У зв'язку із зростанням рівня злочинності, а також враховуючи роботу слідчих в умовах практично незмінної процедури попереднього розслідування, навантаження на слідчих постійно зростає. Це призводить до негативних наслідків, часто прихованих, не охоплених системою облікових показників [34;202.]. Час від часу залишок справ збільшується, як і кількість припинених справ за п. 1 і 3 ст. 206 КПК України, порушуються процесуальні терміни, особливо у стадії попереднього слідства, погіршується його якість і за іншими показниками, з'являється небезпека порушення законних інтересів громадян, залучених до сфери кримінального судочинства. Проте, ніхто не має на меті формулювати це як потребу і прямо вона ніяк не окреслюється і не заявляється.

Викладене вище дані, що є значним емпіричним матеріалом, можуть і повинні використовуватися наукою криміналістикою для виявлення потреб і визначення шляхів їх задоволення. Але потреба у цих показниках безпосередньо не формулюється, проте дані аналізу роботи слідчих органів свідчать про існування обставин, що вказують на неблагополуччя, недоліки у системі органів попереднього розслідування чи за окремими напрямами їх діяльності, які впливають на результатах виконання завдань боротьби зі злочинністю. Це дає підстави вважати, що існує об'єктивно обумовлена необхідність зміни умов функціонування системи органів попереднього розслідування, тобто потреба. На основі аналізу виявлених обставин можна сформувати струнку систему знань про потреби слідчої практики, що є базою для проведення наукових розвідок.

Поділ потреб за формою вираженості сприяє чіткому їх розподілу з прикладною метою (для розробки засобів їх задоволення і подальшого пізнання) і спонукає до використання для вивчення потреб усіх можливих джерел їх відображення.

При розгляді потреб слідчої практики з позицій використання їх для визначення напрямів наукових досліджень та удосконалення слідчої практики необхідно зважати на те, що ступінь конкретності вираження потреб не залежить від інформаційної ємності джерел.

Найбільш інформаційноємні матеріали науково-практичних конференцій (коефіцієнт інформативності 2,38) за ступенем конкретності вираження потреб посідають третє місце (24,2 %). Ступінь конкретності потреб є найважливішим показником їх наукової цінності, що істотно впливає на можливості їх задоволення. Обсяг загального формулювання потреб з усіх джерел інформації складає 39,4 %. Потребує також підкріплення додатковою інформацією, отриманою при вивченні кожного окремо взятого джерела. Цю інформацію слід використовувати як допоміжну, орієнтовну і, природно, прикладна цінність її зменшується. Основоположними, відправними, базовими інформаційними запитами при визначенні конкретних розробок можуть бути лише конкретно сформульовані потреби (у нашому дослідженні вони складають 26,7 %). Різниця між загальним формулюванням потреб та конкретно сформульованими потребами пояснюється змістовною стороною публікацій у різноманітних джерелах.

Виявлені у процесі дослідження форми вираження потреб ніби утворюють певну формалізовану процедуру їх оцінки. Це, в кінцевому рахунку, дозволяє не тільки підвищити рівень виявлення потреб, але й упорядкувати форми реалізації даних вивчення потреб слідчої практики.

Масштабність потреб характеризує рівень їх спільності, і за цією ознакою вони можуть бути розподілені на потреби конкретних органів, регіональні та загальні, тобто такі, що відображають проблеми на певному рівні -- від окремого органа до всієї системи правоохоронних органів держави.

Визначення рівня виявлених потреб має важливе значення, оскільки з цим пов'язані обсяг і характер тих заходів, які мають бути розроблені і здійснені. В одному випадку може йтися про усунення недоліків чи розв'язання проблем діяльності конкретного органу, у другому -- певного регіону з урахуванням його специфіки, у третьому -- в масштабі всієї системи правоохоронних органів відповідно до зміни завдань і умов, що стосуються її в цілому.

Крім указаних підстав класифікації потреб слідчої практики можливі й інші. Наприклад, за функціональними ознаками -- потреби слідства, експертних підрозділів, оперативно-розшукових служб; за предметністю -- організаційні, тактичні, методичні тощо.

З урахуванням викладеного слід підкреслити, що виявлення потреб практики, як правило, є складним процесом і вимагає спеціального та систематичного їх вивчення. Цей процес нескінченний, оскільки на зміну виявленим і вирішеним потребам практики приходять нові, обумовлені необхідністю подальшого розвитку та удосконалення слідчої діяльності.

Особливе місце у процесі дослідження проблем практики посідають методи пізнання закономірностей розкриття і розслідування злочинів, які є складовою частиною методології криміналістики. Вивчити потреби практики -- значить виявити їх, зробити явними, розкрити. Наука має величезну кількість всіляких методів пізнання оточуючої нас дійсності. Використання науково - обґрунтованих методів для отримання знань у будь-якій сфері наукової діяльності є необхідною умовою її ефективності [36, с. 84].

Вивчення потреб практики є основою для розробки криміналістичних методів, засобів та прийомів і визначенням стану практики боротьби зі злочинністю. Проте вивчення потреб практики ще не стало одним із постійних напрямів діяльності криміналістичних, судово-експертних та інших наукових установ, органів прокуратури, юстиції і внутрішніх справ з визначення конкретних завдань для їх розробки, апробації та впровадження результатів.

Усе це не тільки обумовлює актуальність вивчення потреб слідчої практики, але й висуває як проблему визначення засобів і методів такого вивчення. Важливість цього полягає в тому, що питання про прийоми та способи вивчення потреб практики не було предметом спеціального дослідження. Разом з тим особливості виявлення і дослідження потреб практики досить специфічні в силу їх природи, особливостей процесів формування та проявлення.

Методи, що використовуються для вивчення потреб практики, повинні забезпечувати вирішення двох основних завдань:

а) виявлення потреб;

б) характеристику потреб.

Вирішення першого завдання реалізується, по-перше, такими методами як аналіз матеріалів, що містять інформацію про потреби, різні види попиту, спостереження, а, по-друге, і математичними, науковознавчими методами та шляхом опису, порівняння.

Аналіз документів. Помітне місце серед методів вивчення потреб практики посідає метод аналізу документів, змістом якого є сукупність прийомів розчленування предмета дослідження на складові частини.

Це один із широко застосовуваних і ефективних методів збору первинної інформації. Документи з різним ступенем повноти не тільки відображають факторологічний аспект слідчої практики, але й фіксують узагальнені підсумки діяльності, матеріали відомчого інспектування -- стан діяльності та розвиток усіх видів діяльності правоохоронних органів. У них містяться відомості про процеси і результати діяльності окремих підрозділів і правоохоронних органів в цілому. Внаслідок цього документи становлять великий інтерес для вивчення потреб.

Прийоми пошуку інформації стосовно потреб практики визначаються, перш за все, характером документів (рівнем охоплення сфери діяльності, яка цікавить, цільовим призначенням, змістовною спрямованістю, періодичністю, складом виконавців тощо).

Так, кримінальні справи відображають характер і результати окремих фактів розслідування, статистичні дані -- узагальнені підсумки діяльності, матеріали відомчого інспектування діяльності у певній структурі в цілому або за конкретним напрямом діяльності тощо.

З урахуванням цього , залежно від конкретної мети дослідження (у якій галузі діяльності і які саме потреби вивчаються),здійснюється підбір необхідних документів -- джерел, що містять відповідну інформацію а також вибірка і обробка відповідних даних. Характеристика окремих документів та їх змістовної спрямованості викладена у главі «Джерела інформації про потреби слідчої практики».

Важливе місце у зборі інформації про потреби слідчої практики належить методам опитування, що спрямовані на пізнання закономірностей соціальних процесів та тенденцій їх розвитку шляхом збирання і обробки інформації, що виражає думку різних суспільних груп. До них належать анкетування, інтерв'ювання, експертне опитування. Конкретні соціологічні дослідження дозволяють отримати дані про те, про що не може бути зібрана інформація за допомогою інших методів (спостереження, аналіз документів, експеримент). Наприклад, методом спостереження можна виявити які саме трудові операції здійснюються при проведенні слідчих дій та яким чином, але відповідь на запитання, чому саме так, а не інакше це відбувається, може дати лише сам виконавець або учасник події.

Дані методи сприяють з'ясування рівня знань, відносин, оцінки певної категорії людей стосовно до об'єктів вивчення. Цим визначається їх значення при вивченні слідчої діяльності, багато із внутрішніх процесів якої, як уже зазначалось, не може бути пізнана без виявлення та обліку і самих її учасників.

Варте уваги те, що у комплексі методів збору соціологічної інформації опитування найбільш популярне. Але це не означає, що воно є універсальним методом для отримання даних, що характеризують потреби практики. Специфіка цього методу полягає у тому, що багато аспектів діяльності з розслідування злочинів не доступні прямому спостереженню, у цих випадках потрібні дані можна отримати лише звернувшись до безпосередніх учасників процесу, що досліджується. Проте, інформація, отримана в ході соціологічного дослідження, віддзеркалює проблему потреби лише у суб'єктивному вигляді, що пройшла через свідомість носіїв цієї інформації. Тому не завжди можна ставити знак рівності між об'єктивною реальністю, що виступає предметом дослідження, та даними, що відображають думку практичних працівників про факти, явища і події [38, с. 39]. Зрозуміло, що завжди є важливим урахування можливих спотворень інформації, отриманої у процесі соціологічного дослідження, пов'язаних з особливостями процесу відображення різних аспектів слідчої практики у свідомості практичних працівників.

Найпоширенішою у практиці прикладної соціології формою опитування є анкетування, яке може використовуватися для аналізу проблем, що вимагають вирішення у частині попереднього дослідження потреб практики, їх змістовних сторін, оцінок, думок з приводу різних аспектів слідчої діяльності.

Основним інструментом опитування є анкета -- набір запитань, які цікавлять дослідника. Запитання в анкеті можуть бути закритими та відкритими, прямими та непрямими, основними та другорядними. Закритими вони виступають у тому випадку, коли на них в анкеті приводиться повний набір варіантів відповідей. Така форма опитування значною мірою скорочує час для заповнення анкети та її підготовки для обробки. Закриті запитання бувають альтернативними та не альтернативними. Альтернативні питання передбачають можливість вибору респондентом лише одного варіанта відповіді. Неальтернативні питання допускають вибір респондентом декількох варіантів відповідей. На відміну від закритих відкриті питання не містять підказок та не «нав'язують» респонденту варіант відповіді. Вони дають можливість висловити свою думку відносно злободенних проблем, наявних труднощів, шляхів їх вирішення, інших питань. Вибір форми питання обумовлений а) пізнавальним завданням (тобто залежить від змісту інформації, яку дослідник хоче отримати); б) знанням, чи не знанням дослідником усіх можливих варіантів відповідей на сформульоване запитання.

Закриті варіанти питань найкраще формулювати для виявлення фактів і відносин, що передбачають наперед відомий і однаковий перелік можливих варіантів відповідей. Формулювання відкритих питань дає можливість отримати різнопланову інформацію про структуру уявлень респондентів. Проте відкриті питання, як правило, збільшують кількість респондентів, які не дали відповідей на них.

Іноді запитання анкети вимагають від респондента критичного ставлення до оточуючих, висловлення оцінки негативних явищ дійсності тощо. Такі прямі питання у ряді випадків або залишаються без відповіді, або містять неправдиву інформацію. У подібних випадках на допомогу досліднику приходять питання, сформульовані у непрямій формі. Респонденту пропонується ситуація, яка не вимагає оцінки його особистих якостей чи обставин його діяльності.

Основні питання анкети спрямовані на збирання інформації про зміст явища, що досліджується, другорядні -- на виявлення адресата основного питання (питання-фільтри), перевірку щирості відповідей (контрольні питання).

Для перевірки поінформованості респондентів про потреби практики та визначення правильності формулювання питань анкети проводять пілотажне (пробне) дослідження. При апробації анкети перевіряється, зокрема, повнота списку можливих відповідей, що включаються у перелік закритих питань. Це дозволяє виявити обставини, які були упущені при складанні анкети. Крім того, можуть бути виявлені формулювання, які не можна застосувати або є складними для сприйняття респондентами.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10