Речові докази в кримінальному процес

Міністерство освіти і науки України

Одеська національна юридична академія

Кафедра кримінального процесу

Курсова робота на тему:

« Речові докази в кримінальному процесі »

Виконала студентка: 3 курсу 2 потоку

4 групи Філіппова І.О.

Науковий керівник: Глов'юк І.В.

Одеса-2010

Зміст

Вступ

Розділ 1. Речові докази у системі джерел доказів

1.1 Поняття доказів та їх джерел у кримінальному процесі

1.2 Поняття та природа речових доказів

1.3 Види речових доказів

1.4 Розмежування речових доказів та документів

Розділ 2. Процесуальний порядок залучення речових доказів до матеріалів справи

2.1 Особливості збирання, перевірки та оцінки речових доказів

2.2 Зберігання речових доказів

2.3 Вирішення питання про речові докази

Висновок

Вступ

У ст. 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплено, зокрема, такі, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, забезпечення обвинуваченому права на захист.

Зазначені конституційні положення враховані та розвинені в кримінально-процесуальному законодавстві України. Так, згідно з ч. 2 ст. 22 Кримінально-процесуального кодексу України (далі -- КПК) суд, прокурор, слідчий і особа, яка проводить дізнання, не вправі перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого. А відповідно до ст. 323 цього Кодексу суд може обґрунтовувати свій вирок лише тими доказами, які були розглянуті ним у судовому засіданні.

Кримінально-процесуальне законодавство приділяє належну увагу використанню речових доказів у процесі досудового розслідування й судового розгляду кримінальних справ.

Актуальність дослідження теми даної курсової роботи зумовлена тим, що роль і значення речових доказів при розслідуванні та розкритті злочинів - дуже велика. Цілий ряд кримінальних процесів, особливо у справах, заснованих на побічних доказах, показують, що по таких справах відсутні, як правило, свідки-очевидці, мовчить жертва злочину, і тільки повне детальне вивчення речових доказів дає можливість з'ясувати подію злочину та його обставини. Від повноти і своєчасності збирання речових доказів, вміння їх виявляти, фіксувати,вилучати та передавати для дослідження залежить успіх розслідування справи. Способам і методам виявлення, вилучення і дослідження речових доказів присвячені роботи відомих криміналістів ( Бокаріуса, Ігнатовського, Косоротова, Колмакова та ін.), численні роботи криміналістів бувшого СССР ( Б.Н. Комаринця, В.С. Митричева, Б.І. Шевченка, С.Д Кустановича, Г.Л. Грановського, Е.І.Зуєва, А.І. Миронова, В.С.Сорокіна, М.О.Селіванова та ін.)

Розділ 1. Речові докази у системі джерел доказів

1.1 Поняття доказів та їх джерел

Поняття доказів у науці кримінально-процесуального права є одним з провідних, найважливіших.

Таке поняття в даний час є легальним, воно закріплено в ч. 1 ст. 65 КПК, де докази визначено як всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи. яка вчинила це діяння та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Не дивлячись на те що законодавець, вимагаючи єдиного розуміння змісту доказів, визначив це поняття шляхом легальної дефініції, однак дискусії з цього приводу не зменшуються.

Питання про сутність доказів, їх властивостей протягом досить довгого часу привертало пильну увагу науковців, які пропонували різні тлумачення цього поняття. Деякі автори вважали що доказами в кримінальній справі є факти реальної дійсності Кримінально0процесуальне право України Підручник За загальною редакцією Ю.П.Аленіна - Х., ТОВ «Одіссей»,2009. - С.242

Саме так свого часу визначав докази відомий юрист ХVІІІ-ХІХ ст. Ієремія Бентам, як загальну назву, яка дається кожному факту, коли він подається на розгляд судді з метою сформувати в останнього переконання в існуванні факту, який повинен стати підставою для судового вироку Владимиров Л.Е. Учение об уголовных доказательствах. - Тула, 2000. - С.133-134. Його позиції дотримувались окремі дореволюційні юристи.

Про докази як факти реальної дійсності писали і інші автори - М.А.Чельцов, М.Л.Якуб та інші.

У 1930-х роках минулого століття виникла концепція подвійного розуміння доказів. Згідно з цією концепцією, поняття доказів включало два значення:

а) факти, на підставі яких встановлювались обставини, що входять до предмета доказування;

б) джерела доказів, які містять дані про факти.

До такої позиції підштовхував сам законодавець, оскільки ст. 58 КПК УРСР 1927 року передбачала, що доказами є показання свідків і потерпілих, висновки експертів, речові докази, протоколи оглядів та інші письмові документи, а також особисті пояснення обвинуваченого.

Прибічники цієї концепції розглядали як докази окремо і факти (фактичні дані), і процесуальні джерела цих доказів. Останні, крім того, вони ще називали засобами доказування.

Подвійне розуміння поняття доказів суттєво ускладнювало дослідження проблем теорії доказування, пов'язаних з доказами, породжувало помилки використання доказів при обґрунтуванні процесуальних рішень у кримінальній справі. В літературі тих часів неодноразово відзначалося, що в багатьох випадках доводилося здогадуватись, що мав на увазі автор тієї чи іншої наукової праці - факти (фактичні дані) чи процесуальні джерела доказів при висловленні своїх думок.

Чимало прихильників здобула позиція тих процесуалістів, які вважають, що фактичні дані та їхні процесуальні джерела становлять нерозривну єдність. На їхню думку, ці фактичні дані та їхні джерела з'єднані в одному понятті, як два його необхідних елементи, які у відриві один від одного не утворюють доказу.

З цього приводу В.Д. Арсеньєв писав, що в тому випадку, коли під доказами розуміти тільки фактичні дані, а їхні джерела залишати за межами цього поняття, то стає незрозумілим, звідки беруться самі фактичні дані і яким чином встановлюються факти у справі?

Такий підхід, на думку більшості вчених, лише дезорієнтує практичних працівників, націлюючи їх на ототожнювання доказів та їхніх джерел. А це призводить до того, що при обґрунтуванні рішень слідчі та судді нерідко оперують не фактичними даними, що містяться в процесуальних джерелах, а лише перераховують ці джерела. Це саме підтверджують результати вивчення та аналізу кримінальних справ .

При прийнятті в 1958 році Основ кримінального судочинства СРСР, а на їхній базі КПК союзних республік, докази стали визначатись як фактичні дані. Таким чином була сформована логічна модель доказів, яка усувала подвійне значення розуміння доказів. У зв'язку зі зміною законодавства багато вчених ще раз переглянули свої позиції.

Дійсно, важко погодитись з тим, що в кримінальному судочинстві дізнавач, слідчий, прокурор, суд оперують фактами реальної дійсності, фактами яких вони зазвичай не спостерігають,які залишилися в минулому і які необхідно встановити. Тобто тут має місце опосередковане пізнання і інформаційна сутність доказів у цьому випадку більш-менш очевидна.

Але в деяких випадках можливе і безпосереднє спостереження дізнавачем, слідчим, судом певних обставин, пов'язаних із розслідуваним злочином. Так, слідчий під час проведення огляду, обшуку, інших слідчих дій безпосередньо спостерігає певну обстановку. Чи можна вважати, що в цьому випадку доказами будуть самі факти об'єктивної реальності, які мають відношення до злочину? Звісно ж ні. Доказами і в таких випадках є відомості, які зафіксовані в протоколах слідчих дій. Мотивуючи рішення, які слідчий приймає в справі, він посилається не на власні враження, не на ті факти, які він спостерігав, а на відомості, інформацію, яка міститься в протоколах слідчих дій. Ці протоколи буде досліджувати суд, на них будуть посилатися сторони в обґрунтування своєї позиції.

На даний час розуміння доказів як відомостей про факти є досить розповсюдженим у науковій літературі України Кримінально-процесуальний кодекс України Науково-практичний коментар За загальною редакцією В.Т. Маляренка, Ю.П. Аленіна. - Х., ТОВ «Одіссей», 2008. - С 221, Грошевий Ю.М., Стахівський С.М. Докази і доказування у кримінальному процесі. - К..2007 - С.90.

Визначення в чинному законодавстві доказів як фактичних даних, тобто даних про факти, на наш погляд, підкреслює дуже важливу обставину: доказами є тільки відомості про факти, обставини, не можна розглядати як докази припущення, міркування.

Для того, щоб відомості про факти могли використовуватися як докази, вони повинні мати таку форму, яка дозволить їх сприймати, тобто вони повинні бути зафіксовані певним чином - записані в протоколах, а можливо закріплені за допомогою технічних засобів.

Інші автори під доказами розуміють тільки відомості про факти, а матеріальний носій на якому зафіксовано такі відомості, іменують джерелом доказів. Вони не заперечують того, що практично не можна розділити відомості та їх матеріального носія, але виходить з того, що теоретично таке розмежування можливе і доцільне.

Вважаємо, що суперечки в цьому питанні не мають принципового характеру, а з практичної точки зору роздільний розгляд доказів, як відомостей про факти,а джерел доказів як матеріальних носіїв таких відомостей, є цілком виправданим. Таким чином, докази є відомості про факти. Такі відомості містяться на певному носії матеріальному носії, який іменують джерелом доказів

У процесуальній літературі існують різні погляди щодо класифікації процесуальних джерел доказів. На думку Арсеньєва, який обстоює двояке розуміння кримінально-процесуальних доказів, джерелом останніх є свідки,потерпілі, підозрювані, обвинувачені, експерти, документи, місце знаходження та вилучення речових доказів. Однак поки доказову інформацію, якою володіють певні особи, не отримано і не закріплено в передбаченій законом формі, доказів, а, відповідно, і їх джерел, не існує. Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України Навч. Посібник. - К..Юрінком Інтер,2004. - С.121

Ф.Н. Факулін розумів під джерелом судових доказів процесуальну форму, за допомогою якої фактичні дані вводяться в сферу процесуального доказування.

Тому, підсумовуючи, можна сказати, що класифікація доказів і їх джерел у працях вчених розуміється по-різному.

Згідно з чинним кримінально-процесуальним законодавства джерелами доказів є:

Показання свідків, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого

Висновок експерта, речові докази

Протоколи слідчих та судових дій

Протоколи відповідних додатків, що складені уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів

Інші документи

Цей перелік міститься у ч. 2 ст. 65 КПК і є вичерпним.

1.2 Поняття та природа речових доказів

Роль і значення речових доказів при розслідуванні та розкритті злочинів взагалі, а особливо злочинів проти життя особи, - дуже велика. Цілий ряд кримінальних процесів, особливо у справах, заснованих на побічних доказах, показують, що по таких справах відсутні, як правило, свідки-очевидці, мовчить жертва злочину, і тільки повне детальне вивчення речових доказів дає можливість з'ясувати подію злочину та його обставини (винність особи, мотиви злочину тощо). « Німі свідки » (речові докази) можуть зберігати таємницю злочину навіть протягом десятки років,якщо на них не було своєчасно звернено уваги. Н.І. Клименко д-р юрид. Наук, проф. КНУ ім.. Шевченка, Роль і значення дрібних речових доказів при розслідуванні злочинів проти життя особи в працях В.П.Колмакова // Актуальні проблеми держави і права. Збірник наукових праць. - Одеса: Юрид. Література, 2003. - Вип. 20 . - С.14

Речові докази займають самостійне місце в системі інших процесуальних джерел доказів, а їхнє використання в кримінально-процесуальній діяльності зростає. Це пов'язане з постійним розвитком науки та техніки, що дозволяє дослідити властивості та значення різних об'єктів, а також криміналістики, яка розробляє на базі наукових досягнень різні прийоми і методи щодо збирання та дослідження речових доказів. Як відзначає С.С.Степичев, обсяг інформації, що одержується від речових доказів, зростає мірою вдосконалення способів їхнього дослідження. Досягнення криміналістики та інших наук, які використовуються з цією ж метою, дозволяють сьогодні виявити, зафіксувати та використати як речові докази те, що ще вчора неможливо було ні виявити, ні зафіксувати. Тому значення речових доказів та їхня роль у доказуванні постійно зростають. При цьому цілком зрозуміло, що мова йде не про заміну речовими доказами інших процесуальних джерел, а про розширення можливостей збирання речових доказів за рахунок застосування засобів і способів, якими раніше не володіли органи розслідування та суду .

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5