|
Меню
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Принцип забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист
|
|
|
| у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство; - коли санкція статі, за якою кваліфікується злочин, передбачає смертну кару; - у справах про застосування примусових засобів медичного характеру[8, c. 342-343].Розділ 2. Зміст та правовий механізм забезпечення та реалізації права обвинуваченого на захист2.1. Зміст права обвинуваченого на захистОдним з основних прав людини і громадянина є право підозрюваного, обвинуваченого та підсудного на захист (ч. 2 ст. 63 Конституції України). На відміну від інших конституційних прав воно специфічне тим, що надається тільки в одній сфері діяльності, кримінальному судочинстві, і його носієм є лише підозрюваний, обвинувачений та підсудний (надалі -- обвинувачений). Тому це конституційне право за своєю суттю є кримінально-процесуальним.Значимість даного права для обвинуваченого, для побудови і направленості всього кримінального процесу загальновизнана. Безспірно і те, що головне не в проголошенні самого права, а в його змісті та правовому механізмі забезпечення і здійснення. Питання стосовно права обвинуваченого на захист дуже важливе, оскільки обвинувачений, як ніхто інший, з тих чи інших причин -- незвичності ситуації, в яку потрапив, недостатньої юридичної обізнаності, часто у зв'язку з перебуванням під вартою -- здебільшого обмежений у здійсненні наданих йому прав особисто.Проте і зміст права обвинуваченого на захист, і правовий механізм його забезпечення та реалізації трактуються далеко не однозначно. Іноді це право розглядається в одному ряду з засобами його забезпечення та здійснення, ототожнюється з ними, що не сприяє належному утвердженню даного права як у кримінально-процесуальній теорії, так і на практиці, більше того, у правотворчості.Існує думка, що зміст права обвинуваченого на захист розкривається в конституційних нормах щодо презумпції невинуватості, свободи від самовикриття, забезпечення права на правову допомогу та права на захист (ст. 59, 62, 63, 129 Конституції України тощо). У діючому законодавстві, зокрема в КПК, він описаний у нормах про правовий статус підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, конкретизований щодо тих чи інших процесуальних дій і рішень (ст. 43, 43', 106, 163 КПК та ін), у ч. 2 ст. 21 КПК, де сказано, що «особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд зобов'язані до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного роз'яснити їм право мати захисника і скласти про це протокол, а також надати підозрюваному, обвинуваченому та підсудному можливість захищатись встановленими законом засобами від пред'явленого обвинувачення та забезпечити охорону їх особистих і майнових прав». Тому прихильники даного погляду доходять висновку про триелементну структуру захисту: 1) самозахист встановленими законом засобами від пред'явленого обвинувачення; 2) захист за допомогою захисника; 3) офіційний, посадовий захист, здійснюваний органом дізнання, слідчим, прокурором, суддею та судом [2, c. 16-17].Погодитись з такою трактовкою змісту права обвинуваченого на захист та самого захисту можна лише частково і ось чому.Право на захист -- це суб'єктивне право обвинуваченого. Воно трансформується із об'єктивного, передбаченого в законі права, і набувається особою здебільшого одночасно з висуненням проти неї підозри у вчиненні злочину та притягненням її як обвинуваченої для того, щоб здійснювати захист. Це перший крок, перша стадія реалізації об'єктивного права на захист -- вступ у правові відносини, набуття комплексу суб'єктивних прав з метою їх здійснення. З цього моменту бере свій початок функція захисту. Наступна стадія -- стадія здійснення обвинуваченим наданих йому прав на захист . Тобто, право обвинуваченого на захист і його правове забезпечення та реалізація поняття не тотожні, вони не збігаються: перше є елементом статусу обвинуваченого, друге відображає умови, процесуально-правові засоби, що впливають на здійснення права на захист.На відміну від власне права обвинуваченого на захист правовий механізм його забезпечення полягає в покладенні на слідчого і суд процесуальних обов'язків, виконання яких дає обвинуваченому реальну можливість захищатись встановленими законом засобами, сприяє здійсненню захисту, а правовий механізм його реалізації полягає в здійсненні самим обвинуваченим у встановленому законом порядку і передбаченими законом засобами наданих йому прав.Якщо обвинувачений використовує своє право на допомогу захисника, правовий механізм реалізації його права на захист включає також захисну діяльність захисника. Як правильно зазначає в даному відношенні О.Р. Михайленко, «реалізація прав обвинуваченого йде спільно з процесуальною діяльністю захисника6.Стосовно стадії судового розгляду справ чітку позицію з цього приводу (змінами та доповненнями КПК від 21 червня 2001 р.) зайняв законодавець: «Захист підсудного здійснює сам підсудний, його захисник або законний представник» (ч. 4 ст. 16' КПК). Вважаю, що це повною мірою відноситься і до стадії дізнання та досудового слідства, апеляційного та касаційного провадження.Тому реалізація суб'єктивного права обвинуваченого на захист у дійсності двоелементна і полягає у: 1) самозахисті встановленими законом засобами; 2) захисній діяльності захисника (законного представника) [3, c. 73-74].2.2 Аналіз механізму забезпечення та реалізації права обвинуваченого на захистНайбільш наглядно зміст та правовий механізм реалізації права обвинуваченого на захист проявляються при аналізі правових відносин, які при цьому виникають, та їх здійсненні.При використанні обвинуваченим права на захист виникає безліч складних, багатогранних, тісно переплетених між собою кримінально-процесуальних відносин, оскільки обвинувачений і його захисник (законний представник), як кожен окремо, так і водночас у тій чи іншій правовій ситуації вступають у правові відносини не тільки між собою, а й з іншими учасниками процесу, в першу чергу з посадовими особами держави та органами, які процес провадять. Але відносини між власне обвинуваченим і його захисником носять здебільшого чітко виражений двосторонній, двосуб'єктний характер. І це в правовому механізмі реалізації права обвинуваченого на захист принципово.Для прикладу візьмемо елементарне одиничне правовідношення (але реалізація якого завжди має вирішальне значення для змісту і характеру захисту у справі в цілому), правовідношення з приводу побачення обвинуваченого з захисником і розглянемо його крізь призму структури норм, які його регулюють.Право обвинуваченого на побачення з захисником, як його суб'єктивне право, передбачене ч. 2 ст. 43 КПК. Цьому праву кореспондує обов'язок захисника задовольнити дане право, оскільки захисник «зобов'язаний використовувати передбачені в цьому Кодексі та інших законодавчих актах засоби захисту з метою з'ясування обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення, пом'якшують чи виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого та надавати їм необхідну юридичну допомогу» (ч. 1 ст. 48 КПК)7.Відносини між обвинуваченим та захисником з приводу побачення мають всі необхідні елементи кримінально-процесуального відношення: 1) суб'єктний склад (обвинувачений і захисник); 2) об'єкт (їх поведінка у вигляді процесуальної дії -- побачення); 3) процесуальне право (право обвинуваченого на побачення з захисником); 4) процесуальний обов'язок (обов'язок захисника задовольнити право обвинуваченого)[1, c. 50-51].Норма, якою врегульоване дане правовідношення, теж відповідає всім вимогам кримінально-процесуальної норми. Вона має гіпотезу -- «якщо є особа, щодо якої в установленому цим Кодексом порядку винесена постанова про притягнення як обвинуваченої» (ч. 1 ст. 43 КПК); диспозицію -- то вона має право... мати захисника і побачення з ним до першого допиту» (ч. 2 ст. 43 КПК), а «захисник зобов'язаний використати» даний засіб захисту як зазначений у законі (ч. 1 ст. 48 КПК); санкцію -- інакше обвинувачений може «відмовитись від запрошеного чи призначеного захисника» (ч. 1 ст. 46 КПК).Але право на побачення з обвинуваченим на таких самих умовах, але зі своєї сторони, має також захисник (п. 2, ч. 2 ст. 48 КПК). Отже, між захисником і обвинуваченим теж існує подібне від розглянутого вище правовідношення і, на перший погляд, врегульоване воно схожою процесуальною нормою, тільки це відношення, так би мовити, протилежно векторне.Однак це тільки на перший погляд. По суті, за правовою значущістю вони істотно різні. В правовідношенні, яке базується на праві захисника, на відміну від першого, відсутній елемент обов'язку обвинуваченого на побачення, а в нормі, що його регулює, немає санкції. Більше того, кримінально-процесуальна санкція тут за загальним правилом прямо заборонена «після допуску до участі у справі захисник-адвокат вправі відмовитися від виконання своїх обов'язків лише у передбачених цим кодексом випадках (ч. 7 ст. 48 КПК -- в ред. Закону від 21 червня 2001 р). Тобто, дане правовідношення і норма, що його регулює, є ніби неповними, урізаними.Подібне регулювання відносин між обвинувачем і захисником характерне не тільки з приводу побачення, а, наприклад, при подачі захисником апеляції засуджений чи виправданий мають право відкликати апеляцію свого захисника (ч. 4 ст. 355 КПК), а захисник може відкликати свою апеляцію тільки за їх згодою (ч. З ст. 355 КПК).Тобто, способом реалізації обвинуваченим своїх прав здебільшого є їх використання, а способом здійснення прав захисником -- виконання.Наведене щодо права обвинуваченого на захист, аналіз правових норм та правовідносин, які виникають і реалізуються при його здійсненні, дозволяють констатувати слідуюче.1. Змістом права обвинуваченого на захист є сукупність (система) передбачених нормами кримінально-процесуального права суб'єктивних прав, якими обвинувачений може розпоряджатися на свій розсуд (мати захисника чи відмовитись від нього8, давати показання, чи відмовитись від дачі показань, заявляти клопотання чи ні і т.п.).2. Слід розрізняти правовий механізм забезпечення права обвинуваченого на захист, який полягає головним чином у діяльності слідчого і суду по дотриманню та виконанню норм права, що дають реальну можливість обвинуваченому на здійснення його суб'єктивних прав на захист (обов'язок, умови та порядок роз'яснення обвинуваченому його прав, вручення постанови про притягнення як обвинуваченого, надання побачення з захисником тощо), та правовий механізм реалізації цього права, який полягає у здійсненні обвинуваченим своїх суб'єктивних прав особисто та з допомогою захисника (дача показань, побачення з захисником, заявлення клопотань, ознайомлення з матеріалами справи і т. д.).3. При реалізації обвинуваченим права на захист з допомогою захисника правові відносини між ними носять двосторонній, двосуб'єктний і, як правило, однонаправлений характер у сторону задоволення саме прав обвинуваченого. Е силу цього у правові відносини між ними не вправі втручатись ніхто, в тому числі ні слідчий, ні суд.4. Суб'єктивне право обвинуваченого на захист визначається соціальною цінністю, благом людини і громадянина, благом, вищим від публічних інтересів у вигляді завдань кримінального судочинства (ст. 2 КПК), а тим більше професійних інтересів захисника-адвоката (ст. 7 Правил адвокатської етики). Правові ж інструменти його забезпечення та реалізації цілком підпорядковані утвердженню цього права при провадженні в кожній кримінальній справі[5, c. 193-194].Недооцінка значущості права обвинуваченого на захист, ототожнювання цього права з правовим механізмом його забезпечення та реалізації іноді приводять до помилкових теоретичних висновків та сумнівних пропозицій de lege ferenda, деякі з них, на жаль, втілені в життя, зокрема Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 21 червня 2001 р.Так, наприклад, з посиланням на те, що обвинувачені і захисники-адвокати іноді використовують протиправні засоби захисту, чим перешкоджають встановленню істини у справі, була висунута пропозиція законодавчого надання права слідчому та суду на усунення таких захисників та запровадити норму, яка б дозволяла адвокату самому відмовитись від прийнятого на себе захисту, в разі, коли підзахисний намагається захищатися незаконними засобами і схиляє до цього захисника.І такі норми запроваджені.Частина шоста ст. 48 КПК у нинішній редакції зобов'язує захисника «не перешкоджати встановленню істини в справі шляхом вчинення дій, спрямованих на те, щоб схиляти свідка чи потерпілого від показань або дачі завідомо неправдивих показань, схиляти експерта до відмови від дачі висновку чи завідомо неправдивого висновку, іншим чином сфальсифікувати докази у справі або затягнути розслідування чи судовий розгляд справи». А ст. 61' КПК тепер надає право особі, яка провадить дізнання, слідчому та суду усунути з цих підстав захисника від участі у справі (ч. 3 ст. 61 КПК).З другої сторони, розширене коло підстав, що надають право захиснику відмовитися від виконання своїх обов'язків, серед яких (чомусь тільки для захисника-адвоката) -- «коли він свою відмову мотивує недостатніми знаннями чи некомпетентністю» (п. 2, ч. 7 ст. 48 КПК).Безперечно, ні обвинувачений, ні тим більше захисник" не вправі використовувати незаконні засоби захисту і таким чином перешкоджати встановленню істини у справі, хоча в дійсності це іноді буває. Буває й таке, що захисник-адвокат іноді недостатньо володіє знаннями з тих чи інших питань, а тому проявляє недостатню компетентність. Але погодитись з даними новелами неможливо як з практичної, так і теоретичної точок зору.Надання захиснику-адвокату права на відмову від виконання своїх обов'язків після допуску до участі у справі з мотивів недостатності знань чи некомпетентності не гарантує, що наступні, запрошені обвинуваченим чи призначені судом чи слідчим захисники просто при небажанні здійснювати захист у даній справі чи даного обвинуваченого відмовляться від захисту саме з даних, надуманих ними мотивів, без будь-яких для себе наслідків .
Страницы: 1, 2, 3
|
|
|
|
|
|
НОВОСТИ
|
|
|
|
|
|
|
|