|
Меню
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Правова система України
|
|
|
| і документи відіграли досить важливу роль у подальшому розвитку правової системи. У своєму розвитку право України використовувала ці та інші джерела, що оновлювалися і збагачувалися з кожним століттям. В наш час головним джерелом права в країні є законодавчі і інші нормативні акти. На вершині ієрархії стоїть Конституція, далі - закони, укази президента, постанови Кабінету Міністрів, підзаконні акти міністерств і відомств, Національного банку України, акти місцевих адміністрацій і виконавчих органів влади.Водночас за період незалежності України закладено правовий фундамент, що дозволяє стверджувати, що вона входить до романо-германського типу правової системи на правах особливого європейського різновиду.Основне завдання правової системи - створювати строго визначену, нормативну, стабільну основу для всього комплексу суспільних відносин, в тому числі й для їх динаміки [6, с.103].Модель правової системи України має бути принципово новою, спрямованою на те, щоб створювати умови та можливості для соціально корисної заохочувальної діяльності. Перехідний період суспільства України потребує ефективної реалізації інтеграційних, організаційних, регулятивних та інших функцій правової системи. В сучасній Україні в період формування правових основ державного і суспільного життя гостро постає проблема ефективності законодавства. Недоліки його в першу чергу пов'язані з механізмом реалізації, відсутністю необхідних інституціональних форм. Крім того, недостатньо опрацьовані правові форми нормативного матеріалу (незбалансованість прав і обов'язків, незабезпеченість норм належними санкціями, невідповідність системи права та законодавства тощо).Слід враховувати і те, що якість законодавства визначається соціальним змістом, його відповідністю суспільним потребам і інтересам, що обумовлюють поведінку і саморегуляцію, що досить часто поповнює прогалини юридико-нормативного характеру і недоліки правозастосовчої діяльності. Однак діюче українське законодавство недостатньо ефективне, саме в силу незначної соціально-правової якості законів, їх неадекватністю соціальним реаліям, нездатністю законодавства забезпечити узгодження соціальних інтересів в рамках правостворюючого інтересу.Ситуація ускладнюється тим, що у законодавця і владних структур в цілому немає ясної програми, стратегії реформ, що здійснюються. Наслідками цього є хаотичність, невідповідність характеру сучасних перетворень, колізії нових законів та діючого законодавства.В цих умовах особливого значення набувають наука, юридико-соціологічне забезпечення законодавства, інкорпоративна якісна ефективність діючого законодавства, доведення його результатів до відома не тільки законодавця, але і всіх зацікавлених осіб, визначення їх як здобутку громадськості і предмета публічного обговорення.Велику роль у створенні гармонійної правової системи суспільства покликана відігравати правосистематизуюча практика, тобто діяльність по збору, упорядкуванню і приведенню в чітку систему різних правових актів (нормативних, правозастосовчих, інтерпретаційних). Ця практика впливає на якість і ефективність правотворчої і правозастосовчої діяльності, рівень законності і правопорядку [8, с. 497-498].Становлення нової правової системи в Україні вже з самого початку несло в собі зерна суттєвих суперечностей, відсутність єдиного стратегічного напрямку, що не могло не позначитися на формуванні дозволів та заборон, які власне складають клітини права. Процес становлення правової системи триває, проте слід відзначити, що довіра до припису права (правової норми), до закону в суспільстві суттєво похитнулася. Закон не став належним підґрунтям для формування демократичної системи права, тому почали гальмуватися процеси систематизації права в Україні, які активно розпочиналися. Право в Україні ще докорінно не визначено на загальнообов'язковій нормативності, формальній визначеності, структуризації шляхом чіткого окреслення суб'єктивних прав і обов'язків [10, с.87].Відсутність належних і дієвих правових форм регулювання соціально-економічних відносин, фінансовий хаос, ваучерно-акціонерна приватизація, деякі інститути безпосереднього бізнесу, рекламного, шоу-бізнесу, неофіційні зв'язки в комерційній сфері призвели до приватизації ключових ланок фінансової інфраструктури, до одержання «виходів» на природні багатства, пільгові умови їх реалізації за кордоном. Все це і призвело до формування основи і ядра фінансової олігархії, яка зайняла центральні позиції в зруйнованій одержавленій економіці і державно-суспільному житті.В реальній правовій дійсності України в роки перетворень і змін зберігається значна частина минулої правової системи. Незважаючи на проголошений Конституцією України людський вимір права (статті 3, 21, 48), фактичне становище особистості не відповідає цим ідеалам і перспективам.Сучасні тенденції розвитку передбачають модернізацію українського суспільства, його правової системи, гуманітарну політику, засновану на визнанні цінності людського життя, свободи особи, й права на гідне життя.Важливою перешкодою на шляху правового розвитку України є незадоволеність рівнем правової культури суспільства (не тільки громадян, але й посадових осіб), адже поважне ставлення до права є умовою його функціонування і показником реальної правової культури [5, с. 305].Головною метою і умовою реформування українського суспільства є розвиток демократії, соціально-правової держави та її правової системи, які мають забезпечити становлення України як високо розвинутої цивілізованої європейської держави з високим рівнем життя, соціальною стабільністю, культурою демократією, дозволить їй стати впливовою силою у світі та Європі.Процеси зближення правових систем України і Заходу передбачають взаємну гармонізацію законодавства. Процеси викликані економічним співробітництвом, партнерством, вступом України до Ради Європи, визначають необхідні умови і напрями розвитку стандартів права, новий етап взаємозумовленності міжнародного і національного права, коли в національне право включаються загальновизначені принципи і норми міжнародного права.Взаємодія української держави і правової системи розкривається в демократичному характері держави, який забезпечується реалізацією закріпленного в Основному Законі принципу розподілу влади, змістом статусу і повноважень Верховної Ради України (розділ IV); Президента України (розділ V); уряду України (розділ VI); судової влади (розділи VIII, XII).Зробимо висновок, правова система сучасної України формується як виключна, звільнена від псевдосоціалістичної сутності. Ця система знаходиться в стадії перехідного періоду і деякою мірою зберігає певні риси минулої системи, з якої вона сформувалася. Водночас за період незалежності України закладений правовий фундамент, що дає змогу твердити, що вона входить у романо-германський тип правової системи на правах особливого європейського різновиду.Розпад СРСР був об'єктивно закономірним. Накопичений за роки радянської влади державно-правовий матеріал для його розпаду виражався насамперед у запереченні (де-факто) ряду загальнолюдських цінностей, що випливають із природи людини і природи права. У надрах соціалістичної системи було створено живильне середовище як для того, щоб їх заперечувати, так і для того, щоб розвивати в нових, демократичних умовах. Механізми і приводні паси радянського права з високим ступенем ефективності забезпечували єдність правових систем усіх суб'єктів радянської федерації. Руйнування СРСР цілком природно призвело до руйнування правового простору, що поєднував усі його республіки, і до становлення самостійних правових систем кожної з них.Умови для створення незалежної правової системи України склалися тільки після проголошення Декларації про державний суверенітет 16 липня 1990 р. і Акта про незалежність України від 24 серпня 1991 р., схваленого народом України 1 грудня 1991 р. Як відзначає Л. Д. Кучма. «СРСР доконав саме Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року» [7, с.67]. Цей процес супроводжувався не тільки виходом українського правового простору із загальносоюзного, але і його якісними змінами. Насамперед йдеться про зміну самого типу правової системи України, про перехід від правової системи соціалістичного права до європейсько-континентального, тобто про повернення до сім'ї романо-германських правових систем, капіталізації комплексу суспільних відносиш у тому числі і правових.Процес формування правової системи України характеризувався ознаками відкритості, не лінійності, неврівноваженості і відбувався в два етапи:1) від дня проголошення незалежності України до прийняття Конституції 1996 р., тобто 1991-1996 рр.; 2) після прийняття Конституції 1996 р., яка не тільки орієнтувала народ України на побудову незалежної, демократичної, соціальної, правової держави, а й зафіксувала основні правові засади її подальшого економічного, політичного та соціально-культурного розвитку, намітила шляхи реформування [9, с.3].Нині наступає третій етап, що пов'язаний з конституційним реформуванням, переходом від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської форми правління і повинен супроводжуватися повним демонтажем адміністративно-командно-номенклатурного режиму.На першому етапі правова система України складалася як самостійна на нових засадах: вона звільнялася від псевдо-соціалістичної (радянської) сутності і повинна була заповнити цю порожнечу результативним гуманістичним орієнтиром. Оскільки мирний характер національної революції не супроводжувався адекватним оновленням структур влади, важким видався період вибору об'єктивних шляхів розвитку, закладення таких підвалин механізму самоорганізації соціальної системи, які сприяли б досягненню рівноваги усіх її підсистем (економічної, правової, політичної та ін.) і, зокрема, забезпечували вимоги до формування правової системи - зовнішньо незалежної та внутрішньо узгодженої. Визначальним було те, що враховувався принцип правонаступництва. При прийнятті найважливіших правових актів держави робилися посилання на Декларацію про державний суверенітет. Був прийнятий Закон «Про правонаступництво України» (12.09.1991), ст. 2--3 якого встановлювали, що «до ухвалення нової Конституції України на території України діють Конституція (Основний Закон) Української РСР», а також «закони Української РСР та інші акти, ухвалені Верховною Радою Української РСР, оскільки вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення незалежності України».Формуванню правової системи сприяла реалізація принципу розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу, судову; обрання першого законодавчого органу - Верховної Ради (обрана весною 1990 р.); схвалення основного процедурного документа Верховної Ради - Регламенту (1994 р.). Були внесені доповнення і зміни до чинної Конституції УРСР.Відбувалося кількісне нагромадження нормативно-правових актів по тих сферах суспільних відносин, що не були урегульовані законодавством -- прийняті закони: «Про вибори Президента України» (1991), «Про вибори народних депутатів» (1993) та інші. Проте відчутною була недосконалість в організації і функціонуванні державної влади.Знакову роль у закладенні основ національної правової системи відіграв Конституційний договір між Верховною Радою України і Президентом України, прийнятий 8 червня 1995 р. (на рік).Конституція України 1996 р. стала основою процесу формування правової системи; вона орієнтувала громадян на сприйняття загальнолюдських цінностей: верховенство права, політичний плюралізм, ринкові відносини, громадянське суспільство, демократичну соціальну правову державу. В ній був зафіксований правовий статус вищих органів державної влади - парламенту, президента, уряду.Було звернуто увагу на правове становище Криму в складі незалежної України. Кримська Автономна Радянська Соціалістична Республіка (КАРСР), що утворена 12.02.1991 р.. була перейменована на Автономну Республіку Крим (24.04.1992 р.). Конституцію АРК, яка прийнята Верховною Радою АРК 6.05.1992 р. і діяла із змінами і доповненнями понад шість років, було замінено новою 23.12.1998 р. після схвалення її Верховною Радою України. Визначено, що нормативно-правові акти парламенту та рішення уряду АРК не можуть суперечити Конституції і законам України та приймаються відповідно до Конституції України, законів України, актів Президента і Кабінету Міністрів України та на їх виконання.Відбулася децентралізація правового регулювання, яка була обумовлена роздержавленням власності, відмовленням від монополії в галузі ідеології, реальним створенням багатопартійної системи. Поширилося правове регулювання на раніше не регламентовані правом сфери публічного життя, наприклад на банківсько-фінансову сферу; затребували юридичної ідентифікації нові явища в правовій реальності суспільства (нові види злочинів у кримінальному праві); розширилися сфери застосування традиційних правових інститутів; відбулася диференціація ряду галузей права; виділилися певні галузі права (фінансове, земельне, господарське, податкове) та виникли нові інститути права (інститут президентства, інститут кредитних спілок, інститут земельного сервітуту, інститут податкового права, інститут неподаткових доходів бюджету, інститут доходів державних централізованих позабюджетних фондів та ін.). Сформувалися і розвинулися такі галузі публічного права: конституційне, адміністративне, кримінальне, фінансове, кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне, виправно-трудове, митне право, міжнародне приватне право та ін. Певний імпульс для розвитку здобуло соціальне право.Постало питання про проведення державно-правової реформи відповідно до норм Конституції та норм європейських документів, які були схвалені Верховною Радою України. Недосконала структура виконавчої влади, що постійно перебудовувалася (зливалися, ліквідовувалися, утворювалися виконавчі органи), потребувала концептуально виваженого адміністративного реформування. Загальна концепція державно-правової реформи, що розроблена Інститутом законодавства Верховної Ради України (19.06.1997 р.), так і не була схвалена Верховною Радою, а ряд положень щодо цього проекту знайшли відображення в Концепції адміністративної реформи в Україні (1998 р.). Указом Президента України «Про першочергові заходи з проведення в Україні адміністративної, реформи» був передбачений комплекс організаційно-правових заходів: реструктуризація апарату Кабінету Міністрів України, наукове обґрунтування критеріїв визначення оптимальної структури і чисельності працівників апаратів міністерств та комітетів та інші. Введені посади Державного секретаря Кабінету Міністрів України та державних секретарів міністерств (29.05.2001 р.), які незабаром були відмінені. Тільки протягом 1994--1999 рр. прийнято понад 100 указів Президента і 300 постанов Кабінету Міністрів щодо реорганізації органів державної влади, в результаті чого кількість органів і чисельність працівників збільшилася, а питома вага видатків на утримання цих органів зросла (за 1996--1999 роки від 1,5 % до 3,8 %) [4, с. 5-6].
Страницы: 1, 2, 3
|
|
|
|
|
|
НОВОСТИ
|
|
|
|
|
|
|
|