів: Віслицького (Малопольского) і Петрковського (Великопольского). Вислицький статут, прийнятий в 1347 р. у Віслиці «у четверту неділю поста, названа ,,Laetare"» на віче малопольских баронів, спочатку призначався для Малої Польщі. Скоріше, у тому ж році, на з'їзді великопольских феодалів був прийнятий самостійний Петрковський статут для Великої Польщі.Між цими двома статутами були істотні розходження. Найбільш повним і всеосяжним був Віслицький статут, що не тільки фіксував діюче право, але й змінював його, уводячи нові закони. Петрковський же статут був значно біднішим за своїм змістом й закріплював в основному більш вузькі існуючі правові норми. Ці розходження, як справедливо відзначає польський історик права Р. Губе, пояснюються тим, що Петрковський статут був місцевим і застосовувався тільки у Великій Польщі, а Вислицький мав загальнодержавне значення й вважався загальним правом для всього королівства. Прийняття одночасно двох зазначених статутів стало практичним вираженням неповноти й неміцності централізації Польської феодальної держави того періоду.Згодом, наприкінці XIV - початку XV ст. (точна дата не встановлена) Вислицький і Петрковський статути були об'єднані в єдиний звід. Основу зводу склав Вислицький статут, що ввійшов у нього повністю; Петрковський же статут увійшов у звід як доповнення до нього в частині, що не суперечить Вислицькому статуту.Об'єднання статутів не було механічним, тому що до цього часу самі статути зазнали деяких зміни. З Вислицьким статутом були об'єднані різні устави, видані протягом XIV ст. Казимиром III і його спадкоємцями (ці устави в літературі мають назву екстравагантів). Крім того, у статут були додатково включені статті характеру пред'юдикатів, тобто сформульовані як казуси. Петрковський статут піддався також розширенню й доповненню.Згадені статути мали багато редакцій, при яких вони викладалися роздільно або разом. У міру виникнення нових редакцій відбувалася зміна окремих правових норм, що втримувалися в статутах. Одна з таких найпоширеніших редакцій, що включала в себе всі статті Вислицького статуту й вибірку статей з Петрковського статуту із зазначеними доповненнями, і одержала популярність як «Повний звід статутів Казимира Великого».Звід спочатку був написаний латинською мовою, і тому при його перекладі на польську мову найчастіше допускалися перекручування. Тільки переклад Святослава з Вочешина, зроблений у середині XV в., був правильним і дослівним. Знайомство зі змістом пам'ятника показує, що в Польщі XIV ст. уже існувало досить розвинене феодальне право, що охоплювало найважливіші проблеми суспільного й приватного життя, питання цивільного й карного права, а також судочинства. Зміст зводу закріплює існуючі в той період відносини панівного класу феодалів й експлуатованого селянства, відносини, що склалися у середині класу феодалів, а також відносини, що мали місце у феодальній родині. Окремі статті пам'ятника характеризують державний лад і державний апарат феодальної Польщі XIV ст. Багатий зміст пам'ятника став причиною його тривалого життя й послужив основою для всього наступного законодавства феодальної Польщі. Хоча «Повний звід статутів Казимира Великого» був предметом вивчення багатьох польських істориків права, починаючи з XVIII ст. і по теперішній час (Мнішек, Чацький, Лелевель, Бандтке, Губе, Гельцель, Пекосинський; із сучасних істориків - Ю. Бардах, В. Ветуляні й ін.), однак повністю робота з його вивчення ще не закінчена. 4. Основні статті пам'ятника та їх характеристикаСтаття I. «Тому що всі постанови й Статути передбачають справи й учинки майбутнього, а не минулого, то ми бажаємо, щоб всі наші постанови, нині на Великому Соборі у Вислиці прийняті, ставилися не до давніх, а тільки до нинішніх і майбутніх судових справ...»У цій статті визначається зміст усього пам'ятника як зводу законів, що не тільки фіксував сформовані правовідносини, але й права, що встановлював нові норми, обов'язкові для всієї країни.
Страницы: 1, 2
|
