2) об'єкт правопорушень (це те, на що посягає правопорушення; родовим об'єктом виступають громадські відносини, життя, здоров'я, честь і гідність і т.д.);

3) суб'єктивна сторона правопорушень (сукупність ознак, які характеризують суб'єктивні відносини особи до своєї діяльності і її наслідків), тут головною категорією виступає вина, під якою розуміють психічне відношення особи до здійсненої нею протиправної дії.

Виділяють дві форми вини:

1) навмисну;

2) необережну.

Навмисна вина в свою чергу може бути прямою, коли особа розумію громадсько-небезпечний характер своїх дій передбачає неухильність настання, і коли особа розуміє суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачає можливість настання шкідливих наслідків не бажає, та свідомо допускає настання вказаних до закону наслідків, тому що відноситься до них байдуже.

Необережність теж має дві форми:

- легковажність - коли особа передбачає суспільно-небезпечні наслідки своєї поведінки, але не достатньо на це причин, само надією розраховує можливість попередження;

- необережність - коли особа не передбачає суспільно-небезпечних наслідків своєї поведінки, хоча при необхідності передбаченості, повинна їх передбачити.

3) об'єктивна сторона правопорушення - сукупність внутрішніх ознак, які характеризують дане правопорушення до якого відносять:

а) дію;

б) протиправність (формальні аспекти);

в) шкідливий результат (змістовний аспект);

г) причина і зв'язок між дією і шкідливим результатами.

Правопорушення являють собою особливу різновидність поведінки людей і інших суб'єктів суспільних відносин. Законом регулюються тільки поступки, їх дії або бездіяльність. Не можуть регулюватися нормами права думки людей, або певні риси характеру.

Правопорушення - це перш за все діяння (дії, або бездіяльність). Воно відрізняється від права і від правомірної поведінки наступними ознаками:

1. Це суспільно-небезпечне діяння. Усі правопорушення є суспільно-небезпечними або шкідливими діяннями, оскільки вони спрямовані проти суб'єктивних прав і свобод людини, юридичної особи, держави чи суспільства в цілому. Порушуючи природні права, або права, які закріплені законом, правопорушник наносить шкоди людям, природі, державі. Шкода буває різною: матеріальна, моральна, іноді дуже небезпечна, коли здійснюється посяганням на життя чи здоров'я людини, на державу небезпеку тощо. У зв'язку з тим, кримінальні злочини є найбільш соціально-небезпечним серед усіх правопорушенням. Наприклад, крадіжка особистого чи державного майна наносить шкоду особі, або державі.

2. Правопорушення - це протиправне діяння. Усі правопорушення спрямовані проти вимог чинного законодавства, чи природних прав людини, які ще не закріплені в законодавстві.

Вони можуть виявитись в активних фізичних діях правопорушника (порушення правил дорожнього руху, хуліганство тощо). В окремих випадках правопорушення вчиняється в результаті бездіяльності, коли на об'єкта покладені юридичні обов'язки, передбачені законом, а він не виконує їх в результаті чого наноситься шкода, або створюється соціальна небезпека. Наприклад: на охоронника покладається обов'язок охороняти матеріальні цінності, а він не виконує своїх обов'язків і трапилось розкрадання майна. Тому «дія» і «бездіяльність» охоплюється одним поняттям - діяння.

3. Правопорушення - це винне без діяння. Воно не тільки протиправне, шкідливе, небезпечне діяння, а й винне діяння. Без вини ніхто не може бути притягнутим до юридичної відповідальності. Вина - це психологічне відношення особи до своїх протиправних дій. Вона має об'єктивну і суб'єктивну сторону. Особа іноді може визначити свою вину у вчинені правопорушення, а іноді не визнає її. В таких випадках вина доказується державними органами, або позивачем по цивільних справах.

4. Правопорушення - це юридично-карне діяння. Караність означає, що в чинному законодавстві передбачено склад правопорушень і встановлює міри юридичної відповідальності. У зв'язку з цим всі правопорушення природних прав людини, які юридичної не закріплені в законодавстві, повинні вирішуватись на підставі міжнародно-правових актів, які ратифіковані Україною, або на підставі застосування аналогії права і аналогії закону, в тих галузях права, де вона не зображена.

5. В окремих випадках правопорушення, особливо в кримінальних злочинах, необхідно встановити причинний зв'язок між протиправними діями і наслідками, які настали. Якщо такого причинного зв'язку, не буде встановлено, то не можна і ставити питання про наявність складу правопорушень. Наприклад: громадянка В. під час суперечки із своїм начальником штовхнула його в двері, в результаті чого начальник був негайно доставлений в лікарню і через кілька годин помер. Слідчі органи кваліфікували дії громадянки В. по ст.206 чи 2 КК України, незважаючи на те, що наступили важкі наслідки.

Було встановлено, що причиною зв'язку між діями громадянки В. і наслідками не було. Якщо б був причинний зв'язок, то її дії можна було кваліфікувати по ст.94 - як вбивство.

Таким чином, правопорушення - це соціально-небезпечне, або шкідливе, протиправне, винне діяння деліктоздатного суб'єкта (фізичної чи юридичної особи), яке передбачене чинним законодавством і за яке встановлюється юридична відповідальність.

3.2 Причини виникнення правопорушень

Юридичний норми, як веління, направлені на свідому волю людини. Проте суспільство, яке складається з широкого кола осіб різних за своїми переконаннями і свідомістю, не завжди може забезпечити своїми приписами додержання норми і догм чинного законодавства.

Особи, що протиправно здійснюють своє поведінку, не дотримуючись встановлених норм вчиняють правопорушення. Переважно правопорушення здійснюються заради досягнення відомих цілей, до здійснення яких людину штовхають її особисті інтереси, переконання, нерідко це збіг обставин, дуже часто це просте незнання норм чинного законодавства, яке веде до вчинення протиправних дій. Як свідчать соціологічні дослідження правопорушення не виникали б у такій кількості, коли б не існувало в державі стільки нормативних актів, які повністю регулюють всі правовідносини, що виникають, то, як це не парадоксально, але менше було б і вчинюваних злочинів. Це явище можна пояснити тим, що свідомість рецидивних злочинів полягає в тому, що чим більша і важча кара за правопорушення і злочин, тим більший азарт його вчиняти.

Створюючи закони, необхідно враховувати свідомість, якщо не всіх членів суспільства, то хоча б більшості. Припущення, що всі члени даного суспільства чи держави мають однаково правові переконання, що виражені в офіційних законах держави не правдиве, оскільки, якщо члени суспільства мали одинакові правові переконання, вони б без усякого примусу стали виконувати їх. Проте ми не знаємо ні в минулому, ні в сучасний період ні одного суспільства чи держави, в якій би не здійснювались правопорушення і в якій би не існували міри відповідальності за вчинені правопорушення.

Оскільки правопорушення існують в будь-якій державі, будь вона з найдовершенішою системою законодавчих норм і найпідпорядкованішою системою державних органів, покликаних сприяти правопорядку і законності, то межею кожної держави є виявлення причин правопорушень, дослідження їх характеру. мети вчинення, для того, щоб можна було вжити заходів для попередження їх виникнення, оскільки загальновідомим є вислів, що попередити злочин чи правопорушення набагато простіше, ніж розкрити його і притягнути винну особу до відповідальності.

Отже, причини правопорушень - це ті явища соціальної дійсності, які викликають або полегшують скоєне правопорушень. Причини правопорушень за загальним правилом в теорії права поділяють на основні і неосновні.

Основними причинами виникнення правопорушень, вважаються ті причини, яким належить визначальна роль в цьому процесі. Це, наприклад: суперечність чинного законодавства основним правам людини, суттєві вади, недоліки чинного законодавства.

До неосновних можемо віднести ті явища об'єктивної реальності, які полегшують вчинення правопорушень. Сюди можна віднести недосконалість обліку і охорони матеріальних цінностей, неналежний контроль за додержанням правил дорожнього руху та ін.

За суб'єктивним ставленням особи, тобто за свідомим чи несвідомим розумінням і сприйняттям особи всі причини виникнення правопорушень поділяють на об'єктивні і суб'єктивні.

Об'єктивні - це явища, які існують незалежно від волі і свідомості людини і спричиняють виникнення правопорушень. Наприклад: економічна криза, низький рівень життя людей, недоліки в роботі державних органів.

Суб'єктивні - це ті явища, що входять до складу індивідуальної свідомості людини і спричиняють споєння правопорушень. Наприклад, незнання особою вимог закону, її негативне ставлення до закону, неправильне розуміння закону.

Для того, щоб краще зрозуміти й усвідомити причини правопорушень, на мій погляд буде доречним зупинитися на життєвих причинах, фактах, що ведуть до правопорушення і як результат зроблений висновок про способи їх усунення.

Однією з основних причин виникнення правопорушень, яка дуже часто характерна на сучасному етапі існування суспільства є суттєві вади, недоліки чинного законодавства. Цю причину можна пояснити так: в умовах переходу держави до правової держави, дуже часто зустрічається колізія норм одних нормативно-правових актів іншим, і особа, співставляючи свої дії і вчинки у відповідності до норм одного закону і діючи в межах, визначених ним, може порушити і переступити межі і приписи іншого законодавчого акту, і цим самим здійснити правопорушення.

Не менш поширеною серед основних причин - виникнення правопорушень в суперечність чинного законодавства правом людини. Це означає, що документально всі права задекларовані в тих чи інших нормативно-правових актах, а в реальному житті вони не реалізовуються. Так, наприклад, в Конституції України, закріплено право кожного на достатній життєвий рівень для себе і для своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. Проте держава на даний момент таке право закріпила, а методи його реалізації не забезпечила. Більша частина людей в Україні перебуває зараз за межею зубожіння і нерідко для того, щоб роздобути «достатнє» харчування, одяг, йде на шлях злочинності, нерідко примушуючи себе переступати в собі людську гідність. Парадоксально, не правда? Право закріплене, а люди щоб скористатися конституційним правом скоюють в «найкращому» випадку правопорушення, а деколи фінал може бути ще страшнішим - вчинення тяжких злочинів.

Також до вчинення правопорушень приводить халатне ставлення до своїх службових обов'язків. Дуже часто на практиці буває так, що одна особа працівник, який несе відповідальність за майно підприємства, у разі пошкодження, знищення чи крадіжки цього майна, неналежним чином веде облік і охорону матеріальних цінностей, а інша особа, яка в «певний час опинилася в доречному місці» користається нагодою і вчиняє правопорушення.

Також аналогічною за своїм змістом до попередньої причини виникнення правопорушень є неналежний контроль за додержанням правил дорожнього руху та ін.

На даний етап, коли Україна перебуває на етапі переходу до справжньої правової держави, спостерігається складне економічне становище, як в цілому держави, так і кожного конкретно взятого члена суспільства. В умовах, коли коштів в держбюджеті недостатньо, то мінімальні видатки, які б забезпечили нормальне функціонування усіх громадян, в сфері народного господарства, підприємства існує безладдя, не забезпечуються громадяни робочими місцями, а якщо хтось з них і працює, то не одержує зарплати, та це, як наслідок, приводить до порушення норм законів. Свідомість осіб в цьому випадку спирається на фразу: «Коли держава сама встановлює закони і порушує їх, то чому ми не можемо порушити їх, що «заробити» таким чином собі і своїй сім'ї на кусок хліба?» А й справді, важко не погодитися з такою думкою. Адже жива людина піде на все, щоб забезпечити собі мінімум для прожиття.

Також в умовах економічної нестабільності, коли не працюють цілі заводи, фабрики, підприємства, а майно їхнє стоїть бездоглядне, особи, які мають певний доступ до цих матеріальних цінностей, дуже часто здійснюють правопорушення, порушуючи приписи законодавчих актів.

Також вчинення правопорушень громадянами зумовлене недоліками в роботі державних органів, їхніх структурних підрозділів, метою яких є донесення до свідомості норм-заборон, приписів законодавчих актів, проведення лекцій для широких мас населення. Дуже часто буває й так, що самі працівники державних органів, нехтуючи своїми посадовими повноваженнями, обов'язками та приписами спричиняють такі психологічні умови, що громадяни не витримуючи психологічного тиску, вчиняють ті чи інші правопорушення. Тому, на мій погляд, адміністрація державних органів повинна досить прискіпливо і професійно підходити до питання визначених осіб, які приймаються на роботу в відповідні органи, досліджувати їхні особисті характерні риси, особливості психіки й темпераменту.

Також до вчинення правопорушень призводить, як уже зазначалося вище, низький рівень життя людей, їхня неспроможність в складних умовах забезпечувати собі нормальний рівень для існування.

Всі вище наведені причини правопорушень є основними серед усіх наявне існуючих у суспільстві причин.

Також не менш важливими і суттєвими є набір інших причин. Найхарактерніші з них можна охарактеризувати.

Дуже поширеною причиною виникнення правопорушень є незнання особою чинного законодавства. В наш час майже 60% осіб, які проживають на території України (як свідчить статистика) є малоосвіченими і мало право свідомими в сфері права.

Специфіка правової свідомості полягає в тому, що вона сприймає, а потім і втілює життєві реалії через призму справедливого, праведного, вільного. Вона вимагає встановлення загальнообов'язкових норм поведінки. Правосвідомість окреслює кордони правового і не правового, правомірного і протиправного. Вона потребує юридичних мір для забезпечення права.

Правова свідомість здійснює вплив на поведінку людей разом з нормами права, поряд з ними, а інколи і в суперечності з ними. З деякою впевненістю можна говорити, що для більшої частини людей нормативом поведінки служить саме правосвідомість, оскільки вони не знають конкретних нормативно-правових приписів, ніколи не стикалися з правовими актами. Проте тут легко впасти в іншу крайність, а саме - недооцінити роль законодавства в формуванні правосвідомості. Причому не обов'язково напряму.

При реалізації права громадянами правосвідомості довіряють менше, оскільки велика загроза відхилення їх від норми в силу особистої заінтересованості. Більше того, набирає реальної загрози негативна роль правосвідомості через їх нерозвинутість, відсталість, дезорієнтацію на соціальні цінності.

Отож, для того, щоб протистояти виникненню правопорушень, державі необхідно вжити заходів для підняття правосвідомості і правової культури громадян. формування державної правосвідомості загалом тісно пов'язане з подоланням вузько зрозумілих, національних і регіональних інтересів. В центрі усієї політики державі необхідно ставити громадян як духовно вільних, творчих особистостей, які потребують допомоги і захисту з боку держави.

Висновок

Отже можна зробити висновок, ще раз наголосивши на тому, що дана тема, яка стосується правомірної та правоправної поведінки людини, є дуже актуальною в теперішній час. В час, коли під впливом багатьох факторів, як зовнішніх, так і внутрішніх, спостерігається різко збільшення правопорушень, злочинів, особливо неповнолітніми, статистичні дані просто жахають своїми показниками. І найбільше лякає той факт, що злочинність продовжує зростати. Величезних масштабів не тільки в нашій державі, а й в інших країнах, набув наркобізнес, незаконна торгівля зброєю і т.д. Ми вже перестали дивуватися сумам грошей, які перебувають в просторі «тіньової» економіки, кількості невинних громадян, що постраждали внаслідок грубих злочинних діянь, числу неповнолітніх, котрі перебувають на обліку в наркологічних кабінетах, в органах внутрішніх справ за споєння тих чи інших правопорушень.

Як відомо, усі правопорушення спрямовані проти вимог чинного законодавства чи природних прав людини, які ще не закріплені в законодавстві. Вони можуть виявитися в активних фізичних діях правопорушника, наприклад, порушення правил дорожнього руху, хуліганстві тощо. В окремих випадках правопорушення вчиняються в результаті бездіяльності, коли на суб'єкта покладаються юридичні обов'язки, передбачені законом чи договором, а він не виконує їх в результаті чого наноситься шкода або створюються соціальна небезпека.

Треба наголосити також на тому, що реалізація права має надзвичайно велике значення, і вона тісно пов'язана з правомірною поведінкою суб'єктів суспільних відносин. При допомозі цих двох процесів реалізуються суб'єктивні права і обов'язки учасників суспільних відносин.

Необхідно наголосити, що тривалий час в нашій науці і практиці головна увага приділялась вивченню протиправної поведінки. Це пов'язано із вивченням причин і умов правопорушень і злочинності. Разом з тим, не менш важливим питанням є аналіз і вивчення правомірної поведінки особи.

Проаналізувавши все викладене в даній курсовій роботі в світлі проблематичності, можна зробити висновок, що економічна нестабільність на цьому перехідному етапі розвитку ринкового простору, колізії та прогалини, що містить наше досконале законодавство і до цього всього низька правова культура і правоосвіченість населення є чи не найголовнішими причинами виникнення правопорушень різного роду: кримінальних, цивільних, трудових, адміністративних.

На наш погляд потрібно докорінно змінити і по-новому подивитися на систему заходів, направлених на правову освіченість наших громадян.

Але, крім усього цього, ми самі повинні усвідомлювати про життєву необхідність таких знань, їхню корисність тощо, тобто повинно обов'язково відштовхуватися від власного бажання і власних потреб, адже недарма в народі говорять: «Знання - це сила».

Список використаної літератури

1. Бобнева М.И. Социальные нормы и регуляция поведения. - М.: Наука, 1978. - 311 с.

2. Загальна декларація прав людини і громадянина від 10 грудня 1918.

3. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. / За заг. ред.. В.В, Копєйчикова. - Стер. вид. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 320 с.

4. Конституційне право зарубіжних країн. - К., 1988.

5. Конституційне право України / За ред. В.Ф. Погорілка. - К.: Наукова думка, 1989.

6. Конституція України від 28 грудня 1996 р.

7. Коркунов Н.М. Лекции по общей теории права. - 1986.

8. Кудрявцев В.Н. Правовое поведение: норма и патология. - М.: Юр. лит., 1982. - С. 71 - 74.

9. Лазарєв М.Н. Правомірна поведінка, як об'єкт юридичного дослідження. - К., 1992.

10. Марченко. Теория государства и права. - М., 1998. - С.154.

11. Михайленко О. Основи держава і права. - К., 1995.

12. Назимирчук Л.П. Сучасна соціологія права. - Х., 1992.

13. Общая теория права / Под ред. А.С. Пиголкина. - М.: Издательство МГТУ им. Н.Э.Баумана, 1996.

14. Право України. - 1993. - №9. - С.3.

15. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник/ Пер. з рос. - Харків: Консум, 2001. - 656 с.

16. Хропалюк В.Н. Теория государства и права. Хрестоматия. - М., 1998.

17. Юридический энциклопедический словарь. - М.: Советская энциклопедия, 1987. - С. 359.

Страницы: 1, 2, 3, 4