Розглянуті принципи призначення покарання не існують ізольовано, а утворюють певну систему, перебуваючи у взаємозв'язку. Так, законність покарання якнайтісніше пов'язана з обґрунтованістю покарання й обов'язковістю його мотивування, із конкретністю покарання в судовому Вироку. Гуманність покарання і його індивідуалізація пов'язані не тільки між собою, але й зі справедливістю покарання. Ці кримінально-правові принципи, які лежать в основі справедливого Вироку, тісно переплітаються з кримінально-процесуальними принципами обґрунтованості Вироку (суд обґрунтовує Вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні - стаття 323 КПКУ), мотивування Вироку [12, 334], визначеності Вироку (у Вироку визначається кримінальний Закон, за яким підсудного визнано винним; покарання, призначене підсудному по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними; остаточна міра покарання, обрана судом, - стаття 335 КПКУ) та інших.

Закон визначає, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів (частина 2 статті 65 ККУ). Можна сказати, що це стратегічна мета призначення покарання.

2. Сутність загальних засад призначення покарання:

а) поняття та перелік загальних засад призначення покарання;

Наявності й дотримання тільки принципів призначення покарання, наведених вище, недостатньо. КК України містить в собі ще певні вимоги Закону, які суд обов'язково повинен враховувати при призначенні покарання, виходячи саме із приписів, зафіксованих у кримінально-правових принципах. Ці вимоги Закону зафіксовані в статті 65 КК України, якою починається розділ XI Загальної частини КК України («Призначення покарання» - статті 65-73 ККУ), і які названі - загальні засади призначення покарання.

Загальні засади призначення покарання - це основоположні вимоги про порядок і межі призначення покарання, якими зобов'язаний керуватися суд, призначаючи покарання по кожній кримінальній справі.

Вказані засади викладені в частині 1 статті 65 КК України. Суд призначає покарання:

1) у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;

2) відповідно до положень Загальної частини КК України;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини КК України за вчинений злочин, визначаються статтею 69 КК України. Більш суворе покарання, ніж передбачене відповідними статтями Особливої частини КК України за вчинений злочин, може бути призначене за сукупністю злочинів і за сукупністю Вироків згідно зі статтями 70 та 71 КК України.

Загальні засади призначення покарання спрямовані на забезпечення індивідуалізації, гуманності і справедливості покарання. Вони являють собою систему найбільш істотних критеріїв, що визначають порядок і межі діяльності суду при призначенні покарання [13, 29].

б) призначення покарання у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК України;

Суд призначає покарання у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Ця вимога означає, що суд може призначити покарання лише в межах санкції статті Особливої частини КК України, за якою кваліфіковані дії винного. При відносно-визначеній санкції, де зазначені мінімум і максимум покарання, суд може призначити покарання лише в цих межах. При відносно-визначеній санкції, де зазначений лише максимум покарання, мінімумом є та нижча межа, що встановлена в Загальній частині (наприклад, для позбавлення волі - 1 рік; для виправних робіт - 6 місяців). Проте Закон знає два винятки з цього правила, коли суду дається право вийти за межі санкції, яка встановлює покарання за вчинений злочин. Перший випадок передбачений у статті 69 КК України, згідно з якою з огляду на обставини, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного, суд може призначити більш м'яке покарання, ніж передбачено в статті Особливої частини КК України. Другий випадок передбачений статтею 70 КК України, відповідно до якої суд може вийти за верхню межу санкції. Це може мати місце при призначенні покарання за сукупністю злочинів (стаття 70 ККУ) або за сукупністю Вироків (стаття ККУ 71).

Таким чином перша загальна засада обумовлює те, що суд не може при призначенні покарання:

а) призначати більш суворі види покарання, ніж ті, що передбачені в санкції статті, яка застосовується (скажімо, призначити позбавлення волі на певний строк, якщо цей вид покарання відсутній у санкції);

б) призначати наявний у санкції вид покарання, але у розмірі, що перевищує його максимум, вказаний у цій санкції (скажімо, призначити два роки виправних робіт при зазначеній в санкції верхній межі - один рік).

в) призначення покарання відповідно до положень Загальної частини КК України;

Суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини КК України. Це означає, що суд повинен керуватися тими принциповими положеннями, що передбачені в Загальній частині КК України і належать як до злочину й умов відповідальності за нього, так і до покарання, його мети, видів, умов їх призначення. Наприклад, призначаючи покарання за замах на злочин, суд повинен враховувати ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця (частина 1 статті 68 ККУ). При призначенні покарання співучасникам злочину суд зобов'язаний врахувати характер та ступінь участі кожного з них у вчиненні злочину (частина 2 статті 68 ККУ). Призначаючи покарання, суд зобов'язаний виходити з тієї його мети, яка визначена в статті 50 КК України, суворо керуватися системою і видами покарань, передбачених у статті 51 КК України. Призначаючи покарання за сукупністю злочинів або Вироків, суд визначає його на підставі й у порядку статей 70 і 71 КК України. Суд зобов'язаний враховувати й інші положення Загальної частини КК України, зокрема надані йому широкі можливості звільнення від кримінальної відповідальності і покарання на підставі статей 44 і 74 КК України.

Таким чином друга загальна засада вказує на обов'язок суду при призначенні покарання враховувати всі положення Загальної частини КК, які пов'язані з призначенням покарання. Наприклад, це стосується застосування норм, які регламентують призначення покарання за незакінчений злочин (частина 1 статті 68 ККУ), за співучасть у злочині (частина 2 статті 68 ККУ), особливості застосування покарання до неповнолітніх (статті 98-103 ККУ), застосування санкцій статей, в яких вказана лише верхня межа покарання.

г) призначення покарання враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.

Призначаючи покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання.

Ступінь тяжкості вчиненого злочину насамперед визначається статтею 12 КК України, яка поділяє всі злочини на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі й особливо тяжкі. Тому, якщо йдеться про злочин невеликої тяжкості, суд може призначити більш м'яке покарання, зазначене в альтернативній санкції, або, відповідно до статті 74 КК України, взагалі звільнити особу від покарання. Якщо ж вчинений злочин тяжкий або особливо тяжкий, суд призначає покарання у виді позбавлення волі і на тривалі строки. У деяких випадках за особливо тяжкі злочини може бути призначене довічне позбавлення волі.

Ступінь тяжкості злочину визначається характером конкретного злочину. У зв'язку з цим суд повинен ураховувати цінність тих суспільних відносин, на які посягає винний, тобто цінність об'єкта злочину. Так, якщо винний заподіяв тяжкі тілесні ушкодження не одному, а двом особам, то в межах санкції частини 1 статті 121 КК України (від п'яти до восьми років позбавлення волі) йому може бути призначене покарання, наближене до максимуму або навіть рівне максимуму санкції.

Ступінь тяжкості злочину визначається і характером наслідків: що більш тяжкі наслідки, які заподіяні злочином, що більший розмір шкоди, то більш суворе покарання буде призначене винному. Так, особи, що заподіяли значну шкоду потерпілому, наприклад на суму 2000 грн., за шахрайські дії будуть покарані за частиною 2 статті 190 КК України, за інших рівних умов, суворіше ніж на суму в 500 грн. [14, 112].

При урахуванні ступеня тяжкості злочину великого значення набуває спосіб вчинення злочину, мотиви вчиненого та інші конкретні обставини справи. Суд враховує особу винного, бо обставини, що її характеризують, мають дуже важливе значення при призначенні покарання. Соціальний статус особи, ступінь її небезпечності для суспільства, що знаходить свій вияв у вчиненні злочину (спосіб життя, родинний стан, стан здоров'я, наявність психічних аномалій, які не утворюють неосудності, поведінка особи до і після вчинення злочину, наявність попередніх судимостей, ставлення до праці, моральний вигляд, здійснення поганих або, навпаки, шляхетних вчинків, ставлення до людей, авторитет у колективі, де винний працював, та інші обставини), завжди враховуються при призначенні покарання, впливають на вибір його міри.

Під врахуванням особи винного слід розуміти врахування позитивних і негативних соціальних, фізичних, психічних і правових елементів характеристики особи, що вчинила злочин, які мають кримінально-правове значення. Соціальну характеристику особи становлять професія, фах, займана посада, ставлення до праці чи навчання, наявність державних та інших нагород, відзнак, почесних звань, наявність сім'ї, ставлення до інших членів суспільства, поведінка на роботі, в побуті, додержання вимог суспільного співжиття. До фізичних ознак належать зокрема: стать, вік, стан здоров'я, здатність до праці. Психічними ознаками є: наявність чи відсутність психічного розладу, темперамент, характер, соціальна спрямованість. Темперамент особи - це сукупність психічних особливостей, пов'язаних з емоційним станом, тобто зі швидкістю виникнення почуттів та їх силою, а характер особи - стійкий, цілісний склад душевного стану, що виявляється у психічних актах, манерах, звичках, емоційних переживаннях. Соціальна спрямованість особи виражає коло її інтересів, потреб, світогляд, загальний культурний розвиток, сукупність принципів і мотивів поведінки. У правовому аспекті особу винного характеризує наявність ознак загального, і спеціального суб'єкта, судимості, множинності вчинених нею злочинів, вчинення злочину у співучасті.

Важливе значення при призначенні покарання мають обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання [15, 113].

Стаття 66 КК України дає перелік обставин, що пом'якшують покарання, а стаття 67 КК України - обставин, що обтяжують покарання.

Таким чином третя загальна засада зобов'язує суд при призначенні покарання враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання, а також третя загальна засада призначення покарання орієнтує суд на врахування всіх обставин, що стосуються вчиненого злочину, злочинця й обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання, у їх сукупності. Закон не встановлює якихось формалізованих вказівок для оцінки всіх обставин, наявних у конкретній справі. Дати їм мотивовану оцінку і прийняти остаточне рішення щодо покарання (з чим також погоджується і автор курсової роботи) - прерогатива суду.

3. Обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання:

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7