|
Меню
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Реформування в галузі охорони здоров'я
|
|
|
| ета стратегій, що входять до другої співгрупи, - запобігання необґрунтованій пропозиції медичних послуг. Прикладами цих стратегій є встановлення конкуренції між постачальниками послуг, межі витрат або глобальних бюджетів для постачальників; скорочення кількості лікарів та ліжок; контроль витрат на забезпечення людських ресурсів (наприклад, зарплата лікарів); контроль за витратами на фізичні ресурси (ліки, обладнання, що використовуються для надання послуг); заміна високовартісних стаціонарних технологій дешевшими амбулаторними технологіями та первинним медико-санітарним обслуговуванням; регулювання використання високовартісних технологій; удосконалення методів оплати праці медиків тощо.Зауважимо, що загальними характеристиками всіх стратегій стримування витрат та підвищення ефективності розподілу ресурсів є те, що вони:мають спонукати платника здійснювати контроль за витратами на макрорівні;мають спонукати провайдера здійснювати контроль за витратами на мікрорівні;мають універсальний характер (можуть бути застосовані у будь-якій моделі збору коштів - як у разі бюджетного фінансування, так і фінансування за моделлю соціального страхування).Це дуже важливо, тому що зазначені стратегії можуть бути використані як для підвищення ефективності нині діючої моделі системи охорони здоров'я, так і для її підготовки до переходу до діяльності в умовах соціального медичного страхування. А воно, очевидно, рано чи пізно все-таки буде запроваджене в Україні і само по собі забезпечуватиме подальшу підтримку дії зазначених стратегій. Адже, як свідчить світовий досвід, без використання цих стратегій ефективного соціального медичного страхування просто не буває, і його запровадження поза ними не має жодного сенсу. 2.2 Загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування в УкраїніСеред системних змін чільне місце посідає впровадження загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування, що дасть змогу відійти від залишкового методу формування ресурсів галузі і забезпечити стале її фінансування; чітко визначити обсяг державних гарантій щодо медичної допомоги та пов'язати його з фінансовими можливостями системи; посилити соціально-економічну та юридичну відповідальність закладів охорони здоров'я за результати своєї діяльності; впровадити принцип суспільної солідарності на рівні держави; забезпечити незалежний ефективніший контроль за діяльністю медичних закладів, якістю та ефективністю медичної допомоги.За такої системи держава визначає основні правила функціонування системи обов'язкового медичного страхування, перелік основних послуг, які надаються застрахованим, перелік груп населення, що підлягають страхуванню, регулює розмір страхового внеску, розв'язує спірні питання тощо.Як показує міжнародний досвід, на початковому етапі найефективнішими є централізовані системи організації системи обов'язкового медичного страхування, про що свідчить досвід Угорщини, Словаччини, Хорватії, Естонії, Польщі. Особливо з огляду на обмеженість ресурсів, нерозвиненість ринкових та договірних відносин в охороні здоров'я в Україні зростає потреба у більш жорсткому плануванні надходжень та використання ресурсів.Створення централізованої системи обов'язкового медичного страхування, коли страховиком виступає єдиний цільовий фонд соціального медичного страхування з регіональними філіями, мінімізує можливі ризики та адміністративні витрати, дає змогу підвищити передбачуваність відшкодування витрат на медичну допомогу, створити в масштабах держави добре керовану структуру.Вітчизняні експерти та фахівці авторитетних міжнародних організацій (ВООЗ, Єврокомісія, Світовий Банк, Агентство СИТА з міжнародного розвитку) вважають не лише недоцільною, а й вкрай небезпечною організацію соціального (обов'язкового) медичного страхування із залученням приватних страхових компаній, оскільки практично неможливо запобігти низці негативних проявів, а саме:відбору (селекції) застрахованих - бажання страховика застрахувати переважно здорове та працездатне населення (так зване зняття вершків);прихованому відволіканню коштів обов'язкового медичного страхування на оплату зобов'язань страховика за добровільним медичним страхуванням;інвестуванню тимчасово вільних коштів у ризиковані проекти;неможливості забезпечити виконання державних гарантій у наданні медичної допомоги (за Законом України "Про страхування" страховик не несе відповідальності за зобов'язання держави);відволіканню громадських коштів на ведення справ страховиками (адміністративні видатки);неконтрольованому зростанню вартості медичної допомоги.Саме на ці негативні наслідки залучення комерційних страхових компаній до здійснення обов'язкового медичного страхування вказується в аналітичному огляді систем медичного страхування, підготовленому Організацією економічного співробітництва та розвитку (червень 2004 р). У жодній із європейських країн (за винятком Швейцарії) подібні схеми для громадської охорони здоров'я не використовуються і не розглядаються, оскільки є безперспективними і підривають основоположні принципи організації сучасних систем організації охорони здоров'я, викладені в Люблінській Хартії (1996 р), а саме солідарності та справедливості. За приватними страховиками залишається, як і скрізь у світі, ринокдобровільного медичного страхування, який забезпечує додаткове медичне обслуговування.Однак існує низка перешкод економічного характеру стосовно прийняття рішення щодо запровадження класичної схеми соціального медичного страхування зі встановленням цільового податку на фонд оплати праці. По-перше, це високе податкове навантаження на роботодавців (відсоток усіх податків на соціальне страхування вже сьогодні становить близько 40). По-друге, підвищення цін на енергоносії, зокрема на газ, що підриває конкурентоспроможність української економіки та зменшує шанси щодо досягнення консенсусу стосовно запровадження нового податку на зарплату. Ефективним у розв'язанні проблеми є запровадження єдиного соціального податку (з цільовою квотою на охорону здоров'я) на всі види доходів, залучаючи заощадження, нерухомість, доходи від капіталу, субсидії тощо.У цілому запровадження соціального медичного страхування в Україні стане потужним економічним каталізатором реформ у галузі, дасть можливість створити умови для ефективного управління ресурсами галузі; ліквідувати існуючу розпорошеність фінансових потоків та створити потужний фінансовий пул; відносно безболісного подолання фрагментації охорони здоров'я та формування адекватної територіальної структури медичного обслуговування - створити так званий єдиний медичний простір.Україні тепер потрібна така система управління охороною здоров'я, основною метою якої було б дійсне забезпечення можливості надання необхідної медичної допомоги кожній конкретній людині у визначений час, у визначеному місці, у повному обсязі і з мінімальними витратами. В основу функціонування такої системи повинні бути закладені два засадничих принципи: медична та економічна доцільність, тобто раціональний розподіл обсягів медичної допомоги і витрат на її надання. Тільки в цьому випадку додаткове фінансування галузі може стати ефективним (забезпечити отримання найкращих результатів якості, доступності медичної допомоги і, як наслідок, поліпшення показників здоров'я населення).Світовий досвід свідчить, що найбільш оптимальним варіантом практичної реалізації таких умов є інститут сімейного лікаря - лікаря загальної практики, який виконує, зазвичай, функцію "воротаря", тобто базового менеджера. У його завдання входить формування найбільш оптимального маршруту обстеження і лікування своїх пацієнтів і, тим самим, керування потоками й обсягами медичної допомоги, а отже, і вплив на розподіл фондів і зниження нераціональних витрат.Позитивний міжнародний досвід використання моделі базового медичного менеджера сприяв ініціації активного її впровадження і в Україні. Вже нині цілком помітні неоднозначні підходи до цієї роботи, які визначаються різним розумінням питання про відношення сімейного лікаря до управління фондами.Наприклад, на думку одних авторів, функція базового медичного менеджера можлива тільки за умови повного або часткового фондоутримання (тобто повного або часткового передання фондів сімейному лікарю). Іншої позиції дотримуються А. Голунов [1].Він і співавтори вважають, що оптимального керування фондами можна досягнути через інститут сімейного лікаря, але в інтегрованій системі медичних закладів (району, міста). Переваги даного підходу полягають у тому, що він дає змогу в межах наявного фонду чітко розмежувати функції та фінансові потоки первинної ланки, вторинної амбулаторної і госпітальної допомоги, тобто досягнути ефекту керованої медичної допомоги. Крім того, такий підхід, і в цьому полягає його безсумнівна перевага, заснований на безумовному обліку собівартості медичних послуг, реальних можливостей медичних закладів, наявних стандартів, нормативів і рекомендацій. І, нарешті, особливу практичну значимість представленої позиції надає її нова концептуальна основа, яка включає застосування сучасних інформаційних і управлінських технологій.Та інноваційні технології, навіть найсучасніші, є лише "інструментом" реформ. Визначальна ж роль у реформуванні галузі належить базовим медичним закладам: районним і місцевим лікарням, на яких покладено основну відповідальність за організацію медичної допомоги населенню. Ця обставина, так само як і незаперечна перспективність роботи із запровадження інституту сімейної медицини, стала основою для початку першого в Україні експерименту щодо переводу населення на повне обслуговування сімейними лікарями.Його експериментальним майданчиком, який виник спершу практично спонтанно, став Вознесенськ (Миколаївська обл.). Тут 1999 р. керівництво ЦРЛ і мерії, прагнучи відшукати шляхи пом'якшення проблем, пов'язаних із дефіцитом місцевого бюджету, і, ґрунтуючись при цьому на міжнародному досвіді використання сімейної медицини, почали перші спроби її впровадження в місті. Проте ця робота проводилася зазвичай безсистемне і у вирішенні проблеми домінував емпіричний підхід. Результатом же навіть таких експериментів, які не відрізнялися достатньою науковою глибиною, стало певне поліпшення ситуації із забезпеченням населення первинною медико-санітарною допомогою. Про це свідчило, зокрема, зменшення кількості викликів швидкої допомоги і т. ін. І все ж радикальних, позитивних змін в організації роботи первинної ланки охорони здоров'я так і не було.Після трьох років інтенсивної роботи у цьому напрямі можна з усією визначеністю підсумувати, що проведення реформ у медичній галузі повинно бути обумовлено не стільки пошуками шляхів додаткового фінансування, скільки логікою її інтенсивного розвитку, і успіх тут може бути забезпечено лише за умови, якщо вдасться пов'язати в єдиний алгоритм перетворення всіх ланок і етапів медичної допомоги, насамперед на рівні адміністративної території. 3. Державна політика у сфері охорони здоров'яНа основі проведеного аналізу вітчизняними фахівцями із залученням міжнародних експертів розроблені основні напрямки реформування, які опубліковані та поширені для ознайомлення у формі Спільного звіту Міністерства охорони здоров'я, Міністерства економіки, Світового Банку, Єврокомісії, Шведського агентства СІЛА з Міжнародного розвитку. На основі результатів цього аналізу та результатів громадських слухань по реформуванню галузі, які пройшли у всіх регіонах України, на основі результатів парламентських слухань від 6 липня Міністерством охорони здоров'я розроблена низка першочергових заходів (відповідні матеріали теж роздані усім присутнім), які подані до Кабінету Міністрів для прийняття відповідних постанов, щоб без зволікань розпочати системне, виважене реформування галузі. Основні підходи були визначені ще у 2000 році у прийнятій урядом за головування В. Ющенка концепції розвитку охорони здоров'я населення України, але, на жаль, практично нічого не з того часу не реалізовано!У програмі нинішнього Уряду чітко зазначено, що "... віра громадян у майбутнє зміцнюватиметься в міру зростання тривалості життя, збільшення народжуваності, зниження смертності".Тому метою реформи системи охорони здоров'я України визначено поліпшення стану здоров'я населення задля забезпечення принципу соціальної справедливості з метою досягнення задоволеності населення медичним обслуговуванням, еволюційним шляхом розбудови існуючої системи охорони здоров'я через додаткову мобілізацію ресурсів держави і суспільства з одночасним підвищенням структурної ефективності системи охорони здоров'яПерейдемо до пріоритетних напрямків плану реформування, на сьогодні це:* Структурна реорганізація системи медичного обслуговування з першочерговим розвитком первинної медико-санітарної допомоги на принципах сімейної медицини* Перехід від адміністративно-командної моделі управління медичним обслуговуванням до постачання медичної допомоги на договірних (контрактних) умовах* Зміцнення фінансової бази охорони здоров'я* Узгодження обсягів державних гарантій щодо надання медичної допомоги з фінансовими ресурсами системи охорони здоров'я* Формування системи забезпечення і підтримки якості медичної допомоги* Здійснення активної кадрової політики* Здійснення раціональної фармацевтичної політики* Управління перетвореннями в галузі охорони здоров'я Центральною дійовою особою системи охорони здоров'я повиненстати сімейний лікар/лікар загальної практикиА зараз я більш детально зупинюсь на деяких з окреслених пріоритетних напрямків, інша частина буде висвітлена у відповідних доповідях пізніше.Отже, першочерговий розвиток первинної медико-санітарної допомоги на принципах сімейної медицини:* Інтенсифікація реорганізації первинної медико-санітарної допомоги на принципах загальної практики/сімейної медицини* Запровадження вільного вибору пацієнтами лікаря первинної ланки з його документальним оформленням у вигляді договору між пацієнтом і лікарем* Наділення в законодавчому порядку лікаря первинної ланки функцією організатора медичного маршруту пацієнта* Реорганізація стаціонарного сектора на основі функціональної диференціації ліжкового фонду* Проведення матеріально-технічної реорганізації (реконструкції) госпітальної бази лікувально-профілактичних закладів, виходячи зі специфіки їх подальшого використанняСтруктурна реорганізація системи медичного обслуговування:* Здійснення укрупнення лікарень загального профілю, в яких надається екстрена стаціонарна допомога зі створенням госпітальних округів з чисельністю охоплення від 100 до 200 тис. населення* Реорганізація частини лікарняних потужностей в заклади (відділення) для хронічних хворих, заклади (відділення) для надання медико-соціальної допомоги - будинки сестринського догляду, хоспіси* Здійснення поступової, виваженої, з урахуванням місцевих умов, реорганізації деяких спеціалізованих медичних закладів другого рівня з відкриттям відповідних відділень в лікарнях загального профілю* Концентрація високотехнологічної високоспеціалізованої допомоги на регіональному рівні* Передача на комунальний рівень відомчих медичних закладів та забезпечення територіальної інтеграції лікарень різної підлеглості* Забезпечення розвитку служб соціальної допомоги та її доступності, поліпшення координації між сектором охорони здоров'я і соціальним секторомПерехід від адміністративно-командної моделі управління медичним обслуговуванням до постачання медичної допомоги на договірних (контрактних) умовах:* Розробка механізмів договірної оплати медичних послуг* Визначення критеріїв відбору постачальника для закупки медичних послуг за громадські кошти на основі ціна/якість* Розробка і затвердження типових чи примірних форм договорів для закупівлі медичних послуг на рівні первинної та вторинної і третинної медичної допомоги* Зміна організаційно-правового статусу медичних закладів з бюджетних установ на державні (комунальні) некомерційні медичні підприємства* Запровадження механізму стратегічних закупівель медичних послуг на договірній основі* Перехід від постатейного фінансування медичних організацій до їх фінансування (оплати послуг) залежно від обсягу і структури наданих медичних послуг* Запровадження сучасних, спрямованих на ефективний розподіл ресурсів, методик: подушного фінансування та подушного фінансування з частковим фондотриманням - для організацій первинної медико-санітарної допомоги; глобального бюджету - для стаціонарних закладів* Запровадження системи оплати праці лікарів, середнього медичного та допоміжного персоналу закладів (підрозділів) з врахуванням об'єму та якості їх роботи* Перегляд діючих нормативних актів (наказів Міністерства охорони здоров'я, постанов Уряду та ін.), що стримують або перешкоджають реформуванню галузіЩодо останньої тези - як приклад, 33 наказ... Не так все просто, перед тим, як просто перевести його у рекомендаційний наказ, необхідно розробити методики розрахунку фінансування закладів охорони здоров'я, над цим ми продовжимо роботу у 2 півріччі.Ми передбачаємо Здійснення поетапного переходу від бюджетної системи фінансування до моделі соціального медичного страхування, для чого:На першому етапі внести зміни до Бюджетного кодексу України, законів про місцеве самоврядування та про місцеві державні адміністрації та покласти на регіональні органи управління охорони здоров'я функції управління консолідованими на рівні регіону бюджетними ресурсами і закупівлю на договірній основі медичних послугНа другому етапі, за наявності макроекономічних умов, прийняти Закон України „Про обов'язкове соціальне медичне страхування" з запровадженням або цільового внеску, або виділення відповідної квоти в єдиному соціальному внеску на потреби соціального медичного страхуванняВвести цільовий податок на тютюнові вироби і алкоголь ("податок на гріх") або виділення цільової частки в складі акцизного збору на ці товари для потреб охорони здоров'я (а можливо, повернутися до монополії держави?)Щодо узгодження обсягів державних гарантій щодо надання медичної допомоги з фінансовими ресурсами системи охорони здоров'я, передбачається:* Визначення і затвердження пріоритетів охорони здоров'я, виходячи з обґрунтованих медико-санітарних потреб населення, вартості та ефективності медичних втручань* Визначення і затвердження базового пакету медичних послуг, що мають надаватися громадянам безоплатно за рахунок громадських джерел фінансування* Законодавче визначення форм і розмірів участі населення у витратах на покриття вартості медичної допомоги* Перегляд норми 49 статті Конституції щодо повної безплатності медичної допомоги в державних і комунальних медичних закладах (Ст.49. "У державних та комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена" та Ст.95. "Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків". Для з'ясування цієї колізії вже підготовлено відповідне подання до Конституційного Суду)З метою формування системи забезпечення і підтримки якості медичної допомоги передбачається:* Створення організованої системи управління якістю медичної допомоги* Створення Національного інформаційного центру клінічної епідеміології, біостатистики, "доказової медицини" та стандартизації* Запровадження обов'язкового усіх ліцензування медичних закладів незалежно від форми їх власності* Адаптація або розробка у відповідності до міжнародних вимог та запровадження стандартів діагностики та лікування, організації наданнямедичної допомоги (клінічні керівництва) на основі науково-обгрунтованої медичної практикиЗдійснення активної кадрової політики:* Розробка науково обґрунтованих прогнозів потреб у медичних кадрах різних спеціальностей з урахуванням напрямків і темпів структурних і функціональних перетворень в системі охорони здоров'я України* Забезпечення підготовки випереджаючими темпами спеціалістів для первинної ланки охорони здоров'я: сімейних лікарів, сімейних медичних сестер, соціальних робітників* Створення системи підготовки спеціалістів - адміністраторів, менеджерів, економістів, аналітиків для органів та закладів охорони здоров'я, котрі поділяють ідеологію реформи охорони здоров'я* Розробка системи заходів соціального захисту, передусім системи перепідготовки спеціалістів, що можуть вивільнятися внаслідок скорочення штатівА що у нас робиться з інститутами удосконалення лікарів - наприклад, 11 кафедр сімейної медицини, понад 160 викладачів, які ніколи не були сімейними лікарями. А чи не повинні вони працювати на первинному рівні і навчати сімейної медицини!Управління перетвореннями в галузі охорони здоров'я* Покладення на Міністерство охорони здоров'я України функції здійснення політики щодо реалізації стратегії реформування галузі, проведення стратегічного аналізу, прогнозування і моніторингу перетворень - з метою залучення широкого кола фахівців і розширення можливостей співпраці з міжнародними організаціями, концентрації зусиль по реформуванню МОЗ проводить реорганізацію Інституту громадського здоров'я. Досягнуто домовленості про надання гранту Уряду Японії для розробки дорожньої карти реформування галузі охорони здоров'я з подальшим наданням Україні цільової позики Світового Банку* Організація проведення роз'яснювальної роботи серед населення і медичних робітників щодо цілей і змісту реформ - і тут основна робота лягає на регіони - необхідно ширше використовувати можливості громадських слухань, громадських колегій, громадських рад. Працівники Міністерства, головні позаштатні спеціалісти (які скоро будуть призначені - зараз закінчуються громадські слухання претендентів), радники Міністра - усі готові прийти вам на допомогу і виїхати в регіони!Як захистити інтереси пацієнтів та медпрацівників? Тільки самим пацієнтам та лікарям! а саме: Створення Медичної Асоціації (Товариства, Колегії), завданням якої є: захист правових, фінансово-економічних, професійних і особистих інтересів своїх членів, дотримання порядку атестації медпрацівників, контроль за їх кваліфікацією, ведення реєстру і т.д. Уже функціонують організації щодо захисту інтересів пацієнтів, а от реально захищати інтереси медпрацівників поки що нікому. Тому разом з Громадською колегією при Міністрі розпочато роботу по запровадженню системи лікарського самоврядування. Створення Медичної Асоціації (Товариства, Колегії), дозволить захистити правові, фінансово-економічні, професійні і особисті інтереси своїх членів, дотримуватись порядку. ВисновокОтже розглянувши тему " міжнародний досвід в галузі охорони здоров'я " зробимо висновки.Міжнародний досвід свідчить що структура перебудови охорони здоров'я полягає у відмовленні першої ланки медичної установи, шляхом запровадження сімейної медицини.Основні рекомендації:На Україні ввести в практику гнучке поєднання ціни реалізованого та територіального фінансування системи охорони здоров'я.Гармонійно поєднувати державну, приватну та громадську галузь медицини.запозичити досвід ефективного медичного страхування у країнах з розвинутою системи охорони здоров'я.Це дасть змогу високо оплачувати працю медика, виходячи з об'єму та якості медичних послуг.Виходячи з цього можна зробити висновок що в Україні конче необхідне реформування галузі охорони здоров'я. Список використаної літератури1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, №254/96-ВР.2. Закон України „Про Державний бюджет України на 2004 рік" від 27 листопада 2003 року N 1344-ІУ.3. Закон України „Про Державний бюджет України на 2005 рік" від 23 грудня 2004 року N 2285-ІУ.4. Лист МОЗ України від 01.03.2004 Проект ЄС / ТАСІС "Фінансування та управління у сфері охорони здоров'я розпочав свою роботу 12.12.2003р.5. Постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження Міжгалузевої комплексної програми "Здоров'я нації" на 2002-2011 роки" від 10 січня 2002 р. N146. Голунов А.І. Економічні перспективи щодо реформування галузі та використання сучасних технологій в управлінні первинною медико-санітарною допомогою // Актуальні питання подальшого розвитку сімейної медицини в Україні. - К., 2004.7. Голунов А., Вишневський В., Коньков А. Інформатизація системи охорони здоров'я // ПЕРСОНАЛ. - 2005. - № 12.8. Гладун З.С. Державне управління в галузі охорони здоров'я. - Тернопіль: Академкнига, 2000. - 312с.9. Гузенко Н. Майбутнє здоров'я. З 2006 року його забезпечуватиме обов'язкова медична страховка // День. - 2004. - №193.10. Евро Ліннакко. Критичний аналіз напрямків фінансування та продуктивності у сфері охорони здоров'я країн ЄС.
Страницы: 1, 2
|
|
|
|
|
|
НОВОСТИ
|
|
|
|
|
|
|
|